Пропозиції змін у чинне законодавство стосовно довгострокового тимчасового користування лісами

Продолжая тему, начатую предыдущей публикацией, размещаю рабочий отчет Олега Сторчоуса из которого ясна суть предложений проекта ФЛЕГ по совершенствованию законодательного регулирования долгосрочного, временного пользования лесами.

Помимо этого, были разработаны соответствующий предложениям вариант Правил использования полезных свойств леса, в Приложении к которым был приведен типовой Договор долгосрочного временного пользования лесами. Параллельно предлагалось внести изменения  в  ю в ЛК и Порядок специального пользования, а также принять два документа регулирующих процедуру заключения договоров: Порядок принятия решений о выделении лесных участков для долгосрочного временного пользования лесами и Порядок регистрации договоров на право долгосрочного, временного пользования лесами. Конечно было  необходимо обсуждение этих документов, – я сам не со всеми предложениями согласен,  но…   На Шота Руставели поступили как всегда, – выбросили всё над чем надо было работать, а то что осталось   освятили подписью заместителя Министра. Что получилось Вы можете прочитать. Неужели  кому-то нужно именно такое лесное законодательство, как мы имеем,  – не профессиональное, противоречивое, позволяющее трактовать его по разному,  дерибанить леса, закрывать их для доступа граждан  и при этом  за все штрафовать лесников? М.П.

Пропозиції змін у чинне законодавство стосовно довгострокового тимчасового користування лісами 

Зміст

1. Нормативне визначення деяких понять у сфері рекреаційного лісокористування
2. Ведення лісового господарства постійними лісокористувачами на лісових ділянках, що надані у довгострокове тимчасове користування лісами (ДТКЛ)
3. Удосконалення положень Постанови Кабінету Міністрів України № 761 від 23.05.2007 року, що стосуються сфери ДТКЛ
4. Спорудження тимчасових будівель та споруди на лісових ділянках, що надані у ДТКЛ: врегулювання проблеми незаконної забудови лісів
5. Питання правового врегулювання доступу до лісових ділянок, що надані у ДТК
6. Розгляд пропозицій змін до Лісового кодексу у сфері ДТКЛ, що пропонує Державне агентство лісових ресурсів України.

1. Нормативне визначення деяких понять у сфері рекреаційного лісокористування

Важливе значення має нормативне визначення основних понять, які використовуються при довгостроковому тимчасовому користуванні лісами (надалі – ДТКЛ). Використання лісів для довгострокового тимчасового користування можна умовно поділити на дві частини: рекреаційне лісокористування та користування лісами для науково-дослідних та освітньо-виховних цілей. Найбільше проблемних питань наразі пов’язано з рекреаційним лісокористуванням, тому визначенню основних понять у цій сфері слід приділити особливу увагу. Їх можливо закріпити у підзаконному нормативному акті, зокрема у Правила використання корисних властивостей лісів.

Рекреаційне лісокористування – галузь суспільних відносин, пов’язаних відновленням витрачених витрачених людиною сил, а також накопичення певного запасу цих сил для подальшої діяльності розвитку фізичного та інтелектуального потенціалу шляхом відпочинку у межах лісових ділянок. Рекреаційна діяльність в сфері лісокористування повинна розглядатись як будь-яка діяльність, що стосується організації відпочинку, туризму, фізкультури та спорту.

Рекреаційні ресурси – сукупність природно-кліматичних, побутових, культурних, оздоровчих, пізнавальних, естетичних та інших ресурсів, що використовуються або можуть використовуватись для надання рекреаційних послуг у процесі здійснення рекреаційної діяльності.

Лісова рекреація – процес відпочинку, відновлення здоров’я населення шляхом знаходження на землях лісогосподарського призначення з наступними цілями: культурно-оздоровча, туризм, кемпінг, розваги, рибалка, зайняття спортом та інші види відпочинку, які сприяють відновленню здоров’я людини та не суперечать законодавству.

Рекреаційна функція лісів – функція, яка згідно матеріалів лісовпорядкування надана певній лісовій ділянці, що має соціально-рекреаційне значення. Закріплення рекреаційної функції за певною лісовою ділянкою слід проводити у матеріалах лісовпорядкування. При цьому можливо прив’язуватись до однієї категорії лісів – рекраційно-оздоровчих.

