Острів скарбів: спасіння чи протирічя? 

Чим закінчиться півстолітній експеримент на Джарилгачі.

Почався мій черговий, тридцятий сезон спілкування-співпраці з Джарилгачем. Вкотре йдемо морем на цей загадковий острів-косу, територію Державного підприємства «Скадовське досвідне лісомисливське господарство», щоб провести плановий облік чисельності острівної мисливської фауни. Щоразу, перед зустріччю з ним, знову і знову бентежило якесь незрозуміле відчуття: майже рік не ступала там моя нога. Як же ти, острове, тримаєшся у такий тяжкий час?

Згідно з Вікіпедією, про безі­менний острів поблизу материка згадували ще колись давним-давно античні історики та географи Пліній, Геродот, а також Птоломей. Сучасна назва – Джарилгач, стала відомою відносно недавно: вперше у атласі Імперії (видання 1792 року) на карті Таврійської області. Пізніше Джарилгач (Каркінітський) вказується як острів і, одночасно – як затока, у 1900 р., у «Енциклопедичному словнику Ф.А. Брокгауза та І.А. Ефрона». Автори радянських енциклопедій 1931 та 1952 років Джарилгач не згадують.

Однозначне трактування походження його назви відсутнє. Хоча письменник з міста Скадовська О. Лиховид пише, що відомий кримський історик В. Бушков у своїх працях (1997, 2003 рр.) та дисертації (1997 р.) вважає, що переклад слова «Yarilagac» має декілька версій. За однією – він складається з двох слів – «тріскатись» та «дерево». За іншою, «yarilрaз» походить від кримськотатарської назви «yarilрaю» – «помилування», «рятунок», «визволення». Я не спец із тюркської топономії, але мені особисто симпатичне саме таке трактування назви: багаторічний контакт із особливою аурою острова багато разів милував, рятував та визволяв мої тіло та душу у тяжкі життєві часи.

Це зараз, у наші дні, потрапити на Джарилгач просто – купуй квиток на пароплав, 40 хвилин і ти на знаменитому острові. Жодної перепони, навіть згадки, що ти потрапляєш на південний кордон держави. 30 років тому, коли я вперше намагався потрапити на цю прикордонну територію, потрібно було спочатку зареєструватись у прикордонників, документально обґрунтувати мету поїздки і лише через певний часу перевірки, видали пропуск-допуск на прикордонну територію. Двічі на добу на єгерський кордон до нас заходив із контролем прикордонний наряд зі службовим Мухтарем і перевіряв, а чи не майнув «ще цей науковець десь на Турцію?».

Тоді на острові я зустрів чистесенький, без жодної смітинки, 50-кілометровий піщаний пляжик і жодної людини, окрім єгеря – пана Жука. Ви б бачили минулорічний літній сезон 2020 – «жах» – найніжніше слово, що могло б описати це стовпотворіння: незліченна маса неорганізованих відпочивальників, які вирвались із тенет цивілізації та жахів ковіда на ВОЛЮ, до ТЕПЛОГО МОРЯ. Прикордонного моря.

За три десятки років на острові було всяке: цікаве, дивне, веселе, сумне, тяжке, хороше… Але завжди – особливе. І більшість із цього «всякого» – вперше у моєму житті. Та чомусь у пам’яті найцупкіше зберігся той давній жовтневий вечір та ніч, коли острів затопило чорноморськими хвилями (старожили кажуть, що таке іноді трапляється). Тоді кілька діб, поривами, дув стабільно сильний «южак» (місцева назва сильного південного вітру), що змінився на південно-західний, згодом – західний, вітер десь із півдня Піренеїв чи Сахари. Зв’язок із материком зник. На всяк випадок ми приладнали високу драбину на горище кордону і спорудили там з брезенту та ковдр притулок. Час від часу виїжджали з єгерем піщаною дорогою назустріч солоним хвилям, що рухалися до єгерського кордону і з моря, і з лиману. Фіксували, як швидко прибуває вода. Спочатку повністю затопило мисливський будиночок на березі моря. Згодом кордон перетворився на останній острів на острові. А вода потихеньку прибувала і досягла верху фундаментної відмостки будівлі кордону. Але найбільш запам’яталася сила вітру. Вже здуло два шиферних листи з хліва і почало поривами періодично піднімати дах майстерні. Ледь встигли закріпити його тросами до «якорів» – «Лендровера» та «УАЗа» без коліс. Південне, підвітряне вікно майстерні було закладене цеглою. І раптом я побачив щось незрозуміле: верхні цеглини час від часу почали зникати, злітати з підвіконня у слюсарню. Що за чортівня? Я протер запорошені піском очі і зрозумів: важкі цеглини час від часу здуваються поривами вітру…

