12/11/2012
0С благодарностью размещаю ответы и комментарии Олега Сторчоуса на вопросы и замечания, размещенные на УЛ и касающиеся пользования полезными свойствами леса… Надеюсь, что обсуждение будет продолжено, тем более, что поправки в ЛК дают новую пищу для этого. Конечно, "жаль, что нам так и не удалось услышать начальника транспортного цеха…", то есть, – лесную науку и лесную власть. М.П.
Ссылка на публикацию, послужившую поводом к обсуждению, ЗДЕСЬ
Стосовно поданих зауважень:
Щодо пунктів 1, 9, 10, 12 :
Частина зауважень щодо застосування показників рекреаційної придатності безумовно потребує врахування при розробці «Інструкції з проведення лісовпорядкування».
Водночас слід підкреслити, що перелічені у п.3.2 показники самі по собі не є абсолютними, а мають враховуватись в комплексі при оцінці кожної лісової ділянки.
2, 3 Зміст поняття «рекреація» та похідна від нього термінологія в тексті Правил має узагальнююче значення щодо використання КВЛ у формі довгострокового і короткострокового тимчасового користування лісами. Автори Лісового кодексу розмежували ДТКЛ на 2 умовні частини:
1. «культурно-оздоровчі», «рекреаційні», «туристичні», «спортивні» потреби,
2. «освітньо-виховні цілі», «для проведення науково-дослідних робіт»
При оцінці першої частини перелічених потреб, обрана загальна назва показника «рекреаційна придатність», яку слід визначати при виділенні лісових ділянок. Тому в тексті правил, зважаючи на сферу застосування, під рекреацією слід розуміти саме лісову рекреацію. В широкому сенсі, лісова рекреація – це система заходів, пов'язану з використанням вільного часу людей для їх оздоровчої, культурно-ознайомчої і спортивної діяльності на лісових ділянках упродовж певного часу. Рекреація охоплює всі види відпочинку, включаючи спорт.
Власне, абсолютна більшість лісових ділянок надається зараз у ДТКЛ під рекреаційні цілі. В цьому можна впевнитись, проглянувши реєстри існуючих договорів ДТКЛД, які розміщені на офіційному сайті ДАЛР (розділ «Дозвільна діяльність») :
http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=101317&cat_id=43235
http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=101319&cat_id=43235
Звісно, в тексті ст. 18, 74 Лісового кодексу, поняття «культурно-оздоровчі потреби» бажано було б виключити, оскільки це є синонімом рекреаційних потреб. Але при навіть використанні синонімічних термінів у Законі та Правилах, я жодної проблеми не бачу.
4,17 Пунктом 1.1 Правил чітко окреслено, що в них встановлюються вимоги щодо ВКВЛ для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Згоден, що бажаною була б згадка у розроблених Правилах ВКВЛ про те, що надання лісових ділянок для потреб мисливського господарства відносяться до ВКВЛ. Однак з огляду на положення ст. 75 ЛКУ, вона мала б формальний характер, її відсутність не впливає на суть розробленого документу.
5. Пункт 1.3 Правила ВКВЛ НЕ МОЖЕ заборонити людям для власних потреб збирати гриби-ягоди-букети, оскільки:
по-перше. У п. 1.3 йдеться про «загальне використання корисних властивостей лісів для перелічених потреб», а не про «загальне використання лісових ресурсів», як то передбачено ст. 66 ЛКУ. Яка різниця: у першому випадку згадується про всі лісові ресурси, у другому – лише про один – КВЛ для визначених потреб. Виникає питання: в чому суть цього ресурсу ? За якщо виходити зі ст. 6 ЛКУ (яка тлумачить зміст поняття у широкому сенсі), ВКВЛ для громадян полягає у здатності лісів сприяти оздоровленню населення та його естетичному вихованню. Якщо виходити з вузького розуміння ВКВЛ – це фактично право громадян ПЕРЕБУВАТИ у лісі і таким чином задовольняти встановлені законом рекреаційні, оздоровчі, туристичні та ін. потреби.
