08/12/2012
0Де відпочити від міського шуму, суєти й загазованого повітря? Де у вихідний день влаштувати дітям спілкування з природою? «Де ж іще, як не в лісі? На море і в гори не наїздишся…» – здивовано відреагує житель українського Полісся. Дійсно, так було років із 20 тому. Але нині «відпочинок» у лісах навколо Чернігова навряд чи допоможе відновити душевну рівновагу. Швидше навпаки – додасть смутку і навіть розпачу.
Коли бачиш вороже, нищівне ставлення наших людей до свого споконвічного, рідного середовища – води й лісу – не покидає думка, що механізм самознищення суспільства (непомітно і хитро запущений) уже працює на повну силу. І його важко зупинити, бо не видно зацікавлених у наведенні порядку.
Те, що в радіусі 100 кілометрів від обласного центру важко знайти чистий від сміття лісовий рівчак чи галявину, місцева влада неохоче згадує лише навесні. Коли з Києва «спускають» розпорядження про необхідність проведення весняної толоки. Тоді бурхлива діяльність голів РДА і райради в камуфляжній формі, піднятих «в ружьйо» їхніх заступників та всіх підлеглих (а багатотонні вантажівки, газуючи димом, перевозять легкий хмиз) більше нагадує не господарську діяльність, а вилазку партизанського загону зі знешкодження ворога. Щоправда, розмах трапези за участі «народного диригента» далекий від партизанського. Хтось бачив інші, послідовні й безперервні дії райдержадміністрації та райради в екологічному напрямку? Отож. Адже їм – не до таких дрібниць.
«Найбільша наша біда, просто катастрофа, з якою ніхто не бореться – випалювання сухої трави, в результаті чого гинуть сінокоси, кущі верболозу, молоді деревця й ліси, зникають комахи, птахи, гризуни, земноводні, – говорить чернігівський природоохоронець і лісничий у минулому Валерій Бачурін. – Цієї весни, приміром, було повністю знищено прекрасні сінокісні луги між Анисовом і Количівкою, спалено болота між Терехівкою і Товстолісом та поблизу Лопатина. Гумус, який формувався тривалий час – це те найцінніше в землі (наче стовбурові клітини в людському організмі), з чого все виростає – мінералізується, гине назавжди. Після згарищ земля спустошується, бо немає життя без гумусу, йдуть постійні збої в екосистемі. Раніше такого лиха у нас не було. Селяни не мали такої звички, бо знали: палити землю – великий гріх.
Напевно, цю нищівну традицію започаткували городяни. Хоча у більшості випадків підозри щодо підпалів сухої рослинності падають на власників (чи орендарів) сільгоспугідь і дорожників. Очевидно, через свою екологічну безграмотність, вони вважають такий метод позбавлення від бур’янів і шкідливих комах цілком прийнятним.
Окремо варто нагадати: ліси на Чернігівщині – не просто накопичення дерев на певній території. Це єдина екосистема, живий організм, у якому рівноцінно поєднані поля, луги й болота з усім тваринним, пташиним і комашиним світами. Бо наші ліси – колкові, а не тайгові. Тому життя поліських лісів тісно пов’язане з полями й лугами, і в нас немає чисто лісових птахів, як у тайзі. Підпалюючи суху траву, люди спалюють самих себе. Адже тоді виникають проблеми не лише з тим, де брати сіно, а й гинуть звичні для нас птахи. Приміром, уже повністю зникла з нашої території сіра куріпка, майже немає бекасів, вимирають веретенники, страждають популяції зайців і їжаків. Наші ліси живуть за рахунок підліску самосіву, й природного відновлення. Якщо такого не буде – він наскрізь продуватиметься й суховершинитиме, тобто засохне й загине. Люди самі нищать велику частину людського життєвого простору. І нікого це не турбує».
Запитувати, як влада бореться з таким лихом і скількох зловмисників покарано – марно. Розмовляючи з Валерієм Бачуріним, з’ясувала для себе ще одне питання: чому так часто в наших лісах трапляються так звані низові пожежі. Виявляється, за правилами ведення лісового господарства, виділи, де трапилися низові пожежі (які мало пошкодили дерева), підлягають повній вирубці. А це, в основному, хороша, так звана ділова деревина, яку потім успішно продають. Отож екологи давно помітили, що заради отримання дозволу на вирубку (лісоквитка) деякі лісогосподарники самі роблять підпали. І, схоже, описане правила поводження з горілим лісом лобіювали саме лісозаготівельники. Що і як робиться далі – ми всі добре уявляємо.
«У наших сільгоспвиробників, схоже, немає жодних екологічних знань, – припускає Валерій Бачурін. – Має бути екологічна експертиза їхньої діяльності, якщо ми не хочемо до кінця спустошити свою землю. Сюди треба включити й відповідальність за виснажування грунтів».
Мій співрозмовник, колишній лісничий, який багато років віддав своїй професії, має однодумців і сайт в Інтернеті, де небайдужі люди намагаються знайти спосіб припинити жорстоке поводження з природою. Вони самотужки навесні гасять по 3-4 пожежі в день і прибирають сміття… Також їх турбує неймовірне розмноження ворон, галок, граків. Маючи вдосталь їжі на смітниках, вони плодяться й виганяють із гнізд співочих птахів, їдять їхніх пташенят. Це – результат викидання на міський смітник харчових відходів.
Подібні збої у житті природи, що нас оточує, і частиною якої ми є, хвилюють нині лише простих людей. Влада весь час вирішує якісь інші питання. А от коли, не приведи Господи, катастрофа стане незворотною – чиновники залишать нас із нею один на один.
