Діти на полюванні. За кого переживати?

Законопроєкт, що обмежує право батьків на виховання нащадків.

Поки за вікном карантин, а у когось і повний локдаун, екологісти пробують у черговий раз реінкарнувати Законопроєкт № 3563 (автор О. Дубинський), яким автори документа хочуть начебто захистити тендітну психіку дітей від спостерігання за «жахітями» мисливства, а разом з тим, обмежити батьків у праві виховувати нащадків відповідно до своїх переконань.

Законопроєкт, який забороняє батькам брати дітей на полювання було зареєстровано у Верховній раді майже рік тому. Тоді він відразу викликав першу хвилю бурхливих обговорень. Свою (і не тільки) підтримку забороні висловив і екожурналіст Олег Листопад у публікації: «Діти на полюванні: знищення психіки чи виховання характеру?» У ній він виклав думку зоозахисників, які вважають, що під час полювання відбувається моральне розкладання особистості людини.

Перша хвиля суперечок не отримавши всезагальної підтримки суспільства і з часом вщухла, забули і про сам законопроєкт. Минув рік і ось знову…

На початку березня цього року згаданий законопроєкт було включено до порядку денного засідань Верховної Ради, а громадські зоозахисні організації знову активізувались і почали систематично, як на роботу, виходити до владних будівель з відповідними закликами.

Маємо надію, у народних обранців вистачить здорового глузду не брати ці антиконституційні пропозиції до уваги. Ми, зі свого боку, пропонуємо найбільш переконливі, на нашу думку, аргументи щодо недоцільності цього законопроєкту, які наводить керівник ГО «Відкритий ліс», науковець, провідний експерт з питань лісового і мисливського господарства, керівник декількох міжнародних проєктів «Світового банку» в галузі лісового господарства Михайло Попков:

«На мене, в першу чергу, підсвідомо вплинули ілюстрації, які Олег Листопад вибрав для своєї публікації «Діти на полюванні: знищення психіки чи виховання характеру?». Не знаю, навіщо Олег на цих фото закривав дітям обличчя, але, певно, він просто хотів виставити в негативному світлі «кровожерливих мисливців, готових, із ризиком для психіки власних дітей, з дитинства привчати їх до вбивства і смаку крові». Особисто я вважаю, що ці фото не мають відношення ні до дітей на полюванні, ні до українських мисливців, бо мають зовсім інше походження і першочерговий задум їхніх авторів. Щодо тексту самої статті О. Листопада, то коли я перший раз пробіг його очима, було відчуття, що мене нагодували вінегретом, який поставили в холодильник багато років тому і розморозили в травні 2020-го. У статті весь науковий фундамент турботи про дітей і їхнього психічного здоров’я базується на статті Л.В. Парукової, яку рясно цитують і Листопад, і Борейко, але вони забувають донести до читачів одну важливу деталь – ця робота стосується впливу на психіку вбивств тварин у населених пунктах. Причому тут полювання?

Смішно виглядає і спроба антимисливців переконати суспільство в небезпеці полювання для дітей, наводячи приклади на кшталт: у 2007 році на полюванні загинув відомій український політик Євген Кушнарьов; письменник Іван Тургенєв на полюванні поранив свою дружину; Борис Єльцин, полюючи у Казахстані, трохи не вбив єгеря тощо. Полювання з дитиною, це в 90% індивідуальне полювання з батьками, які навчають і виховують дітей, забезпечуючи їм максимальний рівень безпеки. Я впевнений, що якщо б прихильники заборони знали хоча б один випадок психічної травми дитини на полюванні, то навели б його, в першу чергу. Хіба не так? А ось випадків важких психічних розладів у, наприклад, геймерів – повно в кожній районній лікарні.

Також мені незрозумілі фрази зоозахисниці Ольги Огінчук типу: «Полювання виховує в людині негативні якості характеру, створює атмосферу узаконеного зла і схвалюваних вад, є базою для браконьєрства і пияцтва. Полювання виховує такі негативні якості, як: самовдоволення, марнославство, зловтіха, хвастощі, брехня, заздрість, лицемірство, жорстокість тощо». До неї приєднується Володимир Борейко: «Під час полювання мисливець користується такими аморальними прийомами, негідними порядної людини, як: обман, підступність, переслідування слабкого сильним, добивання лежачого. Під час полювання відбувається моральне розкладання особистості».

Фрази практично одні й ті ж, тільки люди змінюються. Це дає право вважати, що всі антимисливські напади: Петиція А. Нижник про заборону відвідування дітьми полювання; аналогічний законопроєкт О. Дубинського; судовий позов В. Борейка проти «Лісового і мисливського журналу» і «ЕКО-інформ» направляються з одного центру. Очевидно, що перераховані люди разом із Олегом Листопадом – це одна команда, яка за допомогою депутатського лобі може просунути будь-який, навіть безглуздий проєкт.

