Зграя

Вовк, як і будь-яка інша тварина, – невід’ємна складова живої природи. Цей розумний та сміливий хижак історично пов’язаний з життям та господарською діяльністю людини. І тому ставлення до сіроманця подвійне: одна частина суспільства вважає, що його слід знищувати усіма засобами, значно менша – переконана, що ця тварина необхідна і навіть корисна. У чому ж істина?

РОЗУМНИЙ, СИЛЬНИЙ І… НЕБЕЗПЕЧНИЙ

Як відомо, будь-яка істина, зведена до абсолюту, стає нікчемністю. На моє переконання, ніколи не треба бути на чомусь “зацикленим”. Так і з вовком… У цій ситуації істина десь посередині, між полярними точками зору на цього розумного, сильного і патологічно обережного хижака. Без нього, звичайно, природа України збідніє. І це не підлягає сумніву. Але перш ніж визначати свою лінію ставлення до нього, давайте звернемося не до легковажних публікацій у ЗМІ, а до цифр і фактів.

За офіційними даними державної статистичної звітності, що ведеться з 1961 р., чисельність вовків в Україні у 60-х роках не перевищувала трьохсот особин, а вже на початку нинішнього століття почала коливатися в межах від 2293 до 2543 особин. Тобто, порівняно із 60-ми збільшилася майже в 10–15 разів! Зауважу, що ці дані фахівці отримують після зимових обліків тварин, що здійснюються уже після сезону полювання, під час якого протягом останніх десяти років добувається понад 1200 вовків.

Незважаючи на велику кількість щорічно добутих хижаків, їх чисельність в останні шість років постійно зростає і незабаром, якщо не вдасться змінити ситуацію, може досягти трьох тисяч. Цей вид дуже пластичний, стабільний і динамічно розвивається, а отже, ніяк не може бути під загрозою зникнення.

Однак деякі громадські екологічні організації стверджують інше: вовки в Україні живуть скрутно, і фактична чисельність їх становить 1,0–1,2 тис. особин, що фактично дорівнює добуванню, котре підтверджене документально! То що, кожного року нові сіроманці з повітря синтезуються?… Ні, звичайно! Просто ніякі серйозні дослідження з боку захисників вовків не проводились і не проводяться. Тому в своїх публікаціях вони ніколи не вказують прізвища “експертів”, на основі “досліджень” яких робляться такі висновки. Ось і виходить парадоксальна ситуація, коли компетентні науковці, організації й установи, в тому числі й найавторитетніша – Національна комісія з питань Червоної книги! – в один голос стверджують, що ніякої серйозної загрози для вовка в Україні не існує, а псевдоекологи ставлять під сумнів цю офіційну інформацію і розпочинають кампанію на захист вовка, якого бачили лише в зоопарку. Зокрема, запускають в інформаційний простір держави повідомлення: “Караул! Вовки зникають!..” Для журналістів – і я їх добре розумію – така інформація, як знахідка! Ось і закрутилась запущена громадською організацією, яка майже ні за що не відповідає, карусель. І чим більше шуму і скандалів від неї – тим краще. Є робота, є чим звітуватися перед грантодавцями. А отже, є й нові фінансові надходження!..

НА ЧУЖІЙ СПИНІ

Що вдієш, нині кожен робить свій бізнес… І екологічна тематика тут не виняток!

А захист “нещасного братика-вовчика” – ще й чудовий привід для безплатного самопіару. Один з ініціаторів цієї кампанії через ЗМІ охоче повідом­ляє, що вовк уже давно занесений до міжнародної Червоної книги та охороняється Бернською і Боннською конвенцією 1979 року, Конвенцією Cites 1973 року, Хабітатською директивою Ради Європи 1992 року. Він пише, що окремі конвенції ратифіковані Україною… Однак при цьому “забуває” навести дані про чисельність вовків у європейських країнах і не розповідає про ставлення до них урядів та інших відповідальних офіційних інституцій цих країн. Проте саме така інформація є досить показовою, зважаючи на те, як цивілізована Європа, з країн якої ми так любимо брати приклад, організувала боротьбу з цим хижаком.

На сьогодні майже вся територія Західної Європи вільна від вовків. Найраніше вони зникли в консервативній Великій Британії – на початку XVI ст., в Ірландії вовк зберігався до початку
XVIІ ст., у Шотландії останнього вовка було вбито в 1743 році. У Франції вже до 1870 року вовки були малочисельними в багатьох районах країни, але в деяких місцях вони протримались до Першої світової війни. Тварин практично винищили в Норвегії та Швеції. В Болгарії, Польщі, Італії, Іспанії та Португалії мешкає по одній-дві сотні тварин. У Фінляндії та Чехії чисельність вовків обмежується кількома десятками. В Швеції, яка зай­має площу близько 45 млн.га, чисельність цього хижака визначена в межах 85–100 особин.

