23/09/2012
0Цього літа в Ріо-де-Жанейро (Бразилія) відбулась одна з наймасштабніших міжнародних природоохоронних подій – Конференція ООН зі сталого розвитку на планеті Земля. У ній прийняли участь представники понад 100 країн світу, керівники міждержавних й неурядових організацій, бізнесмени, які займаються проблемами охорони навколишнього середовища.
Україну на «Саміті Землі» представляла офіційна делегація очолювана Міністром екології та природних ресурсів України Едуардом Ставицьким. На Конференції проаналізовано 20-ти річні зобов’язання країн щодо сталого розвитку, дана оцінка досягнутих результатів і прогалин в контексті рішень аналогічних Самітів, які відбулись в Ріо-де-Жанейро (1992) та Йоганезбурзі (2002).
На Конференції ООН відзначено, що екологічна ситуація у світі й надалі залишається тривожною. Чисельність населення досягла 7 мільярдів осіб, а за прогнозами в 2050 році становитиме 9 мільярдів. Отже у сферу виробництва залучатиметься все більша кількість природних ресурсів, зростатиме антропогенний вплив на життєве середовище. Збільшуватимуться викиди парникових газів, що посилюватиме небезпеку глобального потепління та зміни клімату.
За даними Міжурядової групи експертів по зміні клімату за останні 100 років (з 1906 по 2008 рр.) середня річна температура на планеті Земля зросла на 0,740С. Адекватно зменшилась площа полярного льодовикового щита. Починаючи з 1992 р. середній рівень водного дзеркала Світового океану став підніматися із швидкістю 3,1 мм/рік, що створює загрозу для малих островів. Біологи констатують, що внаслідок денатуралізації природних ландшафтів близько третини видів рослин і тварин є під загрозою зникання.
Учасники Міжнародного саміту обґрунтували глобальну стратегію сталого розвитку, викладену в підсумковому документі під назвою «Майбутнє, якого ми прагнемо». Він, спрямований на вихід суспільства із системних криз, з якими воно зіштовхується – соціальної, екологічної, економічної, продовольчої. Делегація України черговий раз наголосила на проблемах формування системи інституційного забезпечення глобального екологічного впорядкування та необхідності прийняття Екологічної Конституції Землі, яка б була його гарантом.
ХХХ
Природоохоронні проблеми, які розглядались на Міжнародному саміті, актуальні для України. Після екологічної катастрофи в 1986 році на Чорнобильській АЕС сім відсотків території є радіоактивно забрудненими. У порівнянні з іншими державами Західної Європи у нас найвища розораність земельного фонду – 72,5 % сільськогосподарських угідь. Близько 40% розораних земель потерпає від ерозії. В результаті забруднення атмосферного повітря та випадання кислих дощів 43,2% земель мають підвищену кислотність. У середньовіччі лісистість на Україні становила 44 %, а зараз лише 15,6 %. Україна належить до найменш заліснених країн Європи. До Червоної книги України занесено 611 видів судинних рослин та 542 види хребетних і безхребетних тварин, які знаходяться під загрозою зникнення. Серед зникаючих видів рослин чимало мають лікувальне та медоносне значення.
Щоби обґрунтувати стратегію сталого соціального, економічного, культурного розвитку в країні потрібно проаналізувати в історичному вимірі взаємодію суспільства і природи та різні види антропогенного впливу на навколишнє середовище.
Впродовж історичної доби і, зокрема, за останнє сторіччя, внаслідок технічного прогресу та розвитку промислово-індустріального потенціалу, в Україні постійно зростали масштаби антропогенного впливу на природне середовище. Вони позначились не лише на екологічному стані природних ландшафтів, але й на нашому життєвому середовищі.
Сталий розвиток – інтегральне поняття. Він повинен базуватись на засадах невиснажливого природокористування та збалансованості соціального, економічного та культурного розвитку. Такий розвиток можливий при екологічному балансі в країні та сприятливому для суспільства життєвому середовищі. Під життєвим середовищем мається на увазі та сфера навколишнього середовища, в якій відбувається розвиток суспільства та його економічна і культурна діяльність.
