Мисливство – закон чи інстинкт?

Роль мисливствознавства, як науки, у поліпшенні ситуації вітчизняного мисливського господарства?

Зберегти національні традиції і, разом з тим – знайти свій неповторний та ефективний національний шлях мисливства – одне з найскладніших завдань вітчизняного мисливствознавства.

Риторичне питання «Мисливствознавство – закон чи інстинкт?» – наївна та обережна чергова спроба автора зрозуміти не лише грубе матеріальне, але й утаємничене духовне підґрунтя складної та незрозумілої філософської категорії «мисливство» (з малою надією знайти істину, ще меншою – перетворити противників полювання у її адептів). Здається, лежить прірва між протилежним значенням слів: від «мислити» – тобто ДУМАТИ, до «промисел» – ДОБУВАТИ. Слова-синоніми «полювання», «ловецтво», «лови», «ловитва», «стрілецтво», «звіроловство» лише підкреслюють різноманіття захоплюючого процесу, в основі якого знову-таки лежить ВИСТЕЖУВАННЯ ТВАРИНИ ТА ЇЇ ДОБУВАННЯ. Таки добування.

Звикнути до цього важко, майже неможливо. Хіба що огрубіти без міри.

Разом з тим, ловлю себе на тій же думці, коли беру сокиру та йду до хліва на полювання (добування) курки чи півня – завтра будуть гості. На такій же самісінькій думці. Але йду.

Виверткий людський розум, щоб відбілити господаря, знайде купу виправдувальних аргументів. Та якщо вірити сучасній науці, навіть дерево пручається і плаче, коли до нього підходить лісоруб. Просто ми цього не бачимо, просто – не відчуваємо. Тому – серце спокійне. Так само спокійно у супермаркеті береш фасовану курятину (телятину, індичку).

Ось чому я давно намагаюся зрозуміти філософію веганів. Справжніх веганів. Де понти не проходять. Хоча впевнений: якщо істинний веган щасливий, здоровий фізично та розумово – мусить завдячувати власним здоров’ям своїм батькам. Саме їм. Вірю науці, що на жорстокому шляху еволюції людина змогла стати Людиною лише через феноменальне збільшення розміру та якості головного мозку. І що винятково цей феномен дав людині можливість стати справжнім Homo sapiens. Окрім того, вчені вважають, що, крім додаткового споживання білкової їжі, саме процес полювання сприяв появі генетичних програм розвитку та вдосконалив інтелект майбутньої Людини.

Давно вже не переконую противників полювання. Пересвідчився – що воду у ступі товкти: істинним противникам (скоріше всього, тимчасово істинним) нічого не доведеш – будь-які аргументи не діють – бо тяга до полювання або є, або її нема. Брехунам тим більше – переконання не потрібні. Таким навіть не раджу коротеньку екскурсію на бойню. Хоча багатьом капітально допомогло – як бабця пошептала. Вважаю, головне – не брехати собі.

Тому покинемо піднесений Парнас та повернемося на грішну Землю. До наших баранів-муфлонів. Оленів. Зайців. Вовків. Шакалів. До вітчизняного мисливського господарства.

У сучасній системі природокористування України взагалі, лісокористування – зокрема, веденню мисливства традиційно відводиться поблажлива другорядна роль у вигляді «суворої чоловічої забави». Лісомисливське господарство, тим більше – мисливське, раніше практично ніколи не асоціювалося (навіть на фаховому рівні), з окремою галуззю виробництва. Але світ активно змінюється. Класичні принципи визначення самостійних категорій суспільного виробництва починають свідчити протилежне. Вітчизняне мисливське господарство повною мірою володіє галузевими ознаками. В першу чергу, це: специфічний предмет виробництва – державний мисливський фонд, що є природним ресурсом загальнодержавного значення. Спеціальне використання мисливських тварин відбувається шляхом мисливства в угіддях, які займають площу 426,9 тис. кв. км (70,7% території України). Комплексне мисливське господарство забезпечує та працевлаштовує фаховий контингент спеціалістів близько 1100 спеціалізованих господарств із різною формою власності (мисливство­знавців та єгерську службу), що гарантують функціонування галузі. Завдяки специфічним методам роботи, зокрема – охоронним заходам, використанню, виготовленню та реалізації спеціальних знарядь праці (мисливської зброї, пристосувань та спорядження), особливим прийомам та інструментам переробки продукції – забезпечується охорона мисливських угідь та виконання спортивно-рекреаційних функцій полювання, відбувається міжгалузева консолідація економічних та матеріальних ресурсів із надання мисливських та побутових послуг. Окрім того, мисливська галузь забезпечує фахову підготовку кадрів через систему кафедр вузів, середніх спеціальних та професійних закладів.

Згідно з існуючим законодавством (Закон України «Про мисливське господарство та полювання»), мисливство є сферою суспільного виробництва з основними завданнями: охорони та регулювання чисельності диких тварин, як основи відтворення та використання мисливської фауни; надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання; забезпечення розвитку мисливського собаківництва. Ведення мисливського господарства відбувається аналогічно з використанням інших загальнодержавних: земельних, водних, лісових, рибних ресурсів, надр тощо.

Ключовою та принциповою особливістю фауністичного ресурсу мисливських тварин, на відміну від деяких інших видів вітчизняних ресурсів, є його САМОВІДНОВНІСТЬ, максимальний рівень якої залежить від бонітету угідь, де проживають дикі тварини, тобто їх якості (кормових та захисних властивостей). Середній бонітет вітчизняних угідь відповідає або іноді перевершує якість мисливських угідь наших європейських країн-сусідів. Разом з тим, фауністична продуктивність та віддача 1 га вітчизняних угідь на 1,5–2,3 порядки нижча. Низький рівень рентабельності мисливства адекватний кризовому рівню розвитку галузі, в результаті чого держава отримує великі збитки. Для порівняння втрачених можливостей: щорічний розмір загальних витрат мисливців США на «мисливське» проведення часу, відповідний величині річного бюджету України.