Як відомо, збір грибів-ягід-букетів відноситься до побічного користування, а відтак це окремий лісовий ресурс, про що зазначено у п.п. 3 ч.1 ст. 67 ЛКУ. Порядок загального та спеціального використання цього ресурсу врегульовано у «Порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України», що затверджені Постановою КМУ №449 від 23.04.1996 року. Пунктом 3 згаданої Постанови вказується, що збір громадянами у лісах дикорослих трав'янистих рослин, квітів, грибів, ягід, горіхів та інших плодів для власного споживання належить до загального використання лісових ресурсів і провадиться БЕЗКОШТОВНО.
Якщо казати простіше, то коли громадянин перебуває у лісі і дихає свіжим повітрям – він використовує на праві загального використання такий лісовий ресурс, як корисні властивості лісів. Про цей йдеться Правилах ВКВЛ. Коли цей же громадянин назбирав собі ягід – він вже скористувався на праві загального користування іншим лісовим ресурсом – побічним лісовим користуванням. Ці положення визначаються Постановою КМУ №449 від 23.04.1996 року.
По-друге. Підзаконний нормативний акт не може забороняти чи обмежувати безумовне право громадян, визначене на рівні закону – у ст. 66 ЛКУ, де чітко вказується, що громадяни мають право у лісах державної та комунальної власності вільно перебувати, БЕОПЛАТНО, без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі травяні рослини, квіти, ягоди, гриби тощо.
6. Не буду надавати коментар стосовно того, чому автори Лісового кодексу (ст. 67) вирішили віднести використання корисних властивостей лісів для науково-дослідних та освітньо-виховних цілей. Звичайно, краще щоб це пояснили вони. Проте здогадатись не важко: існує потреба наукових установ та освітніх закладів у використанні лісів, тому зручніше за все було «втиснути» такий вид лісокористування в єдиний ресурс – корисні властивості лісів. Тому рекреаційні потреби опинились в однієї компанії з науково-дослідними, таким чином створивши певну змішану модель – сімбіоз.
Знову ж таки, з теоретичної точки зору це пояснити важко, однак з практичного боку це досить зручно: потрібно якомусь вищому навчальному закладну лісова ділянка (звісно, який немає відведеної землі л/г призначення) для дослідів – він укладає договір та вивчає цей ліс на благо науки.
Росіяни з цього положення знайшли вихід: в них Лісовий кодекс Російської Федерації передбачає 15 видів використанні лісів. Зауважимо, що у нас лише 4 види використання лісових ресурсів(а не лісів). Російське лісокористування розділено за цільовим принципом (ст. 25 ЛК РФ), і тому використання лісів для здійснення науково-дослідної, освітньої діяльності – це окремий вид лісокористування, а рекреаційне – інший вид. Для кожного з цих видів розроблені окремі підзаконні акти:
http://www.rg.ru/2012/03/16/lespravila-site-dok.html
http://www.rg.ru/2012/04/11/resursi-dok.html
Звертаю увагу, що науковим установам, в яких є закріплені ліси (землі на праві постійного користування) не потрібно укладати договорів ДТКЛ. У того ж УкрНДІгірліс у підпорядкуванні є окреме лісництво площею 600 га., в УкрНДІЛГА є ціла науково-дослідна мережа, яка нараховує 11 підприємств та установ, за якими закріплені земельні ділянки. Проведення наукових несистемних досліджень на землях інших лісгоспів не потребує укладення окремих договорів ДТКЛ.
Щодо шкільних лісництв.
Шкільне лісництво – це фактично неформальне добровільне об’єднання школярів, які навчаються у певному начальному закладі І- ІІІ ступенів. Шкільні лісництва, як правило, утворюються на базі лісництв, які є невідокремленими структурним лісогосподарських підприємств. Звісно, лісгоспам не має сенсу та правових підстав укладати з самим собою договір ДТКЛД, адже вони самі є постійні лісокористувачі у виділеному їм лісі. Хоча шкільні лісництва і мають свій статут, до окремих юридичних осіб їх не можна віднести. Відтак, вони не можуть бути дієздатними, тобто укладати певні договори. Примушувати школу, де навчаються діти шкільного лісництва, укладати договір ДТКЛД з лісгоспом немає правових підстав, адже згадане лісництво є добровільним утворенням, яким опікується сам лісгосп. Водночас не можна стверджувати, що школа не може укласти угоду ДТКЛД з лісгоспом, адже договір – справа добровільна.
