Живі “бастіони” 

Василь Якович Ломиковський – український патріот, етнограф, агролісомеліоратор (з нагоди 210-річчя створення перших полезахисних лісонасаджень).

Наші шляхи обмережані зеленими гірляндами захисних насаджень, що не лише милують око, а й захищають транспортні артерії від негативних природно-антропогенних чинників, зелені смуги облямовують поля, оберігають яри та балки від ерозії, прикрашають населені пункти й міста. Проте ще відносно недавно їх не було не тільки на теренах України, а й за її межами.

Тож природним є бажання встановити і з’ясувати, яким чином наш відомий співвітчизник дійшов до розуміння необхідності захисту сільськогосподарських угідь, маєтків і шляхів від несприятливих природно-кліматичних явищ; якими були мотиви, що спонукали забезпеченого полтавського поміщика займати активну життєву та громадську позиції.

На межі ХVIIІ–XIX ст. в Україні патріотично налаштована громада сформувала суспільну думку щодо доцільності розвитку багатьох напрямів діяльності. Ще зберігся мазепинський дух, патріотизм січі, гетьманщини, бажання зробити рідний край економічно розвиненим, освіченим та мальовничим.

Перші спроби розведення лісу запорізькими козаками відомі ще в Шестаковській балці, в Осокорівці та інших місцях. У південніших регіонах України вирощував ліс у XVIIІ ст. відставний осавул Війська Запорізького Лазар Глоба, який мав ділянку землі для дванадцяти селянських дворів і любив займатися «древоводством».

Наприкінці ХVIIІ ст. батьки відомого землевласника В. П. Скаржинського почали розводити ділянки лісів у теперішній Миколаївській області, що стало прикладом подальшого лісорозведення на Півдні; граф Станіслав Потоцький закладає і вдосконалює перлину паркового мистецтва України – парк «Софіївка»; засновується низка ботанічних садів: Харківський (1804, Каразін), Кременецький (1806, Бессер), Одеський (1806, Ланжерон), Нікітський (1812, Стевен) та ін.

Це стає теоретичною передумовою і практичною основою для лісорозведення в Харківській губернії (1804, Данилевський), поширення досвіду в Полтавській і південніших губерніях.

Василь Якович Ломиковський народився, за різними джерелами, 1771 р. (1777 або 1778 р.). Він походить із роду українських поміщиків, що жили в с. Мелюшки Хорольського повіту Полтавської губернії, який став відомим завдяки генеральному обозному Івану Васильовичу Ломиковському (помер 1714 р.), українському патріоту, соратнику гетьмана Івана Мазепи та Пилипа Орлика, а також представлений відомим істориком О. М. Лазаревським. В. Я. Ломиковський, нащадок знатного старшинського роду, освічений малоросійський діяч, приятелював з Д. Трощинським, В. Капністом, І. Мартосом і був активістом полтавського дворянства.

Отримавши добру освіту, В. Я. Ломиковський ще замолоду глибоко зацікавився минулим України. У 1803 – 1808 рр. уклав збірник українських народних дум «Словник малоросійської старовини», який було опубліковано на сторінках «Киевской старины» лише 1894 р. Переклав з французької «Історію малоросійських і запорізьких козаків» Шерера. У зібранні Національної бібліотеки ім. Вернадського НАНУ зберігається рукописний збірник, що складається з копій документів, перекладів з історії: «О первобытных жителях Малороссии обеих берегов Днепра и берегов Черного и Азовского морей, начиная за 1514 лет до Рождества Христова, или за 3325 лет от нашего времени. 1812 года в парке трудолюбия». М. І. Костомаров назвав його «одним з перших піонерів вивчення як побутової і загальної історії, так і пам’яток усної творчості південноруського краю».

Уже цей не повний перелік наукового спадку В. Я. Ломиковського дає змогу оцінювати його передовсім як патріота, чия діяльність у різних галузях підпорядкована основній меті – зробити Батьківщину передовою країною, пробудити самосвідомість та гордість за рідну землю.

Бажання належно впорядкувати свій маєток, подолати часті посухи та суховії, досягти економічного зростання завдяки використанню вирощеної деревини спонукало В. Я. Ломиковського до розроблення та втілення оригінального проекту (1809) щодо створення лісових насаджень різного цільового призначення і різних просторових форм. У цьому проекті були й перші в історії вітроломні полезахисні лісові смуги.

Благоустрій територій свого маєтку В. Я. Ломиковський продовжив на заболочених та еродованих землях. Свій досвід він описав у працях, що були опубліковані в «Трудах Вольного экономического общества» за 1821 р. Вони присвячені розв’язанню важливих проблем сільського господарства Малоросії: осушенню болотяних угідь та їх подальшому господарському використанню, а також поділився спостереженнями і досвідом застосування гною при вирощуванні озимини. 1820 року за технологію осушення земель В.Я. Ломиковського було нагороджено золотою медаллю.

Автор запропонував оригінальні технології осушення територій та способи їх використання. Особливий інтерес становлять досліди з вирощування на заболочених ґрунтах дерев(сучасний біодренаж), що потребують багато вологи та швидко зростають. Василь Якович повідомляв, що на своїх землях висадив близько десяти тисяч дерев, описав, як поводять себе різні породи, за якими він уважно спостерігав, і давав практичні поради щодо їх вирощування на вологих ґрунтах. Не задовольняючись місцевими сортами, миргородський поміщик замовив через Одесу з Шотландії новий сорт особливо цінного дерева, яке настільки швидко зростає, що вже на четвертий рік може використовуватися на дрова.

