11/01/2013
0Нельзя такие материалы публиковать без фотографий. Ведь у каждого из ветеранов есть в архивах уникальные снимки из их военоой и после военной жизни…М.П.
Мабуть, такого особливого, історичного факту немає в жодній галузі: три ветерани лісового господарства України, Вінниччини в ці дні відзначили свої ювілеї – 90-річчя з Дня народження!..
…Живою легендою називають у Бершадському держлісгоспі подружжя Бондарів – Юрія Самсоновича та Ганну Омелянівну. З ними пов’язана чимала частина історії підприємства, вони є найстаршими представниками ветеранів колективу, які перебувають на заслуженому відпочинку. Солідний ювілей – 90-річчя Юрія Самсоновича – стало подією в житті лісівників області.
Пройшов чоловік крізь величезні випробування і втрати: у 1938-му році безпідставно репресовано його батька Самсона Трохимовича, коли почалася війна, Юрій вже був студентом першого курсу лісогосподарського інституту А потім – нелегкі фронтові будні, бої, поранення. У 1944-му у віці 22 років йому відрізали ногу. Повернувся в інститут уже зовсім сивим. Після закінчення навчання разом з дружиною направили на роботу в Могилів-Подільський район, згодом перевели в Бершадь. Юрій Самсонович обіймав посаду інженера лісових культур, Ганна Омелянівна – інженера по реалізації.
На бершадській землі збудували дім, тут народилося в них три дочки.
Особливою цифрою для родини є трійка: три дочки, у свою чергу у кожної по троє дітей, у Бондарів-старших – дев’ятеро внуків. Тай правнуків уже теж дев’ять. У свої дев’яносто Юрій Самсонович має чудову пам'ять, небияке почуття гумору (крім газет, охоче перечитує Остапа Вишню та інших авторів).Готуючись до знаменної дати в житті батька і дідуся, Галина Юріївна написала для нього проникливі поетичні рядки:
Не було на світі рук тепліших,
Не було дбайливіших долонь,
Слів – твердіших, жартів – веселіших,
Бо в душі святий живе вогонь!
Дорогий наш, як нам передати
Всю повагу, вдячність і любов?
Правнукам – рости, лісам твоїм – буяти,
А тобі бажаєм: «Будь здоров!»…
…Паламарчук Григорій Іванович – гордість не лише лісового господарства України. Ветеран-лісівник, учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні – справжня енциклопедія, історія не лише лісового господарства, а і всієї країни. Народився Григорій Іванович 8 січня 1923 року в селі Жабокрич Тульчинського району на Вінниччині. Його життєвий шлях – цікавий сюжет для великого роману. Ветеран якось підрахував, що лише за час бойових дій на фронтах Великої Вітчизняної він одинадцять разів дивився смерті прямо в очі. І якась сила відвернула від нього смерть, дала життя, впевненість, цілеспрямованість.
Горе, негаразди не зламали цього сильного, вольового, мужнього чоловіка. Після виходу на заслужений відпочинок довелось йому скуштувати й заграничного життя.
Медалі "За оборону Сталінграда", "За Будапешт", "За відвагу", "За перемогу над Німеччиною", "За добросовісну працю", відзнаки за участь у виставках ВДНГ СРСР у Москві говорять самі про себе, є красномовним свідченням великої працелюбності цього невтомного чоловіка. У жовтні 1962 року Григорій Іванович першим на Вінниччині отримав почесне звання "Заслуженный лесовод УССР". За п’ятдесят років на Вінниччині після нього цього високого звання удостоєні ще 21 працівник лісового господарства…
. Після закінчення семирічки навчався у Чугуєво-Бабчанському лісовому технікумі. У березні 1942 року розпочав свій трудовий шлях помічником лісничого Калдинського лісництва Баришенського району Ульянівської області. А вже з травня 1942 року – в діючій армії: солдат, командир батареї, командир взводу. З боями пройшов ту війну від Сталінграда до Праги.
А в рік Великої Перемоги, у грудні 1945 року, Григорія Івановича призначили інспектором охорони лісу Вінницького лісгоспзагу. З березня 1948 року розпочався його славний 22-річний шлях на посадах лісничого Тиврівського, Михайлівського, Вінницького лісництв. У серпні 1970 року він стає головним лісничим Вінницького лісгоспзагу. З цієї посади у лютому 1983 року вийшов на заслужений відпочинок.
З наукою Паламарчук Г.І. дружив, був і міцним практиком-господарником, чітко дотримувався всіх технологічних вимог при догляді за лісовими насадженнями. Під його орудою було чималеньке підсобне господарство: коні, воли, кролі, пасіка… А ще ж сіяли сільськогосподарські культури, переробляли деревину.
З дружиною виростили дочку Наталію і сина Олександра. Гордиться ветеран п’ятьма внуками…
…Степан Максимович Романишин 43 роки свого життя піклувався про ліс. Прийшов у 27 років працювати у Могилів-Подільський держлісгосп, а під 80 років пішов на заслужений відпочинок.
У 50-ті роки на яругобалках шести адмінрайонів, які входять у зону діяльності ДП "Могилів-Подільський лісгосп", щороку з’являлося по 700 га лісонасаджень. Степан Максимович причетний до створення 15600 га лісу, з яких половина – на яругобалках. А це не так легко було, як декому може здатися. Кожне лісництво мало лісорозсадники., спеціальних фахівців. Щороку вирощувалося майже 12 млн. шт. сіянців 40 лісоутворюючих порід. Використовувалася суто ручна і кінна праця, механізмів не було. Лісу тоді взагалі було мало, до тогшо ж пфсля війни знаходився він в далеко не найкращому стані. Сьогодні ці землі буяють зеленню, дерева зупиняють той бруд, який несли ярами у місто зливи, мають прихисток звірі та птахи. А місцеві жителі кошиками носять маслюки.
Радіє 90-річний Романишин, що його справу підхопили і вдало продовжують молодші. Значить, спокійно можна сісти за мемуари. Справа всього непростого життя знаного лісівника залишиться тут, як залишуться на папері, в людській пам’яті події тих буремних літ. Бо ж тисячі людей щодня закладали, доглядали ліси. Тут у 1950 р. Степан Максимович, працюючи помічником лісничого Мурованокуриловецького лісництва, садив свої перші дуби, яким сьогодні вже 62 роки!
Значить, недаремно прожито життя! Боронив це життя Романишин С.М. на фронтах Великої Вітчизняної війни, у мирні дні дарував життя майбутнім поколінням, закладаючи вінницькі ліси. Дочки, внуки, правнуки гордяться своїм батьком, дідусем, прадідусем..
Ветерани-лісівники творили добро, лісову красу, яка на сотні літ залишиться живим пам’ятником усім лісівникам-трударям. Керівники лісового господарства Вінниччини, Бершадського, Вінницького, Могилів-Подільського держлісгоспів постійні гості у Юрія Самсоновича, Григорія Івановича, Степана Максимовича. Начальник Вінницького ОУЛМГ Бондар А.О. завжди дотримується золотого правила: шанувати ветеранів, низько кланятися їм за самовіддану працю. Летять роки, перекидаючи сторінки календаря, а могутні вінницькі ліси набираються сили – вони не старіють. Не старіють душею і наші 90-річні ветерани!..