7. Стаття 1 Лісового кодексу розмежовує поняття «земельна лісова ділянка» та «лісова ділянка». Різниця між ними дуже суттєва, та основна відмінність полягає у тому, що земельна ділянка – це об’єкт земельного права, а лісова – об’єкт лісового права. Як ми вже розібрались – корисні властивості лісів – це окремий лісовий ресурс. Згідно ч. 3 ст. 67 ЛКУ, спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється в межах ЛІСОВИХ ділянок, виділених для цієї мети.
Правила ВКВЛ (п.1.4, 1.5 ) встановлює, що ВКВЛ у порядку спеціального використання здійснюється в тому числі у порядку довгострокового тимчасового користування. Згідно п. 2.1 Правил, ВКВЛ у порядку спеціального використання здійснюється на виділених для цієї мети лісових ділянках. Відтак, межі лісових ділянок для ДТКЛ виділяються у такому ж порядку, як і відводяться межі лісосіки у рубку. Бусольної зйомки буває достатньо, щоб визначити її межі та скласти її план. Тому у Правилах ВКВЛ вказується, що це прерогатива постійного лісокористувача, адже він є фактичним господарем у лісі.
Це значить, що при виділенні лісової ділянки тимчасовому лісокористувачу НЕ потрібно замовляти у землевпорядній організації кадастровий план, виконувати кадастрову зйомку, тим більш – замовляти проект землеустрою. Хоча можуть бути і виключення. У спірних випадках ( приміром – лісова ділянка межує з землями приватних власників, у яких є якісь претензії до лісгоспу) після надання у ДТК, можна замовити геодезичні роботи та визначити межі ділянки. Ці витрати повинні покладатись на тимчасового лісокористувача, що визначається у укладеному договорі.
Сільгоспінспекція не має жодного відношення до перевірки використання лісових ділянок, що наданні ДТКЛ, адже вона уповноважена перевіряти земельне законодавство, а не лісове.
8. З огляду на широке тлумачення п. 2.7 Правил ВКВЛ я пропоную кожному поміркувати над питаннями:
1. Чи обґрунтований 50-річний строк надання лісів у ДТКЛ, який встановлює чинний ЛКУ ? Чому абсолютна більшість лісів для рекреації до цього часу надається на 49 років ?
2. Чи обґрунтована законодавча відсутність лімітів площ лісових ділянок, що можуть надаватись у ДТКЛ ? Чому у наприклад у Київський, Житомирській, Львівській областях є тимчасові користувачі яким виділено для відпочинку по 30 га. лісів, а є такі що отримали лише по 0,05 га. ?
Взагалі, як запобігти випадкам, про які йдеться у наведеній статті http://www.ecoport.org.ua/ekostatti/?pid=17129 ?
Погодьтесь, 50-річний строк надто довгий для такої форми лісокористування, яка сама по собі не потребує значних інвестицій чи тривалого терміну реалізації задумів. Але це фактично ц термін життя двох поколінь. Звернемо увагу, – це не оренда земельних ділянок, не будівництво багатоповерхівок. Теж саме стосується розмірів ділянок. До цього часу кожний бажаючий громадянин, фірма міг отримати у ДТКЛ лісову ділянку будь-якої площі на 50 років. При цьому жодних лімітів для претендентів закон не встановлює. Навіть якщо брати Земельний кодекс (ст. 121), в ньому обмежується право кожного громадянина на безкоштовну приватизацію у межах визначених законом площ.
Найкращий спосіб зняти ці питання – внести відповідні зміни до ЛКУ, обмеживши строки надання лісів у ДТК та площі ділянок до науково-обгрунтованих.
