29/12/2012
0ДО РОЗДУМІВ. Що робить цю тварину майже містичною істотою?
Чи боїтеся ви змій? Напевно, майже кожен відповість на це питання «так», навіть якщо ніколи з ними не зустрічався.
Психологи вважають, що правічний страх людини перед зміями — складова частина людської натури. За даними науковців, цей страх міг виникнути багато тисячоліть тому, коли людина ще не вміла визначити, чи небезпечна змія. І страх залишився у психіці назавжди. До речі, це стосується не лише людини.
— Одного разу мавпа, яка народилася в зоопарку, зустрілася зі змією — і впала в паніку, — розповідає старший науковий співробітник відділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоології НАН України Оксана Некрасова.
Напевно, це не випадково. Змія — одна з найсимволічніших тварин у світі. У багатьох культурах вона вважається символом підземного світу (можливо, через спосіб життя в закритих місцях або через здатність омолоджуватися за рахунок линьки). Вона пересувається без ніг, вилуплюється з яйця, як птахи, і може вбивати отруйними зубами. Життя і смерть сплелися в цій істоті настільки своєрідно, що навряд чи існує культура, яка б оминула її своєю увагою.
Існує безліч легенд, казок, міфів, жахливих розповідей про змій. Мабуть, важко знайти таку групу диких тварин, до яких би люди ставилися так застережливо, як до змій — навіть у наш освічений вік. У жителів Європи змії не в пошані, адже їх завжди вважали злісними і шкідливими тваринами. Наприклад, відома своєю підступністю Катерина Медичі мала прізвисько Мадам Змія. А в Індії навпаки, щороку проводять свята, присвячені змії.
У давнину культ змії був дуже поширений у світі. Їй поклонялися римляни, жителі Криту, Стародавньої Греції та Риму, Єгипту часів фараонів, найдавніших держав індіанців Північної й Латинської Америки. Африканські народи будували спеціальні храми для утримання змій і зверталися до них зі словами: «Мій володарю!» За часів античності змії були символом мудрості та родючості.
Уреус, або змія, а саме кобра — стародавня емблема Єгипту. Це один з обов’язкових символів образу будь-якого фараона. Уреуса, укус якого спричиняв неминучу смерть, вважали символом необмеженої влади. У країнах Сходу змію досі шанують за мудрість, прозірливість і невичерпну волю.
Сьогодні символ лікарської науки — граціозна змія. Парадокс: у всьому світі люди бояться змій, але водночас використовують їх для зцілення. Вживаючи ліки, виготовлені із застосуванням зміїної отрути, хворий сподівається на зцілення, але знову ставши здоровим і зустрівши живу змію, в паніці тікає або намагається вбити ні в чому не винну тварину.
Швидше людина приручиться до змії
То що ж є в цій таємничій змії такого, що вже стільки століть робить її майже містичною істотою?
— Вони просто інші, — каже Оксана Некрасова. — Людина завжди мріяла знайти паралельний світ, а він тут, поруч із нами. У змії зовсім інший спосіб життя, інші пріоритети, інші органи чуття. Вони, немов екстрасенси, вловлюють випромінювання живих істот. Вони не вбивають заради вбивства, нікому не заважають жити. Часто запитують: чи можна приручити змію? Я зазвичай відповідаю: радше людина приручається до неї. Існують циркові номери з удавами, пітонами. Але це не звичайний номер із дресированими тваринами. Просто людина зуміла вивчити характер і звички змії й пристосуватися до них.
Оксана Некрасова любить і вивчає змій із дитинства. Згодом дитяче захоплення перетворилося на професію. Для неї змія — прекрасна, дивовижна і досконала істота. Не випадково, каже вона, прикраси часто роблять у вигляді змії.