Згідно ст. 39 ЛКУ, ліси поділяються на чотири категорії, одними з яких є рекреаційно-оздоровчі ліси.. До цієї категорії відносяться лісові ділянки, що виконують рекреаційну, санітарно-гігієнічну та оздоровчу функцію, використовуються для туризму, зайняття спортом, санаторно-курортного лікування та відпочинку населення і розташовані:
1) у межах міст, селищ та інших населених пунктів;
2) у межах округів санітарної охорони лікувально-оздоровчих територій і курортів;
3) у межах поясів зон санітарної охорони водних об'єктів;
4) у лісах зелених зон навколо населених пунктів.
5) поза межами лісів зелених зон, що виділяються за затвердженими нормативами.

З метою упорядкування виділення лісових ділянок у ДТК, та попередження конфліктів між постійними та тимчасовими користувачами можливо обмежити виділення лісових ділянок виключно у рекреаційно-оздоровчих лісах.

Іншим варіантом запровадження обмежень, щодо виділення лісових ділянок у ДТК для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей є встановлення у матеріалах лісовпорядкування лісгоспів їх класифікації за принципом «придатні – непридатні» для виділення у ДТК.

Тому пропонуємо запровадити наступне визначення:

До лісів, які придатні для рекреаційного лісокористування можуть належати ліси різних категорій: (лісогосподарські частини лісів зелених зон населених пунктів, інші захисні ліси, мальовничі ділянки експлуатаційних лісів) із високим рекреаційним потенціалом, але рекреаційна функція в них не є основною. У придатних до рекреаційного використання лісах поєднуються всі лісокористування, в тому числі – рубки головного користування та інші види рубок, лісовідновлення згідно встановлених правил із врахуванням специфіки кожного об’єкту та інтенсивності використання в рекреаційних цілях.

До рекреаційно непридатних лісів відносяться заповідні зони заповідників, природних національних парків, особливо цінних лісів та урочищ, пам’ятки природи, ліси першого та другого поясів зон санітарної охорони джерел водопостачання, лісів з концентрацією біорізноманіття, що мають особливу цінність на глобальному, національному та регіональному рівнях.

2. Ведення лісового господарства постійними лісокористувачами на ділянках, що надані у ДТКЛ

Чинне лісове законодавство та методичні рекомендації наразі не врегульовують особливості проведення лісогосподарських заходів на лісових ділянках, що надані у довгострокове тимчасове користування лісами. Для усунення цієї прогалини пропонується закріпити низку відповідних норм, що повинні враховуватись постійними лісокористувачами при веденні лісового господарства.

Пропозиції :

«Господарська діяльність в лісах з рекреаційними функціями скеровується на організацію території та створення стійких до антропогенних впливу насаджень, що мають цінні естетичні та санітарно-гігієнічні властивості.

Проведення лісогосподарських заходів на виділеній у довгострокове тимчасове користування лісовій ділянці здійснюється постійним лісокористувачем або на підставі відповідного договору з тимчасовим лісокористувачем.

Для покращення стану лісових ділянок, що надані у ДТКЛ та виділення їх естетичних та декоративних якостей постійний лісокористувач може проводити рубки формування ландшафтів, реконструктивні та рубки догляду. Для облаштування території та створення сприятливих умов для відпочинку (створення мережі доріг та стежок, гральних та спортивних майданчиків, стоянок транспорту, створення малих архітектурних форм та ін.) постійний лісокористувач проводить вибіркові рубки сухих, пошкоджених та малоцінних дерев.

В зонах поміркованого відвідування та при незначних рекреаційних навантаженнях основні заходи повинні бути спрямовані на оптимізацію мереж стежок та доріг, з максимальним використанням існуючих лісових доріг та стежок, благоустрої джерел, а також на проведення лісогосподарських заходів, що буде сприяти формуванню постійно функціонуючих, стійких до негативних факторів рекреаційних насаджень.

У місцях короткочасного відпочинку доцільно проводити проріджування насаджень та створювати великі відкриті галявини, а також формувати напіввідкриті галявини за рахунок дерев з великою кроною. Біля великих водойм, у місцях масового відпочинку доцільно створювати умови для активного відпочинку та відпочинку у тіні шляхом проведення вибіркових рубок.

Всі види лісогосподарських рубок та лісовідновних робіт на ділянках, що надані у ДТК, здійснюються виключно постійним лісокористувачем у відповідності з чинним законодавством та матеріалами лісовпорядкування.

