04/11/2012
0Ракетні штольні у волинському лісі «пахнуть» смертю і байдужістю. Менше трьох десятиліть тому на цю територію потрапити було неможливо – чотри гектари у лісі поблизу села Мовчанів Локачинського району займала засекречена військова частина.
Територія охоронялася військовими, усе ховалося за величезним металевим парканом з колючим дротом, до якого був підведений струм.
А за грізною огорожею на чотирьох гектарах лісу функціонували таємні шахти, які обслуговували дві пари балістичних ракет.
Зброю вже давно утилізували, тільки от чотири глибокі штольні загерметизувати забули…
Офіційною версією ліквідації ракетної бази поблизу Мовчанова є радянсько-американський договір про скорочення стратегічних наступальних озброєнь. Тому частину у ще у далекому 1983 році ліквідували.
Хоча справжні причини швидкої ліквідації на початку 80-х років минулого століття стратегічних ракетних баз досі невідомі.
РАЙ ДЛЯ МЕТАЛОШУКАЧІВ
Нині побувати на колишній секретній військовій частині може кожен охочий – близько кілометра шляху від автотраси по вузькій бетонній дорозі приведе до лісу, у якому власне й знаходиться те, що лишилося від колишнього стратегічного військового об’єкту.
Бетонна дорога від місцевого цегельного заводу до таємної військової частини
А лишилися тут чотири занедбані шахтно-пускові установки з цілим комплексом наземних та підземних споруд. Здавалося б, нічого особливого. Та місцеві мешканці думають інакше.
Колишня військова частина – місце гарного заробітку, адже під товщею бетонних куполів та у самих шахтах ховається чимало якісного металу. Шукачі металобрухту відпомповують воду, якою затоплені штольні, й витягують метал.
З року в рік арматури та іншого металевого скарбу меншає, тому робота металошукачів стає все небезпечнішою.
Бетонні куполи над шахтами схожі на НЛО
У таких шахтах стояли ракети, які Захід називав SS-4 «Сандал»
Під землею колись розташовувалася триповерхова споруда – командний пункт
У серпні 2009 року тут загинули двоє мешканців Володимира-Волинського району. Тоді четверо чоловіків опустилися у ракетну шахту, щоб дістати металеві конструкції. Але завершилися заробітки «металістів» трагічно: двоє з них втопилися, ще двоє вижили, хоч і отруїлися чадним газом.
Місцеві мешканці розповідають: цілком ймовірно, що таких пригод з часу ліквідації військової частини тут трапилося більше. Тільки не всім про це відомо.
На думку місцевих, на дні штолень – не один труп. Однак дістати звідти щось просто нереально та й вкрай небезпечно.
НЕБЕЗПЕЧНЕ СУСІДСТВО
Таке небезпечне сусідство непокоїть місцевих селян, хоч вони уже й не вірять, що хтось законсервує колишній таємний військовий об’єкт. Утім місцина у лісі біля Мовчанова таки притягує надто цікавих, і не тільки металошукачів – побувати тут люблять і підлітки.
Зрештою лісом постійно ходять грибники й мисливці, які теж ризикують втрапити у якийсь із вентиляційних люків, захованих під рослинністю і листям.
Місцеві владці не можуть заборонити людям потикатись на територію колишньої військової частини. Чому? Виявляється, ця територія просто не має власника: юридично вона – нічия.
Чиновники пробували власними силами відлякувати людей від небезпечного об’єкту – встановили металеві попереджувальні таблички. Але метал, звісно, вкрали. Не допомогли і дерев’яні – їх теж знищили.
Як пояснив голова Локачинської райдержадміністрації Володимир Мазурок, під час ліквідації таємної військової частини землі передали державі у лісовий фонд, а шахтно-пускові установки – Володимир-Волинському лісгоспу.
Згодом виявилося, що, відповідно до українських законів, територія таки нікому не належить й нікому по суті на баланс не передавалася. Хоча за логікою об’єктом мало би опікуватись Міністерствоо оборони.
За словами посадовця, земельна ділянка, на якій розміщені колишні ракетні шахти, відноситься до земель лісового фонду Озютичівської сільради. А самі штольні ніде на балансі не значилися: немає їх на балансі ні Локачинської райради, ні сусідніх Холопичівської та Війницької сільрад. Також установки не значаться в документах розформованої ракетної дивізії.
Володимир Мазурок переконує: нині найбільша проблема – нарешті закріпити об’єкт за Міноборони, після чого відомство зможе територію таємної військової частини загерметизувати.
А екологічної небезпеки об’єкт не становить, переконує посадовець. І рівень радіації, і рівень забруднення води у затоплених шахтах не несе загрози для оточуючих.
Натомість місцеві мешканці усі свої недуги пов’язують саме із таємними шахтами та ймовірною радіацією.
Дозиметр показує, що рівень радіації біля ракетної шахти ще менший, ніж у Луцьку
МІНОБОРОНИ ДРІМАЄ?
Про цю проблему час від часу згадують і обласні владці, які теж, схоже, вдіяти нічого не можуть. Про консервацію шахт всерйоз заговорили ще у 2000-му році, але з тих пір важливу справу все відкладають на потім.
Волинська обласна рада зверталася до уряду із проханням «виділити кошти на природовідновлювальні заходи» на території колишньої військової частини. Але усе звелося до міністерської поради вести роз’яснювальну роботу серед населення. На більше, як завжди, не знайшлося грошей.
Глибина штолень – близько 30 метрів
За словами голови Локачинської РДА Володимира Мазурка, ще у 2010 році військова прокуратура Західного регіону України провела перевірку і постановила, що Міноборони не виконує урядову «Програму реабілітації територій, забруднених унаслідок військової діяльності на 2002-2015 роки». Крім цього, прокуратура подала відповідний позов до суду.
Владці сподівалися, що об’єкт через суд закріплять за Міністерством оборони, яке за бюджетні кошти проведе природовідновлювальні роботи. Втім проблема і досі не вирішується.
«Якщо розібратися у рішенні суду, то все одно власника у цієї території немає», – без оптимізму у голосі констатує очільник Локачинського району Володимир Мазурок.
Влітку зі штолень тхне сірководнем
І хоч цьогоріч у травні місцева влада надіслала клопотання до Міністерства оборони України щодо консервації шахт для ракетних установок, та зрушень знову таки жодних. Військова база, таємниця будівництва й ліквідації якої ховається у закритих радянських архівах, і далі несе загрозу життю людей.
