КОЛИ НАСТАНЕ СУДНИЙ ДЕНЬ… для лісового господарства України?

Михаил Иванович, – СПАСИБО! Пол дня не было электричества. Статью ещё не читал, но называние цепляет за душу. Да… Лесников есть за что судить и рано или поздно судный день настанет. М.П.

Автор статті постійно наголошує:

За твердженням Генерального секретаря ООН

п. Антоніу Гутерреш  глобальне потепління несе загрозу

 створення умов непридатних для життя на Землі

 і зникнення  людства в  найближчі 100 років.
Це підтверджено і в привітаннях керівників держав

з нагоди інавгурації президента США Джона Байдена

 та його перших рішеннях на посту президента США

 по запобіганню зміни клімату на Землі.

            На даний час в лісогосподарському виробництві склалася унікальна ситуація, яка створена наявністю цілого ряду проблем. Автор в даній статті намагається провести аналітику цих проблем, які висвітлені в ЗМІ, і на рівні  інженера лісового господарства висловити своє суб’єктивне бачення по їх вирішенню. В статті відображена загальна ситуація і немає посилання на конкретних фізичних та юридичних осіб, а також та конкретні факти.  Автор статті просить читачів не приміряти нижче викладене до себе особисто. Викладене в статті – це тільки думки лісівника вголос.

А ТЕПЕР ДО СУТІ СТАТТІ.

            Певна група осіб, а це працівники лісогосподарського комплексу, в умовах законодавчої невизначеності має вільний доступ і право розпорядження необлікованою товарною масою державної власності – лісовими ресурсами  в об’ємі орієнтовно  2,1 мільярда кубометрів. Це дозволяє  деяким працівникам лісового господарства та чиновникам в умовах формування викривлених ринкових відносин використовуючи наявну ситуацію діяти за принципом – використовуй для себе лісові ресурси як хочеш та що хочеш, на наш вік і для наших внуків хватить. Тільки не попадайся.

 Результати такої  «діяльності» достатньо висвітлені в ЗМІ і до них повертатись автор вважає за недоцільне. Здавалось би навіщо ще раз товчи воду в ступі? Можливо, деякі читачі вважають що ніби то й так. Більшість з них не враховують того, що над головою людства нависає криза глобального потепління і збереження лісів України та відновлення порушеного екологічного середовища в Україні є необхідністю, з якою потрібно рахуватись. Але в середовищі лісівників склалася якась дивна ситуація. Директор одного із підприємств, до речі передового, в якому середня зарплата більше 19 тис.грн., сказав, що працівники лісового господарства стали якісь інертні, безініціативні, залякані безвихідністю з ситуації, яка склалася. По цій причині  навіть впала зацікавленість до інформації, яка публікується на сайті ГО «Відкритий ліс», та до її обговорення. Не зважаючи на це, автор статті вважає, що сайт ГО «Відкритий ліс» робить вагому роботу по  відродженню у людей надії на краще майбутнє лісового господарства, що неодмінно настане. Капля води камінь точить.

 У мудрого українського народу є така приказка – «чого бідний – бо дурний, а чого дурний – бо бідний». В цій ситуації  і знаходиться в даний час лісове господарство, яке  не може вийти, а більш об’єктивно – не може вилізти (прошу пробачити за термін), з цього зачарованого кола, тому що цього не дозволяють зробити проблеми в лісовому господарстві, які створили  самі працівники лісопромислового комплексу.

1. ПРОБЛЕМА №1 – ЦЕ КАДРОВА ПОЛІТИКА.

Виходимо з тієї позиції, що кадри вирішують все. Характерною системною ознакою сучасної кадрової політики в лісогосподарському виробництві є наявність в ній ринкових відносин. Посади в лісогосподарській ієрархії в більшості випадків стали товаром з чітко визначеною ціною. Визначальним фактором ціни посади є наявність можливостей вчинення дій по присвоєнню покупцем  посади частини вартості лісопродукції, робіт, послуг в процесі виробництва на посаді, яка ним придбана при вчиненні торгової оборудки                 ( більш конкретно – призначення на посаду).

Автору відомі факти, коли на посаду директора лісгоспу призначалися стоматолог із середньою освітою,  водій службового автомобіля одного із районних керівників, підприємці з невизначеною освітою. А на посаду керівника вищого рангу – вчителі історії, фізики, працівник податкової інспекції, агроном, землевпорядник, фельдшер та багато інших «спеціалістів», в т.ч. і з середньою непрофільною освітою. Іншими словами  – всі, кому не лінь, побували тут – тільки мали б гроші на купівлю посади.  Термін перебування на посаді, як елемент договору купівлі – продажу посади, визначається сторонами, регулюється сумою договору і обмежується терміном до 1 року. Зазвичай статус керівника – тимчасово виконуючий обов’язки.  