Насадження, що виведені в результаті рекреаційної діяльності за межі біоекологічної стійкості, виключаються з рекреаційного обігу та підлягають відновленню.

…. Постійний лісокористувач має право перегляду умов договору ДТКЛ у випадках змін:
– якісних показників лісової ділянки внаслідок пожеж, вітровалів, буреламів, пошкодження лісу шкідниками та хворобами, а також при впливі інших суттєвих несприятливих чинників;
– обсягів лісокористування та лісогосподарських заходів на підставі матеріалів лісовпорядкування;
– правил та режиму лісокористування.

(При підготовці цього розділу використовувались «Рекомендації щодо комплексної оцінки стійкості рекреаційно-оздоровчих лісів, організації їх моніторингу та оптимізації рекреаційного лісокористування в них», що розроблені Українським науково-дослідним інститутом лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г.М.Висоцького.)

3. Удосконалення положень Постанови Кабінету Міністрів України № 761 від 23.05.2007 року, що стосуються сфери ДТКЛ

Окремі умови виділення лісів для потреб рекреації запроваджено Порядком спеціального використання лісових ресурсів, який затверджений Постановою КМУ №761 від 23.05.2007 року (надалі – Постанова №761). Цим нормативним актом (п. п. 34, 35) вказується, що таке виділення здійснюється з урахуванням схем районного планування, генеральних планів розвитку населених пунктів, програм розвитку лісового господарства Автономної Республіки Крим, областей, а також матеріалів лісовпорядкування. За відсутності зазначених схем, планів і програм або інших матеріалів, пропозиції щодо виділення лісових ділянок для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей можуть вносити органи Держкомлісгоспу, власники лісів або постійні лісокористувачі, зацікавлені підприємства, установи, організації та громадяни. На жаль, у більшості регіонів такі схеми і плани відсутні, а наявна документація (зокрема й матеріали лісовпорядкування) не містять інформації про можливості виділення ділянок для рекреації, тому підшукуванням ділянок для себе займаються, як правило, майбутні тимчасові користувачі. Отже, це питання на сьогодні залишається неврегульованим, а відтак потребує відповідного вирішення.

Необхідно відзначити на рівні підзаконного акту, що основою системи лісогосподарських заходів є рекреаційне районування лісів (таксономічні одиниці: область, округ, район), яке визначає межі рекреаційних областей, округів, районів, рівнозначних за природним, економічним, ландшафтним і лісогосподарським рівнями, а також у відповідності до перспектив розвитку рекреаційного господарства. Районування визначається проведенням лісівничо-рекраційної оцінки.

Лісівничо-рекреаційну оцінку лісів отримують при комплексній інвентаризації лісового фонду методами ландшафтної таксації на лісотипологічній основі. Для виміру сукупного впливу факторів рекреації на ліс та інші природні об’єкти прийняте рекреаційне навантаження – інтегрований показник рекреаційного користування лісом та іншими природними об’єктами, що визначається видом відпочинку, кількістю відпочивальників і часом їх перебування на одиниці площі.

У цьому зв’язку пропонуємо додати у чинну Постанову №761 такий пункт :
«При виборі місця знаходження лісової ділянки повинні враховуватись наступні вимоги раціонального використання земель лісогосподарського призначення: переважно не вкриті лісом землі (землі, зайняті згарищами, рідинами, вирубками, загиблими насадженнями) та площі, зайняті чагарниками та малоцінними насадженнями.»

У Постанові №761 наголошується, що рішення щодо рекреаційної придатності конкретної території, ухвалюється на основі функціонального зонування лісів і визначення рівня рекреаційного навантаження. Зокрема, пункт 35 вказаної Постанови на даний час сформульований таким чином:

«На основі функціонального зонування лісів і визначення рівня рекреаційного навантаження приймається рішення щодо рекреаційної придатності конкретної території, вибору місць розміщення рекреаційних об'єктів, здійснення прогнозування можливої деградації лісових екосистем, планування господарських і природоохоронних заходів, спрямованих на усунення або запобігання негативному впливу надмірного рекреаційного навантаження.»

Між тим, поняття «функціональне зонування лісів» в інших нормативних актах не згадується, та його розшифрування не визначене. Тому слід конкретизувати це поняття, класифікувавши його у нормативному акті, який у тому числі буде врегульовувати питання таксації та відведення лісосік. В якості основи пропонуємо взяти наукову класифікацію зон лісокористування, що можуть бути придатні для рекреаційного використання, а саме:
1. Зона масового відпочинку.
2. Зона інтенсивної рекреації
3. Зона екстенсивної рекреації.
4. Резервна зона.
5. Зона, що рекреаційно не освоюється.
6. Зона природних резерватів.
7. Зона стаціонарного відпочинку.

