13/05/2021
0Вільний ринок землі без забезпечення гуманітарної та екологічної складової піде на користь лише великому агробізнесу, а не всьому народу України
Земельна реформа (вільний обіг с/г землі), на наш погляд, не має конституційної гуманітарної та екологічної стратегії, а тому приречує Україну на економічне відставання та може завдати удару по реальному громадянському суспільству. Далі — пояснимо чому.
СТРАТЕГІЧНІ ЗЕМЛІ
Глобальні тренди майбутнього — це екологія і солідаризм. У земельних відносинах вони поєднані настільки тісно, що їх дотримання чи ігнорування може бути основою національного процвітання або занепаду.
У земельних відносинах фізичні особи не можуть блискавично солідаризуватися для протистояння агресивній індустрії, як, наприклад, це можливо на фондовому ринку за допомогою ІТ-технологій (https://bit.ly/ 33kJbXN). Це сфера конституційної відповідальності держави перед людиною (ст. 3 Конституції).
Попри всю недостовірність і навіть маніпулятивність земельної статистики (https://bit.ly/3hc2YRc), все ж таки очевидно, що йдеться про мільйони людей, які самостійно обробляють землю або орендують її як фермери.
Тобто про мільйони сімей, усталені соціальні зв’язки, історичну пам’ять, потужні культурні пласти, соціальне різноманіття, гідність людини-землевласника, багато про що йдеться такого, щоб мало бути проаналізовано, «зважено і визнано важливим» перед прийняттям законодавства, що регулює вільний обіг с/г землі. Тієї землі, власником якої є Український народ — громадяни України, як єдиний суб’єкт права власності на землю з спеціальним конституційним статусом (Преамбула, ч. 1 ст. 13 Конституції України). Це одна з засад конституційного ладу, що визначається Розділом І Конституції. Порушити засади конституційного ладу — це злегковажити самою земельною реформою, яка без сумніву дуже потрібна Україні, а в глобальному вимірі важлива світові.
РЕАЛЬНИЙ ДОБРОБУТ ЧИ ВВП
Зрештою, має йтися про зростання реального добробуту саме цих мільйонів людей, сімей, які живуть і працюють на землі, безпеку десятків мільйонів, які споживають с/г продукцію, п’ють воду, дихають повітрям. Це аж ніяк не гарантується зростанням на 1 — 2% ВВП, що його нібито має забезпечити вільний обіг земель с/г призначення.
Вільний ринок землі без забезпечення гуманітарної, екологічної складової — це зростання частки великого агробізнесу. Тоді ціна цих 1 — 2% ВВП — деградовані землі, знищена екосистема, вимушене переселення мільйонів людей, перенаселення й маргіналізація міст за рахунок некваліфікованих працівників. Якщо така ціна цих відсотків і великого агробізнесу, то навіщо це Україні? Щоб забезпечити за рахунок 1 — 2% ВВП соціальне животіння тих самих перенаселених міст та занедбаних містечок і сіл?
Крім того, ВВП уже давно не є актуальною величиною і показником розвитку суспільства. Системи економічних показників, орієнтовані на оцінку сталого добробуту, на зразок Індикатору справжнього прогресу (GPI), Індексу сталого екологічного добробуту (ISEW) тощо, використовуються національними урядами ще з 80-х років минулого століття. Неймовірно цікаві показники, що наразі демонструють вже в розрізі десятиріч невідповідність ВВП і показників добробуту населення. Саме вони дають можливість приймати стратегічні рішення, які визначають добробут нації, наприклад, за скандинавським типом. Де в цій сучасній історії Україна з її майже виснаженою землею? В обґрунтуваннях проєкту закону № 552-ІХ від 31.03.2020 р. відповіді шукати марно (https://bit.ly/2RBVHQ8).
КОНСТИТУЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ
Можливо, саме тому, в Розділі І Конституції України не йдеться про ВВП. Зате йдеться про Україну як соціальну і правову державу, про людину як найвищу соціальну цінність, верховенство права, Український народ як єдиного власника природних ресурсів, землі. Підвищення ВВП (1 — 2%) не може бути стратегічною метою демократичних урядів у ХХІ ст., коли світ зіштовхнувся з критичними кліматичними змінами, перенаселенням, виснаженням природних ресурсів, їх концентрацією в руках окремих осіб, яким не цікаво опікуватися глобальними стратегіями розвитку, збереженням і відтворенням природи.
Зрештою, йдеться про реальне верховенство права (ст. 8 Конституції), єдиним надійним «контролером» якого є саме громадянське суспільство, з середнім класом як його основою, найстабільнішою й потужною частиною якого є землевласники. Саме наявність громадянського суспільства є гарантією верховенства права. Це засади реальної демократії.
Саме тому ст. 13 Конституції вже точно більш модерна, ніж економічні категорії 30-х років минулого століття, якими оперують «земельні реформатори», без врахування сучасних правових і економічних реалій та тенденцій. Без врахування історичного досвіду України.
ТАКЕ СУЧАСНЕ МИНУЛЕ
У тих же 30-х роках Україна отримала досвід планетарної трагедії знищеного селянства як основи національної держави, від якої не оговталася досі. Це не політична риторика про «новий земельний геноцид українського народу». Але є фактори співставності земельної реформи, вільного ринку с/г земель із Голодомором 1932 — 1933 років.