При обґрунтуванні національної стратегії сталого розвитку, потрібно приймати до уваги позитивні й негативні наслідки антропогенного впливу в природних та окультурених екосистемах впродовж історичної доби, сучасний екологічний стан, в якому знаходиться суспільство та шляхи можливої оптимізації життєвого середовища. Проаналізуємо в історичному вимірі найвагоміші види антропогенного впливу на навколишнє середовище в різних природно-географічних зонах України.
Селитебний вплив. Це вплив на природне середовище різних типів людських поселень – від прадавніх стоянок до сучасних агломерацій. Селитебний вплив – закономірне соціальне явище людської цивілізації. За ключовими параметрами – він постійний, з незворотними екологічними наслідками. На теренах України селитебний вплив став проявлятись ще в період трипільської культури (4 тис. років тому), коли в лісостеповій зоні в долинах річок вже існували невеликі поселення.
На Україні, як колись аграрній країні, села тривалий період були домінантним типом поселень. Чорноземні ґрунти та сприятливий клімат були важливою передумовою розвитку землеробства, тваринництва, садівництва, а отже й економічного процвітання українських сіл. Селяни, взаємодіючи з природним ландшафтом, утворювали своєрідну соціальну екосистему (соціоекосистему). Вони інтуїтивно відчували, що гармонійне співіснування з навколишнім ландшафтом забезпечує їх добробут. Благодатне екологічне середовище лісостепової та степової природних зон впливало також на етногенетичний й етнокультурний процеси українського етносу.
Натуральна система сільськогосподарського виробництва у селах була безвідходною. Урожай, який збирався з полів повертався на лани у вигляді добрива. Селитебний вплив на життєве середовище обмежувався ареалом господарської діяльності й не позначався негативно на екологічному стані навколишніх ландшафтів. Завдяки родючим чорноземам та працьовитому народу, Україна до Першої світової війни вважалась «житницею Європи».
Соціально-економічні умови та демографічний процес в сільській місцевості почали змінюватись в радянський період при сталінському політичному режимі. Під час насильницької колективізації був розірваний традиційний взаємозв'язок селянина з землею, яка з діда-прадіда годувала його родину. Кращі селяни, як «куркулі», були депортовані або ж арештовані. Жертвами штучно організованого голодомору в 1932-33 роках, стали мільйони селян. Внаслідок цих політичних подій, а згодом трудової міграції селян, чимало населених пунктів стали депресивними, деякі малі села стали зникати. Ці процеси негативно позначилися на демографічному стані в країні, оскільки приріст населення в сільській місцевості був завжди вищий, ніж у містах.
Зараз на Україні 31,4% населення живе в сільській місцевості. У зв’язку з модернізацією життя в населених пунктах антропогенний вплив на середовище став масштабнішим. Оскільки в сільській місцевості відсутня каналізація, внаслідок застосування детергентів забруднюються ґрунти, поверхневі та підземні води. Збільшується кількість побутових відходів, в околицях великих сіл виникли стихійні сміттєзвалища, небезпечні в санітарно-гігієнічному аспекті. Вирішенню цих соціальних та екологічних завдань слід приділити належну увагу при обґрунтуванні сталого розвитку в сільських населених пунктах.
В засадах реалізації сталого розвитку сільських місцевостей слід врахувати їхнє соціально-економічне значення для розвитку «зеленого туризму».Такий вид рекреації й туризму вже розвивається у Карпатському та Причорноморсько-Азовському регіонах. Бажано поширювати досвід такого розвитку й на Поліссі, Розточчі, Поділлі а також у басейнах Дніпра, Дністра та інших мальовничих рік.
Починаючи з 19-го ст. для України, як й інших європейських держав, характерним є процес урбанізації, у зв’язку з яким став посилюватись техногенний вплив на життєве середовище. У містах він проявляється у різних формах – зміні мікроклімату, забрудненні атмосферного повітря, води й ґрунту, фізичному (електромагнітному, шумовому, пиловому) забрудненні, утворенні значної кількості не лише побутових відходів, але й небезпечних для людини промислових відходів. Тому в містах спостерігається збільшення популяцій сірого й чорного пацюків, ворон та інших видів тварин, які сприяють поширенню різних інфекційних хвороб.
