Ухвалено закон щодо розмежування земель державної та комунальної власності +

Верховна Рада України прийняла Закон “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності”.

У Законі, зокрема, передбачено, що землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; наділи, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, а також усі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності.

Згідно із Законом у державній власності залишаються: земельні ділянки у межах населених пунктів, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності; наділи, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, ділянки Національної академії наук України, державних галузевих академій наук, а також ті, які належать до земель оборони. Крім того, у державній власності залишаються: земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; землі зон відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності.

Законом встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать: земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; наділи, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності, а також ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об’єктів у комунальну власність.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватися у державну власність, належать: земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об’єктів у державну власність.

Проект закона от 13.02.2012 и все документы к нему ЗДЕСЬ

Ниже текст законопроекта ко второму чтению и пояснительная записка к проекту от 13.02.2012. Интересно, что вчера  ВР  уже зарегестрировала два законопроекта по отмене принятого  документа. Как я понял при беглом просмотре законопроекта все решения о смене целевого назначения и передаче в собственность, как государственных, так и коммунальных земель лесохозяйственного значения будут приниматься Кабмином. Многие лесные почвы отнесены к особо ценным, что видимо приведет  к удорожанию компенсационных платежей за "потери л.-х. прпоизводства". М.П.

Проект
(Тираж 18.06.2012)