У цивільному праві є феномен «відчуженої власності», він стосується акціонерів, які лише номінально залишаються власниками в той час, коли їхнє майно, кошти передані в управління. Якщо коротко, то вони втрачають «суб’єктність власності». Тонка межа реальної та номінальної власності, відчуження власності на землю від її первинного суб’єкта саме внаслідок т.зв. повноти реалізації права приватної власності на землю, всупереч засадам конституційного ладу, може знищити мільйони реальних землевласників, становлення такого потрібного в Україні середнього класу.
Навіть у контексті суто майнових відносин однією з сучасних тенденцій європейського цивільного права є боротьба правників за середній клас. Наприклад, у Франції відомі цивілісти, які сповідують справжні ліберальні цінності, права і свободи людини, відстоюють невеликих власників, мале підприємництво, локальний бізнес, не підпорядкованість права глобальній економіці. Саме тому, що громадянське суспільство утворює середній клас, а не великий бізнес. Існує багато сучасних економічних альтернатив великому бізнесу, а от альтернативи громадянському суспільству немає.
У конституційному вимірі це має бути проаналізовано дуже глибоко. Так само мали б бути проаналізовані сучасні економічні стратегії, ризики глобальної економіки, справжня вартість землі як економічного ресурсу і середовища життя людини, тріада «територіальний суверенітет — земельний суверенітет — продовольчий суверенітет» тощо.
СОЛІДАРИЗМ АНДРЕЯ ШЕПТИЦЬКОГО
У ті ж 30-ті роки минулого століття Україна мала унікальний соціальний, економічний, навіть екологічний (!) досвід, який дає можливість стверджувати про кореляцію економічної спроможності численних невеликих землевласників і громадянського суспільства.
Солідаризм Андрея Шептицького — це реальний український досвід успішного колективного підприємництва на невеликих земельних ділянках, забезпечений цілеспрямованими змінами структури земельної власності на користь етнічних українців, які на початок ХХ ст. становили 90% населення Галичини, проте мали у власності лише 30% земель. На час окупації Галичини 1939 року понад 80% українців мали у власності землю, структура власності на землю вже була мінімум 50% на користь українців. Цифри економічного зростання Галичини, частки експорту української с/г продукції в розрізі чотирьох десятиліть були просто вражаючими і в рази перевищували аналогічні показники польських виробників, наприклад, тієї ж молочної продукції.
Солідаризм Андрея Шептицького — це реальний український досвід успішного колективного підприємництва на невеликих земельних ділянках, забезпечений цілеспрямованими змінами структури земельної власності на користь етнічних українців, які на початок ХХ ст. становили 90% населення Галичини, проте мали у власності лише 30% земель. На час окупації Галичини 1939 року понад 80% українців мали у власності землю, структура власності на землю вже була мінімум 50% на користь українців. Цифри економічного зростання Галичини, частки експорту української с/г продукції в розрізі чотирьох десятиліть були просто вражаючими і в рази перевищували аналогічні показники польських виробників, наприклад, тієї ж молочної продукції
Сьогодні вже Польщу називають «молочною королевою Європи». Країна входить до лідируючої п’ятірки виробників молока і молочної продукції. При цьому максимальний сукупний розмір земельних ділянок, належної одній особі не може перевищувати 500 га (в Україні з 1 липня 2021 року — 10 тисяч га). З 2016 року обмежений продаж с/г землі, її можуть купити лише держава, фермери, релігійні об’єднання (https://bit.ly/3utm0qa).
Феномен солідаризму безлічі невеликих власників, який утілив геній Андрей Шептицький, перекинув через тоталітарні десятиліття збережену в Галичині (в ті ж нестерпно трагічні 30-ті роки) національну громадянську ідентичність, яка не раз рятувала Україну вже в новітній історії.
ЗА ЩО НИНІ ОТРИМУЮТЬ НОБЕЛІВКУ З ЕКОНОМІКИ?
Дрібна й середня структура земельної власності, кооперація виробників і збуту, екологічні ініціативи, локальна зайнятість, соціальне і гуманітарне спрямування економіки — це все солідаризм Андрея Шептицького. Це те, за що в ХХІ ст. отримують Нобелівські премії з економіки (Е.Остром, 2009 р.), планує ООН на майбутні десятиліття в стратегіях сталого розвитку, відстоюють найвпливовіші світові інтелектуали в доповідях Римському Клубу щодо сталого розвитку (https://bit.ly/3xTlFze).
Йдеться про оцінку перспектив солідарної (кооперативної, кластерної) діяльності як альтернативної економічної моделі, горизонтальної економічної організації публічної влади. Саме така модель цілковито відповідає засадам конституційного ладу в Україні, ст. 13 Конституції України. Вона дає можливість вибудувати екологічну економічну модель локального сталого розвитку, збереження і відтворення виснажених українських земель, природного середовища. Це реальне забезпечення за нормальними екологічними та економічними стандартами життя людини, громадян України як найвищої соціальної цінності (ст. 3 Конституції України). Це може і має бути стратегічною метою національного уряду й відповідальністю судової влади, покладеної на Конституційний суд України.
Саме тут і зараз йдеться про Конституцію України, яку потрібно захищати, бо «вона захищає всіх нас, навіть від нас самих». Тих, хто розорює степи і заповідні землі, труїть с/г хімікатами червонокнижних птахів, вирубує карпатські ліси, забудовує береги водойм, знищуючи саме середовище існування людини. Якщо «схаменіться, будьте люди» вже не діє, то має діяти Конституція, захищена тими, на кого покладений обов’язок її гарантувати й захищати. Так ведеться в сучасних демократичних суспільствах.
