10/01/2013
0" Лесника ни кем заменить нельзя, а лесник заменит кого угодно…"… Кто это сказал не знаю: то ли я , то ли Ленин,… но статью размещаю с удовольствием… А с тем, что " не лесом единым…" и с тем, что лесники это понимают… согласен на 100%… Интервью – отличное: даже я почти всему верю… М.П.
Голова Камінь-Каширської райдержадміністрації, депутат облради й один із авторитетних управлінців Волині Іван Вовк – «важковаговик» не лише у спорті…
На Камінь-Каширщині знають і вміють залучати кошти на покращення добробуту громад, навіть якщо місцевий бюджет не дає можливостей для стрімкого розвитку. Поліщуки звикли виживати у непростих умовах і навчилися багатіти на тому, що мають. Народ про себе подбати може сам, а владі залишається турбуватися про створення належних умов для життя: розбудови мережі навчальних закладів, лікарняних установ та культурних осередків. Паралельно міркувати над тим, як ресурси цього краю використати з найбільшою віддачею для місцевої казни. Що вдається з означеного робити на теренах Камінь-Каширщини? Це запитання ми адресували під час розмови голові Камінь-Каширської райдержадміністрації, депутатові обласної ради Іванові Вовку. А принагідно – поцікавилися точкою зору Івана Івановича на деякі особливості волинського політикуму та вивідали кілька секретів із приватного життя.
– Іване Івановичу, фінансова конституція району – бюджет-2013 – вас як керівника тішить чи засмучує?
– Чесно скажу: хотілося більше. Але, попри все, мене радує, що практично за всіма основними розпорядниками бюджетних коштів у районі (освіта, медицина, культура) гроші на захищені статті будуть. На розвиток маємо трохи менше, як у 2012-му. Але… Тут не треба нарікати. Торік на різні соціальні проекти в районі залучили 27 мільйонів гривень!
– Ну, це ж завдяки виборам…
– Чекайте, не тільки завдяки виборам! Понад 10 мільйонів – із Державного бюджету, 8 – це і свої, і з обласної казни, ще 10 – за рахунок спонсорської допомоги. Сюди не увійшли кошти, які роздавалися церквам, сільським громадам. А це ще два мільйони. Тобто ситуація – нормальна. Виконаємо бюджет, будуть гроші від перевиконання – будемо їх використовувати. Ми маємо резерви за рахунок системних капіталовкладень у заходи з енергозбереження. Дуже багато вікон замінили. У бюджетних закладах (школах, садочках) встановили твердопаливні котли. Зекономлені кошти залучатимемо на розвиток.
– Акцент на розвиткові галузі освіти Камінь-Каширщини дуже помітний. Чи є у районі такі школи, що не мають перспективи? Тобто ті, які призупинили функціонування чи опинилися перед загрозою закриття?
– Про таку ситуацію можна говорити лише щодо села Запруддя, де школа не працює, але в її приміщенні розміщено філіал Сошичненської ЗОШ І-ІІІ для учнів 1-4 класів. Там навчається четверо діток. Учні середніх і старших класів (а їх 15) доїжджають до начального закладу в Тойкут, це поруч. До речі, у Запрудді нема клубу, а приміщення школи доволі добротне. Теж варіант. Але… Я хочу наголосити: головне для влади – створити рівні умови для навчання дітей і у дошкільних закладах, і школах. Тому передовсім будь-які рішення чи кроки виходять із необхідності забезпечення якісної освіти, такої, яка б могла дати цим школярам, нашим дітям, гарну путівку в життя. Проте подібні рішення, доленосні для тієї чи іншої навчальної установи, приймаються лише за пропозиціями громади – батьків та дітей.
– Разом із тим у районі чимало освітніх закладів було відкрито чи оновлено. Які знакові об’єкти у планах на найближче майбутнє?
– Є такі. Ми розпочали реконструкцію дитячого садочка у селі Бузаки. У планах – дитячий садочок у Доброму, там приміщення будувалося під сільську раду, потім у ньому був клуб… Незабаром відкриємо дошкільний заклад. І – Нові Червища. Там де-факто садочок відкрили, але дітки підуть до нього у 2013-му. Наразі діятиме поки одна група, хоча заплановано три. Треба шукати кошти, бо цей заклад не потрапив під державне фінансування. Словом, роботи багато.
– Первинку (рішення про створення центру первинної медико-санітарної допомоги) на сесії ухвалювали спокійно?
