25/10/2012
0Цей текст взятий з сторінки Ольги Герасим`юк на Фейсбуці. Пропонуємо ці яскраві, трохи відредаговані замальовки сільських реалій широкому загалу.
Була в Павлівці. Це таке типове одеське село, розвалене, з гігантським портретом кандидата від ПР на сірій будівлі, про яке сказали – та, то бар такий.
Біля магазину зібралися з людьми- вони запропонували посідати на лавках щільно, щоби грітися одне від одного, бо вітер смалкий. А в приміщення зі мною не можна. . З-за рогу магазину вийшла жінка з дитиною й хотіла слухать, та за мить з-за того ж рогу з'явилася чоловіча рука й витягла ту жінку з дитиною назад. Тітки кивнули мені лукаво – диви, забрав, щоби не світилася тут з вами…
Далі почали казати про життя.
Тримали біля себе десь підібрані картонні коробки – то на розпал, дрів нема, треба чимсь топить.
« Це – мій газ», – позувала жінка, що роздобула коробок найбільше . До речі, вона – голова ветеранської організації Павлівки… Хоча – чого до речі?….Сміялися :добре, що ще світло, бо скоро треба по хатах – тут вовки ходять.
Павлівський держліспгосп давно вже, кажуть чоловіки, що теж підсіли, під «донецькими». В ліс не зайти, нам не можна. Наші діди, батьки наші тут полювали – а нам зась! Чиє це тепер?
Чоловіки повставали й стали показувать картину – часом сюди приїздять «джіпи», звідти ледве вивантажується « Іван Іванович» – отака морда! Отакеннаооооо! Вірите? Як хата морда! А вже сам ледве вилазить – отако автомобіль прогинається, а потім підскакує! Звідусюди слуги ціляться в когось, потім хтось стрельне – а той ледве рушницю підніма. Та й усьо.
В лісі розвели для цього кабанів. Свині наші схрещені з китайськими. Та й розвелося їх стільки- що біда! Ніхто не відстрілює, бо Той приїздить раз та й усе, а більш нікому, крім Того, не можна – а вони плодяться, а їм же жерти треба – то вискакують з лісу, до городів, до полів, порозривають все навколо – й назад! І той ліс, кишить ними. Воно ж тварина, розмножується…
Вовки по селу ходять – дітей не пускаємо…
Сиділи ми так довго, померзли, жінки в квітчастих хустках ( де вони їх беруть, справді? Нійде в магазинах не бачила), похапали мої льодяні руки в свої м'які , трохи шорсткі й несподівано теплі, й ми так ще переговорили й про ту Людку, що бугалтером ото – а сама таблицю множення плутає, онино стоїть дивиться, на тих, хай їм всяке, робить: ходить і каже, шо її безплатно власть полікувала, дак власть хароша! Ну, не дурне? Од чого її лікували спитайте… А ще про отого, що збоку – бачиш? – його на голову сільради не обрали, бо сказав, що буде людей слухать…
Так, ну, ходімо вже вже по хатах, бо стемніє скоро… Ти не переживай, воно якось буде. Нам ото мозги не будуть вставлять. Ну, і шоб волосся назад одростила, чула?
Випустили зі своіх теплих долонь, яблуко дали…
Іхала по баюр'ях, дивилася на гігантські портрети кандидата од влади під лісом, з якого от-от мали вискочити здичавілі китайські свині, коханки павлівських кабанів…
Голова ветеранської організації десь вже розпалювала грубку коробками з-під печива й вина, які ій не купити…
Іван Іванович тяжко десь вилазив із «джіпа», що стогнав і ненавидів його так само, як ці павлівські мисливці, що вже розучились стрілять.
Цю картину треба буде повісити в Верховній Раді…
