Лісівники у Чернівецькій області цілими династіями оберігають зелені масиви

Справжні лісівники кажуть, що ліс – це їхнє життя

«Погляд» поспілкувався з унікальними й відданими своїй справі людьми, які оберігають і відроджують у нашому краї зелені масиви. Вони стверджують: зберегти ліс – їхній головний обов’язок перед майбутніми поколіннями. А ще захоплено розповідають про свої щоденні будні, які для інших можуть видатися подвигами. Тепер читачі «Погляду» знатимуть, чому у лісі сохнуть смереки, у які періоди можна віч-на-віч зустрітися з дикими тваринами, та як справляється зі своїми обов’язками єдина жінка-лісничий на Буковині.

Єдина на Буковині жінка-лісник "тримає" ціле лісництво

Єдина на Буковині жінка-лісівник Розалія Нагірняк "тримає" на своїх тендітних плечах ціле Кіцманське лісництво. І хоча це не зовсім жіноча робота, усе своє життя Р. Нагірняк віддає лісу.

Очолила Кіцманське лісництво Розалія Нагірняк 2008 року. А загалом в лісгоспі – більше тридцяти років (з 1979 року).

Працювати жінці доводиться з сьомої ранку до дев'ятої вечора. Адже хоч і територія лісу, яка належить Кіцманському лісництву, порівняно невелика – 1784 га, протяжність – 50 км (ліс розкиданий від Пруту до Дністра). Тож, аби контролювати роботу та забезпечити лісничих необхідними матеріалами, їй доводиться витратити чимало часу.

Цікаво, що під керівництвом жінки у Кіцманському лісництві чоловіки не вживають алкоголю. Їхню роботу ліснича контролює. Якщо керівник побачить їх в нетверезому стані – відразу заява на звільнення.

Керівником у Кіцманському лісництві працівники задоволені, є робота, вчасно отримують зарплату.

– Якщо хочеш працювати, є гарна зарплата та не виникає жодних проблем із фінансуванням, – каже Р. Нагірняк.

Щодо лісових мешканців, то кіцманська ліснича каже, що у їхньому лісі не зустрічала ані вовків, ані оленів, хіба що "вовків" на двох ногах.

«Змалку знаю усе про ліс, без нього не уявляю життя»

Олександр Чебан, головний лісничий ДП «Сокирянський лісгосп»

Родом я з села Клішківці Хотинського району. Де-юре у лісовій галузі з 2007 року (головним лісничим працюю з 2012-го), а де-факто – з дитинства. Про себе можу сказати, що виховувався у лісі, адже змалку знаю усе про ліс, без нього не уявляю життя. Перший досвід лісівника набував від рідних – батька і старшого брата, які й досі є для мене взірцем.

Сьогодні виховую двох синів – Дмитра (1,5 року) і Максима (три місяці). Коли вони трохи підростуть, обов’язково передаватиму їм свій досвід. Переконаний, вони полюблять ліс так само, як я, і згодом також працюватимуть у лісовому господарстві.

Як і кожен добрий лісівник, вважаю, що дерева, рослини, птахів і тварин необхідно охороняти. Дикі звірі у нашому лісгоспі трапляються не дуже часто, але коли вони є – це чудовий показник. Їх необхідно не боятися, а оберігати, щоб збільшити їхню популяцію. Тим, хто лякається цих тварин, скажу: якщо їх не чіпаєш, то і вони нікого не чіпатимуть.

Стосовно непроханих гостей, браконьєрів, то суттєвих випадків такого господарювання у нашому лісгоспі не було. А коли трапляються, наприклад, порушення правил полювання, то одразу реагуємо згідно з чинним законодавством.

"Люблю свою роботу, свій карпатський край"

Костянтин Жолован, лісоруб Чемернарського лісництва ДП "Берегометське ЛМГ"

4 жовтня взяв участь у XV Всеукраїнському чемпіонаті лісорубів, яке провело Державне агентство лісових ресурсів України. Представляючи Буковину на цих змаганнях, посів 7 місце із понад 35 учасників.

Досягти успіху мені допомогла щоденна наполеглива праця, постійне вдосконалення майстерності. А також вміла батьківська і тренерська порада та підтримка викладача Сторожинецького лісового коледжу Віталія Слюсарчука, який допомагав у підготовці до змагань.

