08/04/2021
0У 2007 р. виповнилося 100 років від дня смерті одного з найвідоміших вчених – Дмитра Івановича Менделєєва. Його періодична система елементів давно стала надбанням світової науки. Окрім безумовної геніальності у галузі хімії, Менделєєв володів ще винятковою широтою наукових інтересів і неймовірною працездатністю, про що свідчать 25 досить об’ємних томів його творів (1934 – 1954 рр.). Він залишив велику наукову спадщину не лише в галузі хімії, але й фізики, метеорології, хімічної технології, статистики та економіки. Найсерйознішу увагу протягом багатьох років Менделєєв приділяв проблемам сільського і лісового господарства. Перевидані у 1954 році “Работы по сельскому хозяйству и лесоводству” вченого склали великий том обсягом 620 сторінок.
Одне з перших висловлювань великого вченого проголошує: “Лес, как естественный продукт солнца и почвы, всегда будет драгоценным пособием жизни людей, доставляющим, кроме прямых, много косвенных видов пользования, например, – тень при зное и ничем не заменимую красоту и оживление местности” (1892).
Насамперед відзначимо, що вчений особливо виділив “невагомі” цінності лісу – тінь при спеці і красу, що оживляє місцевість, цьому в його час мало хто приділяв увагу. Однак Дмитро Іванович залишив у своїй спадщині про ліс не тільки такі загальні естетичні положення. Дуже серйозну увагу він звертав на необхідність охорони і відновлення лісів, у зв’язку з тим, що вважав їх одним з головних факторів збереження стабільності природи і боротьби з посухами та неврожаями, що особливо посилились наприкінці XIX століття.
Входячи до когорти найвидатніших вчених цього періоду, він разом з ботаніком А. Н. Бекетовим, геологом А. А. Іностранцевим, агрономом А. В. Совєтовим, кліматологом і географом А. І. Воєйковим мав великий вплив на формування наукового світогляду видатного вченого-природознавця В. В. Докучаєва, який розробив наукові основи ведення сільського господарства у степу. Це дало також поштовх до залучення до досліджень інших талановитих науковців. Серед вчених, що вивчали питання введення сільського господарства, ми бачимо не тільки нечисленних тоді агрономів (Стебут, Костичев, Ізмаїльський та ін.), але і хіміків (Ільєнков, Енгельгардт та ін.), і ботаніків (Рупрехт, Тімірязєв), і геологів (Борисяк, Леваковський) та ін.
Дмитро Іванович брав участь у захисті докторської дисертації В. В. Докучаєва як офіційний опонент (за іншими джерелами – А. В. Совєтов) разом із відомим вченим А. А. Іностранцевим. Але, незважаючи на думку найбільших критиків, відомих вчених-агрономів П. М. Костичева та Н. П. Заломанова, Д. І. Менделєєв був цілковито на боці пошукувача та надзвичайно високо оцінив докучаєвську працю, назвавши її “капітальною”, і зазначав, що “избранный автором метод анализа – рассмотрение почв как естественно-исторических тел – совершенно новый и вносит в науку почвоведения массу таких задач и вопросов, о которых она и не подозревала до сих пор”.
Надаючи величезного значення степовому лісорозведенню, Дмитро Іванович пропонував провести державні заходи щодо посиленого лісорозведення в губерніях, де ліс займає менше 20% площі. У “Толковом тарифе” (1892) він писав з цього приводу: “Вопрос засадки лесом южных степей принадлежит к разрешимым задачам. Опыт Велико-Анадольского лесничества (около Мариуполя) и обсадка Харьковско-Азовской дороги это ясно показали. И я думаю, что работа в этом направлении настолько важна для будущего России, что считаю ее однозначащей с защитой государства, а потому полагаю, что было бы возможно принять особые сильные меры для этой цели и даже освобождать семьи, засадившие известное число дерев в степях юга России, от обязательной военной повинности и давать им иные льготы как земские, так и общегосударственного свойства”.
У книзі “Учение о промышленности” (1900) Д. І. Менделєєв знову повертається до питання про захисне лісорозведення, причому вказує на цілковиту можливість розведення лісів у степу. “…Поэтому особого внимания и содействия заслуживают все мероприятия, направленные к искусственному разведению лесов в наших степных краях, а обычай засаживать леса при помощи детей школьного возраста должно считать не только весьма симпатичным, но и достойным широчайшего распространения везде там, где лесов менее 25% по площади земли”.
І далі в статті “О сельскохозяйственных мелиорациях” (1902) він пише: “…Что же касается до лесоразведения, то оно почти всюду представляет операцию, экономически выгодную для местностей, страдающих засухами, но тратить на частных землях государственные средства на лесоразведение я считал бы бесполезным, потому что о поднятии грунтовых вод от лесоразведения, мне кажется, не может быть и речи. Все, что, по моему мнению, следует сделать в пользу лесоразведения со стороны государства, должно бы состоять в более широком, чем ныне, распространении устройства казенных питомников, где окрестные жители могли бы получать по сходным ценам всякого рода саженцы и семена, начиная от ивовых, для укрепления оврагов, и до фруктовых деревьев”.
