Екотероризм

Від редакції.Укотре під рубрикою «Психіка людини і проблеми лісівництва» ми публікуємо статті Анджея Гживача – польського науковця-лісівника, який оцінює сьогодення і його проблеми досить цікаво і виважено. Проаналізувавши, можемо провести аналогії та паралелі між польськими та українськими суспільними процесами. Зробивши логічні висновки, скористатися досвідом та порадами сусідів. /Спасибо редакции Лесного Вестника. В Украине такого специалиста, как Анджей пока нет, хотя он очень нужен. У нас в последнее пятилетие лесники начали  путаться в своих  задачах: то ли "надо делать добро лесу", то ли надо "делать добро кому скажут" на лес  не взирая…  Это – проблема, но уверен, её  решение скоро подскажет сам ЛЕС…М.П.

Це не Аль-Каїда

Екотероризм – дії певних осіб, екологічних організацій і рухів стосовно групи людей, професійних і бізнесових кіл, інвестиційних планів, різних проектів, поглядів тощо, які здійснюються за допомогою методів, неприйнятних для того чи іншого шару суспільства. Такі дії аргументуються потребою охорони середовища і природничих ресурсів від дійсного або потенційно шкідливого впливу. Інколи такий вплив може розглядатися односторонньо, без урахування аргументів інших сторін конфлікту, може бути перебільшений, дискусійний чи, як пізніше виявляється, без значних негативних наслідків на популяції рослин і тварин, середовища неживої природи.

Відразу варто рішуче наголосити й звернути увагу на велику різницю між терористами, наприклад, із Червоних бригад, Аль-Каїди, різних бандитських мафіозних груп, торговців наркотиками чи (із давніх часів) провідників Французької революції або ж партійних і державних лідерів періоду більшовизму, гітлеризму і діями осіб, котрі піклуються й дбають про стан природи, дотримуються хорошої практики у формуванні й охороні навколишнього середовища. Словесно різниця між терористом і екотерористом – незначна, але за значенням – величезна.
Тут немає нічого схожого. А сам термін – хибний.

Коли все, що законне, розчаровує

Деякі акції радикальних вітчизняних або міжнародних екологічних організацій можуть бути для суспільного загалу неприйнятними, а їхні результати – дискусійними і дратівливими. Охолодження електростанцій, протести проти необхідної модернізації і ремонту валів, що оберігають від повеней; протести, які стосуються будівництва доріг навколо міст, наприклад, через природничі цінні території; незгода з будовою мосту через річку, протести проти вирубування дерев через наявність у них рідкісних комах; входження на дах Міністерства охорони середовища або інших публічних будинків із транспарантами; перешкоджання зібранням і засіданням органів місцевого самоврядування; протести проти побудови водозатримувальних споруд, дамб, гребель, водних електростанцій тощо. Абсурд?

Часто законні претензії, висловлені представникам влади щодо проектних помилок, неточностей в адміністративних процедурах щодо відсутності захисних і компенсаційних дій, котрі супроводжують інвестиції, недоліки у замовлених фірмами експертизах оцінок впливу на середовище, нечесність виконавців, котрі економлять на витратах, пов’язаних з охороною природи, інколи звичайне незнання, недооцінювання принципів екорозвитку щодо шкідливої діяльності закладів, фабрик, копалень і заводів, які, без сумніву, нищать середовище – не зустрічають належної реакції. Неефективність відповідних процедур і юридичних дій веде до застосовування більш радикальних методів, інколи дійсно клопітких для осіб, які безпосередньо не пов’язані з цим конфліктом, наприклад, блокади доріг. Водночас такі методи отримують епітет «одурманення», а в їх висловленні відзначаються деякі політики, економісти, урядовці. Неприхильні оцінки повторюють журналісти, які не ускладнюють свою роботу незалежними дослідженнями, розпізнаванням і представленням у засобах масової інформації аргументів усіх сторін конфлікту.