30 років співпраці ДП «СФ УкрНДІЛГА» зі Скадовським досвідним лісомисливським господарством. Співробітники сектору мисливствознавства Степового філіалу були свідками процесу становлення унікальних фауністичних та рослинних комплексів, які не мають аналогів в Україні (коса Бірючий острів відрізняється, бо вона, на відміну від Джарилгача, має свою специфіку природних умов, а також систему господарювання). Ми були свідками процесу «ризикованої» інтродукції, на наших очах на острові формувалася популяція оленя асканійського, започатковувалися та розвивалися популяції лані та муфлона, стабілізувалася міграційна фаза життєдіяльності багатьох видів перелітних птахів, що перетворило видатну природну систему Джарилгача на природну перлину півдня України. Це, з одного боку.

Разом з тим, з іншого, починаючи з 1973 року, коли на острів Джарилгач були завезені перші 20 оленів із о. Бірючий, а згодом (1989 та 1993 рр.) – лань та муфлон, чисельність диких ратичних невпинно зростала. Стабільність новоствореного біоценотичного конгломерату популяцій крупних рослиноїдних тварин протягом усього періоду його існування досягалася, відповідно критеріям досвідного мисливського господарства: регулярним вилученням ратичних тварин (відловом, а також селекційним та трофейним відстрілом), жорстким контролем за чисельністю хижаків та виконанням комплексу біотехнічних заходів на території господарства. У разі відсутності такого контролю існувала (існує і нині) загроза перенаселення, масових захворювань та епізоотій.

Крім того, відбулося непередбачуване. У 2009 році, згідно з Указом Президента України, був створений Національний природний парк «Джарилгацький», а 12 грудня 2011 р. прийняте «Положення про НПП». До його території погоджено включення 10000 (!) гектарів земель державної власності. А саме: 805 гектарів земель ДП «Скадовське досвідне лісомисливське господарство», що вилучаються в установленому порядку та надаються національному природному парку в постійне користування, 6726 гектарів земель Державного підприємства «Скадовське досвідне лісомисливське господарство» та 2469 (!) гектарів акваторії Джарилгацької затоки Чорного моря, що включаються до складу національного природного парку без вилучення.

Але залишалася надія. На відміну від біосферних та природних заповідників, територій з найвищим рівнем обмеження будь-якої діяльності людини, регламент Положення про НПП дозволяє на землях, переданих Парку без вилучення, здійснювати, крім науково-дослідної, також і традиційну господарську діяльність, відповідно до вимог Проєкту організації території Парку, за умови погодження рекреаційних та господарських заходів із науково-технічною радою Парку. Дотримання такого врівноваженого та науково обґрунтованого режиму природокористування показало позитивні результати в умовах природоохоронної діяльності України і багатьох країн світу, а також проявило себе, як більш привабливий та відповідний сучасності варіант заповідності.