Ми маємо найслабкішу за всю історію країни каденцію Верховної Ради, а з боку слабко підготовлених і легковірних нардепів можуть бути будь-які сюрпризи. Переконав же Борейко Дубинського та й не його одного. Нижче цікавий допис у Фейсбуці, що дозволяє зрозуміти на якого черв’яка Борейко ловить депутатську верховодку.

Олександр Фельдман: «Мій колега Олександр Дубинський зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт, що забороняє дітям бути присутніми на полюванні. Я абсолютно згоден з тим, що такі криваві розваги негативно впливають на дитячу психіку і готовий це підтримати. Якщо хочемо бути цивілізованою країною, то полювання в Україні повинне бути заборонено. Ми в цьому питанні критично відстаємо від європейського порядку денного, на якому – повна заборона трофейного полювання. Широкий рух за це розгорнуто в багатьох європейських країнах, зокрема, і в стінах Європарламенту. Полювання в Україні бути не повин­но і ми цього доб’ємося».

Під дописом прізвища: Олег Бондаренко, Юлія Овчіннікова, Oleksandr Marikovski, Lesia Vasylenko, Зіновій Андрійович, Едуард Прощук, Олена Кріворучкіна, Ігор Кривошеєв, Сергій Шахов. Люди з прізвищами, схожими на прізвища нардепів навіть не підозрюють, що їх обдурили і направили в бік, прямо протилежний європейському курсу. Спробую довести це.

Польща – єдина країна в Європі, де заборонено неповнолітнім у віці до 18 років брати участь у полюванні. В усіх інших країнах ЄС, ніяких обмежень немає. У багатьох європейських країнах навіть існують спеціальні правила, що сприяють активній участі неповнолітніх у полюванні з тим, щоб батьки могли продовжувати свої сімейні традиції, які передаються з покоління у покоління. Рішення взяти дітей на полювання залишається за батьками, відповідно до їх права на виховання. Крім того, у багатьох країнах можливість отримання дозволу на індивідуальне полювання існує вже у віці 14 років.

Д-р Девід Шуллан, генеральний секретар FACE (Європейської федерації полювання і охорони природи) висловив надію на те, що згодом Польща приєднається до більшості європейських країн, для яких розвиток полювання, на принципах поваги прав батьків і прихильності традиціям, були визначені в якості одного з важливих пріоритетів розвитку. Він підкреслив, що сьогодні в європейських країнах набирає обертів тенденція до залучення неповнолітніх до полювання. Уряди багатьох країн її підтримують, вважаючи, що в майбутньому це принесе відчутні вигоди.

«Доведено, що полювання сприяє позитивному розумовому розвитку неповнолітніх. Їх участь у полюванні широко визнається як засіб, що забезпечує пізнання природи і глибоке розуміння законів управління її з метою охорони біорізноманіття та забезпечення благополуччя країни. Це надає абсолютно позитивного впливу не тільки на психіку неповнолітніх, а й на їх фізичний розвиток, особливо в той час, коли молоді люди проводять все менше і менше часу на свіжому повітрі. Психологічні та фізичні переваги спілкування з природою були доведені в численних дослідженнях. Це особливо важливо в той час, коли комп’ютери і соціальні мережі поглинають надто багато часу в нашому повсякденному житті», – переконує Девід Шуллан.

Свого часу я розповідав, як мисливці різних країн працюють із дітьми. А наведені вище висловлювання депутатів про ставлення до полювання в Європі – це повна нісенітниця. Хто їх їм вселив? Роль полювання в Європі швидко зростає. Це пов’язано з високою щільністю тварин і збільшенням збитків, що завдається дичиною сільському господарству; зі зростанням обсягу лісовідновлення та його переорієнтацією на листяні породи, які знищуються копитними. Звичайно, пріоритетом залишається підтримання якості поголів’я копитних і розвиток трофейного полювання. Постійно підкреслюється ключова роль мисливців у заощадженні і відновленні біорізноманіття.

Зі сторінок центральних видань світу не сходять публікації про катастрофічний спалах браконьєрства, викликаного відсутністю іноземних мисливців у країнах Африки. Бюджети багатьох африканських країн, в основному, поповнюють мисливці. Не стало мисливців – не стало грошей – пішли рейнджери – прийшли браконьєри – стали гинути жирафи, носороги, слони й інші види, що перебувають на межі зникнення. Все просто, але Борейко та ті, хто з ним, цього не розуміють, продовжуючи пропагувати абсолютну заповідність і завдавати величезні збитки країні.

Хочу відповісти на запитання, винесене в заголовок: «За кого переживати?» Про дітей, які періодично ходять із батьками на природу, нехай і з рушницею – переживати не варто. Я особисто переживаю тільки за те, що ми, на жаль, втрачаємо колись ще гарного журналіста і професійну журналістику в цілому, яка нині перетворюється на відверту замовну джинсу, що веде країну не в тому напрямку».

ПідготувавРоман НОВІКОВ,Газета “Природа і суспільство”