Підсумки лісорозведення, створення так званої деревопільної системи, що поклала край недородам, В. Я. Ломиковський виклав у своїй книзі, де детально описав розведення тополь, вільхи чорної, верби білої, яблунь і груш, а також деяких «лісових» дерев, як сосна, дуб і береза; запропонував правила пересадження молодих дерев, у тому числі і в зимовий період. Систематизував види насаджень: лінії, гаї й поодинокі. Відповідно до сучасної термінології захисного лісорозведення це алейні, смугові й масивні насадження.

Двадцятип’ятирічна наполеглива праця ентузіаста агролісомеліоратора увінчалася успіхом: він користувався вже деревами, придатними для будівництва житла. Дерева у віці понад 20 років розпилювали на дошки, які використовували для підлог, покрівель, стель, дверей, столів, ослонів. З 23-річного осокора було видовбано човен на п’ять чоловік. З 25-літніх верб, вільхи й тополь у маєтку побудували величезний сарай з дубовою основою.

Перша сторінка праці В. Я. Ломиковського

В. Я. Ломиковський наголошував, «що правильне лісівництво, окрім власної користі, досить багато сприяє й користі сільського господарства». Він уперше сполучав на одній площі культивування сільськогосподарських культур з вирощуванням насаджень. Завдяки такому господарюванню при загальних неврожаях у краї в 1834 й1835 рр. одержував такий «рясний урожай, який буває в самі добрі роки». Причини поганого росту посівів жита він бачив ще в стадії сходів; на відкритих місцях під впливом холодних вітрів і за відсутності дощів сходи росли повільно, а самі посіви виявлялися зрідженими.

Результати впорядкування маєтку полягали у тому, що «Непрохідні болота осушені широкими каналами й місцями обсаджені гаями; в одних місцях заведені ліси тінисті, в інших відкриті світлі долини й пасовища; для зручних переїздів зроблені гаті й улаштовані широкі греблі. Нагірні місця, крутості, пологі схили, рівнини й западини, дивлячись за наявністю й вигодами, прикрашені садами, гаями, купами й одинокими деревами. Всі дороги й деякі греблі розширені, вирівняні, оброблені пішохідними насипами, обсаджені різновидовими й частково плодовими деревами й чагарниками; улаштовані широкі мости, альтанки й притулки для подорожан; відкрито кілька чумацьких пасовищ, водопоїв, колодязів й улаштовано пристановища для подорожан. Нарешті, площадки, відкриті долини, сінокісні угіддя, орні ниви й межі обсаджені високостовбурними деревами, кущами й зеленими городами…» За не аби які успіхи в загальному господарюванні сусід В. Я. Ломиковського наш видатний письменник М. В. Гоголь створив його прообраз у «Мертвих душах» і назвав добрим господарем та ворожбитом.

До кола широких інтересів входила і популяризація досягнень, у тому числі монастирів, де ченці й підпорядковані їм селяни вирощували сади і ліси. В. Я. Ломиковський оприлюднив 1837 р. на сторінках «Лесного журнала» настанову завідуючого садами Києво-Печерської лаври. Рік написання її невідомий, але, вірогідно, що її було підготовлено ще до секуляризації (перетворення монастирських і церковних земель на державну власність;1786–1788). У настанові детально викладається технологія садіння і вирощування дерев, описуються способи боротьби зі шкідниками і хворобами, внесення добрив, садівничий календар, прикмети, за якими можна передбачати погоду і спланувати роботи. Цінним у настанові є й те, що вона містить чітке термінологічне визначення, розглядаються способи сівби насіння в лісорозсадниках та догляду за сіянцями. Детально висвітлено також питання про дички і подано рекомендації, як, де і коли їх викопувати. Ця настанова мала надзвичайно велику цінність, демонструвала глибокі знання і не втратила свого значення й сьогодні.

Підбиваючи короткий підсумок, зазначимо, що багатопланова діяльність полтавського поміщика Василя Яковича Ломиковського (за деякими джерелами прямого нащадка гетьмана Данила Апостола), який був вихований у кращих козацьких традиціях, відображає суспільно-громадську позицію, засвідчує прагнення передових людей того часу до прогресу і властива людям творчим. Тому ми віддаємо належну йому шану передовсім як патріоту рідної землі, новатору, який започаткував практичну агролісомеліорацію і ввійшов майже в усю спеціалізовану наукову та навчальну літературу, збагативши своїм досвідом світову цивілізацію.

Приклад В. Я. Ломиковського наслідували поміщики південних регіонів (В.Скаржинський, І. Корніс, А. де Каріер) при створенні насаджень казенних степових лісництв, а пізніше, вірогідно, і видатні вчені агрономи В. Докучаєв та А. Ізмаїльський при організації Особливої експедиції 1892 р.

Нам, нащадкам справжнього патріота своєї землі, агролісомеліоратора й етнографа Василя Яковича Ломиковського слід дбайливіше ставитись до його наукового спадку і вшанувати його пам’ять, хоча б установивши точні дати життя та увіковічнивши в пам’ятному знаку або монументі. Такі люди – це слава України і гордість світової спільноти.