10/01/2013
0Паламарчук Григорій Іванович – гордість не лише лісового господарства України. Ветеран-лісівник, учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні – справжня енциклопедія, історія не лише лісового господарства, а і всієї країни.
Народився Григорій Іванович 8 січня 1923 року в селі Жабокрич Тульчинського району на Вінниччині. Його життєвий шлях – цікавий сюжет для великого роману. Ветеран якось підрахував, що лише за час бойових дій на фронтах Великої Вітчизняної він одинадцять разів дивився смерті прямо в очі. І якась сила відвернула від нього смерть, дала життя, впевненість, цілеспрямованість.
Григорій Іванович – великий життєлюб, оптиміст. Горе, негаразди не зламали цього сильного, вольового, мужнього чоловіка. Після виходу на заслужений відпочинок довелось йому скуштувати й заграничного життя, скажемо прямо, не найгіршого порівняно з нашим сьогоднішнім…
Медалі "За оборону Сталінграда", "За Будапешт", "За відвагу", "За перемогу над Німеччиною", "За добросовісну працю", відзнаки за участь у виставках ВДНГ СРСР у Москві говорять самі про себе, є красномовним свідченням великої працелюбності цього невтомного чоловіка. У жовтні 1962 року Григорій Іванович першим на Вінниччині отримав почесне звання "Заслуженный лесовод УССР". За п’ятдесят років на Вінниччині після нього цього високого звання удостоєні ще 21 працівник лісового господарства…
.. Після закінчення семирічки навчався у Чугуєво-Бабчанському лісовому технікумі. У березні 1942 року розпочав свій трудовий шлях помічником лісничого Калдинського лісництва Баришенського району Ульянівської області. А вже з травня 1942 року – в діючій армії: солдат, командир батареї, командир взводу. З боями пройшов ту війну від Сталінграда до Праги.
А в рік Великої Перемоги, у грудні 1945 року, Григорія Івановича призначили інспектором охорони лісу Вінницького лісгоспзагу. З березня 1948 року розпочався його славний 22-річний шлях на посадах лісничого Тиврівського, Михайлівського, Вінницького лісництв. У серпні 1970 року він стає головним лісничим Вінницького лісгоспзагу. З цієї посади у лютому 1983 року вийшов на заслужений відпочинок.
Не віриться, що так швидко летять роки. Григорію Івановичу є чим гордитися, є що розказати про свою роботу і своє життя: сотні гектарів створених нових лісів, когорта талановитих учнів, які надійно тримають в руках естафету ветерана-лісівника. У славетних дубових лісах Поділля по-справжньому проявився талант Григорія Івановича. Його знають як новатора у справі вирощування дубових лісів, інтродукції деревно-чагарникових порід. Активно практикував введення екзотичних порід в лісові насадження: модрини сибірської та європейської, ялини колючої, сосни Веймутова, гікорі, горіха сірого, чорного, глоду їстівного…
З наукою Паламарчук Г.І. дружив, був і міцним практиком-господарником, чітко дотримувався всіх технологічних вимог при догляді за лісовими насадженнями. Під його орудою було чималеньке підсобне господарство: коні, воли, кролі, пасіка… А ще ж сіяли сільськогосподарські культури, переробляли деревину.
Справжнім оберегом, помічником, порадницею була для Григорія Івановича дружина Зінаїда Андріївна. Виростили дочку Наталію і сина Олександра. Гордиться ветеран п’ятьма внуками.
Радіє душа і серце Григорія Івановича, коли спостерігає за потужним поступальним розвитком лісового господарства Вінниччини. Хіба ж тут порівняєш з тим далеким 1942 роком, коли розпочинав свою роботу як лісівник. Радо зустрічають Паламарчука Г.І. у трудовому колективі вінницьких лісівників, зокрема ДП "Вінницький лісгосп". Керівники лісового господарства Вінниччини, Вінницького держлісгоспу постійні гості у Григорія Івановича. Бо є у лісівників святе правило – шанувати ветеранів, щиро дякувати їм за роботу, низько кланятися за самовіддану працю. Роки летять, перекидаючи сторінки календаря, а могутні вінницькі ліси набираються сили – вони не старіють. Як тут не згадати гарні слова славної пісні: "Не стареют душой ветераны, ветераны Второй Мировой…"