Особливо небезпечний техногенний вплив у великих агломераціях. В Україні 68,6% населення живе у містах. У 41 місті чисельність населення становить понад 50 тис. осіб, у п’яти містах більше одного млн. Населення Києва нараховує 2 785 тис. осіб. Щороку воно споживає близько 646 млн. м3 свіжої води. Майже половина цього об’єму повертається у поверхневі води зі стоками, насиченими сполуками азоту, нафтопродуктами, важкими металами. Це створює загрозу для водних рослин і тварин, ґрунтів приміської зони та здоров’я людей, адже питне водопостачання жителів України на 2/3 здійснюється із запасів поверхневих вод.
Для здоров’я міського населення небезпечним є атмосферне забруднення. На один квадратний кілометр площі м. Києва припадає близько 350 тонн шкідливих речовин, викинутих впродовж року в атмосферу. Серед них особливо небезпечні діоксиди сірки (SO2) та азоту (NO2), оксид вуглецю (CO) та ін. Основним джерелом забруднення атмосферного повітря є транспорт, який викидає 84% шкідливих речовин.
Щороку зростає кількість накопичених у сховищах промислових та побутових відходів. За статистичними даними, сьогодні в Україні загальна маса відходів, сконцентрованих у поверхневих сховищах, перевищує 25 млрд. тонн (з них 5 млрд. тонн. токсичних). Отже на кожного жителя країни припадає понад 400 тонн відходів.
В оптимізації урбанізованого середовища вагоме екологічне значення мають міські парки та зелені зони навколо міст. На жаль, у зв’язку з інтенсивною розбудовою міст та недотриманням відповідного законодавства, їх площа скорочується. Були спроби приватизувати для будівництва ділянки в Голосіївському, Шацькому, Гуцульському національних природних парках. Зменшення площі зелених насаджень негативно позначається на функціонуванні міських екосистем, а отже й на здоров’ї міського населення. Тому слід приділити належну увагу збереженню та збільшенню зелених насаджень загально-громадського значення.
Аграрний вплив. Це тривалий вплив, пов'язаний з економічним розвитком суспільства а отже прогресом нашої цивілізації. Починаючи з середини 20-го ст. на Україні, внаслідок різних причин, простежується процес зменшення сільськогосподарських угідь, незважаючи на включення в господарський обіг нових площ шляхом меліорації та рекультивації земель. Згідно досліджень І. Коротуна (1996) за період з 1957 року їх площа скоротилась на 3,04 млн. га, а кількість орних земель в розрахунку на одного мешканця зменшилась з 1,0 до 0,67 га. Інтенсифікація землеробства стала також причиною значної розораності земельного фонду України. Зараз вона становить 72,5 % сільськогосподарських угідь і є найвищою серед країн Західної Європи. Близько 40% розораних земель потерпає від ерозії. Екологічно необґрунтоване використання земельного фонду та ерозійні процеси спричинюють значні втрати гумусу, які становлять понад 20 млн.т. в рік. За останні 30 років його вміст у ґрунтах України зменшився на 30 %.
Недотримання екологічних вимог в інфраструктурі тваринництва, зокрема будівництво великих ферм також негативно позначається на життєвому середовищі. Тваринницькі ферми є локальними джерелами забруднення водотоків органічними речовинами, «цвітіння води» прилеглих водоймищ, неприємного запаху аміаку, забруднення атмосферного повітря парниковими газами.
Лісоексплуатаційний вплив. Це один із найдавніших і тривалих видів антропогенного впливу, наслідки якого в природному середовищі часто бувають незворотними. При суцільних рубках оголюються лісові ґрунти, розвиваються ерозійні процеси, на довгий період втрачається ґрунто- та водозахисна роль лісів, що негативно позначається на екологічному стані й суміжних ландшафтів та біорізноманітті рослинного й тваринного світу.