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27):
1) пункт «ґ» статті 6 викласти в такій редакції:
«ґ) погодження питань, пов'язаних із зміною цільового призначення особливо цінних земель державної та комунальної власності, припиненням права постійного користування ними відповідно до цього Кодексу»;
2) у статті 9:
пункт «а» викласти в такій редакції:
«а) реалізація права власності на землі комунальної власності територіальної громади міста»;
пункти «б» – «г» та «д» виключити;
3) у статті 12:
пункт «а» викласти в такій редакції:
«а) реалізація права власності на землі комунальної власності територіальних громад»;
пункти «б» – «г» виключити;
4) пункт «а» частини першої статті 13 викласти в такій редакції:
«а) реалізація права власності на землі державної власності відповідно до цього Кодексу»;
5) пункт «а» частини першої статті 17 викласти в такій редакції:
«а) реалізація права власності на землі державної власності відповідно до цього Кодексу»;
6) статтю 20 доповнити частинами шостою та сьомою такого змісту:
«6. Зміна цільового призначення особливо цінних земель допускається для розміщення на них об'єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об'єктів соціально-культурного призначення, об'єктів, пов’язаних з видобуванням корисних копалин, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов'язаних з їх експлуатацією, а також у випадку відчуження земельних ділянок для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, віднесення земель, зазначених у пунктах «а», «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, земель історико-культурного призначення.
Віднесення особливо цінних земель державної чи комунальної власності, визначених у пунктах «а» та «б» частини першої статті 150 цього Кодексу, до земель інших категорій здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.
Погодження матеріалів місця розташування об’єкта, що передбачається розмістити на земельній ділянці особливо цінних земель державної чи комунальної власності із зміною її цільового призначення, здійснюється за погодженням з Верховною Радою України в порядку, визначеному статтею 151 цього Кодексу.
7. Зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико – культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України»;
7) частину другу статті 77 викласти в такій редакції:
«2. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності»;
8) у статті 83:
частину другу викласти в такій редакції:
«2. У комунальній власності перебувають:
а) всі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;
б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування»;
після частини другої доповнити новою частиною такого змісту:
«3. Земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місця знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, передаються за рішеннями органів виконавчої влади до комунальній власності».
У зв’язку з цим частини третю–п’яту вважати відповідно частинами четвертою – шостою;
у частині п’ятій:
пункт «б» викласти в такій редакції:
«б) відчуження земельних ділянок для суспільних потреб та з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону»;
пункт «г-1» виключити;
друге речення частини шостої викласти в такій редакції:«Управління зазначеними земельними ділянками здійснюється відповідно до закону»;
9) у статті 84:
частину другу викласти в такій редакції:
«2. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом»;
частину третю виключити;
у частині четвертій:
пункті «з» викласти в такій редакції:
«з) земельні ділянки, закріплені за вищими начальними закладами державної форми власності»;
пункт «и» виключити;
доповнити пунктом «і» такого змісту:
«і) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних угод, ратифікованих Верховною Радою України»;
пункт «д» частини пятої виключити;
10) у статті 86:
назву викласти в такій редакції:
«Стаття 86. Спільна власність на земельну ділянку»;
частину другу викласти в такій редакції:
«2. Суб'єктами права спільної власності на земельну ділянку можуть бути громадяни та юридичні особи, а також держава, територіальні громади»;
12) статтю 117 викласти в такій редакції:
«Стаття 117. Передача земельних ділянок державної власності в комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності в державну власність
1. Передача земельних ділянок державної власності в комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють реалізацію права власності держави чи територіальної громади на земельні ділянки відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
У рішеннях органів виконавчої влади чи місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки до державної чи комунальної власності зазначається її кадастровий номер, місце розташування, площа земельної ділянки, цільове призначення, відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку, обмеження у її використанні.
На підставі рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки до державної чи комунальної власності складається акт приймання-передачі цієї земельної ділянки.
Рішення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки до державної чи комунальної власності разом з актом її приймання-передачі є підставою для державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на неї.
2. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних угод, ратифікованих Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об’єктів у комунальну власність.
3. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у державну власність, належать земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій,крім випадків передачі таких об’єктів у державну власність.»;
13) статтю 122 викласти в такій редакції:
«Стаття 122. Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо реалізації прав власності на землю від імені держави та територіальної громади
1. Сільські, селищні, міські ради здійснюють реалізацію права власності відповідних територіальних громад на землі та земельні ділянки комунальної власності.
2. Київська та Севастопольська міські ради здійснюють реалізацію права власності територіальної громади на землі та земельні ділянки комунальної власності.
3. Районні державні адміністрації на території району здійснюють реалізацію права власності держави на землі та земельні ділянки державної власності у межах сіл, селищ, міст районного значення та за межами населених пунктів.
4. Обласні державні адміністрації на території області здійснюють реалізацію права власності держави на землі та земельні ділянки державної власності, розташовані у межах міст обласного значення, а також на землі та земельні ділянки за їх межами, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена.
5. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації здійснюють реалізацію права власності держави на землі та земельні ділянки державної власності, розташовані у межах їх територій.
6. Рада міністрів Автономної Республіки Крим на території Автономної Республіки Крим здійснює реалізацію права власності держави на землі та земельні ділянки державної власності, розташовані у межах міст республіканського значення, а також на землі та земельні ділянки за їх межами, що не входять до складу певного району.
7. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради здійснюють реалізацію права спільної власності територіальних громад на земельні ділянки.
8. Державні органи приватизації здійснюють реалізацію права державної власності на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти державної власності, які підлягають приватизації.
9. Кабінет Міністрів України здійснює реалізацію права державної власності на землі та земельні ділянки, розташовані за межами адміністративно-територіальних одиниць, крім випадків, визначених частинами третьою-шостою та восьмою цієї статті.