Змії живуть у злагоді з природою, вони мудрі, тому що не прагнуть нікому заподіяти шкоди. Змія, як правило, перша ніколи не нападає. Здебільшого напад — лише її захист. Люди переслідують змій у багатьох країнах, і водночас у тих країнах на медичній емблемі зображено змію. Нині отрута багатьох видів змій знайшла застосування в медицині. Препарати, виготовлені з неї, допомагають хворим на епілепсію, стенокардію, ревматизм, ішіас. Щоправда, в Україні натуральну отруту змії знайти складно. Колись існували спеціальні серпентарії, ліцензії на відловлювання отруйних змій. Нині цього немає. Медики, з якими я розмовляла, кажуть, що більшість таких ліків виготовлені з хімічних компонентів.
Науковець Оксана Некрасова вважає, що мудрість змії полягає ще й у тому, що вона зуміла вижити поруч з нами, людьми, які чомусь упевнені, що мають право вирішувати, кому жити в цьому світі.
Фото Володимира ЗAЇКИ
Штучний психоз
Минулого літа жителі України панікували: мовляв, нас атакували агресивні отруйні змії.
— Насправді в Україні зареєстровано 11 видів змій, і тільки 3 з них отруйні. Це гадюка звичайна, гадюка лісова і степова. Перші дві занесені до Червоної книги. До речі, популяції лісової й степової гадюки останніми роками на нашій території значно зменшилися (ліси вирубують, степи розорюють). У деяких районах Київщини, де триває інтенсивне будівництво, лісова гадюка майже зникла.
На думку фахівця, шкода, яку може заподіяти отруйна змія, значно перебільшена.
— Змія майже ніколи не нападає першою. Як правило, це відбувається, якщо її потривожити або наступити. Тому в лісі варто бути обережним. Зустрічаючись зі змією, краще завмерти на місці і не рухатися, тоді вона сама забереться геть. За останні роки жодного смертельного випадку від укусу гадюки не зареєстровано, — стверджує Оксана Некрасова. — Часто гадюку плутають із мідянкою. Але мідянка — абсолютно неагресивна, ніжна і лагідна істота. Вона нікому не завдає шкоди, навпаки, сама боїться всіх, намагається сховатися якомога глибше. А найбільша змія, яка мешкає в Україні, — це полоз. Його довжина іноді досягає двох метрів. Його вважають агресивним, але ця агресивність — скоріше захист, ніж напад. Зустрічаючись із людиною або твариною, полоз починає грізно шипіти. Звичайно це справляє страхітливе враження. Але насправді полоз не шкідливий. У нього тонкі, загнуті назад зуби, якими він навіть не може прокусити шкіру людини. Він нікому не шкодить, не треба його вбивати!
Із жовтня по квітень змії впадають в сплячку, ховаються під корчами, в нори гризунів, у підвали будинків, — продовжує Оксана Некрасова. — Навесні відбувається масовий вихід зі сплячки, тому змій так багато. Але незабаром вони розповзаються і ховаються.
— Часто ЗМІ самі створюють масовий психоз, розповідаючи про нашестя змій. Причому іноді це робиться зовсім непрофесійно. Бачила якось сюжет по телевізору: людей атакують гадюки, на місці подій працюють підрозділи МНС, змій виловлюють сотнями. Придивилася — а це зовсім не гадюки, а водяні вужі, добрі й нешкідливі істоти. Часто мені телефонують люди: допоможіть, на ділянці з’явилися змії. Я їм пояснюю: це означає, що у вас унікальна екологічна територія. Цьому потрібно радіти, це треба захищати. Можна розорати степ, заасфальтувати дороги — і знищити той світ, який живе поруч із нами. Змії знищують шкідливих гризунів, ними харчуються птахи, зокрема лелеки.
Метелик Бредбері
Утім, не можна підходити до цього питання так однозначно. Чомусь люди оцінюють тих, хто існує поряд із ними, лише з точки зору користі чи шкоди для себе, коханого. Але ж і вони самі — лише частина екосистеми, в якій кожна ланка має унікальне значення. Пам’ятаєте знаменитого метелика Бредбері? Знищиш його — і все в світі піде іншим шляхом.