Представлена класифікація буде основою для визначення місця розташування та форм використання лісових ділянок, що надаються у ДТК.

Іншою прогалиною інституту ДТКЛ для постійних лісокористувачів залишається невизначеність намірів тимчасових лісокористувачів щодо проведення ними конкретних заходів при здійсненні рекреаційної, культурно-оздоровчих, туристичних, спортивних цілей. Як неодноразово зазначалось, ці поняття охоплюють досить широкий спектр господарської та діяльності людини. Така ситуація являє собою певні ризики для лісівників, адже ліс остаточно перебуває в їх постійному користуванні. Лісові ділянки фактично зараз надаються на півстоліття вперед, а що конкретно тимчасовий користувач збирається з нею робити під виглядом «рекреаційних чи оздоровчих» потреб – не відомо. Нажаль, чинна Постанова КМУ №761 з цього приводу висловлюється не зовсім конкретно та стисло, а саме:

« 31. Використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей та проведення науково-дослідних робіт здійснюється з урахуванням вимог щодо збереження лісового середовища та природних ландшафтів, з дотриманням правил архітектурного планування приміських зон і санітарних вимог.»

Тому пропонуємо усунути цю прогалину шляхом зобов’язання тимчасових лісокористувачів на стадії виділення лісової ділянки надавати інвестиційну програму або бізнес-план, де буде визначатись порядок здійснення рекреаційної діяльності на лісових ділянках, що надаються у ДТК. У такій програмі повинна бути представлена повна характеристика та детальні схеми тимчасових споруд та будівель, їх конкретне розташування, транспортно-пішохідні зв’язки та наявні інженерні мережі.

Можливо також передбачити норму про те, що відсутність інвестиційної програми є підставою для відмови у наданні юридичним та фізичним особам у довгострокове тимчасове користування лісових ділянок.

При укладенні договору ДТКЛ між постійним лісокористувачем (власником лісів) та тимчасовим лісокористувачем, інвестиційна програма оформляється додатком до договору і є його невід’ємною частиною. У самому договорі зазначається, що невиконання тимчасовим лісокористувачем інвестиційної програми є підставою для дострокового розірвання договору.

Іншим варіантом документального оформлення намірів тимчасового лісокористувача на стадії виділення лісової ділянки є складання ним бізнес-плану, який по суті буде декларацією користувача, де він бере на себе комплекс зобов’язань та заходів щодо забезпечення охорони і захисту лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, створення нових робочих місць та інше.

Після виділення лісової ділянки у ДТК, можливо покладення на тимчасового користування обов’язку розробити проект організації використання наданої лісової ділянки. Такий проект повинен розроблятись спеціалізованою лісовпорядною організацією, та в його основу повинні бути покладені зобов’язання, викладені тимчасовим лісокористувачем у інвестиційній програмі (бізнес-плані). Проект також може подаватись претендентом на стадії виділення лісової ділянки, або протягом певного часу (наприклад: один – два роки) з дати укладення договору. Перевагою такого підходу є конкретизація рекреаційних заходів та полегшені і порівняно прості способи контролю за їх виконанням. Тут не слід забувати, що різні категорії рекреаційних територій вимагають особливого підходу щодо розробки систем рекреаційних заходів, адже кожній лісовій ділянці притаманна своя специфіка проведення лісогосподарських заходів.

Цю вимогу можливо закріпити у наступній нормі:

«При виділенні будь-якої лісової ділянки у довгострокове тимчасове користування для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей терміном більш ніж 5 років, тимчасовий лісокористувач зобов’язаний протягом року після укладення відповідного договору надати органу лісового та мисливського господарства та постійному лісокористувачу (власнику лісів) проект організації використання виділеної лісової ділянки.

Проект розробляється за рахунок тимчасового лісокористувача державними лісогосподарськими організаціями за визначеною схемою та повинен включати зонування лісової ділянки за природними та лісорослинними умовами з врахуванням організації планування використання та благоустрою території, що планується тимчасовим лісокористувачем. Проект організації повинен включати план розміщення тимчасових будівель та споруд, що планується до зведення, конкретні заходи по строкам їх виконання, та інші відомості, необхідні для визначення можливо значущого впливу на навколишнє природне середовище.»