10. Органи, визначені у цій статті, при реалізації права власності на землю можуть: формувати земельні ділянки із земель відповідної власності, розпоряджатись ними, зокрема передавати їх на правах власності, постійного користування, оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту, припиняти право постійного користування ними, а також здійснювати інші дії, передбачені земельним законодавством України щодо реалізації права власності на них.
11. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, районні державні адміністрації здійснюють реалізацію права власності держави на землі та земельні ділянки державної власності з такими особливостями:
передача у власність, користування, припинення права постійного користування земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній власності, із зміною цільового призначення таких земельних ділянок здійснюються за погодженням з Кабінетом Міністрів України;
припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «б» та «в» частини першої статті 150 цього Кодексу, з підстав добровільної відмови від права користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України»;
14) у статті 123:
частину першу доповнити абзацом шостим такого змісту:
«Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна, що перебувають у державній та комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті «а» частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування»;
частину другу доповнити словами «які, згідно встановлених цим Кодексом повноважень здійснюють реалізацію права державної чи комунальної власності на зазначену земельну ділянку»;
частини сьому та восьму замінити трьома частинами такого змісту:
«7. Якщо земельна ділянка надається у користування за погодженням з Верховною Радою України, погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, які із своїми пропозиціями та позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації подають зазначений проект до Кабінету Міністрів України, який розглядає ці матеріали та подає їх до Верховної Ради України для прийняття відповідного рішення.
8. Якщо земельна ділянка надається у користування за рішенням Кабінету Міністрів України, або за погодженням з Кабінетом Міністрів України погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, які розглядають його і в місячний строк подають зазначений проект із своїми пропозиціями та позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації до Кабінету Міністрів України для прийняття відповідного рішення.
9. Якщо земельна ділянка надається у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом – після отримання позитивного висновку такої експертизи) подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, яка розглядає його і в місячний строк подає зазначений проект із своїми пропозиціями до Верховної Ради Автономної Республіки Крим».
У зв’язку з цим частини дев’яту – одинадцяту відповідно вважати частиною десятою-дванадцятою;
після частини десятої доповнити двома новими частинами такого змісту:
«11. При передачі земельних ділянок державної власності у постійне користування підприємств, установ, організацій комунальної власності одночасно здійснюється передача земельних ділянок державної власності в комунальну власність і навпаки.
12. На підставі рішення про передачу будівлі, споруди, іншого об'єкта нерухомого майна державної власності в комунальну власність приймається рішення про передачу в таку ж власність земельної ділянки, на якій розміщений об'єкт передачі.
На підставі рішення про передачу будівлі, споруди, іншого об'єкта нерухомого майна комунальної власності в державну власність в таку ж власність переходить земельна ділянка, на якій розміщений об'єкт передачі».
У зв’язку з цим частини одинадцяту та дванадцяту вважати відповідно частинами тринадцятою та чотирнадцятою;
15) в абзаці першому частини першої статті 133 слова «земельні ділянки, які належать громадянам та юридичним особам на праві власності» замінити словами «земельні ділянки державної, комунальної та приватної власності, якщо інше не встановлено законом»;
16) доповнити статтею 148-1 такого змісту:
«Стаття 148-1. Перехід права власності на земельні ділянки, що перебувають у користуванні
1. До особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов’язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.
2. У разі переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні, від держави до територіальної громади або від територіальної громади до держави до набувача земельної ділянки переходять права та обов’язки власника земельної ділянки за правовідносинами постійного користування нею.
3. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов’язана повідомити про це її користувачів із зазначенням:
кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки;
найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім'я, по батькові (для фізичних осіб);
місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси;
платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельними ділянками у грошовій формі).
Повідомлення надсилається користувачам земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому (їм) особисто під розписку.
Повідомлення про перехід права власності від держави або територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки.
4. За згодою сторін договору (оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту, застави) ними можуть бути внесені до договору зміни із зазначенням нового власника земельної ділянки.
5. Вимоги цієї статті поширюються на випадки переходу повноважень від одного органу державної влади до іншого органу при реалізації права державної власності на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні»;
17) у статті 149:
частину другу викласти в такій редакції:
«2. Вилучення земельних ділянок із постійного користування провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, які відповідно до статті 122 цього Кодексу здійснюють реалізацію права власності держави, територіальної громади на такі земельні ділянки»;
частини третю – дев'яту виключити;
18) у статті 150:
у назві слова «їх вилучення» замінити словами «припинення прав на них»;
частини першу та другу викласти в такій редакції:
«1. До особливо цінних земель відносяться:
а) у складі земель сільськогосподарського призначення: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття;
б) торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини;
в) землі, надані в постійне користування НВАО "Масандра" та підприємствам, що входять до його складу; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів;
г) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі історико-культурного призначення.
2. Припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в», «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України»;
19) у статті 173:
частину третю викласти в такій редакції:
«3. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті»;
доповнити частиною четвертою такого змісту:
«4. Землі та земельні ділянки державної власності, які включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватись у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяг із Державного земельного кадастру із зазначенням в них кадастрових номерів земельних ділянок, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки»;
11) у статті 116:
назву доповнити словами «із земель державної та комунальної власності»;
частину п'яту викласти в такій редакції:
«5. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом»;
20) у частині другій статті 209 слова «розмежування земель державної та комунальної власності» виключити;
21) пункти 10 – 12 розділу Х «Перехідні положення» виключити.