Загалом, я наполегливо йду до поставленої мети, по-іншому не можу. Люблю свою роботу, свій край, а ще радий, що у мене чудова сім’я, яка розуміє і підтримує мене. Дружина Леонтина – перший порадник і критик, синочок Сергійко вже й сам придивляється, як працює ота бензопила, а мала Варварка хоч іще тільки на ніжки звелася, та , вірю, що незабаром і вона стане найкращим моїм вболівальником.

Захист лісу – справа, що передається від батька до сина

Віктор Орендович, директор Сторожинецького держлісгоспу, лісівник з 30-літнім стажем

– Про те, що обрав професію лісника – ніколи не шкодував. Адже і мій дід, і батько – були лісниками, сини також пов'язали своє життя з лісом. Захищаю "зелені ресурси" тридцять років. За цей час траплялося чимало незабутнього, бачив найрізноманітніших диких звірів, цікавих історій безліч. Та є й, звичайно, чимало негативного. Дуже важка праця лісничого. Уявіть, одному доводиться наглядати за 450 га лісу, справитися дуже важко. А люди ж цього не розуміють, виїжджають на природу, залишають після себе купи сміття, а ми його потім маємо збирати на такій великій території. Ліс не поважають. Раніше траплялося, що залишали багаття, зараз, слава Богу, такого вже нема. Аби унеможливити всі ці випадки, лісівники облаштовують спеціальні місця для відпочинку.
На Сторожинеччині відкрили нову лісову дорогу протяжністю 3 км

Існують й інші, більш природні проблеми. У наших лісах трагедія – масово сохнуть смереки, від цього просто сльози навертаються. Причин багато, одна з них – не підходять умови, крім того, вже два місяці фактично нема дощу, а в смереки поверхнева коренева система, тобто з глибин землі воду їй важко дістати. Лісничі намагаються зберегти ліс, адже не дай Боже, залишити Карпати без нього. Замість смерек насаджують дуби, буки і таке інше. Зараз контролювати ситуацію лісівникам допомагає супутникове спостереження, і це великий плюс. Сподіваємось, що згодом фінансування лісового господарства буде ліпшим, завдяки чому можливостей у "господарів лісу" побільшає.

У рідному лісі і вовка бачив, і блуд брав

Григорій Істратій, помічник лісника у Красноїльську

У лісі працюю майже 40 років. За ці роки бувало всяке. І диких звірів бачив, і браконьєрів ловив. Якось натрапив на вовка. Відстань між нами була лише якихось кілька метрів. Вочевидь, тварина була не голодна, бо вже за хвилину втекла, а я собі пішов далі. Навіть злякатися не встиг. А ще бачив ведмедів, диких кабанів й інших мешканців лісу. На щастя, на значній і безпечній відстані.

Браконьєри – справжня біда для лісництва. Зараз їх, щоправда, вже не так багато, однак не так давно зустрічав їх у лісі досить часто. Пам'ятаю, доводилось ловити цілу групу. Їх було десятеро, а нас (покликав на допомогу прикордонників) – лише шестеро.

Супутникова система спостереження, про яку зараз багато мови, вважаю, дуже потрібна річ й варта тих коштів, що на неї витрачають. У нашому лісництві вона ще не показала результатів, проте колеги з інших лісництв розповідали, як за допомогою цієї системи виявили незаконну вирубку лісу, завдяки чому вдалося швидко відреагувати й впіймати злодіїв.

У нашому лісі чимало таких місць, де, як кажуть, блуд бере. Якось і я потрапив у таке місце. Хоча знаю ліс, як своїх п'ять пальців, заблукав. Три години не міг знайти вихід. Негустий туман ускладнював ситуацію. Зрештою таки вдалося вийти з лісу.

Зазвичай у ліс йду на увесь день. Проте час від часу, коли треба помітити дерева, які необхідно зрубати, виходжу на кілька днів.

Загалом у лісі багато цікавого, головне – побачити. Ось, наприклад, зараз – шлюбний період у лосів. Саме зараз є велика імовірність побачити цих тварин.

А поза лісом живу, як і всі. У спадок від мого діда мені дісталась унікальна дерев'яна криниця з незвичайною водою. Вона солона, точніше – ропа. Концентрація солі у воді така велика, що у ній не тоне навіть яйце. Колись купувати цю воду до діда приїздили з усіх довколишніх сіл. Її використовували для приготування їжі замість солі. Зараз криницею не користуються, однак я планую її відновити. Хоча б для власних потреб.