В кінцевому результаті це призвело до девальвації престижу працівника лісового господарства. Рівень падіння престижу професії лісівника відображено автором в декількох попередніх статтях.

Про яку якість ведення лісового господарства в даній ситуації можна говорити, якщо покупець посади згідно економічних постулатів вважає за необхідне в першу чергу відшкодувати понесені втрати на купівлю посади та ще й швиденько щось заробити незважаючи на  вимоги нормативних документів та канонів лісогосподарської науки, яких він не знає і не хоче знати. Основне – бути професіоналом словоблудства або мати гроші, щоби всі, а особливо безграмотні  керівники вищого рангу, які також купили  посаду, повірили в надзвичайні успіхи покупця посади на ниві керівництва підприємством, та ще й представили до державної нагороди (за окрему плату), а можливо і до присвоєння Почесного звання. Поширеним явищем на підприємствах під таким керівництвом є спотворення бухгалтерської звітності та приховування збитків від господарської діяльності, що залежить від кваліфікації головного бухгалтера та міри його безвідповідальності або нахабства.

При наявності такого ринку посад навіщо вчитись і щось знати, якщо  можна купити любий диплом і любу посаду.

До чого приводить відсутність знань та безвідповідальність таких посадових осіб можна впевнитись після ознайомлення з інформацією в ЗМІ  про масштаби самовільної рубки – найбільшої самовільної рубки в історії  незалежної України, яка вчинена в Богородчанському районі Івано- Франківської області в лісовому масиві «Чорний ліс» за 25 кілометрів від Івано-Франківська. За неперевіреною інформацією населенням області на протязі більше десятиліття інтенсивними самовільними рубками пройдено (майже повністю вирубано) біля 200 гектарів унікального ялицево-букового насадження на землях природо заповідного фонду, чим нанесено збитки за оцінкою автора статті орієнтовно в сумі більше 100 млн. грн. (деякими спеціалістами збитки оцінюються в сумі 200 млн. грн. по таксах, встановлених постановою КМУ №3541 від 24.07.2013 року).   В першу чергу заготовлювався сортимент для виробництва шпал, вивозився на всіх можливих видах транспорту. А в даний час дорубують лісове дрантя. Ліс на вказаній земельній ділянці з 2002 року ніким не охороняється. Загальна площа земельної ділянки, на якій вчинена незаконна рубка лісу,  377,2 га і була обмежена в натурі добротною огорожею з колючого дроту на бетонних стовпах. Але була огорожа – і також щезла. Читачі будуть шоковані, коли взнають причину, яка обумовила вчинення такої масштабної  незаконної рубки. Одне з відео по даному випадку можна побачити на ГУГЛ за посиланням «Незаконну рубку лісу виявили в заказнику місцевого……» від 20.03.2020 року. І що саме дивно – після публікації відео перевірку факту самовільної рубки проводила екологічна інспекція в Івано-Франківській області, але не прийняла належних ефективних мір по її припиненню.

Виникає питання – а чи можливо викорінити дану проблему? Відповідь одна – можливо. Необхідно привести ведення лісового господарства в цілому у відповідність до сучасних вимог ринкових відносин в суспільстві за рахунок реформування лісогосподарського комплексу. Своє бачення реформування автор  виклав у статті «Витяг з Концепції….».

 Необхідно ще раз повернутися до суті  запропонованого  реформування. Автор пропонує приватизувати тільки виконання робіт по вирощуванню лісів, при цьому ще раз наголошується – землі, покриті лісом, залишаються у державній власності. Організація ведення лісового господарства здійснюється державним лісовим господарством, яке є постійним землекористувачем з відповідними правами та обов’язками. А роботи по вирощуванню лісів, заготівлі та переробці всієї без виключення продукції виконуються на договірній основі приватним підприємством. Взаємодія між лісгоспом та приватним підприємством будується відповідно до вимог Закону України «Про державно-приватне партнерство» шляхом створення публічного акціонерного товариства з державною участю в них 51%. При проведені такої реорганізації доходи продавців та покупців посад, працівників лісгоспів отримуються  ними за рахунок купівлі акцій ПАТ та дивідендів, підвищеної стабільної заробітної плати при роботі на підприємстві, використання частини чистого прибутку для потреб трудового колективу та розвитку матеріальної бази підприємства. І зникає потреба самому в себе красти або вчиняти  внутрішньогосподарські корупційні дії.