4. Частину четверту статті 4 Закону України «Про оренду землі» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 10, ст. 102 ) викласти в такій редакції:
«Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, що здійснюють реалізацію права власності держави на землю відповідно до повноважень, визначених Земельним кодексом України».

3. У Законі України «Про землеустрій» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 36, ст. 282 із наступними змінами):
1) пункт “ґ” частини другої статті 25 виключити;
2) статтю 46 доповнити частиною новою такого змісту:
«Складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місця знаходження, площі та цільового призначення), які переходять до комунальної власності відповідної територіальної громади»;
3) статтю 49 виключити;
4) частину першу статті 50 викласти в такій редакції:
«Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється при формуванні нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміні цільового призначення земельної ділянки».

2. У статті 7 Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 34, ст. 228; 2000 р., N 5, ст.35; 2001р., N 9, ст.39; 2002р., N 26, ст.173, 2004р., N 10, ст.96; 2005 р., N 25, ст.333; 2006 р., N 4, ст.63; 2009 р., N 10-11, ст.137, із змінами внесеними законом України від 23 лютого 2012 року N 4445-VI ):
частину шосту викласти в такій редакції:
«6.Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, – з дня державної реєстрації такого права»;
доповнити частиною сьомою такого змісту:
«7. Передача об'єкта у державну чи комунальну власність є підставою для передачі у таку ж власність земельної ділянки, на якій розміщений об'єкт передачі. Кадастровий номер та розмір такої земельної ділянки зазначається у рішенні органу, зазначеного у статті 4 цього Закону, про передачу відповідного об'єкта у державну чи комунальну власність».

6. Пункт 4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 18, ст.141; із змінами, внесеними законом України № 4152–VI від 9 грудня 2011 року) виключити.

5. Абзац шостий частини першої статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 38, ст. 471; 2008 р., № 48, ст.358) виключити.

7. Пункт 4 частини першої статті 19 Закону України «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 2-3, ст. 3) виключити.

8. У Законі України «Про Державний земельний кадастр» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., № 8, ст.61):
у абзаці першому частини першої статті 32 слова «адміністративно-територіальної одиниці та про затвердження документації із землеустрою» замінити словами «адміністративно-територіальної одиниці, про затвердження документації із землеустрою»;
2). У розділі VІІ «Прикінцеві та перехідні положення»:
абзац сьомий підпункту «б» підпункту 2 пункту 5 викласти в такій редакції: «шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів»;
у пункті 7 слова «До розмежування земель державної та комунальної власності формування земельних ділянок із земель запасу, не переданих у власність та користування» замінити словами «До державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності».

