27/04/2021
0Почну не з опису, а з подяки. Подяки тим, хто рятував нас від невидимого вогню, спалюючи своє життя. Цей фільм хочу присвятити кожному ліквідатору та усім причетним до великої трагедії, що трапилася на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986.
35 років тому час у Прип’яті зупинився. Його зупинив вибух на одній з найпотужніших атомних електростанцій світу. Майже 50 000 людей, що жили поруч АЕС – були змушені покинути свій дім, щоб вижити.
Прип’ять – це зразок міста спроєктованого для людей, з думкою про їхній комфорт. І це вражає навіть зараз. Річковий вокзал із катерами, що курсували до Києва та Білорусі; зразкова архітектура того часу – модернізм у досконало чистому вигляді; піша доступність у межах 15 хвилин до усієї необхідної інфраструктури (транспорт, житло, робота, навчальні та розважальні заклади, магазини).
З кожним днем радіація у зоні відчуження зникає. Як і міста. Вони (досі!) не мають жодного статусу пам’ятки. Відповідно ніхто не консервує історичні споруди та витвори мистецтва. А природа забирає своє: огортає потужні проспекти та зразкові будинки непролазними хащами, тягне бетонні масиви до землі, перетворює на крихти концептуальні мозаїчні панно Івана Литовченка.
Запрошую переглянути фільм і обіцяти собі, що ця історія, це місто, цей злочин завжди відгукуватиметься у вашій пам’яті луною.