Автор далекий від думки, що дана пропозиція єдино можлива і беззаперечна, але вона може бути основою для доопрацювання. Якщо ж нічого не робити, то тоді, як казав один з екс-прем’єр-міністрів України, не потрібно «скіглити», а жити в наявному болоті по його законах і чекати Судного дня.

Необхідно відмітити, що особливо велику шкоду галузі наносить часта зміна керівників Держлісагенства, які за останніх півтора року мінялися 5 разів. В даний час тимчасово керує шостий. Про яку якість та ефективність керівництва об’ємною специфічною виробничою галуззю в даному випадку можна говорити. Автор статті з розумінням відноситься до того, що посада Голови дуже відповідальна, і зрозуміло, що КМУ проводить роботу, щоб  підібрати на цю посаду достойну кандидатуру. У багатьох працівників лісового господарства склалася така думка, що такою кандидатурою могла би бути людина, така як  начальник Львівського ОУЛМГ п. Дейнека А.М.- практик, професіонал, науковець, толерантна людина та публічний діяч.

• НАУКОВА ТА ЗАКОНОТВОРЧА ПРОБЛЕМА.

 Процес вирощування лісів вимагає довготривалих вкладень як розумового (інтелектуального), так і матеріального характеру. Екологічна ситуація в світі, а відповідно і в Україні,  постійно змінюється в негативну сторону, що вимагає проведення відповідних фундаментальних та прикладних наукових досліджень цих змін та розробки заходів по усуненню їх негативних наслідків. В лісах України в результаті  їх хижацького використання змінився склад насаджень, насадження розладнані, висока степінь пошкодження лісів хворобами та шкідниками. До віку рубки головного користування запас насаджень в більшості випадків не перевищує 120-150 кубометрів на гектарі. За інформацією Держлісагенства станом на о1.о7.2020 року загальна площа всихання лісів в Україні становить  305 тис. га. і порівняно з відповідним періодом 2010 року збільшилась в 2 рази. Особливо вражає, що всихають стійкі до шкідників та хвороб насадження дуба (86 тис.га. станом на 01.07.2020).  Виникає питання – І чого ж то так всихають насадження дуба в Україні, якщо світова наукова спільнота вважає насадження дуба  найбільш стійкими в умовах глобального потепління.. Якщо всихання насаджень буде продовжуватись такими темпами, то до 2035 року (терміну закінчення дії пропонованої  так званої «Державної стратегії управління лісами…») площа всихання лісів буде перевищувати 1 млн. га. А в проєкті Стратегії цій ситуації належної оцінки не дано. І диву даєшся, коли на сайті Держлісагенства читаєш що основними профілактичними заходами в боротьбі із всиханням є заходи у вигляді розвішування гнізд для птахів, перенесення та обгородження мурашників, здійснення штучної інтеграції мурахожука, а винищувальні – обробка насаджень за допомогою аерозольних апаратів типу ГАРД-МН (Новина на сайті ДАЛРУ від 21.12.2020 року «Загальна площа всихання лісів в Україні становить 305 тис. га). І смішно, і грішно.

Невже це рівень Держлісагенства при висвітленні проблеми з усиханням лісів по причині глобального потепління і зміни клімату? Невже птахи та мурахи спасуть ліси України в умовах глобального потепління, зміни клімату на Землі, пониження рівня грунтових вод, зміни складу та концентрації ґрунтового водного розчину, масової вирубки лісів та пошкодження їх вторинними шкідниками та хворобами. Як не дивно, але ця ситуація характеризує рівень  нашої лісогосподарської науки та практики. Та дивного в цьому нічого немає, якщо повернутись до вищевикладеної  проблеми  кадрової політики.

Цілком зрозуміло, що для боротьби з глобальним потеплінням необхідно використовувати уже наявні світові наукові надбання, що дозволить зекономити значні кошти. Адже галузь без прикладної науки не має майбутнього.   Для вирішення цього питання в лісовому господарстві повинна бути сформована відповідна наукова спільнота і створені умови для її діяльності. На даний час в Україні ні того ні другого немає. І що саме головне і страшне – стан лісогосподарської науки нікого суттєво не  цікавить.  Фактично маємо уламки істино лісівничої  науки та невелику когорту патріотів лісівників науковців, які своєю, без перебільшення, самовідданою працею стараються спасти лісогосподарську науку та виправити наявну ситуацію. Але хто в даний час хоче і може дати належну оцінку цій титанічній праці. Автор статті дуже й дуже хотів би, щоб науковці мали добре обладнанні лабораторії, умови для творчої роботи і належні умови оплати праці. Наявна ситуація автору відомо не по розмовах, а з особистого життя.