Д. І. Менделєєв особливо підкреслював необхідність підтримування оптимального співвідношення різних угідь, а отже, й оптимальної лісистості. “Соответствие лесной поверхности с площадью лугов и пашен составляет основное условие земледельческого благоустройства как для отдельных имений или округов, так и для целых стран, а потому благоустроенные леса составляют такую же существенную и важную долю земельного богатства, как и благоустроенные пашни или луга. Если обязательно и расчетливо сохранять плодородие полей и лугов, то не менее важно сохранять и леса”.
Щоб знайти ці оптимальні співвідношення, Д. І. Менделєєв зробив розрахунки лісистості трьох західноєвропейських держав, порівнявши їх із лісистістю Росії. На той період вона склала у Великобританії – 4, у Франції – 16 і в Німеччині – 26%.
У Росії, за його даними під лісом знаходилося близько 38% землі, з них близько двох третин усього лісу належало державі. “Обстоятельство это можно считать большим благом России, – писав учений, – потому что этим только путем и можно надеяться на некоторое сохранение остатков русских лесов, истребляемых безрасчетливо для личных выгод хозяев и губительно для будущей судьбы России, что и заставило прибегнуть к лесоохранительному закону 1888 г.”. І далі “Руский народ, исторически родившись среди лесов, следовательно, привыкнув смотреть на лес как на Божий дар, данный для топлива и стройки, а на землю из-под него как на средство расширять пашню, русский народ не привык беречь лесов, охотно их истребляет и очень мало заботится о их разведении, а это грозит при кажущейся еще большой пропорции лесов неисчислимыми бедствиями, особенно же уменьшением равномерности климата и увеличением и без того пагубных для русских урожаев засух. По этим причинам особую государственную и прямо сельскохозяйственную важность имеют не только меры, охраняющие леса от дальнейшего уменьшения их пропорции во всех губерниях, где лесу менее 20% по площади, но и возбуждение усиленного лесоразведения, особенно там, где лесная площадь менее 10% всей поверхности”.
Д. І. Менделєєв вважав, що ліси є важливою економічною категорією, що здатна давати прибутки, і тому необхідно правильно вести лісове господарство. При цьому він вказував на необхідність рубати у визначений термін тільки ту кількість лісу, яка наразі у ньому зростає. “Непременным… условием разумного пользования лесными запасами должно считать такое в них хозяйство, чтобы годовое потребление было равно годовому приросту, ибо тогда потомкам останется столько же, сколько получено нами”. У наш час ці положення складають основу прийнятої в багатьох країнах світу концепції сталого розвитку лісового господарства.
Одним із заходів заощадження лісів і підвищення їхньої прибутковості Д. І. Менделєєв вважав розвиток досконалої деревообробної промисловості, у тому числі виробництво паперу і целюлози та припинення продажу за кордон круглого лісу.
Видатний хімік приділяв також серйозну увагу питанням меліорації земель – закріпленню ярів, будівництву загат як умовам боротьби з посухами, а на півночі – осушенню. З питань меліорації й лісорозведення з Д. І. Менделєєвим консультувалися міністри землеробства та фінансів як з великим фахівцем у цій галузі.
В. В. Докучаєв прийняв запропоноване вченим оптимальне співвідношення угідь як основу раціонального ведення сільськогосподарського виробництва.
Найвизначнішим дослідженням лісів, виконаним Д. І. Менделєєвим, є його робота в уральських і західносибірських лісах, проведена в період відрядження на Урал для ознайомлення зі станом залізорудної промисловості. У звіті за результатами цього відрядження великий розділ присвячено лісам. Особливу увагу до лісів було зумовлено тим, що деревне вугілля було в той час єдиною сировиною для одержання заліза.
Д. І. Менделєєв наводить великий обсяг відомостей про ці ліси. При цьому головна увага приділена оцінці їхньої продуктивності. З публікації можна зробити висновок, що спеціальних лісогосподарських підприємств на Уралі в той час (1890-і роки) ще не було. Тому вчений розробив детальну методику вимірювання густоти, об’ємів стовбурів і запасів насаджень, показавши себе професійним таксатором. Методика призначалася для осіб, що мали бажання брати участь у вивченні фактично не обстежених раніше лісів регіону. Однак, для Д. І. Менделєєва ця практична сторона питання була основою для широких наукових узагальнень. Сполучення винятково практичних питань з теоретичними “всегда завлекает”, писав учений. Одним із таких узагальнень став установлений дослідним шляхом факт досить швидкого падіння приросту лісів у напрямку на північ.
На жаль, розвиток науки, її наближення до істини далеко не завжди йдуть найкоротшими шляхами. Потрібно сказати, що і внесок Д. І. Менделєєва в лісове господарство та агролісомеліорацію також по достоїнству ще не оцінені й не сприйняті, хоча через це його можна заслужено віднести до класиків лісівничої науки. Не було також присвоєно йому за життя і звання академіка, на яке він міг би заслужено претендувати, а надано перевагу німецьким ученим, які відразу ж по тому покинули межі країни.
Але Дмитро Іванович Менделєєв назавжди залишиться в історії світової науки та в народній пам’яті насамперед як учений широкого діапазону наукових інтересів та людини, все життя якої було віддане “на пользу отечеству”.
