02/10/2012
0К своему стыду, только сегодня прочитал строки, написанные Иваном Ивановичем Захарченко, – Лесоводом, которому я всегда симпатизировал, но, которого, к сожалению, мало знал. Его слова и мысли, читаемые между строк, удивительно созвучны моим собственным, сегодняшним переживаниям… Искренне сказал и хорошо поступил наш глубоко уважаемый коллега,… в отличии от многих не стал кривить душой и цепляться за лишний год и лишний рубль … сказал, то что думал… и поступил, как сердце подсказало… Дорогой Иван Иванович! Спасибо за всё… Здоровья, удачи и долгих, активных лет Вам и Вашим близким… Михаил Попков
Роки невблаганні і ось на життєвому полотні лісового генерала Кіровоградщини Івана Захарченка яскравими блискітками засяяло 60-річчя.
Прожиті роки немов пунктиром залишили за собою слід і на лісових стежках степового краю. Трудовий спадок Івана Івановича на Кіровоградщині дорідний – авторські технології у лісовому господарстві, заліснені степові території краю, вирощені чудові кадри в управлінні, в кожному підрозділі. На кадровому фоні його помітно вирізняв правильний виробничий почерк, демократичний стиль керівництва, прагнення до краси і порядку скрізь, аж до віддаленої сторожки.
Він був не кабінетний керівник. Про справи на виробничих підрозділах любив дізнаватися не по телефону, а наочно. Ліс давно перейшов професійні межі – він потрібен йому для душевної гармонії і відновлення сил. Він давно зріднився – злився з незвіданою лісовою красою, на її алтар приніс своє життя. Доля подарувала йому повне суцвіття: професійне і родинне щастя, уміння радіти кожній днині, кожній дрібничці, маленьким і великим успіхам. Його рідні, відшліфований розумом і серцем лісовий колектив воістину можуть пишатися такою неповторною особистістю, переймати її багатий досвід, уміння жити за підказкою совісті. Сьогодні у своєї долі екс-начальник Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства Іван Захарченко просить лише здоров’я для рідних і процвітання для лісової галузі.
На ювілей своєму начальнику лісівники Кіровоградщини презентували спеціальний випуск часопису Кіровоградського лісового господарства – журнал «Світ лісу». Епілог до випуску журналу написав сам ювіляр.
Іван Захарченко: Погляд у майбутнє
Сьогодення і майбутнє. На перший погляд, ці два поняття перебувають на різних, протилежних часових полюсах. Та це тільки здається. Насправді, сьогоднішній день – це своєрідний місток, пролог у перспективу, яку крок за кроком ми наближуємо щоденними справами. Особливо зв’язок понять «сьогодні – завтра» відчувають лісівники. І не тільки відчувають, а й кожним нинішнім кроком несуть відповідальність перед майбутнім…
Найбільша моя мрія: збереження галузі, над якою нависла сокира реорганізації. Вона вистояла навіть у буремні роки перебудови. Сьогодні, знаючи базу, економічні можливості, ресурс, людей, мені надзвичайно страшно, щоб все це не обвалилося в одну мить. Підняти галузь знову буде дуже складно, майже нереально. Ще за часів Петра І, коли створювалися державні лісові служби, всі роботи, починаючи від насаджень і закінчуючи переробкою, велися в комплексі. Так і повинно бути: результати сьогоднішньої роботи ми побачимо через десятки років. Якщо галузь розшматують, наслідки будуть непередбачувані.
Болить душа, в чиї руки потраплять ліси, як використовуватиметься зелене багатство. Сьогодні, на жаль, йде тенденція до активного масового вирубування, а це в майбутньому обернеться катастрофою. До речі, у Франції, де я побував по обміну досвідом, немає суцільних вирубок. І це абсолютно правильний підхід. Ліси степової Кіровоградщини в першу чергу виконують захисну функцію. І в цьому їх цінність. Це екологічні ліси, які контролюють і регулюють клімат, воду, грунти… Наш регіон потребує зелених насаджень, яких ще не вистачає. Ми повинні дивитися на ліси, як на рятівну соломинку, а не з точки зору споживацької, сьогоднішнього ресурсу і прибутку. Іноді мене не розуміють, а я стою на своєму: у нас не той ліс, з якого можна витискати до останньої краплі. Його треба плекати, як найважливіший орган дихання. Новостворена назва «Агентство лісових ресурсів» говорить само про себе, а головний напрямок, над яким ми повинні працювати, – насадження, відходить ледь не на задвірки. Але ж без насаджень в майбутньому не буде й ресурсів.