Аналіз  інформації в ЗМІ та наукових періодичних виданнях свідчить про те, що  лісівнича наука  знаходиться в стані анабіозу. Перспективи збільшення державного фінансування, як ефективного засобу розвитку науки, дуже й дуже примарні. А надіятись на те, що інженерно-технічні працівники лісгоспів, ОУЛМГ, інших установ за власною ініціативою у себе дома на кухні будуть розвивати лісівничу науку мабуть не варто.

Тоді  які  ж шляхи виведення її з цього наявного стану бачить автор даної статті  ( прошу читачів зважити на те, що це  тільки думки лісівника вголос)?

Для розвитку прикладних лісівничих наук автор вважає за потрібне:

1.Створення Міністерством захисту довкілля та Міносвіти  єдиного постійно діючого міжвідомчого наукового лісівничого центру  для розробки та супроводу виконання єдиної загальнодержавної програми наукових досліджень в сфері екології та лісового господарства. Така програма створюється науковою радою центру, до складу якої входять науковці, уповноважені представники міністерств та відомств. Автор статті  вважає, що наукові дослідження в галузі лісового господарства повинні проводитись на загальнодержавній плановій основі, сформованій визнаними науковцями та практиками, враховуючи нагальні проблеми лісівництва та лісоводства. Читачі можуть сказати що у нас уже діє Лісівнича Академія Наук та ТЛУ, в яких зосереджена наукова еліта України і навіщо створювати ще щось. Автор статті з великою пошаною відноситься до членів цих громадських організацій і вдячний їм – визначним науковцям сучасності, які змогли зберегти лісівничі науки в Україні. Але в сучасному лісовому господарстві на превеликий жаль ці громадські організації відіграють роль весільних генералів, а значно більший вплив на лісове господарство мають Бенджамін Франклін або Григорій Сковорода. 

2.Налагодження тісної  міжнародної співпраці з науковими установами різних країн та з ООН по виконанню частини їх наукових досліджень  на умовах підряду (поки що) з отриманням від них відповідних коштів. Разом з іншими заходами це дозволить сформувати матеріально-технічну  та кадрову базу для розвитку наукових досліджень. Цілком зрозуміло, що керівництво Міністерства та Держлісагенства, підпорядкованих їм наукових установ та підприємств  повинні будуть проявити свої дипломатичні здібності для налагодження взаємозв’язків з міжнародними фінансовими структурами, науковими установами та органами управління лісовим господарством інших країн. Деякі спільні міжнародні програми уже діють (наприклад по Карпатському регіону). Крім цього, необхідно прийняти до уваги що Світовий банк  додатково виділив на боротьбу з глобальним потеплінням на 2021-2025 роки в якості додаткової допомоги 200 млрд доларів США, яка удвічі більша, чим поточна. Уповноваженим органом, який представляє інтереси України в Світовому банку є Міністерство фінансів. Мабуть всі знають, що для того, щоб відкрили двері, потрібно достукатися. Автор впевнений в тому, що є механізм і можливість отримання з цих коштів безпроцентної (або до 6,5% річних) поворотної фінансової допомоги для поліпшення стану лісового господарства України і боротьби із зміною клімату..

3. Підвищення наукової цінності дисертацій та наукових робіт.

4. В умовах безгрошів’я міжвідомчим науковим центром розробити хоча би систему  державного морального заохочення відомих науковців та працівників лісового господарства з метою відзначення високоякісних і вагомих наукових робіт, а також робіт починаючих авторів.

Відносно проблеми з чинним законодавством, яким формується правове поле ведення лісового господарства, необхідно відмітити наступне. В ЗМІ науковці та працівники лісового господарства одностайно відзначають недолугість  чинного законодавства в сфері лісового господарства.                                     І звинувачують у цьому всіх і вся, та тільки не себе. Але непотрібно звинувачувати дзеркало в тому, що крива фігура – необхідно подивитися на себе зі сторони і дати  цьому об‘єктивну оцінку.

