Нам пишут: “Про ліс та ПЗФ”

Коллеги я более двух недель не подходил к компьютеру и ещё не просмотрел накопившуюся в большом объеме почту. Сейчас нахожу в ней материалы присланные с просьбой публикации. Начинаю их размещать. Эту статью на важнейшую и весьма конфликтную тему прислал автор, пожелавший сохранить инкогнито. Ситуация действительно крайне запущена и винить в этом лесоводам надо прежде всего самих себя, а также своё хронически малограмотное руководство и импотентную лесную науку. Очень мало таких, как автор этой статьи: способных структурированно и публично высказать свою точку зрения. Спасибо ему за дельные мысли и повод ещё раз вернуться к теме, которая действительно способна поставить крест на цивилизованном и устойчивом ведении многоцелевого лесного хозяйства в Украине. М.П.

З  приводу лісового фонду (лісу) і природно-заповідного фонду (надалі ПЗФ), тобто стосовно лісу у ПЗФ та щодо ПЗФ у лісі. Ідею відчував давно, але ряд життєвих факторів вплинули на ситуацію. Одне з мотивів можливо досить пафосне та банальне – мені зовсім не байдуже, що відбувається у лісі, тим паче як деградує ПЗФ. Інше – чергові обмеження господарської діяльності у ПЗФ.

Поділяю думку, що однією з найбільших проблем як лісу, так і ПЗФ є чинне законодавство.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р.  № 1224 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» у черговий раз обмежено господарську діяльність  на заповідних територіях, зокрема в заказниках, режим охорони яких уже практично не відрізняються від заповідників. Це суперечить первинній ідеї Закону про ПЗФ щодо класифікації категорій заповідних об’єктів, з відповідними тобто різними режимами територій, в залежності від природної цінності та цільового призначення.  Суперечить первинним рішення про оголошення заказників, коли дійсно діяла норма про «додержання загальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища».

Закон «Про ПЗФ України» передбачає спеціальне використання природних ресурсів у межах територій ПЗФ, за відповідним Лімітом та Дозволом. Тобто, для ліквідації стихійного лиха, локалізації осередків шкідників лісу та лісових патологій необхідно шість (іноді сім) «печаток» відповідних органів, що у часі складає від п’яти до восьми місяців. Як за таких умов провести «заходи з поліпшення санітарного стану лісів у максимально стислі строки за умови недопущення негативного впливу на навколишнє природне середовище», зберегти якісні характеристики деревини, забезпечити суспільні запити територіальних громад?

Подібні аналогії із Законом «Про оцінку впливу на довкілля», тільки не в межах ПЗФ, а в лісовому фонді в цілому.

На даний час у ПЗФ суцільні заборони. За таких умов, можна здогадуватись, які нові обмеження у ПЗФ нас чекають до чергової річниці Карпатської конвенції. Яким чином забезпечити задоволення потреб місцевого населення у деревині, насамперед паливних дровах? Хіба дивно чому територіальні громади проти ПЗФ?

Згідно з офіційними джерелами в Івано-Франківській області майже 30 відсотків лісів у ПЗФ, запасом близько 50 млн куб.м, з яких більша частина стиглих та перестійних. Яка мета накопичення деревної біомаси, зокрема деревостанів, що досягли вікової межі? Депонування вуглецю стиглих та перестійних деревостанів можливо є меншим за обсяг його виділення! Невже країна настільки заможна, щоб так ставитись до цінного природного багатства? Попередня практика простого збільшення класу віку рубок головного користування у ПЗФ була більш прагматичною. Чим загрожує правильне проведення поступових або вибіркових РГК у господарській зоні регіонального ландшафтного парку, заказниках?

Окремою проблемою природно-заповідного фонду є відсутність економічних механізмів компенсації стосовно обмеження господарської діяльності. Тобто, підприємства, установи, організації  (окрім установ ПЗФ) у віданні яких знаходяться заповідні території та здійснюють їх охорону, мають значні обмеження у веденні господарської діяльності, однак чинне законодавство не передбачає механізмів компенсацій шляхом державного фінансування  або надання податкових пільг.

Як на мене, обмеження у використанні природних (лісових) ресурсів одних територій призводить до надмірного їх використання на інших.   Таким чином, експлуатаційні ліси, до яких наявний надійний логістичний доступ, експлуатуються першочергово. Обґрунтування не проблема. Тому суспільством сприймається, як хижацьке знищення, звідси збурювання громад, картинки тележурналістів. Про яке відновлення довіри до лісівників може бути мова?

