16/11/2012
0Ми ніскільки не нагнітаємо ситуацію. Але від того, що побачили, стало гірко. На 100 гектарній ділянці лісу між селами Перківці, Мошанець та Бернове Кельменецького району знищили зелені насадження. Так звану заготівлю деревини здійснювало місцеве держспецлісництво АПК.
«На здоров’я, нехай заготовляє, адже на те й ліс, аби його ростити та з користю для справи використовувати, – скаже дехто. – Всюди заготовляють деревину, тож у чому провина колективу згаданого підприємства?!».
Якби мова йшла про гірські лісові масиви, то й справді не страшно, але на Кельменеччині кожний гектар лісових насаджень будь-якої породи – на вагу золота. Бо це ж степовий регіон, де в силу обставин, наче зіницю ока, необхідно берегти кожну деревину.
А цей ліс на пригірку між трьома селами важливий для громад ще й тим, що, окрім краси, створюваної насамперед працею людей, він служить пристанівком відпочинку. Для дорослих, а надто – шкільної малечі, яка часто під час навчання, канікул у гомоні цих насаджень пізнає довкілля рідної сторони.
– І що зробили вандали з цим лісом? Порубали його так, що на місці чудових насаджень, які вирощували й викохували люди навколишніх сіл, залишилися лише пеньки. Приїжджайте хутчіше й особисто переконаєтеся в людській жорстокості, – раз по раз сповіщали нас із згаданих населених пунктів.
Ліс здаля на пригірку видався незвично темним і, наче жива душа, заздалегідь намагався виповісти про свої, тільки йому відомі болі. З центрального путівця поміж насаджень видніються свіжі сліди автотранспорту. І вже зовсім поруч чується дзижчання бензопил. Так і є: ліс пиляють, причому заготовляють вже на чималій ділянці. На одній площі деревину підібрали і вивезли, а так званий тонкомір, як непотріб, залишили напризволяще. Купками, а то й по деревинці. Наче не господарі, а злодії, які в поспіху брали що найкраще.
– Міркуйте собі як хочете, але все, що бачите в цьому лісі, здійснюємо за законом, – нагодився директор Кельменецького держспецлісництва Леонід Боднарчук. – Не піддавайтеся емоціям. Вам написали, а ви й повірили, так?
– Та вже ж, Леоніде Васильовичу, бо самі бачимо далеко не втішну картину. Заготовляєте ліс якось не так, як це роблять в інших господарствах. Навіть важко зорієнтуватися: це рубка головного користування, чи щось інше?
– Нехай так не здається. Це є лісовідновлювальна рубка, яку здійснюємо на основі плану лісовпорядкування.
– Яке ж це впорядкування, коли всюди хаос, наче після нечуваного вітровалу. Про яке лісовідновлення мова?
– Ну як вам пояснити. Ми вдалися до цього заходу з тієї причини, що цей ліс мінусовий.
– Як зрозуміти?
– А так, що він зовсім не дає приросту деревини.
– Тому все впень: і дуби в два обхвати, і тонкомір?
– Пояснюю: все, що бачите, здійснюємо на основі базового лісовпорядкування. Все це задокументовано.
– Та вже віримо, Леоніде Васильовичу, але ж треба поважати думку жителів довколишніх сіл, котрим цей ліс – то свято і відрада на кожен день, а ви все під корінь. Якось не по-людськи…
– Все так, як і повинно бути: частину деревини з площі 4,9 гектара продаємо з аукціону, решту збуваємо на дрова. Але це тільки з цього виділу, решту не рубаємо.
Хочеться вірити, бо ліс, де би він не ріс і хто б його не доглядав, всюди вимагає хазяйського пошанівку. Але коли заглибився на площі, де його не торкнулася сокира, побачив на землі десятки дерев, що віджили віку, зокрема диких черешень. Директор держспецлісництва запевняв, що роботи з догляду насаджень вчасно ведуться. Ми пересвідчилися, що то тільки на словах. Бо ж чомусь елементарної санітарної рубки зробити не встигли. А точніше – знехтували цим вкрай важливим лісотехнічним заходом. Що важливіше? Взяти ділову деревину і на поталу залишити те, що побачили того дня на ділянці.
– Понад 5 років працював у цьому лісі, – гірко мовить колишній лісник Валентин Рябий. – Доглядав 74 гектари насаджень. Старався берегти кожне деревце. Бо ж у нас не вели лісовідновлювальних робіт. Не знаю, чи тепер саджатимуть, але рубають цінну деревину безбожно. До слова, після мого звільнення підприємство досі не розрахувалося зі мною.
Про зону мертвого лісу говорив у Бернівській сільраді. У справах туди саме нагодилася Марія Феодосіївна Калховська, яка все трудове життя працювала в колгоспі дояркою, ланковою. А разом з тим ще й садила ліс.
– Знаєте, я своїми, оцими до болю зробленими ручками, посадила в тому лісі багато дубків, ліщини, диких черешень. Най би росли, бо ліс той наш, людський. Гірко, прикро, що нашим добром розпоряджаються якісь лісгоспи, спецгоспи та інші. Все так, наче ми не люди…
Мовчки слухали поважну трудівницю, що висловлювала хвилювання усієї громади. Думкою якої в угоду ненаситної жадоби нехтують сильні світу цього. Котрі, можливо, не посадили в своєму житті жодного деревця.