Змія — один з найстаріших жителів Землі, вона з’явилася задовго до людини і за тривалу історію еволюції навчилася раціонально оцінювати життя і бути терплячою. Можливо, її мудрість змії полягає ще й у тому, що вона зуміла вижити поруч з нами, людьми, які чомусь впевнені, що мають право вирішувати, кому жити в цьому світі.
— Не варто шукати паралельні світи в космосі. Вони поруч з нами, на землі, й ми повинні берегти їх. Біологічні системи самодостатні, природа сама вилікує свої рани, тільки не заважайте їй у цьому, — переконує Оксана Некрасова. — Можливо, рік Змії цим і знаменний. Люди повинні нарешті змінити своє ставлення до світу, що їх оточує, навчитися розуміти і любити тих, хто не схожий на них, жити в гармонії з природою і самим собою. Так, як це роблять змії — унікальні, чудові, мудрі істоти.
«Рік Чорної Змії в мене асоціюється з парагвайською анакондою»
Дніпропетровець Євген Буяновер має розкішну колекцію плазунів та знає, навіщо королівському пітону ноги, а сітчастому — підвищена температура тіла
Сергій ДОВГАЛЬ
УМ,
Номер 195 за 27.12.2012
Як пригадує 24–річний Євген Буяновер, різна живність вабила його ще змалечку. Цим насамперед завдячує своїй бабусі. Жила вона у приватному будинку практично у центрі Дніпропетровська, але на своєму невеличкому подвір’ї все ж намагалася мати якусь живність. То курчат заведе, щоб Женя міг за ними спостерігати, то кошенят… Внука ж це захоплювало настільки, що іншого життя для себе вже не уявляв.
Усе почалося з маїсового полоза
Років iз десяти Женя почав відвідувати зоогурток, а згодом став і завсідником зоомагазину неподалік їхньої багатоповерхівки. Зрештою, саме там ще в 12–річному віці розжився першим своїм вихованцем — ящіркою–геконом, яка може обходитися без їжі кілька місяців. Потім у Жениній колекції з’явився гігантський павук–птахоїд, якого якнайкраще характеризує вже сама назва. Родині Буяноверів цей екземпляр незабаром за хороші умови iснування неабияк віддячив — видав потомство з… півтисячі павучат.
— Десь 200 iз них у нас залишаються дотепер. І раді б їх позбутися, але люди у нас до птахоїдів особливого інтересу не виявляють. Тому мусимо їх утримувати — годувати тарганами або черв’яками, забезпечувати належні умови існування, для чого винаймаємо спеціально пристосоване приміщення, — розповідає Євген Буяновер.
— Женю, а скільки взагалі видів екзотичних тварин утримуєте на сьогодні?
— Близько 80, а якщо враховувати павуків, то лік піде на сотні.
— А зі зміями своє перше знайомство пам’ятаєш?
— Звичайно. Це було років сім тому в Донецьку. У місцевому міні–зоопарку ми придбали маїсових полозів — білого самця та двох самок — помаранчеву і сіру. Ця змія вважається найпопулярнішою серед колекціонерів. Адже дуже невибаглива у селекції — її різні кольорові відтінки можна вивести без жодних проблем. Приміром, коли наш маїсовий полоз видав перше потомство, то на світ з’явилося двадцятеро… різнокольорових, немов у калейдоскопі, змієнят. Жодного на сто відсотків однакового за своїм забарвленням не було!
Популярністю у колекціонерів користується і королівський пітон. Серед одноплемінників цей вид найменший за розмірами — виростає максимум до 1,5 метра. Але королівський має доволі цікаві особливості. Зокрема, ноги. Так–так, я не помилився. Королівський пітон справді має ноги, але оманливі, — атавізм, який нагадує про походження змій від ящірок. Ще одна цікава особливість цього виду — коли йому страшно, він скручується у тугу кулю. Саме тому королівського пітона називають кулеподібним. А ми його нарекли Шариком.
— А які пітони вважаються найбільшими?
