13/05/2021
0Як захоплення і любов до тварин перетворилась у зразкове мисливське господарство.
Лосі, олені, лані, муфлони, коні Пржевальського та інші цікаві тварини вільно почуваються у вологих та густих пущах й болотах Полісся. Це унікальне мисливське господарство – ТОВ СМП «Моровське» – у самому серці Чернігівської області.
Одним із засновників господарства «Моровське» є Айк Памбухчян. За фахом – фінансист, а ще мисливець та любитель природи. Вперше на Чернігівщині гостював та полював на запрошення друзів у 1999 році. Відтоді й закохався у мальовничу українську природу. З дитинства у рідній Вірменії захоплювався рибалкою за прикладом тата та дядька. Давно мріяв про собак та котів. Зараз каже – мрію таки здійснив, бо у родині є собаки йорки та канне-корсо. І головне – створив український «Ноїв Ковчег» на Поліссі.
– Наше господарство «народилося» у 2008 році. 2010 року ми закупили перших тварин. Тоді завезли 25 благородних та плямистих оленів, ланей та муфлонів – самця та кількох самок кожного виду. Перших благородних оленів придбали з острова Бірючого, що на Херсонщині. Згодом закупляли у Литві, Латвії, Польщі. Племінних муфлонів найкращих родоводів світу придбали в Угорщині. Саме «угорські» муфлони вважаються найбільш елітними. Таким був наш старт, – згадує Айк Памбухчян. – Усіх тварин привозили до України із суворим обов’язковим дотриманням усіх санітарних і ветеринарних норм та вимог. Два тижні карантину перед відправленням до нас та карантин уже в нашому господарстві. Тварини чудово прижились.
Ми й надалі купляли тварин різних родоводів із України та ЄС, аби прилити свіжу кров до поголів’я. Кількість звірів за ці роки зросла приблизно у десять разів. Щороку у нас народжується 50–70 дитинчат оленів, ланей та муфлонів. Врахуйте, що щороку випускаємо близько десятка благородних та плямистих оленів на волю. Зараз у нашому вольєрі є майже 300 благородних та плямистих оленів, ланей та муфлонів.
– Розкажіть, будь ласка, які особливості ведення вашого мисливського господарства?
– Це не зоопарк чи тваринницька ферма. Наш вольєр – це повністю відтворене природне місце мешкання диких тварин. Ліс, зарості, озера, болота за спеціальною огорожею. Площа самого вольєра – 160 гектарів, а господарства близько 9 тис га. Наші олені, лані та муфлони цураються людського товариства. Лише до єгерів підходять взимку. Влітку їх і єгері нечасто бачать. Дика тварина завжди має лишатись дикою, зі своїми природними інстинктами виживання та існування. Звісно, має бути постійна підгодівля, особливо взимку, цілодобовий єгерський нагляд, охорона від браконьєрів та шкідників мисливського господарства – вовків та здичавілих собак. Більшість тварин можна побачити під час автомобільних екскурсій.
Ми проводимо полювання на тварин у наших угіддях, крім території самого вольєра. Сьогодні головне завдання – подальше збільшення поголів’я та випуск у природне навколишнє середовище, охорона мисливської фауни, безкомпромісна боротьба з браконьєрством, облаштування місць для відпочинку відвідувачів, організація «зеленого туризму», фототуризму. Особливу ставку робимо на «фотомисливців», яких запрошуємо до вольєра.
– Яких тварин ви вже випустили у природу?
– Випускали благородних оленів. Благородний олень – типовий мешканець українського Полісся. Вони здавна мешкали тут, аж поки не були майже повністю винищені. Нині ми відроджуємо їхнє поголів’я.
Плямисті олені теж призвичаїлись до нової для них природи Чернігівщини. Навіть краще за благородних. Наприклад, благородні олені тримаються якнайдалі від боліт та річок, а плямисті навпаки – мешкають саме поблизу води, з радістю купаються чи лежать у багнюці. В принципі, це не дивно, бо у своєму ареалі мешкання – Примор’ї, узбережжі Тихого океану, Японії чи Китаю плямисті олені теж дуже полюбляють воду. Так само вони легко звикли до примхливої української зими, осінніх та весняних дощів.
– А як почуваються на Поліссі теплолюбні від природи лані та муфлони? Чи не дискомфортно гірським баранам серед лісів та боліт? Які ваші поради та спостереження щодо їхнього утримання та розведення у таких умовах?