Тому зараз вимоги до реалізації права на ДТКЛ мають бути суворими та обґрунтованими. Адже це не видача річного кредиту в сумі 500 грн. домогосподарці для купівлі праски, а мова йде про передачу державного лісу приватним особам на строком на 50 років. Відтак, у кожному конкретному випадку можливості претендента слід ретельно вивчати та перевіряти. Якщо казати по аналогії: досліджувати можливості майбутнього користувача так, як вивчає документацію банк, коли надає видає іпотечний кредит фірмі чи фізичній особі. Тому пункт 2.5 у Правилах ВКВЛ – це нормативний фільтр, який дозволяє всебічно підійти до розгляду задумів кожного претендента. Звісно, така норма е дещо декларативною з позицій контролю, оскільки важко чітко визначити реальні можливості користувача на етапі подання заяви. Саме у такий заяві він повинен чітко вказати, яку конкретно діяльність він збирається проводити на ділянці, та з використанням яких ресурсів він збирається це зробити.
Якщо громадянину, наприклад, набридло бачити поряд з його будинком засмічений ліс, і він бажає отримати його для прибирання, про це слід вказати у заяві, зазначивши очікуваний розмір коштів, який планується витрачати щорічно. Це повинно бути підтверджено документально (копіями документів на транспортні засоби, довідками з податкової служби тощо). У заяві особа вказує конкретну площу лісу та строк користування. Приміром, якщо претенденту зараз 40 років, то 49 річний термін користування лісом площею 10 га. для нього буде необґрунтованим. У такому випадку постійний лісокористувач сам може запропонувати претенденту обґрунтовану площу ділянки та строк, на який можливо надати ліс.
Директор лісгоспу повинен розглянути наведені у заяві доводи та прийняти відповідне рішення про погодження чи його відмову. Відповідне погодження надає також територіальне ОУЛМГ, подані документи розглядаються на комісії ОДА, яка і подає свої пропозиції голові ОДА для вирішення питання про прийняття відповідного розпорядження.
Звісно, у цієї нормі є певний відсоток корупційних ризиків, оскільки так чи інакше погодження надають конкретні посадові особи. Не можна стверджувати, що ситуації, яка описана у цій статті http://v-variant.lg.ua/region/31437-v-luganskoj-oblasti-chinovniku-iz-upravleniya.html не повториться. Втім чинний Лісовий кодекс до запровадження правил ВКВЛ в цій частині містив значно більше ризиків для необґрунтованої роздачі лісів.
На цю проблему варто подивитись з іншого боку. Якщо громадянин добросовісний, і він збирається лише прибирати влітку на прилеглій лісовій ділянці, йому краще скористатися спрощеним порядком реалізації своїх задумів. Адже зараз лісове законодавство дозволяє надавати лісові ділянки для ВКВЛ у короткострокове користування для рекреаційних потреб строком на 1 рік на підставі лісового квитка (п. 8 Порядку видачі спец дозволів на використання лісових ресурсів, затв. Постановою КМУ №761 від 23.05.2007 року). Зауважимо, тут закон не обмежує користувачів у площах лісових ділянок. Кожний добросовісний рекреант може продовжувати строк свого перебування у лісі, отримуючи щороку в лісгоспах лісовий квиток. Думаю, якщо такий користувач не допускатиме порушень, буде турбуватись про лісове середовище, і жодний директор лісгоспу не відмовить у видачі квитка.
11. Пропозицію автора зауважень стосовно того, щоб п. 3.5 додати словами « крім ділянок, що вказані у п.3 .6» підтримую. Але це логічно витікає з цих двох пунктів.
14. Повністю погоджуюсь, що окремі умови, які стосуються конкретних планів тимчасового користувача, наявності в нього ресурсів можна закріпити при укладенні з ним договору ДТКЛД.
15. Пункт 5.7 Правил закріплює право тимчасового користувача звернутись до лісгоспу з ПРОПОЗИЦІЄЮ провести рубки дерев, які покращуватимуть привабливість лісової ділянки для рекреаційних потреб. Адже тимчасовий користувач може краще вирішити власне, «авторське» планування лісового ландшафту на наданій ділянці. Це зовсім не означає, що той чи інший лісничий недбало виконує свої службові обов’язки, і якщо він своєчасно не побачив перспективу рекреаційного покращення ділянки, то за це його слід карати. У нас окремі рубки носять необов’язковий характер. Наприклад, згідно п. п. 40, 45 Правил поліпшення якісного складу лісів, затв. Постановою КМУ №724 від 12.05.2007 року, дозволяє проводити у рекреаційно-оздоровчих лісах такий вид рубок, як ландшафтні пейзажні рубки, метою яких є розкриття мальованих перспектив і пейзажів ландшафту, створення нових оглядових місць.