У лісах України впродовж агрокультурного періоду відбулись істотні територіальні зміни. У середньовіччі площа лісів у її сучасних межах становила 26,7 млн. га, а лісистість дорівнювала 44 %. Зараз площа лісів становить 9,4 млн. га, лісистість – 15,6%. Масштабне скорочення площі лісів призвело до зниження їхньої водорегулюючої та водозахисної ролі , що негативно позначилося на екологічному балансі та кліматичному режимі в країні. У степовій та лісостеповій природних зонах частіше стали повторюватись засушливі роки, а в карпатському реґіоні – катастрофічні повені, снігові лавини, карстові явища. Змінилась також природна вікова структура лісів України. Площа молодих лісів становить 31 %, середньовікових – 45 %, пристигаючих – 13 %, стиглих і перестиглих – 11 %. Відзначимо, що найвагоміше значення в підтриманні екологічного балансу мають пристигаючі та стиглі ліси. Тому потрібні заходи покращення вікової структури лісового фонду .
Для України, де переважають степові та лісостепові ландшафти, важливе економічне значення мають гірські ліси Карпат. У доісторичний період в регіоні ліси були домінуючим типом рослинності. Зараз лісистість становить лише 50%. За даними Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва стиглі букові ліси Карпат здатні затримувати 140-160 мм опадів, а смерекові – 70-90 мм. Тому, з метою попередження катастрофічних повеней та небезпечних процесів, потрібно збільшувати лісистість в гірському регіоні. Слід пам’ятати, що в Карпатах беруть початок Тиса та інші транскордонні ріки, порушення гідрологічного режиму в яких негативно позначається і на території сусідніх країн.
Враховуючи важливе економічне й екологічне значення лісових екосистем, уряд України затвердив у 2009 р. Державну цільову програму «Ліси України» на 2010-2015 рр. Програмою передбачено виростити 560 тис. га лісів на еродованих і забруднених землях та в обезліснених басейнах рік. Нажаль, за браком фінансування та належного контролю, ця програма виконується повільно.
Індустріальний вплив. Найбільшими забруднювачами життєвого середовища на Україні є великі помислові підприємства. За даними Статистичного щорічника у 2009 р. викиди забруднюючих речовин у найбільших промислових центрах становили: Кривому Розі – 321,6 тис. т, Маріуполі – 283,9 тис. т, Луганську – 150,4 тис. т, Дніпродзержинську – 110 тис. т. Промислові викиди містять у собі парникові гази – оксид вуглецю (CO), метан (СН4), оксид азоту (N2O), які є причиною глобального потепління клімату а також діоксид сірки (SO2), небезпечний для людини в радіусі до 100 км.
Значними забруднювачами життєвого середовища є теплові електростанції (ТЕС) – Зуївська на Донеччині, Бурштинська на Івано-Франківщині, Добротвірська на Львівщині та ін. У країні на частку ТЕС припадає близько 80% загальних викидів диоксиду сірки (SO2,) та 25% оксиду азоту ( N2O). Кислі дощі, які випадають з атмосфери, потрапляють у ґрунти та водойми, поступово закислюючи їх. Як наслідок, в Україні 43,2% площі земель мають підвищену кислотність. Кислі дощі негативно впливають на фізіологічні процеси лісів, зокрема вічнозелених, спричинюючи їх всихання.
Нині викиди ТЕС у 5-20 разів перевищують встановлені в Європейському Союзі стандарти. У 2011 р. Україна стала членом Енергетичного співтовариства Європи і взяла зобов’язання до 2018 р. зменшити викиди ТЕС до рівня європейських стандартів. Пріоритетні шляхи зменшення промислових викидів та забруднення довкілля це використання альтернативних джерел енергії та налагодження замкнутих циклів виробництва.
Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація та низький технологічний рівень промисловості України призвели до високих показників обсягів утворення та накопичення відходів. За даними Державної служби статистики України у сховищах організованого складування токсичних відходів на території підприємств станом на 2009 р. накопичено 20852,3 тис. тонн. Найбільше їх у Запорізькій (8259 тис. т), Донецькій (6331,8 тис. т), Сумській (1855 тис. т) областях. В середньому на одну особу припадає 443 кг токсичних відходів. Їх зменшення, переробка й утилізація – пріоритетне екологічне завдання.