– Муфлони, дійсно, мешканці гір та спекотних сухих степів. Але вони чудово звикли до поліських лісів. За повадками тварини дуже сторожкі та полохливі. Навіть у вольєрі, побачивши людину, муфлони завжди тікають першими. Олені та лані згодом за ними. Є один важливий нюанс у догляді за муфлонами. Муфлони дуже уразливі до гельмінтів, особливо коли п’ють воду з природних джерел, лісових водойм. Тож за ними необхідний постійний ветеринарний догляд, надання відповідних ліків та профілактика захворювань. Більше якихось особливостей немає. Муфлонів ми поки не випускаємо у вільну природу.
Лань – ніжна, граційна тварина. Але водночас дуже витривала, сильна, неперебірлива у харчуванні, легко пристосовується до будь-яких умов утримання та існування, зокрема, до поліського клімату. Але лань дуже уразлива для хижаків, особливо тих самих здичавілих собак. Тож запорукою успішного розведення ланей, оленів, муфлонів є постійна невідкладна боротьба з цими шкідниками. Ланей ми теж поки що не випускаємо на волю, це наша паркова тварина.
– Яка ситуація у ваших угіддях із уже червонокнижними лосями?
– В угіддях нашого господарства мешкає як мінімум 120–140 голів цієї чудової тварини. Це досить багато для такого господарства, як наше. Вони корінні мешканці українського Полісся. Ми постійно підгодовуємо їх, охороняємо від браконьєрів. Були випадки незаконних полювань на цих красенів. На жаль, після занесення їх до Червоної книги, лосі не отримали якоїсь державної підтримки, їх охороняють лише ентузіасти-природоохоронці, такі, як ми.
Живі символи року Бика
Крім оленів, лосів, ланей та муфлонів у вольєрі мисливського господарства «Моровське» є кудлаті шотландські корови, коні Пржевальського, лами, буйволи, верблюди. Айк Памбухчян із великим захопленням розповідає про своїх екзотичних підопічних. Особливо про корів – живих символів 2021 року – року металевого білого Бика за східним календарем.
– Ці корови – наші улюбленці. За характером дуже компанійські та товариські. Навіть велелюбні. На вигляд схожі на ведмедиків. Розміром дещо більші за українських корів. Коли бачать відвідувачів, то відразу йдуть до огорожі, аби їх почухали за вушком чи пригостили чимось смачненьким. Я придбав їх в Україні близько двох років тому. Це сім тварин – могутній самець Васька з довгими гострими рогами та шість корів. Раніше був ще один самець, але вони буцались та гостро конкурували між собою за «владні» повноваження у стаді. Навіть не мали часу на виконання своїх природних «обов’язків» (посміхається). Тож довелося лишити у стаді лише Васька, а іншого бугая продати, – розповідає Айк Памбухчян. – Товста густа шерсть оберігає цих корів від зимових холодів, снігу та дощу. Та й нинішні українські морози не настільки суворі, як у горах Шотландії. До речі, я читав, що у старовину шотландські горяни, які здавна тримають цих тварин, грілись ними взимку у своїх халупах наче живими обігрівачами, притуляючись до їхнього «одягу». Взимку цим коровам не потрібні теплий хлів або стійло. Вони спокійно ходять по снігу. Тому цих корів зручно утримувати. Одна наша домашня корова породи «українська біла» потоваришувала зі своїми пухнастими закордонними братами та сестрами та гуляє у їхньому стаді.
Із оленями, ламами, конями, верблюдами «шотландці» не конфліктують та мирно співіснують. У харчуванні неперебірливі. Влітку, навесні та восени теж не відчувають жодного дискомфорту. У стаді є пара теляток. На жирному та поживному материнському молоці вони швидко зростають. До речі, шотландські корови дають молоко лише коли годують приплід. Далі молоко зникає. Ці тварини можуть стати окрасою будь-якого контактного зоопарку, зоологічного дворика. Усі наші відвідувачі, особливо діти, дуже захоплюються ними.
Є у нас і козулі. Це теж звичайні мешканці українського Полісся. З-поміж цікавих птахів поблизу річок зустрічаються червонокнижні орлани-білохвости та чорні лелеки.
– Чи є якісь особливості утримання цих екзотичних тварин?
– Наприклад коні Пржевальського, яких у нас зараз п’ятеро. Жеребець та кілька кобил. Я їх придбав в Україні близько року тому. Коні мешкають у вольєрі разом із іншими тваринами. Приплоду ще не привели, але я сподіваюсь на поповнення. За повадками – допитливі, підходять до відвідувачів. Найбільше полюбляють та просять смачні яблука. Коні пристосувались до умов українського Полісся. Адже у Чорнобильській зоні відчуження, що географічно теж є Поліссям, у таких самих природних умовах, вільно та комфортно почувають себе їхні дикі брати та сестри. У давні часи українськими степами гасали величезні табуни диких коней – тарпани, які час від часу заходили й до поліських пущ.