Здавалося б – проблем не повинно бути. Але знову виникло нове «але». Шляхом вольового рішення з 2010 року було обмежене, а згодом – заборонене будь-яке мисливське, крім селекції ратичних, вилучення тварин на території острова Джарилгач, що призвело до тимчасової зупинки процесів регуляції чисельності диких тварин, у тому числі – і відстріл м’ясоїдних хижаків (лисиці рудої та єнотоподібного собаки). І це трапилося на оточеній водами Чорного моря та Джарилгацької затоки, обмежено невеликій території острова, де близько пів століття інтенсивно розводили крупних рослиноїдних тварин.

Загострення фауністичних ризиків на Джарилгачі почалося у період 2012–2013 років в умовах незатвердження лімітів на регулювання чисельності диких ссавців. Негатив посилився посухою, що скоротила запаси кормової бази острівних екосистем весною-влітку 2012 року. Індикатором цього скорочення став стан проективного вкриття червонокнижного Chrysopogon gryllus (золотобородника цикадового) на нашій постійній пробній площі. Додаткову тривогу викликали результати епізоотичних обстежень території острова та клінічних спостережень за тваринами в 2011–2012 роках спеціалістами Скадовського управління ветмедицини. Були зафіксовані анатомічні дефекти та хвороби кінцівок, очей, а також рогових утворень, генетичні аномалії, паразитарні захворювання у ланей та муфлонів. Зроблено висновок про перевищення оптимальної чисельності ратичних, що в подальшому може негативно впливати на стан популяцій диких тварин та епізоотичну ситуацію на острові в цілому.

Позитивний досвід ведення комплексного лісомисливського господарства у багатьох країнах світу свідчить про реальну можливість для національних парків єднати спільну територію з господарським закладом інтенсивного природокористування. На перший недосвідчений погляд здається, що мисливське господарство об’єднати з охороною природи неможливо. «Як же це так!» – стурбуються екзальтовані «захисники природи» (які цю «природу» бачать лишень з екранів, у кращому випадку – у зонах відпочинку з асфальтованими доріжками. Звичайно, не всі. Але переважна більшість). У більшості наших НПП не існує можливості зберегти біоценози без «руки на пульсі». Непотрібно забувати, що природні комплекси на нашій індустріально спотвореній, зґвалтованій Чорнобилем та виснажливим господарюванням, землі, потрібно лікувати і, не доведи Господи, відпускати на самоплив. Поставити на аншлаг біля природної ділянки клеймо «ПЗФ» – це лише захистити свою дитячу свідомість від докорів у майбутньому: «Я ж хотів (хотіла), як краще!» Хотєлки не проходять. Потрібна серйозна багатофункціональна система професіонального контролю за станом усіх природних комплексів.

Утримання у стабільному стані, в жорстких напівпустельних степових біоценозах острівної території, обмеженої морем, переущільнених популяцій крупних рослиноїдних ратичних: оленя благородного (Cervus elaphus L. 1758), перевищення величини оптимальної чисельності, визначеної «Проєктом організації та розвитку мисливського господарства» – у 1,6 рази; лані європейської (Cervus dama L. 1758) – у 1,9 рази; муфлона (вівці гірської) (Ovis ammon L. 1758) – у 4,1 рази, ризиковане та проблематичне, бо вимагає постійного контролю та значних господарських зусиль. Методом зниження пресу ратичних на острівні ценози, альтернативним мисливству, може стати науково обґрунтоване переселення тварин на обгороджену частину материкової території Парку. Та це інша розмова.

Природоохоронний ентузіазм – це не просто чудово, це прекрасно, але коли ти сліпо обожнюєш хворий організм – робиш йому гірше, позбавляєш його навіть надії на здорове існування. Безмежні (умовно у наш час) простори тайги чи тропічних лісів ні якою мірою не варто порівнювати з маленькою точкою у антропогенно зруйнованій Європі. Знайдіть на географічній карті (глобусі) Землі (ще краще – континенту Євразії) державу Україну. На ній – Херсонщину, на ній – острів Джарилгач. І задумайтесь: А як же зберегти цю піщинку на межі материка? Для нас, для наших діточок та онуків.

Як?

Ігор ШЕЙГАС,

Лісовий і мисливський журнал”