Для регіону я бачу один вихід – однозначне збільшення площ лісів, їх охорона. Це наш святий обов’язок. По-друге, нарощення потенціалу садивного і декоративного матеріалу, щоб вийти на певний рівень і побачити свої потужності й можливості. Це і забезпечення діяльності підприємств і реальний шлях надходжень. Кіровоградщина перебуває у такій природно – кліматичній зоні, ліси якої не можна перетворювати на ресурсні. Для нас розвиток промисловості і переробки – не головне. Цими кроками можна поставити велику підніжку на шляху до майбутнього. Треба переходити на новітні технології по вирощуванню садивного матеріалу, лісових культур. На мою думку, це пріоритетний напрямок розвитку лісів Кіровоградщини.
Вимагає уваги і друге спрямування: кадрове забезпечення. Сьогодні ми відчуваємо кадровий голод. Ми не маємо того кадрового потенціалу, який був би навчений і патріотично вихований, який прийшов би не заробити, зрубати, продати, а з любов’ю і відданістю крокував лісовими стежками. Ліс не приймає і не терпить комерсантів. А без взаємної любові людини і лісу толку не буде. Таких людей, до останньої клітинки відданих галузі, на жаль, малувато. З кадрами треба працювати, пробуджувати в них відповідальність і відданість. Я вдячний колективу за розуміння, за велику пропагандистську роботу, яку ми проводимо серед молоді. Розумію, що не всі вони стануть лісівниками, але зерна патріотизму, любові до всього живого в їхніх душах проростуть. Наша мета – виховання в юного покоління любові до природи, щоб воно плекало її, доглядало, а не руйнувало. Наші акції в цьому плані неоціненні.
Наступний пріоритет – благоустрій територій державного лісового фонду і садиб. Це наше обличчя. Проїжджий чи відвідувач повинен бачити охайну, затишну територію. З першого погляду, без слів у них складеться враження, хто тут господарює. Відчуття господаря теж треба виховувати. Звісно, ще трапляються варвари, які знищують і руйнують красу, але опускати руки не можна, все одно треба йти до цивілізації і до краси..
Хочеться, щоб ми крокували життям не споживачами за приказкою: після мене хоч потоп, а мудрими творцями. Тоді буде затишно у кожному куточку планети. А ліс – це найголовніша складова затишку. Він зігріє холодної пори, остудить у спеку, дасть ковток цілющого повітря під час відпочинку, захистить землю від руйнації. Така висока місія лісу, а покликання людини – примножувати, розвивати і берегти цю «зіницю ока» в організмі землі.
З автобіографічної довідки
Захарченко Іван Іванович – заслужений лісівник України, відмінник лісового господарства, нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та відзнакою Головдержслужби України – нагрудним знаком «Державна служба України «З сумлінну працю», Подякої Премєр-Міністра України, Почесною грамотою Кіровоградської обласної державної адміністрації та обласної ради, Знаком Федерації Профспілок України «За розвиток соціального партнерства», настільною медаллю «Почесна відзнака Товариства лісівників України.
Народився 24 вересня 1952 року в селі Байбузи Черкаської області, там закінчив восьмирічку. В 1967 році вступив до Лубенського лісового технікуму Полтавської області. Після його закінчення в 1971 році отримав призначення до Північного лісовпорядкувального підприємства (м. Вологда), де працював техніком – лісовпорядкувальником. З 1973 по 1989 рік обіймав посади техніка – лісовода, майстра лісу, помічника лісничого, лісничого, головного лісничого лісгоспу на Черкащині.З 1989 по 1998 рік працював головним лісничим об’єднання «Черкасиліс». З 1998 по 2005 рік очолював Чорноліський лісгосп об’єднання «Кіровоградліс».
З 01.07 2005 року по 24.09.2012 року – начальник Кіровоградського обласного управління лісового та мисливського господарства.