Стосовно буйволів, лам і верблюдів. Я придбав пару кожного виду тварин нещодавно. Взимку вони почуваються вільно, але їм обов’язково потрібні навіс та «килим» із соломи чи сіна на землі, аби тварини могли ховатись від снігу і дощів.
– Ви не розглядаєте завезення у господарство інших екзотичних тварин? Наприклад, гірських козлів, які поширені на вашій батьківщині, або зубрів, які свого часу теж мешкали на українському Поліссі, зокрема, на Чернігівщині.
– Нині ми активно вивчаємо це питання, бо теоретично можна завезти будь-яких тварин, але найважливіше розуміти те, що тваринам має бути комфортно на новому місці. От наприклад, для успішного утримання зубрів потрібні більша площа вольєрів та дуже міцна огорожа. Тому активно опрацьовуємо різні варіанти.
– Наскільки складно і дорого створення та утримання такого господарства? Що порадите тим, хто мріє про таке?
– Щороку на годування тварин у нас йде близько ста тонн солі, зерна, овочів, кормів тощо. Витрати щороку збільшуються. У господарстві та в угіддях працюють п’ятеро єгерів. Це ентузіасти та любителі природи. Є приказка, що «найкращий єгер – це колишній браконьєр». Правду скажу: є у нас співробітники, яких ми перевиховали і вони стали справжніми янголами-охоронцями для наших тварин.
Ми збудували у нашому господарстві готельний комплекс. Проклали асфальтні дороги, розвиваємо інфраструктуру для відпочинку, аби зручно було їздити та відпочивати всім бажаючим. Щоб діти вчилися любові та повазі до тварин та природи. Допомагаємо місцевій територіальній громаді с. Отрохи, що у Козелецькому районі – провели освітлення, заасфальтували дороги. Місцеві мешканці завдяки нашому господарству мають роботу та стабільний заробіток. Вважаю, плідна співпраця із громадою – запорука нашого успіху. Тісно співпрацюємо і з місцевим держлісгоспом та облуправлінням лісового та мисливського господарства. Вдячні їм за допомогу і підтримку.
Дам пораду тим, хто цікавиться цим і хотів би займатись мисливським господарством: Надприбутків це заняття ніколи не принесе. Разом з тим, ваша душа і серце сповна збагатиться добром, милосердям, радістю та втіхою! Бо головне у нашій справі – не кошти, а щира любов до тварин.
ПРЯМА МОВА
Микола Тищенко, прессекретар Чернігівського обласного управління лісового та мисливського господарства:
– Навесні минулого року в угіддях Національного природного парку «Міжріченський», що межують із державним лісовим фондом, спалахнула лісова пожежа. Вогонь охопив майже тисячу гектарів лісу та загрожував селу Отрохам. На боротьбу з вогнем були кинуті всі сили лісівників Чернігівщини, військовослужбовці місцевих частин та працівники Остерського військового лісгоспу, зокрема, важка інженерна техніка, рятувальники, мисливці, небайдужі громадяни. Була задіяна й пожежна авіація. Воду для пожежних автомобілів брали зі штучної водойми для диких тварин та розведення риби у ТОВ СМП «Моровське». Завдяки їхній допомозі вдалося врятувати село та більшість лісових угідь. От це найважливіший та найуспішніший приклад співпраці з цим підприємством.
Взагалі, у нашій області нараховується 59 мисливських господарств різної форми власності. «Моровське» – з найбагатшим видовим складом диких тварин. Там ретельно охороняють мисливську фауну. Велика кормова база манить туди червонокнижних лосів, які перебувають під охороною. У вольєрах теж велике різноманіття фауни, деяких екзотичних тварин завезли до нас аж із Кавказу. Господарство робить значний внесок у розвиток інфраструктури місцевих територіальних громад. Корми для тварин: буряки, моркву, кукурудзу вони купують у місцевих селян та фермерів. Тож це додатковий заробіток для мешканців. Ну і найголовніше – це розвиток зеленого та активного туризму. У господарстві будується готель, ресторан, нові дороги. Крім того, туди зручно дістатись як із Києва, так і з Чернігова.
Тож наша співпраця на майбутнє триватиме та набиратиме нових обертів.