Охорона природи – змінна

Незалежно від способів і методів розв’язання суспільних конфліктів, що накопичуються навколо теми охорони середовища, варто розуміти: ця проблематика ідейно змінюється, еволюціонує, що одночасно реалізовуються різні її форми – традиційні (консервативні), помірковані, радикальні. Маємо охорону природи, що відповідає принципам екорозвитку, прагматичну, помірковану, котра шукає суспільний компроміс, а з іншого боку – суворо дисципліновану, щоб не сказати догматичну, відповідно до принципів так званої глибокої екології, що реалізується на підставі польського законодавства і європейських директив (Євросоюзу). Але також з урахуванням ортодоксальних, бюрократичних уявлень, поглядів груп крайніх екологів. Є охорона середовища акційна, криклива, розголошена в засобах масової інформації, що ведеться від проекту до проекту, від ривка до ривка, але є й поміркована, системна, що спирається на постійні раціональні дії людей, які не шукають розголосу та реклами.
Для ідейних лозунгів охорони природи бувають використані різні погляди екофілософії, екологічної етики, релігії, оскільки різними є положення і погляди нашого суспільства. Успіхи і результативність охоронних дій бувають оцінені за допомогою різноманітних зразків і мірок – натуральності, багатства біологічного різноманіття, складності структури екосистем, багатства біомаси на одиниці поверхні, тривалості, стабільності, екологічної рівноваги.
Охорона середовища управляється центрально, регіонально і локально, здійснюється професійними спеціалізованими службами, а також екологічними рухами й організаціями (спільно з великим емоційним захопленням не завжди працює на високому професійному рівні), може спиратися на наукові досліди, багаторічний досвід. Але буває, що опирається на уявлення, припущення, актуальну моду, інколи обумовлена політичними поглядами, навіяними так званою громадянською правильністю, «новинками Євросоюзу».

У тіні суперечок

Одночасно виступають різні історичні напрями охорони природи: консервативний, біоценотичний, планувальний, що розуміється як фрагмент активності в ширших рамках охорони середовища, як частина охорони і формування біологічної різновидності. Або охорона природи, що розуміється як тривале, ощадне, раціональне, зрівноважене користування природними ресурсами. Прихильники стислої (консервативної) охорони природи не хочуть допустити до використання ресурсів і навпаки, прихильники використання визнають, що стисла охорона без участі людини не має сьогодні обґрунтування. Все це відбувається на фоні великого світового конфлікту між колективістами і тими, хто стоїть на боці вільного ринку, між поглядами, що тільки втручання держави в економічне і суспільне життя, зокрема, проблематику охорони середовища, забезпечить правильний розвиток суспільства.
Охорона природи функціонує «в тіні» суперечки: чи клімат тепліє, чи ні, який вплив на глобальне потепління має діяльність людини. Чи кліматичні зміни відбуваються в швидшому, ніж раніше, темпі? Як кліматичні зміни будуть впливати на стан природи, наших лісів, на майбутнє планети?

Еристика – складна річ

Ідейні суперечки відбуваються і в багатьох інших площинах. Наприклад, чи мають ради щось вирішувати або навіть висловлювати власні думки щодо дій у сфері охорони природи на своїй території; чи модрина, бук, ялина та інші види дерев можуть бути впроваджені до лісів тільки в межах, визначених у минулому столітті, чи згідно з сучасними даними і відомостями; як чинити з існуючими в лісах видами дерев чужого походження; що робити з інвазійними видами рослин, тварин і грибів; як вести лісове господарство на території «Природа 2000».
Чи при такій великій різноманітності поглядів і положень стосовно природи осіб, котрі висловлюють відмінні від наших міркування на охоронні дії, годиться називати «одурманеними», «екотерористами»? Але й навпаки – чи заслуговуємо на ім’я «неосвічених лісників», «різників лісу»?

Як відомо, дуже складними є розмови осіб із протилежними релігійними, політичними, суспільно-економічними переконаннями. Схоже – у ситуації, пов’язаній із охороною середовища, природи і лісів. Нелегко переконати опонента, знайти аргументи, хороші приклади, коли в дискусіях більше емоцій і віри, ніж бажання знайти правду, компроміс, толерантність і повагу до інших поглядів. Але такими є закони демократії, де кожен громадянин має можливість висловлювати власні міркування.

Pro bono silvae

У циклі статей із основним заголовком «Психіка людини і проблеми лісництва» я намагався показати складність і різноманітність обумовленості наших поглядів і положень щодо проблематики лісництва, охорони природи, природного середовища, котрі в загальному названі – екологічна тема. Я переконаний, що середовище лісівників повинне менше уваги приділяти неслушній чи й слушній критиці, а більше зосередитися на діяльності в сфері лісництва, охорони ресурсів лісової природи, якнайкраще виконувати покладені на нас завдання для блага рідної природи, заради користі сучасних і майбутніх поколінь, завжди згідно з нашим традиційним напрямком: Pro bono silvae (для добра лісу).

Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» (січень 2013 №1/16)