20/10/2020
0Видатний природознавець Георгій Миколайович Висоцький.
Георгій Миколайович Висоцький належить до плеяди видатних учених-енциклопедистів, які внесли вагомий вклад у розвиток широкого спектра природничих наук і формування усталених понять щодо розвитку природи, пізнання її закономірностей та практичного використання набутих для розвитку суспільства. Надзвичайна широта його наукових інтересів і наукові здобутки дали змогу залишити глибокий слід у зародженні та становленні деяких наукових напрямів – агролісомеліорації, лісівництва, лісокультурної справи, ґрунтознавства, ландшафтознавства, геоботаніки, екології, географії, гідрології, кліматології та метеорології.
Г. М. Висоцький був ініціатором і організатором створення Всесоюзного агролісомеліоративного інституту (УкрНДАЛМІ), основним завданням якого був розвиток степового лісівництва та агролісомеліорації у зоні нестійкого зволоження колишнього СРСР. Оскільки багато питань щодо обґрунтування лісорозведення на той час ще не були вирішені, то зазначені обставини сприяли розширенню досліджень із супутніх дисциплін, у яких він здобув не менший авторитет, ніж у його улюбленій справі – лісівництві та агролісомеліорації. Вони були необхідні йому тому, що ці науки вивчають місце існування лісів, а «вивчати ліс, його будову, його життя, відірвано від одночасного вивчення середовища, безцільно» – стверджував учений.
Георгій Миколайович Висоцький народився 7 лютого (ст. ст.) 1865 р. в Україні, в селі Микитівка колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії в сім’ї небагатого землевласника. У 1886 р. він закінчив у Москві реальне училище і того ж року вступив до Петровської (нині Тімірязєвська) сільськогосподарської академії. Особливо на формування його наукових інтересів вплинули лекції К. А. Тімірязєва і Н. К. Турського. Розповіді останнього про досягнення штучного степового лісорозведення значною мірою визначили життєвий шлях Висоцького.
Закінчивши у 1890 р. академію, молодий учений-агроном протягом двох років проходив практику у Бердянському степовому лісництві, а потім був зарахований до складу Особливої експедиції Лісового департаменту, яку очолив у 1892 р. професор агрономії В. В. Докучаєв. Через дванадцять років він завідував Велико-Анадольською дільницею експедиції, реорганізованою у 1899 р. у Маріупольське дослідне лісництво, створивши систему із 45 лісових смуг, які й нині є гордістю агролісомеліоративної науки та об’єктом світового значення. Так, агроном Висоцький назавжди пов’язав свою долю із степовим лісорозведенням.
Починаючи з ХІХ століття лісорозведення у степу розвивалося методом інтуїтивного пошуку, що дало позитивні результати (Ломи ковський, Скаржинський, Де-Карріер та ін.), але не мало під собою потужної наукової основи. Тому, Висоцький розпочав діяльність із різнобічного поглибленого вивчення всього комплексу чинників, що обумовлюють життя лісу в степу, насамперед ґрунтів степової зони та водного режиму ґрунтів. Основним висновком стало положення про те, що масивний ліс витрачає більше вологи, ніж природна степова чи сільськогосподарська культурна рослинність. Це положення було новим і для багатьох несподіваним. Тому, воно стало обґрунтуванням переходу в степу на смугове лісорозведення, яке рекомендувала Особлива експедиція.
У зв’язку з визначальною роллю вологи для лісу у степу, Висоцький намітив основні шляхи підвищення його стійкості: вибір найбільш вологозабезпечених типів ґрунтів і добір найбільш посухостійких деревних порід. У кожному з цих напрямів ним створені важливі теоретичні розробки. З недоліком зволоження ґрунтів Висоцький пов’язував близьке залягання в них карбонатів, гіпсу і легкорозчинних солей. Залежно від глибини їх залягання учений розробив шкали лісопридатності степових ґрунтів, які не втратили актуальності дотепер. Висоцькому належить ідея створення у степу насаджень за деревно-чагарниковим типом, оскільки чагарники, добре оберігаючи ґрунти від заростання бур’янами, самі транспірують порівняно невелику кількість вологи, ощаджуючи її.