Відразу відкину рожеву надію читача на можливу появу чарівної палички-виручалочки: такого, на жаль, не існує. Але занепадати духом не варто – не святі горщики ліплять! Найкраще починаєш розуміти про втрачені можливості, коли зустрічаєш у наших рідних мисливських угіддях «балованих» закордонними полюваннями іноземних мисливців, які були вражені колоритом українського мисливства. І не лише прекрасними трофеями. Американці, яким полювання на оленя асканійського на Джарилгачі здалося справжнім мисливським подвигом. Бо безпроблемний відстріл напівдикого, майже домашнього білохвостого їм приївся і вже не був цікавим. Або коли директор господарства з Диканьки вишикував у шеренгу мисливців з Італії і влаштував їм роздолбон за брехливо прихованого підранка! Іншого разу старший єгер цього господарства два дні, всіма правдами і неправдами не давав відстріляти найкращого бика в угіддях. Хоча мисливець-німець був профі, мав своє власне оленяче господарство. Звичайно, без хорошого трофея він додому не поїхав. Та на прощання, перед усім єгерським колективом, герр, всім своїм генеральським виглядом виказуючи невдоволення, промовив: «Молодці! Тільки так ви збережете свою еліту оленів у господарстві. Молодці!» Французькі мисливці-докери на все життя запам’ятають теплий неформальний прийом гостей господарями-поліщуками у засніжених та морозних лісових угіддях Рівненщини. Французи, що проїхали з мисливським туром пів світу, були вражені, бо не чекали, окрім високого рівня організації полювання, стільки тепла та гостинності від місцевих жителів маленького поліського села! Уміємо!

Зберегти національні традиції і, разом з тим – знайти свій неповторний та ефективний національний шлях мисливства – одне з найскладніших завдань вітчизняного мисливствознавства. У дискусіях із керівниками лісових та мисливських господарств у різних природних зонах країни завжди оперував аргументом про одну свою перевагу, як науковця: «Я маю більше часу, ніж виробничники, щоб знайти можливість пригальмувати та подумати! Вам же – вічно ніколи!»

Вперше стикнувся з можливостями справжнього наукового аналізу в ті далекі часи, коли в Поліссі України реально існувала проблема «ліс та лось». Та вірніше – «або ліс, або лось». Сотні тисяч гектарів знищених та покалічених тваринами соснових молодняків – справжній колапс лісокультурної системи, мільйонні збитки галузі. Я мав повну можливість «втопитися» у власному науковому матеріалі з обстеження пошкоджених насаджень. Сотні пробних ділянок. Тисячі окремих спостережень та різноманітних обліків чисельності дендрофагів. Десятки варіантів аналізу. Але трапилася нагода: у нашому Головному інституті (УкрНДІЛГА) працювала аналітична група математиків, які через Мішу Попкова згодилися проаналізувати мій матеріал. За умови, якщо я його класифікую, бо хлопці дуже далекі до мисливствознавства. Я добре подумав, все слухняно зробив, і трапилося чудо: я прозрів. ЕОМ розібрала всі мої (вірніше – соснових культур та лося) проблеми на окремі полички. Виділила основні проблеми. Накреслила певні конкретні шляхи їх вирішення. Дякую Вам, хлопці! Без Вашої допомоги, «вручну», я би цю інформацію досі розгрібав!

Тривалий період вивчення стану популяцій української фауни, закономірностей їх формування, переліку ворогів та друзів, способів визначення чисельності, допоміг зрозуміти, що мисливствознавство – не лише суха бездушна збірка біологічних правил та законів, а щось значно більше – пов’язане з живим, пульсуючим, уразливим, іноді беззахисним, а іноді – некерованим та злим організмом. Наукові мисливськогосподарські дослідження почали виконуватися у головному Інституті під керівництвом професора Кропивного О.П., згодом – на Поліській агролісомеліоративній дослідній станції, згодом у Степовому філіалі УкрНДІЛГА в рамках держбюджетних та госпдоговірних тем. Визначення фактичної та оптимальної чисельності диких тварин, способи управління популяціями основних видів мисливських тварин в умовах лісогосподарського виробництва, факторний аналіз умов формування стійких популяцій, вивчення основних видів великих хижих звірів, дослідження динаміки популяцій, живлення, міграційної поведінки інтродукованих мисливських тварин – ось неповний перелік пройденої наукової тематики.

Ми розуміємо, що крапку у дослідженнях ставити зарано: є з кого брати приклад, є на кого рівнятися. Успіхи європейського мисливського господарства, де активно працюють десятки науково-дослідних установ із мисливствознавства, свідчать про актуальність питання утворення в нашій країні науково-практичного координаційного Центру мисливствознавства. Ця наукова установа повинна виконувати дієвий аналіз ведення мисливського господарства України з метою надання практичних рекомендацій виробництва з: способів підвищення його ефективності, підняття престижу галузі, раціонального використання фауністичного ресурсу. Реформування мисливської галузі, як специфічного соціально-виробничого природоохоронного утворення, повин­но стати основним завданням Центру. Слід також покласти на майбутній Центр соціальне завдання з відтворення традицій вітчизняного мисливського господарства, яке, крім галузевого призначення, має бути ідейним джерелом охорони та відтворення не лише мисливської фауни, а всієї природи.

Ігор ШЕЙГАС,
ДП «Степовий філіал 
УкрНДІЛГА»,
“Лісовий і мисливський журнал”,
2020