На сторожі братів наших менших

Спілкуватися зі старшим єгерем ДП "Хмільницький лісгосп" Сіваченком О.І. приємно й корисно з багатьох причин: гарна він людина, позитивно налаштований, комфортний, комунікабельний, добрий господар, майстер на всі руки, знаючий… А про зубрів може розказувати не годинами, а цілими днями. Ось кому писати наукові праці про цих цікавих червонокнижних тварин. Бо вже 26 років живе з ними в одному середовищі. Як ніхто, знає їхнє життя.

А спонукала змінити роботу і стати єгерем любов! Любов до лісу, до диких тварин. Тому без вагань залишив водійську роботу і прийшов охороняти братів наших менших. І не шкодує! Про труднощі розповідати не любить. На перший погляд, після спілкування з ним, може скластися таке враження, що все в суспільстві просто чудово: люди люблять все живе, бережуть його… Ні, не все так романтично й чудово. Є двоногі істоти (важко їх назвати розумною людиною), які хочуть крові, браконьєрства… Років 15 тому не побоявся стати на захист зубрів, хоча ситуація була смертельно небезпечною і для нього, і для зубрів: браконьєри з міліцейськими погонами безжально розстрілювали в калинівському лісі червонокнижних…

У ліси Вінниччини у 1979 році завезли чотири самки і двох самців зубрів. Спочатку тварин утримували у вольєрі на території Уладівського лісництва ( в урочищі "Уладівська дача"). 1989 року тут було вже 50 зубрів, 2001-го – 117, нині – 94. На Вінниччині – найбільша популяція зубрів: приблизно третина від усіх, що є в державі.

Тварини перебувають на території Уладівського та Хмільницького лісництв ДП "Хмільницьке ЛГ", а також на прилеглих польових угіддях Калинівської, Літинської та Хмільницької районних організацій УТМР.

Протягом тридцяти трьох років фахівці мисливського господарства разом з лісівниками докладали немало зусиль, щоб відновити і врятувати зникаюче на той час поголів´я.

– Ми свою справу зробили, – розповідає Олександр Іванович. – Нині зубри мешкають на території приблизно двадцять тисяч гектарів. З них 10,8 тисячі гектарів це – лісові угіддя, решта – польові угіддя, що межують з лісовими масивами.

Тварини почувають себе тут добре, навіть заходять в села. Була у нас років 20 тому така історія. Стара жінка, щоб утеплити хату, обклала всі стіни снопами кукурудзиння. Це й стало приманкою для зубра. Після того, як непроханий гість гарно підкріпився бабусиним кукурудзинням, вирішив трохи спочити. Розлігся під дверима, і старенька довго не могла вийти з хати.

Ми просто зобов’язані зробити для братів наших менших все необхідне для безпечного проживання. Спеціалісти визнають, що зубри вимагають більш уважного ставлення до себе.

Одна з важливих проблем “червонокнижних” круторогих – переселення тварин. Це потрібно для відновлення виду і розширення ареалу, для того, щоб запобігти можливим хворобам. За весь час з Вінниччини переселили в інші регіони 17 тварин: 12 – у Львівську область, 5 – у Волинську. Хоча щільність поголів´я потребує його зменшення. На 1000 га угідь на Вінниччині нараховується 5,8 зубрів при оптимальній щільності 4 зубри. Без шкоди поголів’´ю щороку можна вилучати з популяції до 10 особин зубрів. Для відлову тварин побудовано вісім пасток.

– Це – непроста справа: спочатку виявити потрібну тварину, потім заманити її в пастку, – продовжує Олександр Сіваченко. – Так само непросто завантажити в кузов автомобіля. До речі, вінницькі зубри мають одну особливість – молодняк у них народжується на весні і восени. Порушення строків приплоду є наслідком утримання тварин у минулому в неволі.

Після 20-ти років зубр вже не бере участі у відтворенні поголів´я. Здебільшого зубри тримаються гурту. При цьому не покидають своєї території. Протягом останніх п´яти років, за словами Олександра Сіваченка, спостерігається міграція невеликих груп тварин. Групи у складі приблизно до двадцяти особин відлучаються на відстань, більш віддалену від постійних місць проживання. Це означає, що оптимальна кількість їх висока і схильна до розселення. Зубрів бачили у Летичівському та Старокостянтинівському районах сусідньої Хмельницької області. Коли зубр старіє, він відходить від стада і пускається в мандри. Кожного року від старості та хвороб гине три-чотири тварини. Був випадок, коли повідомили аж з Чечельницького району про те, що там з´явився самець зубра. А це від місця проживання популяції більше двохсот кілометрів.

…Слухаю Сіваченка О.І. і радію: слава Богу, що є такі ентузіасти, вдумливі спеціалісти лісового господарства, віддані своїй роботі, рідній природі, беззахисним тваринам. Ось на подвір’ї господаря жваво брикає мале дике козеня. Хоча яке воно вже мале! Малим , як зайчик, його ранньої весни знайшли в лісі. Тепер козлик – повноправний член сім’ї, виріс на домашньому молочці, благо дві коровки є. Четверо внуків залюбки бігають з козликом наввипередки.

Олександр Іванович завжди на посту, готовий в будь-яку хвилину стати на захист його величності ЛІСУ!