— До них, зокрема, належить сітчастий пітон. Середовище його існування — південно–східна Азія. Цікава особливість цього виду — самка відкладає до ста яєць у шкіроподібній оболонці. Скручуючись на них кільцем, вона таким чином їх захищає і, мов квочка, висиджує, — може підняти температуру свого тіла десь на два градуси за Цельсієм, хоча сітчасті пітони самі по собі холоднокровні.
— Цікаво, чи доводилося вам виїздити за викликом з метою приборкання виявлених змій чи іншої екзотичної живності?
— Такі випадки інколи трапляються. Найбільш для нас пам’ятний — поява у нашій колекції удава констріктора, середовищем існування якого є Південна Америка. У 2008 році одна з фірм унаслідок фінансової кризи виїхала з орендованого приміщення, бо не могла його оплачувати. Коли ж після від’їзду бізнесменів сюди прибули власники нерухомості, то ледь не зомліли — посеред кімнати на них чекав отой самий удав констріктор. Викликали нас, і ми цю зміюку, довжина якої нині сягає 2 метри, забрали до себе. До речі, цікаво, що удави констріктори не з яєць вилуплюються, а народжуються, як у людей.
Є у нас і стрункий удав, виходець iз Багамських островів, якого придбали у Миколаївському зоопарку. Сам по собі він дуже красивий, але до рук його брати не рекомендую, бо виділяє як засіб самозахисту їдку і неприємну на запах рідину.
«У змій особлива енергетика»
— Змії, про яких ми говорили, не живуть у природному середовищі України. Але ж і на теренах нашої держави плазуни водяться…
— Серед видів, які водяться у нас, варто згадати чотирисмугового полоза, дуже красивого зовні. На жаль, цього плазуна люди часто вбивають, вважаючи його отруйним. Тому нині цей вид, у забарвленні якого відразу після народження присутні характерні смужки, що згодом зникають, внесено до Червоної Книги України.
А от жовтопузий полоз, що водиться переважно на теренах Криму, Запорізької та Херсонської областей, є найдовшою (виростає до двох метрів) змією українського «походження» і досить агресивною. У цьому ми пересвідчилися на власному досвіді. Коли жовтопузого полоза тримали у своєму тераріумі, то він при появі кожного відвідувача ставав у бойову стійку і кидався на людей, постійно вдаряючись об скло мордочкою, розбиваючи її. Зрештою, ми були змушені відпустити його у природу.
— 2013–й називають роком Чорної Водяної Змії. З яким видом плазунів він насамперед асоціюється у вас?
— З чорною водяною змією — парагвайською анакондою, яку маємо у своїй колекції. Належить вона до сімейства удавів і своїх жертв душить, при цьому спроможна впоратися навіть із маленькими крокодилами чи антилопами. З пащею, де нараховується понад 100 зубів, це зробити нескладно. Свою анаконду ми годуємо кроликами, яких вистачає буквально двох на місяць. Бо змії напрочуд мало їдять — зазвичай один раз на 7—10 днів.
Корм я та мої однодумці вирощуємо самі — і мишей, і пацюків, яких у замороженому вигляді завжди тримаємо з запасом, і тисячі мармурових, американських, мадагаскарських тарганів. Також у наших партнерів постійно купуємо зерно, зоофобуси (личинки чорнотілих жуків), курчат.
Утримувати змій у домашніх умовах — суцільне задоволення. Вони досить милі, цікаві й легко приручаються. До того ж у змій особлива енергетика. Недарма ж у багатьох країнах вони є істотами таємничими, мудрими, з даром провидіння. Плазуни настільки притягують, що, взявши змію в руки, відпускати її вже не хочеться.
Хворіють, як і люди
— Змії хоч і здаються невибагливими і витривалими, та все ж і вони є живими істотами, яким притаманно, зокрема, хворіти. Чи зіштовхувалися ви з випадками змiїних хвороб?