Меліоративний вплив. Цей вид впливу має регіональний характер, його екологічні наслідки є тривалими. На Україні найінтенсивніші види меліорації проводились в сільськогосподарській інфраструктурі – на півдні це зрошення, на півночі осушення. Недотримання в ряді випадків екологічних вимог при меліорації та масштабність меліоративних процесів призвели до багатьох негативних наслідків у природному середовищі. Екологічно необґрунтоване зрошення у степовій зоні зумовили засолення ґрунтів через надлишковий полив. В Україні понад 27 % площі меліорованих орних земель знаходяться на різних стадіях засолення.
На Поліссі у кінці 80-х років 20-го ст. почали проявлятися такі негативні екологічні наслідки широкомасштабної осушувальної меліорації: дегуміфікація та ущільнення ґрунтів; вторинне заболочення; розвиток вітрової та водної ерозії; зниження рівнів ґрунтових вод; пересихання водойм; зміни гідробіологічного та гідрохімічного складу поверхневих вод; зменшення популяцій болотної флори й фауни. Під багаторічними трав’яними фітоценозами втрати органічної речовини в осушених торфових ґрунтах становили близько 2-ох т/га, під просапними культурами до 10 т/га. Через 25 років після осушення потужність торфу зменшилась на 60см, темпи «спрацювання» торфу становили 2,4 см/рік.
Відзначимо, що болотні екосистеми Полісся виконують вагому біосферну роль поглиначів вуглекислого газу (СO2) а також роль акумуляторів вологи. Згідно даних Трускавецького Р.С. (1998), один гектар заболоченої землі може акумулювати 600-2000кг СО2 і 15-40кг азоту в рік, підтримуючи, таким чином, киснево-вуглекислотний баланс в атмосфері. Широкомасштабне осушення торф’яних боліт вплинуло на тепловий баланс регіону та призвело до руйнування цілісності природних систем.
Транспортний вплив. Це тривалий і частково зворотний вплив. На Україні щороку зростає забруднення життєвого середовища від транспорту. 40% загального об’єму викидів шкідливих речовин у атмосферу припадає на транспорт, здебільшого автомобільний. За даними Статистичного щорічника України у 2009 р. найбільше викидів від автомобільних джерел зафіксовані у м. Києві – 234 тис. т, щільність забруднення становила – 84 кг на одну особу в рік.
Використання взимку технічної солі на автомобільних дорогах негативно впливає на якість дорожнього покриття, провокує засолення придорожніх ґрунтів, порушує фізіологічні процеси в прилеглих природних екосистемах. Тому для боротьби з ожеледями на дорожних трасах, краще використовувати хлористий магній (MgCl2).
Рекреаційний вплив. Розвиток інфраструктури туризму в Україні відбувався без врахування екологічної ємності територій, що призвело в ряді випадків до погіршення якості рекреаційних ландшафтів та зменшення їх привабливості для відвідувачів. Відзначимо, що центри стаціонарної рекреації на узбережжі Чорного та Азовських морів, у Криму, Шацьку, в Карпатах у Славську, Буковелі, Яремчі, Драгобраті популярні й серед іноземних туристів. Але за умови недотримання екологічних нормативів використання рекреаційних ресурсів та незадовільного сервісу в туристичній інфраструктурі, згадані території можуть втратити інтерес збоку іноземних туристів.
Наслідки тривалого й інтенсивного рекреаційного пресу особливо небезпечні для екологічно вразливих гірських регіонів. У Карпатах такого впливу зазнають гірські схили та вершини гір – Говерли (2061 м в.р.м.), Попа-Івана Чорногірського (2022 м в.р.м.), Петроса (2020 м в.р.м.), Свидовецького масиву (1400-1883 м в.р.м.) та інші оригінальні у ландшафтному відношенні й популярні серед туристів місця. Щоби попереджувати рекреаційну дигресію потрібно піднімати рівень екологічної культури рекреантів. Для рекреації й туризму слід залучати національні природні та регіональні ландшафтні парки
Мілітарний вплив. На жаль, з’ясуванню потенційних екологічних та соціальних наслідків такого впливу, як за кордоном так і в Україні, приділяється недостатньо уваги. А він небезпечний в різних аспектах. З часів Першої світової війни в Карпатах у Бескидах та Чорногорі збереглись рештки військових окопів із залишками снарядів. Під час Другої світової війни Угорське військове командування побудувало в Карпатах потужну оборонну систему «Лінію Арпада». Вона включала: 1113 залізобетонних, дерев’яних та земляних споруд для ведення боїв з кулеметів; 439 відкритих вогневих рубежів; 400 км окопів; 137 протитанкових перешкод та велику кількість бункерів. Будівництво цих споруд негативно позначилось на екологічному стані лісових екосистем, а залишки в них снарядів створюють загрозу для необізнаної молоді. До цих пір в Україні трапляються нещасні випадки від вибухів артилерійських снарядів, мін та бомб, які залишились на військових складах колишнього Радянського Союзу.