Дійсно, діюче законодавство в сфері лісового господарства не відповідає вимогам сьогодення. Виникає питання – а хто це законодавство сформував і хто повинен його відредагувати. У автора статті думка тільки одна – лісівники в особі Міністерства, Держлісагенства, Державної екологічної  інспекції, науковці та практики. Якщо ними буде проведена якісна ревізія діючих нормативних документів і підготовлені проєкти нових законів, постанов, відомчих документів, то можна бути впевненими в тому, що Верховна Рада, КМУ та відомства їх однозначно підтримають. На думку автора статті, організувати цю роботу має Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів шляхом видання відповідного наказу в якому мають бути не округлі примарні фрази, а конкретні вимоги до конкретних виконавців з чітко визначеними датами виконання завдань. Тоді буде і конкретний результат, а не масові  непотрібні галас і ридання в ЗМІ.

• ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНА ПРОБЛЕМА.

Фінансово- економічна ситуація в лісовому господарстві достатньо широко висвітлена в ЗМІ  та попередніх статтях автора і ще раз поплакатися в хустинку і описувати її в даній статті автор вважає за недоцільне. Але одне необхідно сказати впевнено – реальні наявні та перспективні можливості фінансування ведення лісового господарства з Державного бюджету до 2035 року  нульові (дуже добре було б, як би автор у цьому питанні помилився). По цій причині органи управління майном підприємств лісового господарства всіх відомств виступають в ролі статистів, а не господарів, які відповідають за стан справ в лісовому господарстві. В цій ситуації підприємства вимушені діяти за принципом – спасайся хто як може з відповідними наслідками для галузі.

І спасаються. Характерний такий приклад. Так, в залежності тільки від лісорослинних умов та породного складу лісів на даний час при однакових трудових затратах середня заробітна плата працівників в окремих лісгоспах складає близько 20-22 тис. грн.,  в більшості лісгоспів 7-9 тис. грн., а в деяких                   і 3-5 тис. грн.  ( і та своєчасно не виплачується) при мінімальній зарплаті 6 тис.грн.  І яку реальну роль  у вирівнюванні зарплати працівників лісгоспів  в галузі відіграють органи управління майном (Міністерства, відомства)? А ніякої. Держлісагенство та ОУЛМГ відіграють в лісогосподарській галузі з однієї сторони роль трьохголового орла – мають нормотворчі, виконавчі та контрольні функції, а з іншої сторони роль енцефалітного кліща – користі ніякої, а хворобу викликають небезпечну, можливо з летальним наслідком для підприємств або і галузі в цілому. Вже не говориться про безлад у відомчих лісах. То хто ж тоді утримає галузь від повного розвалу?   На думку автора вихід з цієї ситуації тільки один – реформування лісогосподарського комплексу і розробка вищевказаним міжвідомчим науковим центром нормативної бази по веденню лісового господарства та фінансово-господарської діяльності підприємств, яка буде відповідати сучасним вимогам і забезпечувати якісне ведення лісового господарства. Назріла необхідність створення єдиного самостійного бюджету галузі за рахунок фінансово-господарської діяльності лісогосподарських підприємств, яким  при цьому необхідно створити  особливий режим  оподаткування. При сильному органі управління  та відповідній системі ведення лісового господарства все можна вирішити.

• БАЧЕННЯ АВТОРОМ СТАТТІ ПРОБЛЕМИ РИНКУ ДЕРЕВИНИ.

 В останній час в ЗМІ і провладних структурах багато уваги приділяється формуванню (регулюванню) ринку деревини.  І при цьому ми або не знаємо, або вдаємо що не знаємо як правильно його сформувати. З однієї сторони ми стверджуємо про необхідність формування ринку деревини в прямому розумінні цього терміну, в той же час ми його хочемо регулювати в користь певної групи осіб. Якщо ринок регулювати Законом, то це вже не ринок. Регулювати ринок це все рівно що сказати- повертаємося в Радянський Союз з плановою економікою. Але всі знають що так бути не може – ринок деревини або є, або його немає. Не можна сунутися з своїм Статутом в чужий монастир, як це хочемо зробити ми, регулюючи ринок деревини Законом. Ринок самостійно само відрегулюється і досить швидко. Тільки не заважайте йому це зробити. При цьому  не  доцільно його підпорядковувати  інтересам певної частини учасників лісозаготівельної та деревообробної галузей. Міністерством захисту довкілля і природних ресурсів в якісь мірі підтримана пропозиція автора і запропоновано вирішити дану проблему дуже просто – на внутрішній ринок для потреб деревообробної промисловості  та населення через різні системи продажу виставляється вся лісопродукція, яка заготовлюється в країні і являється власністю Українського народу,  що обов’язково приведе до встановлення ринкових цін та їх зниження.  Не викуплені залишки пропонуються для реалізації на експорт. При умові проведення реформування лісогосподарського комплексу буде зняте питання цінової політики на лісопродукцію, що однозначно  приведе до ліквідації корупції в лісогосподарському комплексі.  Що може бути запропоноване краще для нашої деревообробної галузі та лісгоспів?  Оце і є ринок, який давній як світ. Що ще потрібно регулювати. Навіщо піднімати бурю в стакані води. Давайте тоді регулювати Законом ще ринок сала, помідор, картоплі. За збереження діючого ринку деревини активно виступають представники Громадської ради при Держлісагенстві, працівники ОУЛМГ та лісгоспів, які мають розпорядчі функції по використанню лісових ресурсів. Надіюсь що причина таких дій всім зрозуміла.

