Все почалося з помилки

Єнотоподібні собаки – нічні та присмеркові мисливці. Це – справжня мітла: де пройде цей звір, не обмине нічогісінько. До його раціону входять різні рослини, ягоди, коріння, зерно, равлики, жаби, заморена риба, викинута на берег річки. А вже всілякі гризуни, то, схоже, для нього – найперший делікатес. Поїдаючи їх масово, ці собаки приносять велику користь лісам.

Кілька років тому один із єгерів Рівненського державного заповідника в угіддях натрапив на вирву під корінням зваленого дерева, зазирнув у ту схованку, а в ній вовтузяться якісь створіння. Коли, пригнувшись, придивився, то подумав, що натрапив на вовчий виводок.

Озирнувшись довкола та переконавшись, що за ним не спостерігає мати-вовчиха, видобув зі схованки шестеро жвавеньких щенят, яких прийняв за вовчат, і приніс їх до контори. А там уже разом із спеціалістами з’ясували, що вийшла помилка – принесені цуценята виявилися дітлахами єнотоподібного собаки.

Таке відкриття здивувало всіх, бо до цього ніхто навіть не бачив у наших лісах цього звіра. Тож незвичайний виводок довелося повернути назад до лігва.

Коли мені розповіли про цю пригоду, то намагався довідатися: де ж у наших краях узявся цей тюхтій? Адже перебуваючи на службі в армії на Далекому Сході, якось потрапивши в Уссурійську тайгу з іншими солдатами, неодноразово надибували на єнотоподібного собаку, його темна маска на мордочці мені запам’яталася назавжди. Правда, вже згодом довідався, що цій ознаці не варто стовідсотково довіряти, бо вона якраз характерна і для єнота – полоскуна, хоча взагалі ці тварини зовсім не родичі.

Забігаючи наперед, скажу, що всі мої тодішні спроби знайти когось із лісівників, аби пояснив таку міграцію єнотоподібного собаки, виявилися марними. Більше аніж «хто його знає» так ні від кого і не почув. Тож до істини намагався докопатися самотужки. І невдовзі натрапив на інформацію, що цей звір мешкав лише в Уссурійському та Амурському краях, в Китаї, Японії, В’єтнамі, але люди переселили його не лише в поближні Сибір, Казахстан, Середню Азію, але і в Європу. Це вже щось та пояснювало: таки за якихось випадкових обставин одна сім’я єнотоподібних собак могла потрапити і в нашу місцину.

Частково задовольнивши власну цікавість, геть і забув про ту пригоду. Та оце недавно, спілкуючись з мисливствознавцями Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства, довідався, що нині в лісах Рівненщини уже налічується понад 400 особин єнотоподібного собаки. Отакої!

На цей раз мені все пояснили міграцією звіра з лісів сусідів.

Природно, що найпершим моїм запитанням було: «А це добре, що такий звір облюбував наші ліси чи погано?» І натомість однозначної відповіді отримав обтічну:

– Ми вам розкажемо про звіра, а вже висновки робіть самі про його привабливість, корисність.

Цей звір має довжину тіла 90 сантиметрів, вага його – 10 кілограмів, у нього дуже короткі ноги, приземкуватий тулуб, куценький пухнастий хвіст. І хутро єнотоподібного собаки досить міцне і тепле сіро-коричневе, а шкуру можна здати заготівельникам за двісті з лишком гривень.

Ця інформація, мені здалося, приваблива для мисливців. Тим паче, що полювати на звіра цікаво, позаяк у нього чимало лисячих повадок.

Для лігва єнотоподібний собака вибирає місця поблизу боліт та річок, змішані ліси, яри, кущі. А це якраз характерне для нашого Полісся. Тож залишається лише дивуватися, чому так довго ці емігранти барилися з появою у нас.

Недавно мисливці мені розповіли, що на полюванні з однієї і тієї ж нори витурили одночасно лисицю і єнотоподібного собаку. Це ще одна загадка, адже лисиця, як стверджують очевидці, не проти поснідати цим звіром, і раптом така співдружність.

А може, в цьому ніякої загадки і немає: просто лисиця тікала від мисливців і сховалася у першу-ліпшу нору, що трапилася при дорозі, і їй було не до з’ясування стосунків, або навпаки – у гості до неї забіг цей коротконіжка, що утікав від переслідування, і спільна біда на якийсь час зробила їх друзями.

– Єнотоподібних собак найчастіше можна побачити на лісових стежках у надвечір’я, – розповідає головний спеціаліст лісового та мисливського відділу обласного управління лісового та мисливського господарства Роман Ступчук. – Однак у пошуках поживи «підмітають» вони, на жаль, і яйця та потомство птахів, що гніздяться на землі, чим, у свою чергу, завдають великої шкоди фауні.

У поліських лісах у єнотоподібного собаки дуже багато ворогів, для яких, через свою вайлуватість, він стає легкою здобиччю. Особливо часто полюють на цих тварин вовки, лисиці, здичавілі бездомні собаки, від яких йому зі своїми спринтерськими можливостями, аж ніяк не втекти. Особливо по глибокому снігу, коли він, провалюючись при бігу, аж боками чіпляється. А ще ж і чимало хижих птахів не проти насісти на небораку. Одне слово, не легко живеться цьому цікавому звірку, доводиться йому, щоб виживати, вдаватися навіть до різних хитрощів, маскуватися під всяку рослинність. Благо, що колір хутра дозволяє йому це з успіхом робити, ховаючись у кущах.

Єгері розповідають, що коли цей собака зрозуміє, що від переслідувача уже не втекти, то, наче справжній артист, прикидається мертвим. І це часто звіра виручає. Однак не у випадку, коли має справу з людиною – мисливцем, бо тій залишається лише взяти за загривок «артиста», який, увійшовши в роль, навіть не пручається, і кинути в мішок.

У сніжні зими собаки впадають у сплячку, прокидаючись під час відлиг, і знову за негоди знаходять затишне місце і додивляються сни аж до потепління. Це їм допомагає перебути час, коли стає важко із добуванням їжі. Як бачимо, природа подбала і про цю тварину, як і про інших.

Цьому сприяє і досить ефективне розмноження тварин: самки приносять потомство від шести до шістнадцяти щенят по кілька разів на рік.

Отакий цікавий звір зовсім несподівано почав приживатися в рівненських лісах. Нині його можна зустріти в угіддях майже усіх лісгоспів області. Лісівники сподіваються, що єнотоподібні собаки у нас поселилися назавжди, бо володіють всіма якостями, щоб пристосуватися до життя в таких умовах.