Ольга Савчук: «Чого тільки у ліс не вивозять»

Молодцы… и Елена… и Ольга… Отличный получился репортаж. Учитесь. М.П.

Ми вже розповідали нашим читачам про життя і побут броварського лісництва. Готуючи матеріал, команді «АБ» пощастило познайомитись із приємною жінкою, яка працює лісником. Чомусь людей цієї професії уявляють бадьорими дідуганами у фуфайках, валянках, з бородою та рушницею, які ходять лісом та рятують тварин. Але ці штампи поламала приємна жіночка, з якою ми прогулялися романтичним осіннім лісом і розпитали про роботу та життя-буття.

Отже, знайомтеся, лісник нашого лісництва, Ольга Анастасівна Савчук.

Маючи професійну освіту робітника лісового господарства, Ольга Анастасівна спочатку працювала бухгалтером у лісництві, а кілька років тому, коли її «кабінетну» посаду скоротили, вона перейшла до лав лісників і не шкодує ні хвилини. Гуляючи лісом, ми не тільки говорили, а й відвідали «господарство» пані Ольги. Крім дерев, вона має тут свій город і навіть невеличку малинову плантацію, яку вона люб’язно дозволила нам з фотокором «обнести».

— У вас така романтична професія, хоча й не дуже жіноча…
— Романтика говорите? Вона закінчується там, де починаються будні. У нас, наприклад, важко взяти відпустку — бо людей мало, а роботи багато. Взимку в нас «відводи»: це коли ми вибираємо сухі та хворі дерева під рубку. Живих дерев не рубаємо, тому що у нас не промислове господарство, а лісопаркова зона. Весною займаємося посадкою.

Я вчила ще в 70-х рр., що новий ліс садять машиною, але у нас це відбувається вручну. Трактор плугом нарізає полоси і ми власноруч садимо дерева. Йдемо попарно — одна людина копає ями, друга затоптує. Саджати треба дуже рано, щоб було вдосталь вологи. Березень, початок квітня, коли земля тільки розмерзнеться та розтане сніг, то наш час.

Ось наш розсадник.

Знаєте, скільки туди праці вкладено, скільки всього цим малятам загрожує? От посадили ми дерева, а приживається десь 50-70%, пусті місця потім ще кілька років доповнюємо.

Зараз нашим лісам взагалі погано. Через те, що на планеті підвищилась температура, наші ліси починають гинути. Це дуже помітно.

Ще «романтично» слідкуємо за пожежами. Вони ж самі собою не виникають, це все виключно підпали. Чи кострище не загасять, чи ще гірше — батьки не слідкують за дітьми, вони граються сірниками, підпалюють і ніхто й не бачить, що вогонь вже пішов лісом.

Добре, що є ще небайдужі люди, і, помітивши пожежу, телефонують нам чи 101 — це дуже допомагає. Нагадую вкотре: вогнища можна розпалювати тільки на певних, спеціально відведених ділянках…

— Але ці «спеціальні місця» такі брудні, що на них і йти не хочеться.
— Думаєте нам це подобається? Ми просто фізично не встигаємо прибирати за усіма. Ми ходимо-збираємо, навіть платимо людям і вивозимо на сміттєзвалища. І не тільки ж відпочиваючі смітять, а й просто люди. Моя територія 111 гектарів, простягається аж до військової частини, я ж не можу за усіма слідкувати.

А зараз давайте я вас до свого городу проведу, малини поїсте. Ось це наші лісові кордони, тут живуть 40 людей, які колись працювали у лісовому господарстві і залишились жити в цьому місці.

Я б не проти, щоб у мене був тут будинок, щоб було де залишити речі чи переодягтись. Тобто, це муніципальне житло і пенсіонерам-лісникам навіть один раз пропонували житло на виселення. Але пропонували у колишньому гуртожитку, і люди відмовились йти. Виселити їх ми не маємо права, тому так вони тут і живуть, а нові працівники не можуть тут оселитися.

