Нерозкриті сторінки історії рідного краю / с. Маща, Костопільського р-ну, Рівненської обл./

Интересные и поучительные страницы истории простого полесского села М.П.

У відомій на теперішній час енциклопедії "Історія міст і сіл Української РСР" є згадка про с. Маща. Короткий зміст статті стверджує: Маща – село, центр сільської ради. Розташована за 8 кілометрів від районного центру і залізничної станції м. Костопіль… Підпорядковані села Глажева, Кам’яна Гора, Новий Берестовець… Перша письмова згадка про село відноситься до 1629р.

Автори статті зсилаються на дані Житомирського архіву. Ця дата як і легенда про походження села потребують дослідження і уточнення. Ось одна з таких легенд:"Колись через село проходив військовий загін.

Один вояк покохав вродливу місцеву дівчину на ім’я Маша. Він написав дороге ім’я на таблиці, а хтось до букви "ш" прималював палочку – і вийшло слово Маща".

Легенди, якими багате Полісся, є гарними історіями, підґрунтя яких не завжди точне, конкретне і історично достовірне. А от дата – це вже інше.

Тому юні історики місцевої школи краєзнавчого гуртка "Слідопит" провели дослідження, вивчаючи документи у Рівненському обласному архіві. В результаті цієї роботи було з’ясовано наступне.

В "Исторыко-статистическом описании церквей и приходов Волынськой епархии" Миколи Теодоровича (дані орієнтовно відносяться до 20-60-х років XIX ст.) згадки про Мащу немає, хоча про села Кам’яна Гора, Глажева, Берест овець, Лісопіль згадується.

В "Церковных ведомостях" за 1910рік також відсутня інформація про село.

А от сумнозвісні "Ревизские сказки" російського самодержавно-адміністративного управління виявились напрочуд багатими на достовірну інформацію про рідне село і навколишні села, яка розкривала невідомі сторінки нашої історії.

Так за даними "Ревизских сказок" 1834року у слободі Маща проживала сім’я одновірця Фелікса Михайловича Савицького і 50 селянських сімей. Поширеними прізвищами були: Грипіч, Ткач, Максимчук, Василишин. На сьогодні ці прізвища серед корінного населення не зустрічаються.

"Ревизские сказки" 1858 року свідчать:

"…в деревне Марцелингоф или Мащи помещика генерал-адьютанта его императорского величества и кавалера князя Константина Адамова сына Чарторыйского".

Проживало 23 сім’ї вільних селян з такими прізвищами: Галь, Чех, Штерман та іншими. Це дає підставу думати, що між 1834 та 1858 роками тут оселялися поляки, чехи, німці як колоністи, а зміна назви села пов’язана з тим, що воно було подароване у свій час поміщиці – княжні Марселіні Родзивилівні із тої ж сім’ї Чарторийських.

Наприкінці XIX – початку XIXст землі Мащі належали князю Любомирському, а в селі Кам’яна Гора знаходилась його економія.

Селяни, що мали коней, купляли у поміщика лісові ділянки, спилювали дерева і возили їх у Костопіль. Кожна селянська сім’я в середньому мала 4 гектари землі.

У 1905-1907 роках мала місце сутичка між князівським управителем і селянами за межі (фотокартка управителя, прізвище невідоме, додаток 1). Була подана скарга мировому судді. Але ще до суду справа була виграна на користь князя завдяки підкопу управителем старости с.Кам’яна Гора. Неминула село і Перша світова війна (фото місцевих жителів Степана і Григорія Федюри 1917рік, додаток 2).

У 1917-1918 рр. селяни, почувши про скинення царя з престолу, почали вирубувати ліс і косити панський луг.

Панської землі не чіпали, бо вона князем була віддана оренду польським і німецьким колоністам.

До 1920року все таки землі князя Любомирського місцевою владою були націоналізовані, а з 1920р. по 1939рр. знову належали йому.

В часи польської окупації мешканці села змушені були шукати кращої долі в еміграції, служити у польському війську. За архівними даними на 1911рік у колонії с.Маща було 26 дворів, в яких проживало 266 жителів (фотокартки місцевих жителів у святковому одязі, додаток 3), і жили вони у таких будинках (фотокартки будинків XXст., додаток 4).

Ніхто не забутий, ніщо не забуте

Минають роки, відлітають у вічність. Більше 60 років відділяють нас від того дня, відколи замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов на нашу землю мир довгожданий, оплачений найвищою ціною людського життя. Країна втратила мільйони кращих синів і доньок.

Серед них 11 жителів с.Маща, що полягли на фронтах. Їм встановлено пам’ятник-обеліск (додаток 5). 26 жителів брали участь у бойових діях і були нагороджені орденами і медалями. Зокрема, Хрусь Іван Герасимович, Жердєв Ігор Максимович, Кучерук Микола Артемович, Дзюбук Нестор Савович, Остапчук Опанас Іванович, Веремчук Григорій Остапович.