Радіоактивний вплив. Небезпека радіоактивного забруднення проявляється в глобальному масштабі, адже радіоактивні ізотопи довгочасні й відзначаються високою мобільністю. Розсіюючись у атмосфері вони створюють тривалу загрозу для життєвого середовища. В результаті екологічної катастрофи в Україні у 1986 р. на Чорнобильській атомній електростанції (АЕС) загальна площа забруднених територій (137Сs > 37 кБк/м2) становить 42,8 тис. км2. Це близько 7 % території країни, на якій проживає 5 відсотків населення. Як констатує Гудков І.М., площа забруднених сільськогосподарських угідь на території 12 областей становить 955 тис. га, а площа забруднених лісів – 83 тис. га.
Через чверть століття у 2011 р. подібна катастрофа трапилась на АЕС Фукусіма в Японії. Вона стала новим підтвердженням глобальної небезпеки неконтрольованого процесу радіоактивного забруднення. Тому більшість країн світу переглядають безпечність діючих АЕС та плани розширення їхньої мережі. Це положення стосується й України.
Вплив генетично модифікованих організмів. Він став небезпечним з 80-их років минулого століття коли вперше у США почали вирощувати генетично модифіковані (ГМ) сільськогосподарські культури. У даний час у світі площа під ГМ рослинами становить близько 40 млн га. При масштабному поширенні ГМ видів рослин чи тварин можливі різні потенційні ризики – вплив на здоров’я людини, перенесення при гібридизації генів від генетично модифікованих особин до інших .
Згідно з українським законодавством, у харчових продуктах може бути використана речовина лише такого ГМ організму, безпека якого для здоров'я людини доведена. Поки що жоден такий організм не зареєстрований, оскільки немає конкретних аргументів, які б довели його безпеку для людини. Незважаючи на це, в Україні з 1989 р., без офіційних дозволів, проводиться вирощування та продаж ГМ картоплі, кукурудзи, ріпаку. Використання ГМ організмів необхідно припинити до того часу, поки їх безпечність не буде доведена. Адже їх вплив може проявитися на генофонді не лише нашого, але й наступних поколінь.
Розглянуті вище та інші види антропогенного/техногенного впливу на навколишнє середовище потрібно враховувати при обґрунтуванні Національної стратегії сталого розвитку. Такий розвиток можливий лише при екологічно збалансованому стані в країні та в сприятливому життєвому середовищі для людини, яка є рушійною силою в його забезпеченні. Пріоритетні соціальні, економічні та екологічні положення сталого розвитку повинні базуватись на таких засадах:
– врахування права не лише нашого, але й наступних поколінь суспільства на природні ресурси, як загальнонаціональної природної спадщини;
– ощадливе використання невідновних природних ресурсів та збереження екологічного потенціалу відновних ресурсів (рослинних, тваринних й інших) шляхом їх комплексного використання й вилучення з відходів корисних вторинних ресурсів;
– врахування демографічного процесу в країні та можливого посилення антропогенного впливу на довкілля в результаті науково-технічного прогресу;
– гармонійне поєднання соціального, економічного та культурного розвитку суспільства в якісному життєвому середовищі;
– усвідомлення громадськістю небезпеки як глобальної екологічної кризи, так і кризи на національному рівні;
– запровадження належної екологічної освіти на всіх рівнях навчання, а також виховання екологічної свідомості та культури населення.