Г.М. Висоцький із онуком
І якщо на початку своєї наукової діяльності Висоцький неоднозначно ставився до питань степового і смугового полезахисного лісорозведення вважав їх виправданими лише у тих випадках, коли є можливість вирощування стійких, життєздатних насаджень, то в останні роки життя він став лояльніше відноситися до полезахисних смуг, але при цьому завжди підкреслював, що їх значення може бути позитивним лише при широкому охопленні степових площ і системному розташуванні смугових насаджень. Тому деяким дисонансом цьому є публікації останніх років вітчизняних авторів стосовно доцільності степового лісорозведення та агролісомеліорації.
Георгій Висоцький створив новий науковий напрям – учення про лісову пертиненцію, в якому розглядав питання позамежного впливу лісу на температуру і вологість повітря, швидкість вітру, снігорозподіл, ґрунти, підґрунтові води. На підставі отриманих результатів, ученим було зроблено практичні висновки, зокрема запропоновано продувну конструкцію лісових смуг, що сприяє більш рівномірному розподілу снігу на полях і забезпечує кращі умови для вирощування сільськогосподарських культур.
Вчений стояв біля витоків лісової типології, зокрема типології дібров, і лісорослинного районування. Висоцькому належить ідея і запропонований термін «лісорослинного районування». Він розробив принципи, методи і сформулював практичне значення районування територій у лісорослинному відношенні, з яких основним учений вважав раціональну порайонну спеціалізацію лісового господарства (у межах смуги від Молдавії до Уралу) з детальною характеристикою типів дібров у зв’язку з особливостями клімату і ґрунтових умов.
Професор Висоцький плідно працював на піщаних масивах степової зони, зокрема, найбільшого з них – Олешківського, або Нижньодніпровських пісків. Він першим детально вивчив особливості цих своєрідних у природному відношенні об’єктів, виявивши специфіку піщаних ґрунтів, їх особливі лісорослинні властивості. На основі зазначених робіт ним були запропоновані способи комплексного використання піщаних земель степової зони, які були враховані при залісенні арен. Ним було обґрунтовано принципи часткового залісення піщаних земель і утримання частини площ пісків напіврозбитими для поповнення запасів прісних підґрунтових вод. Поширення усихання насаджень, що відбувається в останні десятиліття, на майже суцільно залісених у 50-і роки минулого століття площах пісків, є підтвердженням вірності висновків професора Висоцького.
Працюючи у степах, Г. М. Висоцький провів ботанічні дослідження, які визнані класичними. Він продовжив і розвинув розпочаті Г. І. Танфільєвим дослідження. Висоцький є визнаним знавцем степів у цілому та як особливого типу природного ландшафту. Його описи степів, що стали класичними, відзначаються детальною характеристикою і класифікацією степової рослинності. Прикладами таких описів є його роботи «Степи Европейской России» і «Ергеня (культурно-фитологический очерк)». У останній монографії дано повний опис рослинності цього своєрідного регіону на тлі ретельного аналізу всього комплексу природних умов.
Одним із перших Висоцький встановив зміну степової рослинності під впливом діяльності людини, зокрема внаслідок надмірного безсистемного випасання худоби, внаслідок чого відбувається ксерофітизація рослинності, яка проходить декілька визначених ним послідовних фаз, і формування напівпустельних угрупувань рослинності. На Єргенях корінні угрупування ковили і типчака витіснялися полинами. Тому, розповсюдження на північ ксерофітної рослинності може бути обумовлене не лише посиленням посушливості клімату, але й надмірним випасанням худоби, яке Висоцький назвав пасовищною дигресією. Ці процеси стали характерними і для південних районів сучасної України, і тому встановлені Висоцьким закономірності використовують у сучасних дослідженнях.
Засновники УкрНДІЛГА серед своїх учнів
Проте найважливішими теоретичними досягненнями Висоцького як біолога є обґрунтування необхідності й розробка методики комплексного вивчення рослинності та місця її існування. Рослина і середовище розглядалися ним як нерозривна єдність, епігена. Він прагнув створити нову науку – покровознавство, об’єднуюче вчення про рослинний покрив і місце його існування та присвятив цьому питанню низку своїх праць.