Наш односельчанин Білоус Сергій Михайлович допомагав зі своєю гарматою – «сорокап’яткою» у штурмі Берліна – столиці гітлерівської Німеччини і залишив свій підпис на стінах рейхстагу. Ось як він про цю битву розповідав у своїх спогадах: «Бої в Берліні не припинялися ні вдень, ні вночі. Оборону доводилося майже прогризати. Гармати і міномети виносили на 2 і 3-й поверхи, а звідти стріляли прямою наводкою».

На жаль, з усіх учасників війни живим залишився один Філіпов Тихон Хомич – інвалід І групи, нині зовсім сліпий. Воював на третьому Українському фронті в 120 полку. Форсував річку Одер, де й поранило. Після шпиталю воював знову. За бойові заслуги має такі нагороди: Орден Вітчизняної війни І і ІІ-го ступенів, Орден «За мужність» – ІІІ-го ступеня, Медаль Жукова, Медаль «Захиснику Вітчизни», Медаль «За бойові заслуги», Медаль «25 років Перемоги у війні», Медаль «Учаснику війни», Медаль «60 років Збройних сил», Медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945р» та інші (додаток 6).

Сьогодні ми з великою вдячністю згадуємо солдатських вдів. Паморозь лягла на їхні скроні, роки поорали зморшками обличчя, але серця залишилися молодими і свято бережуть пам’ять про останні хвилини перед розлукою, а також листи – трикутники з фронту і похоронки (додаток 7-8). Вони, як рани, які не загоюються. Ось, листи-трикутники, які отримала Сенюк Марія Григорівна від свого чоловіка Сенюка Петра Михайловича, у них він розповідає про своє фронтове життя і бажає їй здоров’я, терпіння, берегти дітей і дочекатись його з фронту. А ось лист-похоронка, який отримала Терезюк Марія Михайлівна на свого чоловіка Терезюка Григорія Івановича.

У роки Великої Вітчизняної війни жителі с.Маща натерпілися горя.

Село знаходилося під окупацією з 5 липня 1941 по 14 січня 1944р.р. За цей час було замучено 46 чоловік, вивезено в Німеччину 2 людини. Серед них Федюру Ольгу Михайлівну, вивезену до Німеччини 1942 році, додому вона не повернулася (додаток 9). Село було спалено на 40 відсотків, а хутір, прилеглий до села під назвою Очекай і спалений гітлерівцями, залишив про себе згадку у місцевій назві вулиці Молодіжної сучасного села. Тільки мало хто з жителів цієї вулиці знає про це.

Свідків цих подій лишилося одиниці. Ми записали спогади людей про ті події. Ось про що розповіла старожил села Жердєва Парасковія Остапівна: «Село, коли проходив фронт, кілька разів переходило з рук в руки. То війська регулярної армії виженуть фашистів, то знову вони захоплять село. В тій хаті, що неподалік школи, німці влаштували кухню, відстрілювали курей, які ще були в людей, примушували молодих жінок їх обскубувати, а потім готувати бульйон. Одного разу фашисти приїхали на хутір, – продовжує Парасковія Остапівна, – де ми тоді жили, забрали всіх чоловіків з сім’ї і повезли в Костопіль. Ми з матір’ю пішли за ними, щоб довідатись чому їх забрали. А коли повернулись, то на місці хати побачили лише попелище. Всю сім’ю, а їх було 6 осіб – батько, брат, чоловік, маленька донька і дві сестри – німці вбили, а потім спалили в клуні. Так вони вчинили, ніби, за допомогу партизанам».

В 1944 році гітлерівці відступали і свою злість зганяли на мирних жителях. Під час визволення села Маща від фашистських загарбників, головна смуга оборони противника проходила західним берегом Замчиська, а також по лінії Трубиці – Головин – Берестовець – Кам’яна гора – Маща і оборонялася 10 та 11 піхотними полками СС німців та 637 охоронним батальйоном СС. Друга смуга оборони проходила по лінії Жильна – Рівне і була щільно зайнята військами ворога. Вранці 14 січня 1944 року після 10-тихвилинної артпідготовки полики дивізії ф.Ячменєва рушили вперед. 342-й гвардійський стрілецький полк оволодівши першою та другою позиціями в обороні противника, на ходу увірвався в с.Маща…

Мільйони людей в усьому світі знають про звіряче обличчя фашизму з книг, документальних та художніх фільмів. Все менше залишається тих, хто пам’ятає про злочини фашистів зі свого трагічного досвіду.

Без миру немає дитинства, нема майбутнього. Землі потрібні пісні і квіти, щоб у нашій державі жили прекрасні люди.

Таємниці лісів

Коли про ліс кажуть, що він коштовний дарунок природи – це не перебільшення. Ліси пом’якшують клімат, регулюють рівень води, насичують повітря киснем, дають притулок тваринам та роблять безліч корисних речей. Лісові насадження захищають поля від вітрової та водної ерозії. Крім того, ліс постачає матеріал для будівельної, лісопереробної, меблевої галузей, сировину для паперової, целюлозної та хімічної промисловості.

Наш край красивий, багатий ріками і озерами, звіриною, рибою. І за це ми повинні дякувати лісам. Чудові ліси нашого краю. Тому кожне дерево, кожен кущик і тваринку потрібно берегти.