16. Всі підстави розірвання договору ДТКЛ неможливо передбачити у тексті Правил. Тому в них були закріплені тільки загальні положення про обмеження та припинення ВКВЛ. Детальні обов’язки тимчасового лісокористувача та його відповідальність за їх невиконання завжди необхідно прописувати у договорі. Для цього і був розроблений Примірний договір ДТКЛ, що затверджений Наказом МінАП №551 від 07.09.2011 року –
http://dklg.kmu.gov.ua/forest/control/uk/publish/article?art_id=102674&cat_id=98685
Пунктами 10.2, 10.3 в ньому врегульовані підстави припинення договору ДТКЛ, одними із яких є – рішенням суду на вимогу однієї із сторін внаслідок невиконання другою стороною обов’язків, передбачених договором, а також з інших підстав, визначених законом;
– у разі високої пожежної небезпеки, незадовільного стану лісів внаслідок ущільнення грунту їх відвідувачами, виникнення вогнищ шкідників і хвороб лісу та інших факторів, що призводять до ослаблення природних функцій лісів.
Стосовно відшкодування збитків – то завдання шкоди тимчасовим лісокористувачем внаслідок лісопорушення не зажди тягне розірвання з ним договору. Адже порушення бувають різні. Знову ж таки – всі підстави слід вказувати при укладенні договору.
17. Так, згодний. Слід звернути увагу, що заборона на користування лісами охоплює заборону використання такого ресурсу, як «корисні властивості лісів».
У випадку обмеження лісокористування внаслідок перевищення норм антропогенного навантаження ініціатором цього як раз і повинен виступати постійний лісокористувач. Він же і контролює стан розгляду свого звернення.
18. Розміщення тимчасових споруд та будівель навіть у лісі врегульовується містобудівним законодавством. Звісно, ліс – не населений пункт, проте у разі можливої забудови лісових земель це відноситься до поняття «територія», визначення якої надається у ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Питання розміщення тимчасових споруд для підприємницької діяльності визначені у ст. 28 згаданого закону, та у наказі Мінрегіонбуду №244 від 21.10.2011 року «Про розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності». Хоча ці правила і не поширюються на забудову земель з особливим режимом використання, вони надають повне уявлення про законодавчі вимоги до зведення тимчасових будівель.
Питання Михайла:
1. Почему в работе над Правилами полностью проигнорирована статья 6 Лесного Кодекса, содержащая перечень полезных свойств леса?
Відповідь: Стаття 6 Лісового кодексу України тлумачить корисні властивості лісів у широкому сенсі. У розроблених Правилах в першу чергу врегульовано сферу використання КВЛ у порядку спеціального використання, тобто розглянуті питання, які стосуються одного лісового ресурсу (див. ст. 67 ЛКУ), який називається не просто «використання корисних властивосте лісів», а «використання корисних властивостей лісів ДЛЯ КУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧИХ, РЕКРЕАЦІЙНИХ, СПОРТИВНИХ, ТУРИСТИЧНИХ І ОСВТІНЬО –ВИХОВНИХ ЦІЛЕЙ, ПОТРЕБ МИСЛИВСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА, ПРОВЕДЕННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНИХ РОБІТ». Це чітко визначено у п.1. 1 розроблених Правил. Звісно, правильніше було б назвати розроблені Правила у повній версій, а саме : «Правила використання корисних властивостей лісів ДЛЯ КУЛЬТУРНО-ОЗДОРОВЧИХ…..». Але навіщо ускладнювати життя правозастосувачам та збільшувати змістовне навантаження назви нормативного акту.
2. На каком основании к полезным свойствам леса отнесена возможность его использования в учебно-воспитательных и научно-исследовательских целях? /Подобные свойства имеет любой объект во вселенной/. Есть ли прецендент подобной трактовки свойств леса или это ноу-хау?