Необхідно врахувати, що на даний час перед лісогосподарським комплексом України виникла інша досить вагома проблема, яка потребує вирішення. Україна є гравцем на світовому ринку деревини, що зобов’язує її виконувати його правила. Відповідно до них, Україна відкрита для імпорту деревини з інших країн. І тут ми маємо досить серйозну загрозу для лісгоспів та певний позитив для нашого внутрішнього ринку деревини. По причині масового всихання лісів на планеті проводиться їх інтенсивна вирубка і на світовий ринок викидається  (вибачте за таке слово) значна маса лісопродукції всього можливого асортименту. Фінансово стійкі держави частково фінансують з бюджету як процес вирубки, так і процес відновлення лісів. Виконання вказаних робіт проводиться на підставі науково обґрунтованих пропозицій, які розробляються добре профінансованими та результативними науковими дослідженнями. При розробці лісосічного фонду запроваджуються високоефективні  екологічно зберігаючі  технології, що забезпечують низьку собівартість заготовленої продукції та відновлення лісів. По цій причині основним завданням  процесу лісозаготівель є не отримання фінансового доходу від реалізації лісопродукції, а максимальне збереження та своєчасне відновлення лісової екосистеми, на чому акцентують увагу і українські екологи      ( але які не враховують фінансові можливості лісгоспів). Відповідно, деревина продається на світовому ринку по демпінгових цінах, аби тільки її терміново продати і не допустити масового поширення шкідників та хвороб на своїй території. В ЗМІ таких фактів висвітлено достатньо. Така деревина буде пропонуватись і українським деревообробникам. І не далекий той час, коли в одеський порт прибуде перший корабель з 3-5 тис. кубометрів деревини на борту по ціні, значно нижчій від ціни наших лісгоспів, що зробить ціну на лісопродукцію наших лісгоспів не конкуренто здатною зі всіма фінансовими наслідками. Європа і Росія в цьому процесі уже задіяні і захопили перспективні ринки. Дальше  черга за Канадою, США та Південною Америкою, з якими Україна конкурувати не зможе.  Наші лісгоспи понижувати ціни на лісопродукцію  уже не зможуть, тому що балансують на грані збитковості і банкрутства. Вони в більшості будуть вимушені для свого самозбереження повністю припинити фінансування ведення лісового господарства та займатись тільки лісозаготівлями. Наслідки такої ситуації спрогнозувати не важко.

А Україні прийдеться вибирати – або залишатись в СОТ, членом якої Україна є з 16 травня 2008 року, і виконувати її правила, або своїм внутрішнім Законом забороняти імпорт лісопродукції по демпінгових цінах і виходити із СОТ. Більш ймовірно, що Україна залишиться в СОТ.

Прошу читачів задуматися і ще над одним фактом – і чого ж це європейські деревообробники з країн, які продають на світовому ринку лісопродукцію за демпінговими цінами, хотіли би закупляти сировину з України? Відповідь проста –  виходить що наші лісгоспи продають продукцію на експорт за цінами, нижчими за європейські демпінгові та ще й з корупційною складовою.

5. ПРОБЛЕМА ТЕХНОЛОГІЧНОЇ ТА ТЕХНІЧНОЇ РЕВОЛЮЦІЙ В ЛІСОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ.

На даний час, ведення лісового господарства в Україні побудовано, в основному, на архаїчних технологіях та використанні малопродуктивних лісогосподарських машин і механізмів. Гордістю лісогосподарського виробництва є продукція  ТОВ «Спецлісмаш» плуг  ПЛ 75-15м, гідрозахват            ПТБ 4,5Н, які агрегатуються з трактором «Беларусь 82.2». Особливе почесне місце займає меч Колєсова. Слава Богу, що вони є. На них і будується технологія лісогосподарських і лісозаготівельних робіт.