Г.М. Висоцький у останні роки життя (маловідоме фото)
Значним є внесок Г. М. Висоцького у ґрунтознавство. До зазначених вище здобутків слід додати те, що вчений вивчав ґрунт насамперед як місце існування рослин, як арену їх життя, живу систему. Висоцький завжди відносив ґрунтознавство до біологічних (а не геологічних, як було прийнято на той час) дисциплін, оскільки був одним із небагатьох, хто прийшов у ґрунтознавство з біології. Саме тому, він приділяв величезну увагу ролі вологи у ґрунті, який порівнював із кров’ю живих організмів, пов’язуючи всі процеси, що відбуваються у ґрунті, із циркуляцією ґрунтових розчинів. Визначальну роль води Висоцький використовував і при класифікації ґрунтів, розмістивши їх у системі координат з осями зміни кількості опадів і рельєфу. Це дало змогу виявити в різних зонах на однакових елементах рельєфу багато в чому аналогічні ґрунти.
Вивчаючи морфологію ґрунтів, а також обґрунтовуючи генетичні горизонти, виділені В. В. Докучаєвим, Висоцький, будучи фахівцем із лісового ґрунтознавства, створив за його визначенням «глибокоґрунтове» ґрунтознавство, оскільки проводив вивчення далеко за межами горизонтів А, В і С. Спостереження за вологістю під лісом велися ним завглибшки 15–17 м упродовж вегетаційного періоду майже на всю зазначену глибину. Це дало змогу досліднику створити вчення про типи водного режиму ґрунтів, що використовується дотепер.
У науковій кліматології Висоцький одним із перших почав вивчати мікроклімат, установивши закономірності в розподілі мінімальних температур на поверхні ґрунту, у зв’язку з рельєфом і рослинністю. Його роботи з вивчення закономірностей приземних повітряних течій, що викликають буревії та перерозподіл снігу, вважаються класичними. Висоцький склав кліматичну карту України і її перше агрокліматичне районування. Ним розраховано гідротермічний коефіцієнт (омброевапорометричний корелятив), розроблено теорію трансгресивної ролі лісів. Його відоме положення: «ліс сушить рівнини і зволожує гори» викликало жваву дискусію в науці. Все це дало підставу А. Г. Ісаченку (1953) визнати Г. М. Висоцького, агронома за освітою й лісовода за родом діяльності, «видатним вітчизняним географом».
Завершуючи аналіз творчої спадщини Г. М. Висоцького, підкреслимо його постійне прагнення щодо пошуку закономірностей і взаємозв’язків у природі, методів поліпшення перетворених людиною природних екосистем, формування оптимізованих агролісоландшафтів і забезпечення на цій основі їхнього сталого розвитку, як це нині сформульовано і є пріоритетом світової спільноти.
Непересічною була науково-педагогічна та організаторська діяльність Георгія Миколайовича. Багато років Висоцький викладав курси ґрунтознавства, лісознавства і луківництва в Київському і Сімферопольському університетах (1916–1923), а потім у Мінському (1924–1926) і Харківському (1927–1930) сільськогосподарських інститутах.
Наукова спадщина
Багато хто з його учнів стали із часом видатними вченими-лісоводами, ґрунтознавцями, геоботаніками. Серед них академіки Ф. Н. Харитонович, А. Б. Жуков, С. С. Соболєв, П. С. Погребняк, член-кореспондент С. С. П’ятницький, професори Б. І. Логгінов, М. М. Дрюченко, П. П. Ізюмський, О. С. Скородумов, О. Л. Бєльгард. Численні його послідовники й нині.
Він був співорганізатором заснування низки лісових дослідних станцій та єдиного в Україні НДІ лісового профілю – УкрНДІЛГА, якому нині виповнюється 80 років.
Заслуги Г. М. Висоцького були високо оцінені за життя. Він був дійсним членом ВАСГНІЛ і Академії наук УРСР. У 1930 р. на II-му Міжнародному конгресі ґрунтознавців його було вибрано почесним головою секції лісового ґрунтознавства.
Г. М. Висоцький залишив значну наукову спадщину (близько двохсот публікацій, а також рукописних матеріалів) у різних галузях природничих наук. Його ідеї на багато років визначили напрями розвитку агролісомеліоративної науки та степового лісівництва. У ґрунтознавстві вони стали основою фундаментальних досліджень водного режиму ґрунтів і водного балансу. Так саме широко використовуються його розробки у ландшафтознавстві, геоботаніці, екології, кліматології, гідротехніці, меліорації та ін. Значна частина з них ще потребує глибокого осмислення і продовження досліджень як сучасного стану, так і далеких перспектив.
Було б доречним для вшанування пам’яті цього видатного вченого-природознавця встановити державну пам’ятну медаль ім. Г. М. Висоцького для молодих науковців і національну грошову премію його імені для науковців, що відзначились на науковій ниві лісівничого профілю.