IІ. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.
2. Визнати таким, що втратив чинність, Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., N 35, ст. 411; 2008р., №27-28, ст.253; 2009р., № 23, ст.281; 2012 р., № 8, ст.61).
3. З дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:
а) земельні ділянки:
на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;
які знаходяться у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;
б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у пунктах «а» – «б» пункту 4 цього розділу.
4. У державній власності залишаються:
а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки:
на яких розташовані будівлі, споруди, інші об’єкти нерухомого майна державної власності;
які знаходяться у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук;
які належать до земель оборони;
б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних угод, ратифікованих Верховною Радою України;
в) землі зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
г) всі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у пункті «а» пункту 3 цього розділу.
5. Державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 та 4 цього розділу здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України здійснюють реалізацію права власності на них, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.
6. У разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 та 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюється:
у межах населених пунктів – сільськими, селищними, міськими радами;
за межами населених пунктів – районними державними адміністраціями, а у разі якщо земельні ділянки не входять до складу певного району – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними державними адміністраціями.
7. З дня набрання чинності цим Законом землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими.
8. У разі якщо межі сіл, селищ, міст не встановлені відповідно до вимог статей 174, 175 та 176 Земельного кодексу України, визначення меж земель державної та комунальної власності здійснюється з урахуванням меж населених пунктів, зазначених у Державному земельному кадастрі.
9. Здійснення права власності на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначені у пункті 3, 4 цього розділу, здійснюється після державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку.
10. Рішення про затвердження проектів розмежування земель державної та комунальної власності, затверджені до набрання чинності цим Законом, разом з витягом із зазначених проектів із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, які відносяться цими проектами до державної чи комунальної власності, є підставою для здійснення державної реєстрації земельних ділянок та державної реєстрації права власності держави, територіальної громади на земельні ділянки.
11. Матеріали проектів землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності, розроблених та не затверджених до набрання чинності цим Законом, можуть використовуватися при розробці схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, матеріалів інвентаризації земель, а також іншої документації із землеустрою.
12. Кабінету Міністрів України:
протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
протягом року з дня опублікування цього Закону забезпечити оформлення органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями права постійного користування земельними ділянками, які використовують земельні ділянки державної власності без документів, які посвідчують право користування ними;
протягом року з дня опублікування цього Закону забезпечити визначення будівель, споруд, інших об'єктів нерухомого майна державної власності, право власності на які не зареєстровано, та забезпечити здійснення державної реєстрації такого права
13. Рекомендувати органам місцевого самоврядування протягом року з дня опублікування цього Закону:
забезпечити оформлення комунальними підприємствами, установами, організаціями права постійного користування земельними ділянками, які використовують земельні ділянки державної власності без документів, які посвідчують право користування ними;
забезпечити визначення будівель, споруд, інших об'єктів нерухомого майна комунальної власності, право власності на які не зареєстровано, та забезпечити здійснення державної реєстрації такого права.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта
Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» був прийнятий Верховною Радою України ще на початку 2004 року та передбачав проведення розмежування земель державної та комунальної власності за проектним принципом, фактично шляхом проведення інвентаризації всіх земельних ділянок як державної та комунальної, так і приватної власності.
З моменту прийняття Земельного кодексу Україні із загальної кількості проектів затверджено лише 73 на загальну площу 165,91 тис. гектарів, але право власності навіть на вказані землі до цього часу не зареєстровано. Головною вадою існуючого Закону, яка робить Закон таким, що навряд чи буде реалізований в повному обсязі, є надмірно висока вартість виготовлення проектів, а також надмірно складний порядок їх погодження. Вказана ситуація є наслідком недосконалості норм вказаного Закону з наступних підстав.