 Але ситуація в суспільстві, на якій будувалася існуюча система ведення лісового господарства, суттєво змінилася. Достовірним фактом є те, що змінилася демографічна ситуація в країні. Напрошується обгрунтований висновок, що в 50-60 роках минулого століття для лісового господарства  вона була набагато краща. В сільській місцевості проживало близько 60% населення країни. Це забезпечувало стабільний попит на паливну лісопродукцію, починаючи з хмизу довжиною до 2 метрів. Дрова паливні уже були дефіцитом. Наявність  надлишкової робочої сили та незадоволений попит на всі види лісопродукції дозволяли при допомозі лопати, сокири, меча Колєсова та бензопили «Дружба» виконувати весь комплекс робіт по створенню лісокультур та  якісному догляду за насадженнями. Але демографічна ситуація суттєво змінилась – більша частина працездатного сільського населення виїхала на заробітки за кордон і розвивають економіку держав по всьому світу. Характерною ознакою негативної зміни демографічної ситуації є наявність учнів в школах. Так, достовірно підтверджується – в одній із сільських шкіл Хмельниччини в 50-60 роках навчалося 440 учнів, в даний час  в школі всього       25-27 учнів в 12 класах.

Окрім цього змінилися умови оплати праці. В даний час в лісовому господарстві застосовується шестирозрядна тарифна сітка, якою передбачені тарифні коефіцієнти 1,0-1,8. При мінімальній зарплаті 6000 грн, звальщик лісу може заробляти 10,8 тис. грн. в місяць. Але така заробітна плата нікого не задовольняє.   Тимчасовий робітник на посадці лісокультур вимагає як мінімум 500 грн  за день ( підкреслюю – не за норму, а за день, коли він виконує норму на 50-60%), а звальщик ставить вимогу щоб його зарплата була не менше                        20-28 тис. грн. в місяць. Як зазначено вище, зарплата звальщика згідно тарифної сітки може складати при умові виконання норм виробітку тільки 10,8 тис. грн. От і приходиться майстру лісу діяти за принципом – думай Вася, думай, як знівелювати недоліки роботи керівництва галузі. І придумують клопіт собі на шию, в т.ч. і незаконний продаж деревини для отримання коштів на закупівлю ПММ та запчастин для бензопил, купівлі того ж інструменту та вирішення інших проблем.

Зміна демографічної ситуації та інфляція (вже не говориться про корупцію) потужно вдарили по устоях системи класичного ведення лісового господарства, яка обумовлювала догляд не тільки в цілому за лісом, а і за кожним окремо взятим індивідуумом головної породи, за їх чисельністю та якістю.

Це створило невідповідність засобів виробництва самому процесу виробництва і без ліквідації цієї невідповідності ніякого толку в лісовому господарстві не буде.

Примітка: Лісівнича наука в 50-60 роках минулого століття вимагала наявності     500-700 дерев головної породи на  1 гектарі площі рубки головного користування і запас не менше 320-400 кубометрів на гектарі 1-2 класу товарності (фактично було і 500-600 кубометрів, а на окремих ділянках було і до тисячі).. А що маємо сьогодні із так званими «екологічно обгрунтованими вибірковими рубками» ?.

Автор статті вважає, що прогрес у веденні лісового господарства може бути досягнутий тільки шляхом впровадження  новітніх технологій його ведення  та переоснащення  процесу лісовирощування, лісозаготівель, первинної переробки деревини сучасними машинами і механізмами, оргтехнікою  починаючи від бухгалтерського обліку і закінчуючи розкорчуванням лісосік і переробкою лісосічних решток в місцях лісозаготівель. А для цього потрібні кошти, до того ще й великі. Де ж їх можуть взяти лісгоспи, які в більшості балансують на межі банкрутства. Висновок один – існуюча система ведення лісового господарства з притаманною її корупцією не дозволять провести будь які кардинальні зміни. І як це не боляче говорити, але при існуючій системі ведення лісового господарства  і ліси, і лісове господарство, і кваліфіковані  кадри  приречені на самознищення. Єдиним виходом із цієї ситуації автор бачить тільки реформування системи ведення лісового господарства і приведення наявної ситуації у відповідність до об’єктивних  економічних та суспільних канонів.

А як побудована технологія робіт по веденню лісового господарства в інших країнах, що шанують ліси, і які машини і механізми при цьому використовуються?