Національна стратегія сталого розвитку – проблема багаторівнева. Вона повинна бути обґрунтована для країни в цілому, для областей, адміністративних районів, великих міст, сіл, для важливих в соціально-економічному плані природних регіонів, які відзначаються певною екологічною та економічною специфікою.
Ряд населених пунктів у країні нині знаходиться в депресивному стані. У зв’язку з безробіттям існує еміграційний процес, малі села зникають. Тому демографічна ситуація в країні незадовільна. Уроки історії засвідчують, що українське село це своєрідна «колиска нації» і берегиня її генофонду. Тому депопуляція сіл створює загрозу для українського етносу. Це стосується й малих неперспективних міст. Щоби її призупинити потрібно створити Державну програму оптимізації соціально-економічних умов малих сіл і міст.
Окремі природно-географічні регіони України – Карпати, Крим, Полісся, Поділля й інші відрізняються історичними, екологічними а отже й соціально-економічними умовами. Тому для кожного з них потрібно обґрунтувати диференційовані заходи екологічної безпеки, охорони життєвого середовища та сталого розвитку з врахуванням їхньої регіональної специфіки .
Україна межує із сімома державами, в прикордонній зоні з якими розташовані такі важливі в екологічному та соціально-економічному плані фізико-географічні регіони як Карпати, Розточчя, Полісся. Питання екологічної безпеки та сталого розвитку в них бажано вирішувати на міждержавному рівні. Це стосується й басейнів таких транскордонних рік як Тиса, Уж, Латориця, Сян, Прут, Дністер в Карпатах, Західний Буг та Дніпро.
Такі глобальні екологічні проблеми як підтримання балансу кисню та вуглекислого газу в атмосфері, захист озонового горизонту, захист від забруднення вод морських екосистем, збереження біологічного різноманіття повинні вирішуватись згідно з міжнародними зобов’язаннями.
Вчені Національної Академії наук України розробили Концепцію сталого розвитку, в якій визначені його еколого-ресурсна, економічна та соціальна складові, а також правові основи та організаційні завдання. Але, нажаль, вона ще не прийнята на державному рівні.
Зрівноважений сталий розвиток важко забезпечити якщо продовжуватиметься негативний вплив людини на навколишнє середовище. Тому, щоби підтримувати еколого-економічні передумови сталого розвитку потрібно застосувати систему превентивних екологічних заходів мінімізації негативних наслідків антропогенного-техногенного впливу в різних галузях економіки.
В індустріальній галузі такими превентивними заходами є застосування альтернативних джерел енергії на промислових підприємствах, які забруднюють навколишнє середовище. Потрібно забезпечити вторинне використання промислових і побутових відходів. При добуванні корисних копалин порушений земельний фонд повинен бути рекультивованим. У галузі сільського господарства превентивні екологічні заходи полягають в застосуванні таких методів обробітку ґрунтів, які б сприяли збереженню гумусового горизонту, як природної запоруки родючості, попередженню засолення ґрунтів та розвитку ерозійних процесів. У лісівництві превентивним заходом повинно бути застосування вибіркової системи експлуатації лісового фонду, яка б забезпечувала його природне відновлення, сталість лісового середовища а отже й сталість виконання лісовими екосистемами водорегулюючої та водозахисної ролі. Превентивні заходи при використанні рослинних ресурсів повинні полягати у збереженні біологічного різноманіття. Природні екосистеми, з якими екологічно пов’язані зникаючі види флори й фауни, потрібно включати в природно-заповідний фонд.
Екологічна безпека в країні, оптимізація життєвого середовища, сталий розвиток – взаємопов’язані загальнонаціональні завдання. При обґрунтуванні Національної стратегії сталого розвитку слід пам’ятати, що ресурси живої і неживої природи належать як нам, так і нашим нащадкам. Тому використовуючи їх, ми повинні мати на увазі не лише власні економічні потреби, але й життєві потреби наступних поколінь. У цьому полягає мудрість державотворчої нації, яка дбає про майбутнє. Цією парадигмою потрібно керуватись при обґрунтуванні стратегії й тактики сталого соціального, економічного й культурного розвитку в державі.
Фото: vidomosti-ua.com