1. Застосування передбаченого ним принципу розмежування земель неодмінно матиме своїм наслідком невідповідність правової долі земельної ділянки та об'єктів нерухомого майна, які на ній розташовані. Це створить передумови для непорозумінь між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування при реалізації права власності на вказані об'єкти.
2. Недоцільним є віднесення виключно до державної власності земель під об'єктами природно-заповідного фонду та історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення, адже зміна власності на зазначені землі жодним чином не впливає на режим їх використання. Крім того, Законом не було врегульовано, як бути в ситуації, коли національний чи загальнодержавний статус відповідний об'єкт отримав вже після проведення розмежування.
3. Недоцільним також є віднесення до державної власності земель під водними об'єктами загальнодержавного значення, адже в такому випадку формування земельних ділянок для розміщення гідроспоруд, інших об'єктів, які одночасно розміщуються одночасно на землях дна водойми та суходолу, в межах населених пунктів буде неможливим. Крім того, режим використання водних об'єктів є єдиним для всіх форм власності і потреба у додатковому захисті водних об'єктів шляхом віднесення їх до державної власності, відсутня.
Враховуючи викладене, існує об'єктивна необхідність зміни підходів до розмежування земель державної та комунальної власності на законодавчому рівні.
2. Мета і шляхи її досягнення
Основною метою законопроекту є відмова від розроблення проектів землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності, проектів землеустрою щодо формування земель комунальної власності, та проведення розмежування земель державної та комунальної власності за принципом «в силу закону».
3. Правові аспекти
До нормативно-правових актів, які діють у цій сфері суспільних відносин, належать:
Конституція України;
Земельний кодекс України;
Закон України «Про оренду землі»;
Закон України «Про землеустрій»;
Закон України «Про Державний земельний кадастр»;
Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації»;
Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»;
Закон України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»;
Закон України «Про Раду міністрів Автономної Республіки Крим».
Прийняття даного законопроекту не вимагає внесення змін до інших законодавчих актів.
4. Основні положення законопроекту
Законопроектом передбачається внесення змін до Земельного кодексу України та Законів України «Про землеустрій», «Про державну експертизу землевпорядної документації», інших законодавчих актів, які передбачають наступні положення.
1. Законопроектом пропонується розмежувати землі державної власності на землі держави та землі комунальної власності. При цьому:
землями комунальної власності пропонується визначити всі землі в межах сіл, селищ, міст, крім земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, а також земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що є у державній власності.
всі інші землі (крім земель приватної власності) в силу закону залишатимуться у державній власності.
У разі прийняття законопроекту він стане підставою для здійснення державної реєстрації права державної та комунальної власності на вказані землі, сформовані в окремі земельні ділянки.
Слід зауважити, що основною ідеєю існуючого Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» є формування за допомогою відповідних проектів окремих ділянок державної та комунальної власності із визначенням їх меж, цільового призначення тощо. Проте значна частина (а у населених пунктах – більшість) таких земельних ділянок вже сформована при наданні їх в користування фізичним та юридичним особам. Аналогічно буде здійснюватись формування земельних ділянок і в майбутньому. В той же час у разі наявності у державному чи місцевих бюджетах відповідних коштів, та зацікавленості органів державної влади та місцевого самоврядування, формування земельних ділянок державної та комунальної власності «в масовому порядку» можливо буде здійснити за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів (ст. 51 Закону України «Про землеустрій»), матеріалами інвентаризації земель (п.7 Розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Вартість розроблення вказаних видів документації є набагато меншою, а механізм погодження – набагато простішим за проекти землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності.
2. Законопроектом пропонується забезпечити дотримання правила, за яким право власності на нерухоме майно, підприємства, установи, організації, що перебувають в державній та комунальній власності, та земельну ділянку, на якій вони розміщені, мають поєднуватись в одній особі. На відміну від існуючого стану справ, коли розмежування земель державної та комунальної власності є одноразовим актом, законопроектом пропонується встановити, що надання органами державної влади, органами місцевого самоврядування земельної ділянки для потреб держави чи територіальної громади здійснюється шляхом передачі її до державної чи комунальної власності.
3. Законопроект узгоджує редакцію Земельного кодексу України із Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" щодо можливості сільських, селищних міських рад мати об'єкти комунальної власності на території інших населених пунктів.