– Прийняли. З дискусіями, звичайно. Але це нормально: в дискусії народжується істина. Я переконаний: ідея ця – хороша. У нас ФАПи, амбулаторії фінансувалися за залишковим принципом. Тобто кошти акумулювалися у центральних установах, а на низи припадав мізер. Ось чому реформа – необхідна. Це потрібно, щоб створити людям кращі умови. Щоб звичайний сільський дядько не їхав до районної лікарні за «надцять» кілометрів, аби йому там кілька днів діагноз встановлювали. Маємо створити всі можливості для цього на місцях.
– Як люди сприймають реформаторські кроки?
– Їм треба правильно пояснити. Розтлумачити – і все. Народ мудрий, він все гарно розуміє, чорне від білого вміє відрізнити.
– Що зміниться реально? Наприклад – кількість медичних закладів?
– Ні. Кількість ФАПів залишиться без змін. Їх у нас – 47. Амбулаторій буде більше. На сьогодні діє 8, а буде відкрито ще одну – у Камені-Каширському. Це нормально. Ці установи необхідно доукомплектувати обладнанням, зробимо ремонти. Кадри підберуться – і будемо працювати.
– Робочі місця у районі – це бюджетні заклади, ліс… А в сільському господарстві?
– Скажу відверто: за останні два роки почалося відродження сільськогосподарського виробництва. Якщо у 2010-му році, відколи започатковано програму підтримки одноосібників, які утримують три і більше корови, у нас було 14 таких господарств, то зараз – 114. За цей рік із Державного, обласного та районного бюджетів наші селяни отримали мільйон 600 тисяч гривень. Це дотація за молодняк ВРХ, доїльні апарати… Серйозна цифри. Тому сільське господарство розвивається, специфіка цієї галузі району в тому, що агропідприємств залишилося лише п’ять. Але вони тримаються. Потроху нарощують поголів’я, мають свою землю, хазяйнують.
– На одній із нещодавніх сесій облради депутати дали дозвіл підприємству «Зелена енергія В» на геологічне вивчення родовищ торфу з метою їх подальшої розробки, керівник якого запевнила: якщо геологічні дослідження матимуть позитивний результат, у районі будуть створені сотні робочих місць. На скільки це – реальні плани?
– Перспективи, дійсно, хороші. Ми працюємо в цьому напрямку. Сесія дала дозвіл, зараз суб’єкти господарювання доробляють документацію.
– Чи активно долучаються громади району до участі в проектах, які дають змогу залучати позабюджетні кошти чи кошти міжнародних структур на розвиток інфраструктури?
– Чотири сільські ради нашого району – Качинська, Личинівська, Черченська і Хотешівська – стали переможцями конкурсу мікропроектів, що реалізуються в межах проекту ”Місцевий розвиток, орієнтований на громаду“. У їхню реалізацію вкладено 640 тисяч гривень, у тому числі з місцевих бюджетів витрачено 161 тисячу, а решта – з обласного. Рішенням депутатів вищеназваних сільських рад ці кошти вкладено в енергозберігаючі заходи. Наприклад, замінено вікна і двері в школах, ФАПах та інших соцзакладах.
Завдяки перемозі бібліотечної системи району в конкурсі “Організація нових бібліотечних послуг із використанням вільного доступу до Інтернету”, започаткований Радою міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX), який проводився у рамках програми “Бібліоміст”, у районних книгозбірнях для дорослих та дітей створено центри інформаційних технологій. Камінь-Каширська централізована бібліотечна система є однією з 620-ти переможців, які отримали комп’ютерне обладнання (15 комп’ютерів, 4 принтери і сканери), ліцензійне програмне забезпечення та доступ до Інтернету. За умовами конкурсу, з районного бюджету на реалізацію проекту було виділено 60 тисяч гривень.
– Ми вже згадували про Запруддя. Це село знамените своєю історією. Точніше – приналежністю до долі родини Косачів. Нещодавно, знаю, вийшла друком книга «Камінь-Каширське Полісся. З історії краю» (підготовлена районним краєзнавчим музеєм та відділом культури і туризму). Ви вже її прочитали?
– Це суперпроект. Враження прекрасне. Там викладені дуже цікаві факти, багато з них мені не були відомі. Неймовірні фотографії… Прочитав на одному диханні.
– Уже вдруге Іван Вовк є депутатом облради. Якщо порівняти атмосферу обох скликань, в чому різниця?
– Було менше політики. Щодо сьогодення: я не хочу сказати, що рада працює неефективно, але багато часу витрачається на політичні інтереси.