Україна ж, як уже підкреслювалося, має 2,5 тис. вовків на площу, що лише на чверть більша від шведської – 60,37 млн га. Для того, хто знайомий хоча б з основами аналізу, факти і цифри більш ніж переконливі!

ГРАНТОМ ВОВКА НЕ НАГОДУЄШ

То, може, замість благодійної допомоги, вже ми Західній Європі, котра насправді зробила і робить для нас чимало доброго, віддаватимемо по сотні-другій вовків тим країнам, які захочуть їх розводити у себе в мисливських угіддях і заповідниках?

На Заході добре знають про нашу ситуацію з цим хижаком. За потреби ми дійсно можемо налагодити постачання живих вовків для подальшої їх реакліматизації. Наприклад, тій же Франції, котра свого часу створювала спеціальну багатотисячну поліцейську організацію, щоб на своїй території відстріляти останнього вовка.

Але з таким проханням до України не зверталися. І навряд чи звернуться! Бо і їхні, і наші фахівці знають: вовк у мисливських угіддях – те ж саме, що пожежа в лісі!

Однак загоряння лісу нині кожна мисляча людина сприймає як трагедію. Вовка ж часто сприймають як доброго, корисного “санітара”, який допомагає природному відбору. Але ж цей хижак, як показує вивірена впродовж століть практика, не тільки милується дикими тваринами, що мешкають у лісі, в тому числі й червонокнижними…

Наші ж рідненькі псевдоекологи побоюються, що в Україні повториться сценарій більшості європейських країн, де вовк був знищений майже повністю. Однак масштаби боротьби з цим хижаком у нас та цілеспрямоване знищення його в країнах Західної Європи незрівнянні. Навіть у післявоєнні періоди, коли вовка виживали з цього світу всіма доступними засобами, його популяція в Україні не перебувала на межі зникнення. Інтенсивна боротьба з вовком велась і в подальші роки. Так, на Волині, наприклад, на початку 80-х років ХХ ст. протягом лише двох років було відстріляно майже 280 вовків!.. Однак цей звір має здатність до самовідновлення через спаровування з домашніми собаками, утворюючи при цьому так звані вовко-собачі гібриди. Вони ще страшніші за вовків! Такі, на жаль, реалії.

Ось і виходить: працівники державної лісової охорони, що часто, ризикуючи життям, день у день охороняють тваринний світ, погані, бо вони, бачте, державні люди і їм Держкомлісгосп (читай – держава!) зарплату платить. А теоретики, які “сидять на грантах” тих держав, що в себе з вовком уже давно розібралися, а тепер хочуть його оберігати (!) в Україні, чистенькі і пухнастенькі, наче персидські кошенятка! І тому можуть просто знущатися над офіційними природоохоронними організаціями, установами та науковцями і змушувати їх виправдовуватися за проблеми, яких насправді не існує.

НА СТІЛ ВОВКАМ, А НЕ ЛЮДЯМ?

Зокрема, звучить критика, що немає спеціальних заказників для збереження та захисту вовків, що є саме взірцем надуманості проблеми. В нашій державні функціонує понад два десятки розташованих у 17-ти регіонах країни заповідників із загальною площею 390,6 тис. га, в яких охороняються всі види тваринного світу, в т. ч. і вовк. Останнім часом дуже гостро постало питання про засилля вовків у 30-кілометровій зоні відчуження Чорнобильської АЕС. Ця територія є чудовим резерватом природної популяції вовка та підживлює суміжні з нею території в радіусі 50–100 і більше кілометрів, в т. ч. і сусідні країни – Білорусь та Росію.

По всій території України спостерігається експансія вовків до тих областей, де його раніше не було зов­сім. Це більшість районів Львівської, Тернопільської, Донецької, Вінницької областей. Результатом значного перенаселення степової популяції вовка є його експансія в АР Крим, де цей звір був відсутній понад 50 років.

Про які спеціалізовані заказники для вовків може йтися, якщо щорічне добування основних видів копитних тварин у багатьох країнах Західної Європи на порядок більше, ніж в Україні, а чисельність вовків на стільки ж менша, ніж у нашій країні?!.