Відповідь: Це питання до розробників Лісового кодексу. Моя думка викладена у п. 6 цієї статті.
3. В случае, если базовый закон содержит противоречивые положения, как следует поступать при разработке развивающих его нормативно правовых актов? Выберете один из предложенных вариантов ответа или дайте свой:
а) базироваться на том положении, которое встречается в тексте закона первым
б) базироваться на том положении, которое встречается в тексте закона последним
в) выбирать то положение, которое больше нравиться
г) инициировать внесение исправлений устраняющих противоречия в базовом законе до издания правил
д) спросить у начальства и сделать так, как оно скажет
е) свой вариант ответа
Відповідь: У розробці підзаконних нормативних актів є свої чіткі правила, які не слід порушувати. Детальніше про це можна прочитати тут:
http://www.pdp.org.ua/announcements/2656–2011-
http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JF11B01A.html
http://mozdocs.kiev.ua/view.php?id=10383 та ін.
4. Какими нормативными актами регулируется порядок принятия решений о выделении лесных участков для долгосрочного временного пользования лесами , порядок регистрации договоров на право долгосрочного, временного пользования лесами, порядок определения платы за долгосрочное временное пользование лесом?
– Порядок прийняття рішень про виділення лісових ділянок для ДТКЛ врегульовано ст. 18 ЛКУ, п.п. 31 – 35 Постанови КМУ №761 від 23.05.2007 року. На даний час планується внесення змін до положень Лісового кодексу, яка врегульовує порядок прийняття таких рішень – http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=44656
– Порядок реєстрації договорів ДТКЛ врегульовано ст. 18 ЛКУ. Згідно вказаної статті обов’язкова реєстрація договорів в органах лісового господарства проводиться до надання лісових ділянок у приватних лісах.
– Розміри збору за спеціальне використання лісових ресурсів, зокрема за такий ресурс як ВКВЛ, згідно п.331.11 ст. 331 Податкового кодексу України, встановлюється обласними радами. Нормативний акт, який би врегульовував методику визначення цього збору відсутній.
5. В чем Вы видите содержательное различие нормативов, имеющих следующие названия:
• Правила долгосрочного временного пользования лесом
• Правила пользования полезными свойствами леса? Какой из них лишний?
Відповідь: Довгострокове тимчасове користування лісами – це форма спеціального використання корисних властивостей лясів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.
6. Могут ли лесные научные учреждения изучать лес не заключая договора на долгосрочное, временное пользование? Какие дополнительные права дает им заключение договора? Могут ли проводить научные эксперименты предприятия не имеющие в своем составе научных подразделений: например лесхозы, лесные школы и колледжи?
Відповідь: Особисто я вважаю, що наукові установи у разі проведення несистемних досліджень, які не вимагають постійного перебування на лісових ділянках, за домовленістю з постійним лісокористувачем можуть проводити їх і без договору ДТКЛ. Замість цього можна, наприклад, укласти простий договір про співпрацю, згідно якого науковці матимуть безкоштовне право спостерігати за розвитком лісів на територію лісгоспу. Звісно, багато що залежить від виду наукової діяльності, від того, що саме буде вказано в укладеному договорі про співпрацю. Але іноді науковій установі буде краще укласти відповідний договір ДТКЛ з постійним лісокористувачем. Права тимчасового користувача на умовах довгострокового користування встановлені у ст. 20 ЛКУ.
Чітку межу між «використання КВЛ для науково-дослідних потреб» та проведенням періодичних досліджень на лісових ділянках визначити важко. Відверто кажучи – законодавство її не встановлює, оскільки це зробити практично неможливо. До того ж, законом не передбачено адміністративної, тим більш кримінальної відповідальності за використання лісу для наукових потреб без укладення відповідного договору ДТКЛ.
Стосовно правового статусу шкільних лісництв на землях лісгоспів – свою думку я виклав у пункті 6 цієї статті.
Питання про правомочності на проведення наукових досліджень звичайними підприємствами слід шукати у відповідному законодавстві. Зокрема, хто є суб’єктами наукової діяльності вказується у ст. 4 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». Ось посилання – http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1977-12