4. Спорудження тимчасових будівель та споруди на лісових ділянках, що надані у ДТКЛ: врегулювання проблеми незаконної забудови лісів

Стаття 20 ЛКУ дозволяє тимчасовим лісокористувачам на умовах довгострокового користування за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачам зводити тимчасові будівлі та споруди, необхідні для ведення господарської діяльності. Починаючи з введення в дію нової редакції Лісового кодексу у 2006 році, згадана норма вспіла викликати негативний суспільний резонанс, пов’язаний з незаконною забудовою лісів тимчасовими лісокористувачами.

Більшість пересічних громадян засуджують будівництво в лісових масивах, особливо встановлення парканів чи інших перешкод доступу у ліс. Водночас, відбувається формування категорії відпочивальників, що представляють собою сферу приватного бізнесу, що бажають використовувати лісові ділянки у комерційних цілях. Іноді це призводить до виникнення суттєвих суперечок та судових спорів. Для того щоб загальмувати цей процес необхідно створювати нові рекреаційні правовідносини, які дозволять зняти або знизити конфлікти між рекреантами та іншими формами господарського використання лісових ділянок. Перш за все негайного удосконалення потребує норми щодо спорудження будівель на лісових ділянках.

Для удосконалення цього положення буде доречним визначити у методичних рекомендаціях (нормативному акті) ознаки тимчасової споруди, які дозволяється будувати на лісових ділянках при здійсненні довгострокового тимчасового користування лісами.

За основу пропонуємо взяти «будівельне» визначення тимчасових будівель та споруд, яке трактується як «виробничі, складські, допоміжні, житлові і суспільні будівлі та споруди, необхідні для виконання будівельно-монтажних робіт і обслуговування працівників будівництва, які спеціально будуються або пристосовуються на період будівництва (пп. 3.1.14.1 ДБН Д.1.1-1-20001). ( Правила визначення вартості будівництва (ДБН Д.1.1-1-2000), затверджені наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.08.2000 р. № 174).

Тимчасові споруди не реєструються як об'єкт нерухомості (п. 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Мін'юсту від 07.02.2002 р. № 7/52).

У практиці будівництва розрізняють поняття «будівлі» та «споруди», тому вони мають чітке розмежування. Зокрема, під спорудою прийнято називати все те, що штучно зведено людиною для задоволення матеріальних та духовних потреб суспільства.

Під будівлею розуміють наземну споруду, що має внутрішній простір та призначене або пристосоване для певного виду людської діяльності. Також у цьому зв’язку слід розібрати ознаки капітальних та тимчасових споруд.

У загальному розумінні, стаціонарні (капітальні) споруди – це об’єкти, які не можуть переміщуватись. До них належать будівлі та споруди, що розраховані на тривалу експлуатацію до моменту повної амортизації.

Нестаціонарні (тимчасові) будівлі та споруди – це ті, які можливо переміщувати з одного місця на інше шляхом розбирання. Якщо розглядати рекреаційні тимчасові споруди при здійсненні лісокористування, то їх можливо поділити на стабільні (збірно-розбірні будинки, будівлі) та мобільні (автопричіпи, туристичні судна, намети та ін..).

Іншим критерієм поділу об’єктів рекреації є термін їх експлуатації, у зв’язку з чим розрізняються будівлі та споруди річної та сезонної експлуатації. Річними та сезонними можуть бути як стаціонарні так і нестаціонарні об’єкти.

Варто також на нормативному рівні відрізняти житлові будівлі від тимчасових, оскільки житлові призначені для постійного або тимчасового проживання в них людей. Відповідно, при здійсненні ДТКЛ подібні будівлі не можуть зводитись, так як у цьому випадку люди повинні в них лише перебувати, а не проживати. Приміром, до житлових будівель не входять: мисливські будиночки, спортивні та туристичні бази, будівлі та споруди охорони здоров’я та відпочинку (санаторії, будинки, гостьові будинки, тощо), готелі, залізничні вагончики, автомобільні причіпи та інші об’єкти.

До капітальних відносяться будівлі та споруди, що виконані з довготривалих будівельних матеріалів, які мають стаціонарні поглиблені міцні фундаменти. Для їх зведення на ділянці потрібно здійснити відведення земельної ділянки, у порядку, що передбачений земельним законодавством.