Так, в Австрії, Франції, Польщі та Швеції щорічно добувають по 200 тис., а в Німеччині – близько 1 млн (!) козуль. Щорічний відстріл оленів у Німеччині та Польщі становить приблизно 60 тис., в Австрії і Франції – 35 і 17 тис. особин відповідно. Добування кабанів у Німеччині становить 250 тис., а у Франції – 200 тис. голів. У Швеції щорічно відстрілюють до100 тис. (!) лосів, для яких корівники будувати і сіно косити, звісно, не потрібно.

Водночас в Україні добування усіх видів копитних тварин лише наближується до межі в 10 тис. особин. За таких умов опинитися на гачку в захисників сірого поміщика означає, за безкон­трольності 75 % мисливських угідь громадськими організаціями та звичайної безвідповідальності караючих органів у боротьбі з браконьєрами, свідомо піти на цілковите знищення мисливської фауни України.

Хіба ми настільки багаті, щоб дозволити розгойдувати екологічну гойдалку?!

Є чимало звинувачень на адресу Державного комітету лісового господарства щодо проведення полювань для західних мисливців. Проте за останні 15 років жодний іноземний мисливець не полював на вовка в Україні. Надто непроста це справа!

Екологісти також пишуть про так званий “нелегальний ринок вовчих шкур”. Однак при цьому забувають, що згідно із Законом України “Про мисливське господарство та полювання” при добуванні мисливцем копитних та хутрових тварин (в т. ч. вовків) їх шкури залишаються мисливцям, є їх власністю, і лише сам мисливець має право визначати, що з ними робити. А державні органи з ведення мисливського господарства до цього не мають ніякого відношення.

Громадські екологічні організації пишуть про пропаганду серед мисливців уповноваженими щодо ведення мисливського господарства органами заборонених Бернською конвенцією методів добування вовків. Що тут сказати?

Вік мисливців, які добувають вовчат з лігв та на вабу, перевалив за 70 років, а наслідувачів, на превеликий жаль, немає. Звичайний мисливець не зможе знайти вовче лігво, а мисливців, які вміють правильно принаджувати вовків, залишилося лише декілька десятків.

Що стосується капканів, то це заборонений законом та малоефективний спосіб боротьби з вовками; якщо говорити про незаконне добування вовків з допомогою цих пасток, то спеціалістів, які змогли б правильно поставити капкани, зважаючи на природну обережність хижака, нині немає. Використання ж отрути для боротьби з вовками також заборонено законом.

Вовків дозволяється добувати при облавних полюваннях на копитних тварин, однак кількість хижаків, що відстрілюється при цьому, незначна, і не є критичною для популяцій вовка. Одним з ефективних методів добування вовків в Україні є полювання окладом з використанням прапорців. Зазвичай таке полювання проходить за наявності снігового покриву і триває декілька днів (до тижня). Це дуже складний вид полювання, йому передує вистеження зграї та обкладання її прапорцями. Зважаючи на довготривалість такого полювання та необхідність досконалого знання етології та екології вовка, спеціалістів з добування вовків окладом в Україні теж, на жаль, небагато.

У ЧЕРВОНУ КНИГУ – ВОВЧАТНИКА?

Мисливець-вовчатник став такою ж рідкістю, як і чесний політик.

Практика показує, що немає таких заходів боротьби з вовками, які б звірі за достатньо короткий термін не “засвоїли”. При облавних полюваннях вони нині навіть переходять за лінію прапорців, чого раніше не спостерігалось, і до того ж вчать цьому своїх нащадків. На сьогодні повністю зникли такі заходи боротьби, як капкани, підстерігання біля принади… Раніше мисливець міг добути вовка самотужки, нині навчена бригада з 10–12 мисливців за сприятливих умов добуває, в кращому разі, одного вовка за три–чотири дні.

Зважаючи на відсутність останніми роками взимку сталого снігового покриву, обмежену кількість спеціалістів з ефективної боротьби з вовками, нездатність і небажання пересічних мисливців боротися з вовками та значну чисельність цих звірів в Україні, пропозиція псевдоекологів зробити відстріл вовків ліцензованим і проводити його під час полювання на копитних виглядає, м’яко кажучи, смішною. В усякому разі для тих, хто хоча б раз у житті добув … ні, не вовка, – зайця! Тому в областях, де чисельність вовка занадто велика, і створюються бригади зі спеціалістів, які її регулюють.

Однак, поза сумнівом, вовк у біоценозах усе ж таки відіграє позитивну роль!

