14/09/2012
0Ліс – це жива книга природи, пізнаючи яку щоденно збагачуєшся життєвою мудрістю та відкриваєш для себе невичерпне джерело енергії для нового поступу та праці, яка покликана оберігати найцінніші дари зеленої скарбниці.
В цьому переконуєшся щоразу, коли спілкуєшся з людьми, які на довгі роки пов’язали свою долю з лісовою галуззю. Серед них немає байдужих до того, що відбувається в «зеленому храмі» природи, адже вони по-справжньому віддані своїй справі. А почуття відповідальності за збереження і примноження багатств природи – ключова риса, яка об’єднує когорту кращих працівників та професіоналів галузі.
Серед таких фахівців в області відзначають і головного лісничого Смілянського лісгоспу Віктора Дмитровича Харченка. Він за словами колег, справжній ентузіаст та людина справи. Адже пройшовши всі сходинки лісівничих випробувань, він про специфіку цієї роботи знає не зі слів, а з власного досвіду та практики.
– Ліс – це мрія мого батька, – розповідає Віктор Дмитрович. – Тато хотів вступити до лісотехнічного технікуму, але через життєві обставини реалізувати свою мрію не зміг. Саме він підштовхнув хлопця до такого життєвого вибору і не помилився, мабуть, інтуїтивно відчуваючи, що у сина до цієї справи лежить душа.
Свій перший трудовий стаж Віктор Харченко здобував у Смілянському лісгоспі, де ще до вступу у Малинський технікум та служби в армії працював робочим на лісогосподарських роботах.
Потім 2,5 роки був лісником у Городищенському лісництві, паралельно здобуваючи вищу освіту у на той час Київській сільськогосподарській академії, де вступив на лісогосподарський факультет. Згодом, шість з половиною років пропрацював майстром лісу того ж самого Городищенського лісництва. З 2000 по 2010 рік очолював Будянське лісництво. А вже з 2010 року був призначений на посаду головного лісничого Смілянського лісгоспу.
До таких кар’єрних змін Віктор Дмитрович поставився як завжди відповідально. Хоча і зізнається, що на перших порах було досить важко охопити все й відразу.
– Територія діяльності збільшилася в 6 разів, тож охопити всі напрямки діяльності та все проконтролювати було складно. Вже з перших сторінок посадової інструкції головного лісничого зрозумів, що відповідальний практично за все. Лісові культури, рубки догляду, підготовка рубок головного користування, лісова охорона і їх освіта та атестації, ведення документації – ось далеко не повний перелік обов’язків до яких зобов’язувала нова посада, – розповідає Віктор Харченко.
Однак, з усіма труднощами та випробуваннями посади головного лісничого він справився на відмінно, про що засвідчує висока оцінка його роботи та спільні колективні досягнення, які щороку демонструє Смілянський лісгосп. Все завдяки надзвичайній самовіддачі та працелюбності, без яких у лісовому господарстві не пропрацюєш.
– Часто згадую слова свого першого лісничого, який говорив: «Ненормований робочий день не означає, що ти можеш запізнитися на 15 хвилин. Це означає, що ти можеш затриматися на 2 години після роботи», – говорить Віктор Дмитрович. – Така вона зворотна сторона медалі лісівничого життя. – Адже який може бути нормований робочий день, коли лісокультурний період становить півтора-два тижні і все потрібно встигнути посадити за оптимальних погодних умов. Або коли десь пожежа, то тут не важливо позаробочий це час чи вихідний, – додає він.
З теплотою та вдячністю згадує Віктор Дмитрович своїх керівників та наставників, які допомагали освоювати практичні ази лісівничої професії вже у виробничих умовах. Адже ті райдужні барви, які марились вчорашнім студентам-теоретикам на практиці виявлялися зовсім іншими. – Що таке робота лісника була – і взимку, і влітку і в -20 С і + 30, і в сніг і в дощ – ти на лісових обходах. І кожного дня треба вперед, адже ліс не терпить ні вихідних ні відпусток, – згадує Віктор Дмитрович. – Так гартувалися тодішні лісівники.
Серед тих, хто допомагав опановувати практичні навики виробничої діяльності Віктор Харченко відзначає майстра лісу Городищенського лісництв Валентина Володимировича Шадуру, на той час провідного інженера лісового господарства, а нині заступник начальника обласного управління Василя Івановича Горду, колишнього директора Смілянського лісгоспу Бориса Васильович Яценка та ін.
– Дуже багато чому навчився і від нинішнього керівника лісгоспу – Юрія Юрійовича Сегеди, який є дуже активною, енергійною та ініціативною людиною. Його постійний професійний неспокій та запал передається і всьому колективу. Адже головне у цій складній професії – не сидіти на місці, а рухатися, розвиватися, шукати шляхи більш ефективного ведення лісового господарства, аби досягти більшого результату з меншими затратами.
Важливу роль для успішної роботи підприємства, на переконання головного лісничого, відіграє ще й кадрове забезпечення. І недаремно говорять, що кадри вирішують все. Тож до відбору персоналу в лісгоспі підходять дуже ретельно. – На сьогоднішній день в нас немає жодного працівника лісового господарства, маю на увазі низову ланку, який немає відповідної спеціальної освіти. Колектив молодий, наполегливий та завзятий. – Тут працюють на результат, а не з 8-ої до 17-ої години. І показники й перевірки це показали, – відзначає головний лісничий, а це і є найоб’єктивнішою оцінкою як для керівника лісгоспу, так і для всього трудового колективу .
Втім, життя лісгоспу не обмежується лише трудовими буднями. Адже там, де вміють добре працювати – вміють і відпочивати. Спільні свята, спортивні заходи та розваги теж неабияк згуртовують колектив.
Якби можна було обирати професію та свою життєву дорогу ще раз, лісове господарство не проміняв би на жодну іншу. Адже робота ця до душі – і це головне,- стверджує Віктор Дмитрович.
В народі кажуть, що аби прожити життя недаремно, потрібно викопати колодязь, посадити дерево та виростити сина. Усі ці вимоги як завжди з перевиконанням «плану» Віктор Дмитрович виконав на відмінно – колодязь викопав не один, посадженого лісу за плечима і не перерахувати, а двоє синів – продовжують батьківську справу, ступивши на шлях лісівничих випробувань та злетів.