– Ви очолюєте депутатську комісію з питань соцзахисту. Пригадую, на одне з останніх її зібрань, не прийшов ніхто, крім голови, а голосували… телефоном. Тема участі (чи радше – неучасті) обранців у комісіях вже не раз звучала у сесійній залі. Один із ваших колег навіть пропонував прописати в регламенті можливість електронного голосу. Яке ваше ставлення до таких новацій?
– Може, формально я й порушив регламент. Але треба входити в ситуацію. У моїй комісії – чотири депутати (Петро Бущик, Віктор Коротун і Тамара Ковальчук). За два роки вперше не було кворуму. Так склалося, що у всіх були для того поважні причини. Ставлення до пропозиції поміркувати про можливість використовувати в таких випадках електронний підпис – дуже демократичне. Технології розвиваються, тому колись і ми до цього дійдемо.
– На посаді директора лісогосподарського підприємства, на якій ви працювали до призначення головою райдержадміністрації, нині трудиться ваш рідний брат. Вам ніколи не дорікають в лобіюванні інтересів родини?
– Ні. Бо підприємство нормально працює. Навіть якщо абстрагуватися від того, що керівник – мій брат, я все одно задоволений роботою цієї структури. Радий, що люди працюють, отримують зарплату. Радий, бо це, певною мірою, і мій колектив. Я там провів частину свого життя.
– В одній із офіційних ваших біографій вичитала, що ви були здобувачем кандидатського ступеня, працювали над дисертацією. Для чого?
– Мені просто цікаво. Це було, до речі, ще до призначення головою райдержадміністрації. Почав писати кандидатську на тему «Біопродуктивність лісів Волині та їх динаміка», ще в 2005 році здав іспити як співшукач… Зараз не до цього. Буде час – обов’язково завершу розпочату роботу. Не ставлю за мету накопичувати звання.
– А нагороди (ордени, медалі, дипломи…)?
– Приємно, коли хтось відзначив твою працю. У мене багато грамот, особливо зі спортивних досягнень. Коли навчався в академії, мешкав у гуртожитку, то всі стіни кімнати були обклеєні ними.
– Саме ці спортивні юнацькі грамоти вас більше радують, ніж ордени і відзнаки, які отримували вже як посадовець?
– Так і є! Я їх усі зберігаю. Коли збираємося в родинному колі, розповідаю дітям про свої студентські роки, успіхи – і показую нагороди: там тато виграв чемпіонат України з гирьового спорту, там – друге місце зайняв, там – третє, чи чемпіонат Києва… Передивляюся часом це і згадую як прекрасні моменти всього життя. Я почав займатися цим спортом із подачі товариша. Ми разом навчалися, тільки він на час нашого знайомства був уже майстром спорту, а я щойно вступив до академії. Коли вперше прийшов у спортзал, то дві гирі по 16 кілограм на плечі підняти не міг. За рік здобув перший розряд – і так пішло… Потім уже дві по 32 шістдесят разів підіймав. Це все результат наполегливості у прагненні дійти до поставленої мети.
– У вас кардинально різні захоплення: гирьовий спорт і гра на баяні…
– Так! Тут я взагалі самоучка. Батько мій грає прекрасно, у мене слух хороший. Ще коли ходив школу, то у нас був сімейний ансамбль: тато, мама, дві сестри і я (грав на баяні). Ми тоді все співали «Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу» (усміхається, – авт.). Потім і в студентські роки виступав. Життя було насиченим.
– Зараз вільні хвилини чому присвячуєте?
– Хочеться в сім’ї побути. Приходжу з роботи стомлений, а донечка Настя каже: «Тату, хочеш зіграю?» (а у неї є фортепіано). Міг би годинами слухати, як вона грає…
– Позаду непростий високосний рік… Чим зі зробленого у 2012-му ви найбільш гордитеся?
– Гордий за те, що ми стабільно прожили рік. Що сформувалася команда однодумців, які вболівають за результат. Що розвиваємося. Без розуміння і підтримки працьовитих, чесних і порядних людей ми не мали б цих результатів. Я назвав цифру: 27 мільйонів гривень – на соціально-економічний розвиток. Це, звичайно, не все моя заслуга. Є в тому і збіг обставин. Але приємно. Не може не тішити і спокійна політична обстановка. Відбулися вибори. Але в районі все гарно пройшло. Головне, що наступного дня після виборів всі один одному «Добрий день!» казали й дивилися в очі. Ми навчилися бути більш толерантними, поважати вибір один одного.
– Дякую за розмову.