Тимчасові будівлі та споруди, які дозволяється зводити при ДТКЛ повинні використовуватись для тимчасового перебування та за функціональними ознаками відноситись до громадських будівель. Таким чином, тимчасовими будівлями та спорудами будуть ті об’єкти, які за своїми технічними характеристиками зводяться на період здійснення рекреаційної діяльності підлягають демонтажу після того, як відпаде необхідність в їх використанні.

При реалізації ДТКЛ постійному лісокористувачу (власнику лісів) необхідно одразу визначатись з типологією будівель та споруд, що можуть зводитись на лісовій ділянці у комплексі з благоустроєм усієї території лісової ділянки. Об’ємно – планувальні та конструктивні рішення об’єктів, що планується споруджувати, повинні суворо відповідати вимогам тимчасовості, функціональному призначенню та нормативно-правовим актам, що регламентують порядок користування лісовою ділянкою для рекреаційних, культурно –оздоровчих, спортивних, туристичних потреб.

Відтак, у сенсі рекреаційного лісокористування можливо визначити, що «тимчасова споруда» – це господарська будівля або будиночок для відпочинку (включаючи ті, які складаються з одного приміщення, кладові для садово-городного інвентарю), що будуються з метою періодичного використання та які задовольняють обмежені потреби у лісової рекреації.

Вибір місця розташування об’єктів рекреації повинен здійснюватись з дотриманням вимог лісового законодавства, враховуючи природно-оздоровчі чинники, а також карти-схеми лісової ділянки, що додається до договору довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою.

Тому вважаємо, що при розробці Правил використання корисних властивостей лісів слід передбачити наступний пункт:

«Надаючи відомості про територіальне розташування тимчасових будівель та споруд, доцільно розробляти та надавати для затвердження постійному лісокористувачу (власнику лісів) схеми територіального розташування об’єктів, що планується звести, транспортно-пішохідних зв’язків та інженерних мереж на лісовій ділянці, що надана у ДТКЛ.

Тимчасовий лісокористувач повинен надати характеристику об’єктів, що проектуються, з описом об'ємно-планувальної та конструктивної структури будівель, споруд та будівель у текстовій та графічній формі.»

Це необхідно для того, щоб чітко з’ясувати, що ці об’єкти без капітальних конструкцій (монолітних залізобетонних фундаментів та стін, підвалів, оглядових ям та ін..) є збірно-розбірними.

Враховуючи, що користування лісами носить тимчасовий характер, то всі об’єкти будівництва повинні мати термін служби не більше дії договору ДТКЛ. Звідси випливає, що у лісовому законодавстві повинна бути передбачена норма, яка б приписувала тимчасовому лісокористувачу після закінчення дії договору провести демонтаж зведених будівель та споруд.

Поряд з планувальними рішеннями тимчасових будівель та споруд, варто включити норму щодо обов’язкового благоустрою лісових ділянок, що виділяються претенденту. Приміром, це можна сформулювати таким чином:

«Місця для встановлення наметів, розведення багать, стоянок транспорту, повинні бути розмежовані та позначені на місцевості спеціальними знаками, а під’їзди до них – покажчиками напрямків і відстаней до них. Біля головних доріг обладнуються схеми-панно з позначеннями шляхів проїзду й місця стоянки транспорту на території зеленої зони й відстаней до них.»

5. Питання правового врегулювання доступу до лісових ділянок, що надані у ДТК

Обов’язковою умовою забезпечення вільного перебування громадян у лісах ( в тому числі тих, які надані у ДТКЛ або передані за лісовим квитком) є нормативне закріплення цього права у підзаконному нормативному акті, що врегульовує питання спеціального використання лісових ресурсів. На наш погляд, буде доцільними розширити норми, які містяться у ст. 66 Лісового кодексу України, у чинній Постанові КМУ №761, забезпечивши конституційні права громадян на вільне користування природними ресурсами, у тому числі – лісами.

Для цього пропонуємо викласти підзаконні норми наступним чином:

«Громадяни мають право вільно перебувати у лісових ділянках, що передані для використання у довгострокове та короткострокове тимчасове користування лісами, якщо інше не передбачене законодавством України, при умові дотримання правил пожежної безпеки та санітарних правил у лісах (громадяни зобов’язані розводити багаття у спеціально відведених для цього місцях, не допускати порубки чи пошкодження дерев і чагарників, пошкодження лісових культур, засмічення лісів, пошкодження чи знищення мурашників, гнізд птахів та ін.), а також внутрішнього режиму використання території.