Тут слід підкреслити, що це стосується незайманої природи, такої, як описав у своїй чудовій книзі “Не кричи: Вовки!” канадський письменник Фарлі Моует. Де вона в умовах України, ця незаймана природа?

У добре організованих мисливських господарствах вовк – небажана тварина. Збільшення чисельності оленів, козуль та кабанів – це значні капіталовкладення і копітка робота єгерів, котрі й самі в змозі відстрілювати копитних тварин в порядку селекційного відбору, залишаючи при цьому для подальшого відтворення популяції здорових репродуктивних тварин, як це робиться в усіх країнах Західної Європи. Отже, смішно говорити про селективну роль вовка, який знищує все підряд, без розбору і міри.

Чи буде це нормальним і моральним, коли до кримінальної відповідальності ми притягуватимемо браконьєра, котрий незаконно відстріляв дике порося, і заохочуватимемо знищення дичини хижаком? Питання риторичне…

Внаслідок агресивної безвідповідальності деяких захисників екології в суспільстві склалося хибне уявлення про те, що вовк – “санітар лісу”, який відбирає хворих та поранених особин. Це не зовсім так.

Як показали дослідження вітчизняних, російських та іноземних учених, разом з дефектними особинами із популяцій копитних тварин вовками відбираються вагітні самиці та молодняк, а за глибокого снігового покриву цей хижак убиває й здорових репродуктивних особин. До того ж, якщо цьому передував голодний тривалий період (до 10 днів), то вовки вбивають відразу декілька особин, навіть коли не здатні таку кількість з’їсти.

ЗА НІЧ – ДЕСЯТКИ ЖЕРТВ…

Згідно з даними наукових спостережень, у середньому один вовк за рік з’їдає від 15 до 25 голів диких парнокопитих тварин…

Тобто, українські вовки протягом року знищують понад 20 тис. копитних. І це тоді, коли мисливцями за 2007 рік добуто менше 10 тис. диких свиней, козуль, оленів. А скільки вовки з’їдають зайців та інших цінних тварин, у т. ч. й занесених до Червоної книги України? Чому доморощені захисники вовка не говорять про це?

Популяції вовків зазвичай складаються з сімей-зграй, які постійно живуть на відповідних територіях, що сягають сотень квадратних кілометрів. Однак є тварини, що не входять до зграї, їх інколи ще називають “нетериторіальними”. Зазвичай ці особини – найвірогідніші мисливці на домашніх тварин. На територіях, де чисельність копитних тварин невелика, а чисельність вовків збільшується, частішають випадки нападу зграй вовків на домашню худобу. Як свіжий приклад, згадаймо випадок, що стався у с. Гайдош, що на Закарпатті, в жовтні 2007 р. Тоді вовк убив десятки свійських тварин та пошматував трьох людей.

Отже, питання щодо регулювання чисельності цих тварин стоїть досить гостро. Особливо там, де вовки наблизилися до межі синатропізації, тобто існування поруч з людиною. Таке стрімке зростання чисельності хижаків на території України загрожує “вовчою напастю”, яка спостерігалася після Другої світової війни. Тоді було зафіксовано десятки випадків нападів знахабнілих хижаків на людей.

Нині подібне явище спостерігається знову, до того ж значно розширилася його географія. Напади вовків на людей зафіксовані в Запорізькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Чернігівській та Закарпатській областях. Хижак перестає боятися людину. Щорічно кількість постраждалих від таких випадків збільшується, вона становить до двох десятків людей.

Стрімке збільшення чисельності вовка спостерігається в майже безлісих південних областях та навіть у степовому Криму. Так, у 2006 р. в АР Крим від нападу хижаів постраждало двоє людей. Звіром тут знищено десятки голів домашньої худоби.

Ще один страшний випадок трапився надвечір 12 червня 2007 року в с. Пісоцьке Козелецького району, що на Чернігівщині. Тоді хворий на сказ вовк зайшов у село і пошматував чотирьох літніх його мешканців. Боляче було дивитися на скалічені обличчя, рвані рани людей, які залишилися наодинці зі своїм горем.

Маємо і зовсім свіжий приклад. На початку лютого цього року в селищі Добровольє Донецької області звір напав на трьох доярок, які йшли на роботу. За даними МНС, тварина покусала руки та ноги жінок.

Можна лише здогадуватися, що ці люди пережили в момент нападу хижака та як вони страждали в лікарні… Чи варта тисяча вовків життя та здоров’я хоча б однієї людини?

От і подумайте!