Юними краєзнавцями нашої школи було досліджено історію лісів рідного краю. Також ми ознайомилися з матеріалами Мащанського лісництва, літопис якого починається з довоєнних років, коли західноукраїнські землі входили до складу Польщі. Про це свідчить документ 1932-1933рр. У них розповідається, як займалися лісовим господарством у той період. Облік насаджень і вирубки деревини вівся чітко і охайно (додаток10).

Нам вдалося знайти унікальну карту лісонасаджень Волинського воєводства Костопільського повіту с.Маща, датовану 1938роком. На ній оранжевим кольором позначені величезні площі, які вирубувалися, а також ті, що є заповідною зоною. Цифрами позначені номера кварталів, де знаходяться ці ділянки (додаток 11).

У радянські часи доля лісів нашого краю співзвучна долі наших людей.

Чужинці, що панували тут віками, не дбали про примноження лісів, а навпаки по-хижацьки їх знищували, як знищували і наш люд.

Після так званого возз’єднання та останньої війни ешелони вивозили рівнян до Сибіру, а деревину з лісів – на "всесоюзні будови".

У нас є план лісонасаджень Мащанського лісництва, датований 1950роком. У ньому позначені основні види дерев, які переважали на території (додаток12). Найпоширеніші – мішані ліси. Характеризуються вони розміщенням сосни в першому ярусі і дуба – в другому. Подекуди зустрічаються осика, береза, граб.

Вказано інші природні угіддя. Це суниця, брусниця, чорниця, котячі лапки.

У 1950-1964рр. працював лісничим Москальов Віктор Костянтинович.

Завдяки йому було створено розсадник площею 3 га. Відновлено молодих насаджень на площі 605 га. Створено лісів на неродючих землях-пісках (додаток 13).

Господарями лісів нашого краю є працівники Мащанського лісництва. Керує підприємством лісничий Максимчук Володимир Валентинович, який обіймає цю посаду 18 років, депутат районної ради трьох скликань(додаток 14). Під його керівництвом два майстри лісу, дев’ять лісників, двадцять три робітники різних професій (додаток 15).

23 роки свого життя присвятив лісу Неживий Василь Володимирович. Він ентузіаст своєї справи, хоч уже понад 10 років перебуває на заслуженому відпочинку, але й далі продовжує працювати в лісництві, дбає про

збереження архівних матеріалів (додаток 16).

Площа Мащанського лісництва становить 5250га. Працівниками проводиться догляд за лісом, зроблено прорідження та прочищення на території 77га. Проведено вибіркові санітарні рубки з метою оздоровлення

лісонасаджень, зрубано 140 кубометрів пошкодженого лісу.

Є заповідні ділянки, які не підлягають вирубці. Це реліктові соснові насадження віком понад 130 років. Умовні позначення, які ви бачите на фотографії, означають, що ця сосна занесена в комп’ютерний реєстр 26-ою в Костопільському держлісгоспі і 12-оюв Мащанському лісництві (додаток 17).

Працівники підприємства дбають про майбутнє лісів.

Підтвердженням цього є фотографія, зроблена членами краєзнавчого гуртка. На ній зображено плюсові насадження для заготівлі високоякісного насіннєвого матеріалу (додаток 18).

На території угідь ростуть вовчі ягоди. Це маленькі приземкуваті кущі висотою 15-40 см. Отруйна, медоносна, декоративна рослина.

Серед рідкісних рослин тут можна зустріти лілію лісову, зозулинець, любку дволисту, підсніжник звичайний, сон-траву. У лісах водиться чимало звірини: косулі, борсуки, вовки, лисиці, куниці, зайці, бобри, ондатри. За результатами мисливської фауни у лісництві є місцевий цар усіх звірів. Це лось, його тут ніхто не може здолати.

Це ліс його. Він тут один володар. В стихію цю він коренем вроста, Бо так розпорядилася природа. І так було, і вічно буде так. Він – цар один у цім безкраїм лісі, Між цих беріз, між сосен і дубів…

У ялиннику, що біля старої контори Мащанського лісництва, завжди багато білок. Зустрічаються тварини, занесені до Червоної книги України та рідкісні для Рівненщини. Наприклад, соня садова. Цей вид чимось нагадує білку. Оселяється в дуплах дерев або штучних гніздах у широколистяних лісах з добре розвинутим підліском. Серед рідкісних птахів зустрічаються лелека чорний, шуліка рудий, пугач, сова.

Працівники підприємства проводять догляд за зимуючими тваринами, птахами. З цією метою споруджені годівниці для тварин, до них регулярно підвозять корм. Місцеві учні теж не стоять осторонь цієї роботи. Постійно протягом зими приносять їжу до годівниць, беруть участь у лісонасадженнях.

Отака загальна картина лісів рідного краю. Але ж, крім загального, кожен ліс володіє своїми таємницями. Вони, як діаманти, роблять їх загадковими, унікальними, неповторними. Пізнати ці таємниці намагаються краєзнавці клубу «Слідопит».

Використана література