4. Законопроектом передбачено також змінити повноваження органів виконавчої влади щодо здійснення права власності на земельні ділянки. На відміну від існуючої редакції, коли розпорядження однією земельною ділянкою мають право здійснювати три державні органи, законопроектом передбачено надати вказані повноваження одному органу виконавчої влади, яким буде: щодо земель державної власності в межах сіл, селищ, міст районного значення за межами населених пунктів на території району – районні державні адміністрації, в інших випадках – обласні державні адміністрації. Проте деякі повноваження щодо реалізації права власності держави такі органи будуть здійснювати за погодженням з вищестоящими органами.
Такі положення сприятимуть перенесенню важелів прийняття управлінських рішень з загальнодержавного на місцевий рівень. Крім того, слід враховувати і той факт, що за час чинності Земельного кодексу України договори оренди всіх земельних ділянок, наданих в користування Кабінетом Міністрів України та переважної більшості земельних ділянок, наданих обласними державними адміністраціями, укладались саме районними державними адміністраціями, ними ж визначались істотні умови таких договорів. Тобто по суті саме ці органи в більшості своїй і здійснюють реалізацію права власності держави на землю і сьогодні.
Необхідно зазначити, що визначення єдиного суб'єкта права власності на земельні ділянки крім іншого, дозволить внести інформацію про суб'єкта права державної власності до Державного реєстру прав на нерухоме майно та дозволить уникнути численних сьогодні спорів щодо визначення компетенції розпорядника державних земель при здійсненні транзакцій із ними.
5. Якщо існуючою редакцією Земельного кодексу України до повноважень органів виконавчої влади віднесено лише розпорядження земельними ділянками державної власності, законопроектом пропонується надати їм повний обсяг прав щодо реалізації прав власності на них.
6. Пропонується визначити автоматичний перехід права власності на землі та земельні ділянки державної власності, які включені до меж населеного пункту (крім земель, які за законом не можуть передаватись у комунальну власність) до територіальної громади.
7. Законопроектом пропонується унормувати правовідносини, пов’язані з переходом права власності на земельні ділянки, які перебувають у користуванні. Зокрема, пропонується встановити обов’язковість повідомлення всіх користувачів земельних ділянок особою, яка набула право власності на неї, про перехід власності на земельну ділянку. Такий же порядок пропонується поширити і на випадки переходу повноважень з реалізації права власності держави на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні, від одного органу державної влади, органу місцевого самоврядування, до іншого. При цьому пропонується встановити, що відповідні зміни до договорів оренди, суперфіцію, емфітевзису, сервітуту, застави, можуть бути внесені виключно за згодою їх сторін.
8. Пропонується виключити із Земельного кодексу України помилково внесені до нього положення щодо переходу до державної чи комунальної власності «штучно створених» земельних ділянок на дні водних об'єктів та інших землях. Це пояснюється тим, що штучно створити земельні ділянки фізично неможливо. Земельна ділянка формується як об'єкт цивільних прав (створюється) за документацією із землеустрою шляхом визначення її меж та внесення відомостей до неї до Державного земельного кадастру. При цьому відповідно до чинного законодавства факт зміни рельєфу земельної ділянки («намиті» землі тощо) жодним чином не впливає на форму власності на неї. Тому зазначені положення пропонується виключити із Земельного кодексу України як такі, що, не регулюючи по суті нічого, створюють безлад у його застосуванні.
Законопроектом також враховано той факт, що на сьогодні певна кількість проектів землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності знаходиться в процесі розробки. Таку документацію (у відповідній частині) пропонується включити складовою частиною до схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, матеріалів інвентаризації земель, а також іншої документації із землеустрою. Тобто результати проектних робіт, виконаних в процесі розробки проектів землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності, будуть використані при розробці іншої планувальної документації із землеустрою, яка є необхідною державі та територіальним громадам.
5. Фінансово-економічне обґрунтування
Реалізація законопроекту не потребує додаткового фінансування. Скасування необхідності розроблення проектів землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності, проектів землеустрою щодо формування земель комунальної власності призведе до значної економії коштів Державного та місцевих бюджетів.
6. Прогноз результатів
У разі прийняття законопроекту, з моменту набрання ним чинності всі землі в Україні будуть розмежовані без додаткових витрат державного ті місцевих бюджетів. При цьому державна реєстрація права власності держави, територіальних громад на земельні ділянки, сформовані в окремі земельні ділянки буде здійснена на його підставі, без прийняття окремих рішень органами державної влади, органами місцевого самоврядування.
Прийняття законопроекту дозволить чітко визначити землі та земельні ділянки, які перебувають у державній та комунальній власності, що сприятиме ефективному управлінню територією, регулюванню податкової бази за рахунок плати за землю, уникненню конфліктних ситуацій та судових розглядів.

Народні депутати України Бевзенко В.Ф.

Ткач Р.В.

Мельник С.А.

Терещук С.М.