У разі порушення правил пожежної безпеки та санітарних правил у лісах, громадяни несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України.

Збір фізичними особами для власних потреб дикорослих плодів, горихів, грибів, ягід, лікарської сировини, інших лісових ресурсів на лісових ділянках, що надані у довгострокове тимчасове користування, дозволяється у межах норм, що визначені у встановленому законом порядку.»
Право працівників лісового господарства безперешкодного доступу на лісові ділянки, які використовуються для ДТК, є безумовним, а їх вимоги забезпечити такий доступ – обов’язковими для виконання. Це також доцільно відобразити у Правилах використання корисних властивостей лісів у наступній формі:

«Постійний лісокористувач має безумовне право вільного доступу до лісової ділянки для проведення лісогосподарських заходів та здійснення контролю за додержанням лісового законодавства тимчасовим лісокористувачем.»

Із забезпеченням права громадян вільного користування лісовими ресурсами тісно пов’язаний обов’язок збереження навколишнього природного середовища не тільки громадянами, а й іншими суб’єктами правовідносин у сфері лісокористування.

Зокрема, при виділенні лісових ділянок у ДТКЛ повинен враховуватись головний принцип рекреаційного лісокористування: зберегти унікальні екологічні системи. З цією метою у законодавстві буде доречним закріпити норму, яка передбачала б обов’язок тимчасових лісокористувачів турбуватись про навколишнє природне середовище. Приміром, цю вимогу можна сформулювати таким чином:

«Тимчасові лісокористувачі здійснюють використання лісових ділянок для рекреаційних потреб вільно, якщо це не погіршує стану лісів та земель лісогосподарського призначення, не завдає шкоди навколишньому природному середовищу та не призводить до погіршення здоров’я населення, а також не порушує прав та законних інтересів інших осіб, за умови обов’язкового дотримання правил пожежної безпеки та санітарних правил у лісах.

На лісових ділянках, що виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт повинні зберігатись природні ландшафти, тваринний і рослинний світ, водойми. По закінченні терміну тимчасового користування лісами, тимчасовий лісокористувач зобов’язаний за свій рахунок привести надану лісову ділянку у стан, вказаний у договорі або лісовому квитку.»

Іншим важливим питанням, що стосується прав громадян на вільний доступ до лісів, є чітке нормативне закріплення обмежень на відвідування лісів у порядку загального лісокористування. Приміром, цю норму було б логічним запровадити у Правилах використання корисних властивостей лісів, сформулювавши її таким чином:

«При використанні лісових ділянок для тимчасового користування лісами уповноваженими територіальними державними органами, постійними лісокористувачами та власниками лісів, у передбаченому законом порядку можуть прийматись рішення про наступні обмеження доступу громадян у ліси:
а) Повна заборона відвідування лісів.
Здійснюється відповідно до Правил пожежної безпеки в лісах України, у місцях виконання рубок дерев, у резерватах – місцях гніздування птахів, об’єктів природно-заповідного фонду, у лісах природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення та зонах, закритих для відвідування тощо
б) Обмеження відвідування лісів – допускається за рішеннями територіальних державних органів у галузі лісового та мисливського господарства.
в) Часткові обмеження.
– на промисловий збір квітів, плодів, грибів та ін..,
– на пересування виключно дорогами та стежками.»

 

6. Розгляд пропозицій змін до Лісового кодексу у сфері ДТКЛ, що пропонує Державне агентство лісових ресурсів України.

Зміни пропонується внести у статтю 18 Лісового кодексу України, яка містить основні поняття щодо тимчасового користування лісами, стисло визначає порядок надання лісів у ДТКЛ. Їх зміст обумовлений вимогами частини 1 статті 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», де вказується, що «виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, у тому числі встановлюються строк видачі або надання письмового повідомлення про відмову  у видачі документа дозвільного характеру, вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформлення, видачі дубліката, анулювання документа дозвільного характеру строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа;»

Згідно п. 113 ст. 2 Закону України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» рішення про виділення у встановленому порядку лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування лісами віднесено до дозвільного документу, що вимагає закріплення на рівні закону порядку його видачі.

У нижче приведеному тексті пропозиції до закону Держлісагентства виділені жирним шрифтом, а власні коментарі по тексту позначені курсивом.