Нестача і висока вартість робочої сили притаманна всім розвинутим країнам. Україна відноситься до країн що розвиваються, але вказана проблема вже відчутна і в нашій державі. По цій причині проблеми у вирощуванні лісів тотожні.

Основною метою поліпшення технології робіт є зменшення участі людини (людського фактору) у виробничому процесі в лісі за рахунок роботизації та механізації виробничих процесів, чим досягається  підвищення продуктивності праці і зниження собівартості продукції. В багатьох галузях, в т.ч. і в деревообробці,  це досягається за рахунок впровадження конвеєрних ліній. Автору цієї статті  в 90-х роках довелось побачити в Італії  повністю закриту автоматизовану лінію по виробництву деталей корпусних меблів довжиною      170 п.м. На початку лінії в накопичувач лінії завантажувалася плита  ДСП або МДФ, а на виході отримували готові опорядженні високоякісні  деталі шафи, які потім в автоматичному режимі завантажувались в наступну лінію, де проводилась присадка деталей і збирання шаф. Лінію обслуговували близько 20 працівників (компютерщики, висококваліфіковані слюсарі  наладчики з інженерною освітою, робітники).

 Було проведено порівняння  кількісних і якісних показників роботи лінії з продуктивністю і якістю  меблевого виробництва в Україні.

Аналізом було встановлено, що в Україні в меблевому цеху, де працювало в одну зміну близько 100 осіб, а робота велась в дві зміни,   об’єм  випуску продукції був меншим при незрівнянно нижчій якості продукції чим в Італії за одну зміну при 20 працівниках. Ця ситуація призвела до того, що в 90-х роках в Києві та інших містах були відкриті  магазини «Меблі Італії» та других країн, які користувались великою популярністю, що в кінцевому результаті разом з іншими чинниками привело до згортання меблевого виробництва в Україні.

На підставі цього, автор пропонує змінити технології лісогосподарських та лісозаготівельних робіт на такі, які будуть побудовані на використанні потужних машин і механізмів, що дозволить звести до мінімуму безпосередню  участь людини на роботах по веденню  лісового господарства, що обумовлює певні позитивні наслідки. Це і питання охорони праці, підвищення продуктивності праці та якості виконаних робіт, зниження собівартості продукції , поліпшення екологічної ситуації та багато інших факторів.

 Пропозиції по зміні технології робіт при веденні лісового господарства,  технічному переоснащенню лісогосподарського виробництва та лісозаготівель, пошуку  джерел для їх фінансування частково автором розроблені. В зв’язку з великим об’ємом інформації їх висвітлення можливе в окремій статті, над якою автор працює.

 При аналізі вищезазначених проблем виникає питання – а хто ж реально на протязі останнього десятиліття править бал в лісовому господарстві України і створює ці всі наявні проблеми? Відповідь проста –  тільки не Держлісагенство, яке виглядає як безпомічне «телє» (вибачте, карпатський діалект) в питаннях формування політики ведення лісового господарства та законотворчої діяльності. В цій ситуації напрошується висновок, який зроблений Мефістофелем в опері Гуно «Фауст»  в цьому питанні – «Сатана там править бал,…….!».

Незважаючи на наявну ситуацію та загрозу колапсу по причині глобального потепління та зміни клімату, автор статті вважає що недалекий той час, коли в лісовому господарстві  України все таки наступить Судний день. Боже слово зображає його не як час страху, а як час надії та відновлення, основою якого, на думку автора статті,  є реформування лісогосподарської галузі.

Але вся проблема в тому, що для ліквідації негативних наслідків такого правління і відновлення природної  ідилії потрібно  майже сотню років. Але при цьому, як не згадати слова  поета Миколи Олексійовича Некрасова, який в 1864 році по цьому питанню  сказав (мовою оригіналу):

«Жаль только – жить в эту  пору прекрасную

Уж не придется – ни мне, ни тебе».

Так що проблеми реформування і виведення лісового господарства з кризи потрібно вирішувати негайно, якщо хочемо побачити хоч якісь позитивні результати.

Прошу читачів пробачити автору статті за його настирливість в питанні необхідності проведення реформи лісогосподарської галузі. Автор бачить свою пропозицію, як один із засобів виходу з наявної кризи і не нав’язує її нікому. І при цьому вважає, що Український народ талановитий і професіонали лісового господарства мають і інші ефективні пропозиції, які мають право на життя. Прошу Тебе Господи, допоможи моїм колегам в їх  добрих  намірах! 

З пошаною та найкращими побажаннями до читачів

Михайло Іванович, інженер лісового господарства.

28.01.2021