— Зіштовхувалися, і не раз. Наприклад, до нас звернулося керівництво одного з дніпропетровських ресторанів, де утримували кубинського удава довжиною до двох метрів, до речі, занесеного до міжнародної Червоної Книги. Плазун потерпав від масштабного стоматиту — буквально вся паща у нього загнилася. Наша Валя, справді ветеринар від Бога, з півроку з ним провозилася — і уколи робила, і постійні промивки, аж доки недугу було подолано.
Неабияка оказія сталася і з новогвінейським пітоном завдовжки 1,8 метра. Його господар від’їхав у тривале відрядження. А бабуся, під наглядом якої зміюка залишилася, уявлення не мала, що з нею робити. Отож пітон мусив весь час лежати у воді, внаслідок чого практично все його пузо загнилося — отакенна діромаха утворилася. Але Валюша і з цією зміїною бідою впоралася.
Ще пригадалося, як покликала нас одна жінка з Дніпропетровська. У своїй оселі вона виявила змію, яку вбила і заморозила в холодильнику. Виявилося, це був звичайний водяний вуж. «Не він прийшов до вас у гості, а ви — до нього», — сказав тоді я цій жінці. Бо змії на теренах того ж Дніпропетровська живуть тисячі років. Адже вони з’явилися, вважай, відразу після того, як зникли динозаври.
ОДНОДУМЦІ
«У Тулі я побачив справжній культ змії»
— Ви улюбленою справою займаєтеся вже протягом тривалого часу i, певна річ, контактуєте з однодумцями. Де можна почерпнути чогось нового у спілкуванні людини зі зміями?
— З однодумцями ми спілкуємося переважно через iнтернет. З побаченого вразили відвідини обласного екзотаріуму у російській Тулі, де побував ще в студентські роки. Це дітище, я б сказав, всесвітньо відомого герпетолога Сергія Рябова з сотнями видів і тисячами екземплярів. Тільки лабораторій там нараховується 14. У кожній досліджують певну групу змій — чи удавів, чи полозів, чи отруйних… Предметом тамтешнього наукового інтересу насамперед є відтворення плазунів у природі і неволі.
Що цікаво, у Тулі навіть свої види змій виводять. Як от ринхофіс буланже. Це зелена деревна змія, що виростає у довжину до двох метрів і має на носі… ріг. Туляки навіть домоглися її експериментального розмноження. Інкубатор у тульському екзотаріумі, який, до речі, має статус державного закладу, не може не вражати — там є зміїні і ясла, і дитсадочок… Малеча оточена непідробною любов’ю і увагою з боку обслуговуючого персоналу.
Вразило мене в Тулі й те, як там працюють з населенням. Проводяться найрізноманітніші акції, виставки, театралізовані вистави, у яких разом з акторами–людьми беруть участь і актори–змії. Таким чином переконливо спростовується міф про те, що плазуни бридкі і противні. Отож, без перебільшень, можу сказати, що в Тулі я побачив справжній культ… змії.
Якщо ж говорити про світовий масштаб, то показово держава опікується такими любителями екзотики, як ми, в Австралії.
У нас же все робиться на чистому ентузіазмі. Хоча не подумайте, що я скаржуся на свою долю. Адже обрав її сам — після закінчення школи здобув фах зоолога у Дніпропетровському національному університеті. Користуючись нагодою, через вашу газету хочу подякувати керівництву міського Палацу дітей та юнацтва, на базі якого і працює Дніпропетровський зооцентр, за те, що надають нам можливість для роботи гуртка «Юний натураліст», у якому вже багато років заняття проводяться безкоштовно. Відвідують його діти, які у своєму виборі захоплення ніскільки не сумніваються. Багато з них розводять живність і вдома.
Ми часто влаштовуємо виставки, нерідко — за межами області. Щонайменше раз на місяць показуємо своїх підопічних у дитячих будинках, дітям із малозабезпечених родин. Коли бачу невимовну радість у їхніх очах, у мене й самого душа радіє від того, що роблю справу, потрібну людям.
http://www.umoloda.kiev.ua/number/2200/378/78311/