«Стаття 18. Тимчасове користування лісами
Об'єктом тимчасового користування можуть бути всі ліси, що перебувають у державній, комунальній або приватній власності.
Тимчасове користування лісами може бути: довгостроковим – терміном від одного до п'ятдесяти років і короткостроковим – терміном до одного року.

Довгострокове тимчасове користування лісами – засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Довгострокове тимчасове користування лісами державної та комунальної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок у постійних користувачів лісами на підставі рішення відповідних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з постійними користувачами лісами та органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.

Рішення про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування лісами приймається протягом двадцяти робочих днів з дня подання документів суб’єктом господарювання.

Виходячи зі змісту цієї статті, тимчасовими користувачами можуть бути не тільки суб’єкти господарювання, а й звичайні громадяни, особи без громадянства та іноземці. Тому у викладеному абзаці і далі по тексту доречно замінити словосполучення «суб’єкт господарювання» на «претендент».
Вказівка про 20 –денний термін суперечить ч. 1 ст. 4- 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», де стосовно строків вказується наступне:
«Строк видачі документів дозвільного характеру становить десять робочих днів, якщо інше не встановлено законом.
Представницький орган місцевого самоврядування розглядає та приймає на пленарних засіданнях рішення щодо видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання або відмови у видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності протягом місяця з дня одержання від суб'єкта господарювання відповідної заяви. «
Висновок: -20 – денний термін слід виправити на 10 – денний.

Доповнення – Проблему корупційних ризиків при вирішенні питання про надання лісових ділянок у ДТКЛ можливо розв’язати шляхом закріплення правової норми про конкурсну основу розгляду заяв, поданих претендентами до органу влади (як правило – обласної адміністрації). Її можливо сформулювати таким чином:

«У випадку надходження декількох заяв про надання той самої лісової ділянки, подані заяви розглядаються на умовах конкурсу шляхом проведення аукціону по продажу права на укладення договору довгострокового тимчасового користування лісами. Порядок проведення аукціонів по продажу права на укладення договору довгострокового тимчасового користування лісами встановлюється Кабінетом Міністрів України.»

Порядок видачі рішення про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування лісами або відмови в його видачі, переоформлення, видачі дубліката, анулювання дозвільними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підставами для відмови у прийнятті рішення є:
подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання рішення, згідно із встановленим вичерпним переліком;

Ця норма потребує розробки та прийняття відповідної Постанови КМУ, що буде врегульовувати порядок видачі рішень про надання ділянок у ДТКЛ.

виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей;
невідповідність документів, поданих суб'єктом господарювання, вимогам законодавства.

Письмове повідомлення дозвільним органом про відмову у видачі рішення про виділення лісових ділянок для довгострокового тимчасового користування надається суб'єкту господарювання особисто або надсилається поштовим відправленням з описом вкладення із зазначенням передбачених законом підстав для такої відмови протягом двадцяти робочих днів.
Підставами для переоформлення рішення є:
зміна найменування суб'єкта господарювання – юридичної особи або прізвища, імені, по батькові фізичної особи – підприємця;
зміна місцезнаходження суб'єкта господарювання.

Щодо «суб’єкта господарювання» – див. вище.

Підставами для видачі дубліката рішення є його втрата або пошкодження.
Рішення анулюється дозвільними органами, що їх видали, у разі:
звернення суб'єкта господарювання із заявою про анулювання рішення;
припинення юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація);
припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця;
встановлення факту надання в заяві та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації;
припинення права користування лісами з підстав, передбачених статтею 22 цього Кодексу.
Рішення про анулювання видається особисто або надсилається суб'єкту господарювання поштовим відправленням з описом вкладення не пізніше п'яти робочих днів з дня прийняття (винесення) рішення.

Тут доречно продублювати ч. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності».

Видача рішення (переоформлення, видача дубліката, анулювання) здійснюється на безоплатній основі.

Довгострокове тимчасове користування лісами приватної власності здійснюється без вилучення земельних ділянок шляхом укладення між власником лісів та тимчасовим лісокористувачем договору, який підлягає реєстрації в органі виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальних органах центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства.
Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісових користувань та інших потреб, передбачених цим Кодексом, здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів, постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Суб'єктами правовідносин тимчасового користування лісами є:
власники лісів або уповноважені ними особи;
підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.
Тимчасовий лісокористувач не має права передавати лісові ділянки в тимчасове користування іншим особам.»