— Повертаючись до болючої теми: чому не можна встановити сміттєві баки у лісі, щоб люди викидали сміття туди?
— Це ж усе гроші. Ми бюджетна організація, буває таке, що ми не можемо на премію (ви уявляєте, яка мізерна тут зарплатня?) знайти гроші. Хто це сміття буде вивозити, навіть якщо ми і встановимо сміттєві баки? А знаєте які бензопили зараз дорогі, а формений одяг.

Ми можемо хіба самі прибирати, і все. Це обов’язків у мене багато, а прав ніяких. Якось приходили волонтери допомагати нам прибирати — тут стільки телебачення було, стільки реклами. А наступного дня ми вже за ними прибирали. Я, як йду на обхід, то беру з собою пакет і стараюсь виносити максимально сміття. Якщо папірці якісь, то спалюю, а пластик просто виношу.

Чого тільки у ліс не вивозять. І побутову техніку стару, сміття після будівельників, і меблі, і запчастини від машин… і нікому нема ніякого діла. Тут міліцію не завжди викличеш, вони лісом ходять тільки для того, щоб нетверезих ловити. А ми, буває, труп знайдемо і їх не можемо дочекатися.

Ми зараз підемо в рекреаційну зону, якраз у четвер прибирали, а вихідні минули — і вже засмічено. Ці меблі виготовляємо ми, самостійно.

Тут був чудовий стіл. Де він? Кожен рік по кілька комплектів меблів, ми, лісники, виготовляємо, щоб людям було затишно і що? Ось наш березовий гай, зона відпочинку, але бачите, що робиться? Тут хоча б на одну купу зносять. Якби ми не прибирали, то сміття тут би було вище дерев.

Давайте пройдемо далі. Отут, бачите, показовий приклад нашої роботи по відводах.

Тут стояли ялини, був ліс, але два роки тому вони почали хворіти і жовтіти. В березні було 126 жовтих дерев, а зараз їх число переросло позначку в 300. Довелося всі віддати під вирубку. Але не переживайте, у нас жодна ділянка не пустує. Ми в березні все засаджуємо, а в травні доповнюємо. Так що наступного року тут будуть вже рости маленькі ялиночки. За ними треба доглядати до десяти років, поки не зімкнуться крони. Якщо за ними не доглядати(не викорінювати бур’яни, не підживлювати, тощо) до цього моменту, то вони рости не будуть.

— Куди відправляєте зрубані дерева?
— У нас є два цехи з переробки деревини. Вирубані дерева частково використовуємо у власних потребах: для того, щоб паркан поставити, наприклад. Також є переробні підприємства, на яких з дерев роблять папір.

— У нашому лісі ж водяться якісь звірі? Кого ви зустрічали?
— Лисиці, дикі кози, лосі живуть. Диких кабанів багато — вони вже так знахабніли, що лазять до нас на городи.

— Але усе ж таки важко жінці в лісі? Особливо взимку мабуть?
— Відносно важко. Як випаде сніг, я можу бачити сліди лижників, людей, які гуляли з собаками, наприклад. Крім того, на снігу можна побачити сліди тих, хто займався незаконною вирубкою дерев.

Незаконні поруби — це дерева, які вирубують й вивозять з лісу без законних підстав. Для того, щоб забрати, до прикладу, звалену вітром березу, потрібно отримати лісорубний ордер. Без нього подібна діяльність може бути покарана лісовою інспекцією.

— Яка ділянка вам найбільше подобається? Де найкраще гуляти?
— У нас взагалі ліс гарний, всюди добре, але мені найбільше моя ділянка і подобається. Тут пряма дорога, тому можна йти-йти, дихати свіжим повітрям, слухати птахів і не заблукаєш.

Коли Ольга Анастасівна підводила нас до меж своєї ділянки, де ми і хотіли її сфотографувати, то біля стовпчика побачили три велетенські мішки з посортованим сміттям.

Виявляється, це часте явище, коли безхатченки, немов «санітари лісу», збирають сміття і виносять у пункти вторсировини.

 З лісу ми виходили дещо із запамороченими від свіжого повітря головами. Хороша прогулянка, цікава розмова. Однак, разом з тим, не полишала гіркота, що люди не цінують того, що мають — оазису природи в кам’яних джунглях.