Натомість скандальний Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо введення заборони суцільних рубок на гірських схилах в ялицево-букових лісах Карпатського регіону» супереч назві не захищає ялицево-букові деревостани, а загрожує їм самим визначенням: «ялицево-букові деревостани – букові ліси з домішкою виключно ялиці у складі не менше 25 відсотків». А як же ялицеві ліси з домішкою бука, а як же одні та інші з домішкою інших порід. Припускаю, що букових лісів з домішкою виключно ялиці у складі не менше 25 відсотків, в природі взагалі не існує. Однак, Закон дозволяє проведення рубок головного користування у високогір’ї Карпат (вибіркових РГК у смерекових деревостанах!?), де малопотужні ґрунти, кам’янисті розсипи, значні схили, короткий вегетаційний період. Саме у таких умовах доцільне накопичення мертвої деревини. Закон з подачі Київського еколого-культурного центру та наступна його «презентація» – яскравий приклад рівня природоохоронної законотворчості. Наразі Закон чинний, згідно з нормами якого ведеться господарська діяльність, більш того, проектуються лісогосподарські заходи базового лісовпорядкування на наступні 10 років.

          Лісова стратегія? Можливо вона (стратегія) містить адекватні норми розвитку лісового господарства, але в умовах створення холдингу чи єдиного державного підприємства та чинного «природоохоронного законодавчого фундаменту» зумовлюють до думки,  що до 2035 року експлуатаційні ліси треба вирубати, заповідні – вибачте «згноїти», та ще щось вогню залишити.

Коли ж переможе здоровий глузд?  Напевне коли дійде до абсурду. А до абсурду уже не далеко – «сезон тиші для санітарних рубок», «чорний лелека в діаметрі 1000 м», «спеціальне використання (ліміт, дозвіл) природних ресурсів у межах ПЗФ для дерев по стану (вітровальних, сухостійних)»,  «ялицево-букові деревостани»,  «паливні дрова за 40 – 50 км», «вивіз сміття за 100 км», «подвійне оподаткування лісгоспів» – усе відповідно до вимог чинного законодавства.

Але в цьому законодавчому безглузді, все ж таки основна провина лісівників. Точніше, лісової еліти, лісової науки.  Нікому прості, зрозумілі речі обґрунтовано доводити законодавцю. І звичайно цю нішу займають інші.

Прошу вибачення за стиль та алегорію. Не претендую на істину, особливо в частині де відсутні імперативні норми, тому доречна недавня цитата: «А что думаете ВЫ?» стосовно наступних тез.

• значні обмеження у використанні територій та об’єктів ПЗФ створюють додатковий суспільний негатив, дискредитують ідею заповідності, тим самим, з огляду на процеси децентралізації, фактично блокують оголошення нових заповідних територій та розширення раніше створених.       
• обмеження у використанні природних ресурсів одних територій призводить до надмірного їх використання на інших.                              
• центральний орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища не має відповіді на питання: яка мета значного накопичення  деревної біомаси на заповідних територіях, зокрема стиглих та перестійних деревостанів?
• лісогосподарським підприємствам, у яких понад 50 (60?) відсотків лісового фонду входить до складу ПЗФ необхідно передбачити державне фінансування.
• діяльність громадських організацій, які декларують природоохоронну мету (на кшталт КЕКЦ) штучно створює дисбаланс економічного, соціального та екологічного факторів (основа сталого розвитку), чим загрожують національній безпеці держави.        
• норма законодавства стосовно “сезону тиші” стосується заборони санітарних рубок та дозволяє усі інші, зокрема рубки головного користування, що є не логічним та не коректним. Вважаю прийнятну заборону усіх видів лісових користувань на певний період часу в межах визначених відтворюючих ділянок мисливських угідь.
• пункти 2, 6, 9 Санітарних правил в лісах України в частині «проведення заходів з поліпшення санітарного стану лісів у максимально стислі строки за умови недопущення негативного впливу на навколишнє природне середовище» суперечать нормам ст. 9¹ Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ст. 3             Закону України «Про оцінку впливу на довкілля»      
• санітарні правила в лісах України зумовлюють більшу шкоду червонокнижним птахам ніж складні умови довкілля.

Vitaliy. 18.02.2021