Ловецька школа 

Як змінити ставлення суспільства до мисливства, виховуючи дітей.

Сьогодні в гостях у нашого часопису виконавчий директор Національної Асоціації Стрільців України Юрій Ключник.

Мета цієї спільноти – консолідація всіх цивільних стрільців – спортсменів, мисливців, фанів шутерів тощо. Головна ідея організації – по-перше, просування збройової культури у маси, підвищувати її як серед нинішніх справжніх стрільців, так і серед тих, хто цікавиться зброєю та планує її придбати, щоб люди розуміли відповідальність, вміли користуватися нею безпечно. А по-друге, звичайно, – захист прав та інтересів стрілецтва.

– Пане Юрію, нещодавно Асоціація ініціювала такий захід як «Лісова школа». Наскільки вона пов’язана з мисливством? Розкажіть, будь ласка, про неї.

– Оскільки більшість стрільців в Україні є мисливці, то ми працюємо у цьому напрямку. І «Лісова школа» – той інструмент, який дозволить виховати з дітей тих наших громадян, які розумітимуть, що мисливство, насправді, є добра, благородна річ і у багатьох питаннях безальтернативна система. Наприклад, охорона дикої природи. Діти відриваються від гаджетів, ідуть до лісу, відчувають його екосистему. Коли ми зібрали першу групу – діти буквально одразу ж включилися, бо це їм цікаво. Що це таке? Це – ліс. А які дерева? Наввипередки розповідають про все, що знають. Таким чином доносимо дітям про ліс, диких тварин, біотехнологію, про те, що лісовим господарством займаються лісівники, а мисливським і дикими тваринами – мисливці, про те як і звідки ця галузь фінансується. Тобто ми подаємо інформацію таким чином, щоб вона була цікава не тільки дітям, а й батькам, оскільки вікова група була така, що діти не могли брати участь без супроводу батьків. Дорослі бачать, що дітям цікаво і теж щасливі, що діти не за комп’ютерами «зависають». Та й ми для себе багато цікавого дізнаємося.

Коли у мене зародилася ідея «Лісової школи», то я міркував не про мисливство, а про уходництво. Уходництво – український архаїчний термін. Йдеться про людей, які жили у XV ст., вони були з різних верств і займались «уходами», цебто ходили у степ, на полювання, рибальство, за медом на інші промисли. З часом вони переформатовувалися у козаків. У сучасному лексиконі Заходу це – бушкрафт або лісове ремесло: походи, у яких люди користуються мінімальним спорядженням, роблять, скажімо, рюкзаки власними руками, ножі. Ні, це не виживання, але ти мусиш вміти облаштувати своє життя у дикій природі. Ось така ідея. Поцікавився у мережі інтернет, виявилося, що я не єдиний, кого це цікавить. У Кривому Розі є Андрій Абін – мисливець, письменник та відеоблогер, який для дітей проводить подібні заходи. У Львові – Дмитро Ляляєв – засновник та керівник ГО «Українське мисливське товариство «Тур» теж проводить такі уроки. Я списався з ними, вони з радістю розповіли про свій досвід. Дізнався, що й у Польщі теж розвивається цей напрямок. Полистав їхні сайти, почитав. І ми запустили першу групу, яка пройшла на «ура»!

– Чи є майбутнє у вашої «Лісової школи» в Україні?

– Зараз ми опрацьовуємо набутий досвід започаткованого, розробляємо що і як має відбуватися надалі, різні технічні моменти, чи можуть діти пройти, скажімо, чотири кілометри походу, позайматися і повернутися назад, подивитися наскільки програма вкладається у час, на реакцію батьків. Коли відбувся перший захід, мені навіть сумно стало: немає у школах аналогічного на уроках, скажімо, природознавства. Адже це – не у нудних та задушливих класах, а у контакті з природою, подивитися на квітку, торкнутися дерева, обмацати живі сліди козулі… Запитань – тисячі, діти були суперактивними. Навіть батьки з подивом дізналися, що, приміром, найбільший організм на планеті – грибний міцелій! Асоціація стрільців ініціювала ідею, а піонерами у цій справі став мисливський клуб ГО «Душа мисливця», якому виповнився третій рік, членом якого я є. Ми живемо у громадянському суспільстві, отже, це наш прямий обов’язок. І мріємо про те, щоб усі мисливські колективи організовували такі «Ловецькі школи» – це нова назва нашої школи у майбутньому. Для меншої вікової групи це має бути одноразова акція, щоб діти просто вийшли, погуляли, ознайомились, зацікавились. А згодом, при кожному мисливському колективі має працювати постійний гурток для того, аби діти могли, приміром, допомагати мисливцям будувати гнізда для качок, наповнювати солонці. Підлітки можуть будувати укриття для корму, для зайців, для фазанів. Є багато інших, цікавих завдань, які стоять перед справжніми любителями природи. Якщо вони це робитимуть під наставництвом мисливців, то ставши дорослими, будуть гідними представниками мисливської спільноти. Ми, як дорослі, маємо проявити ініціативу з виховання дітей. Треба запропонувати їм школу, проводити разом з ними дозвілля, отримувати знання. Все поступово еволюціонуватиме, потрібно тільки розпочати і приділити цьому час. Кожен мисливський колектив має свої особливості, кожен колектив мешкає у місцині зі своєю флорою і фауною, різною і цікавою. На півдні водяться фазани, на півночі – більше копитних, на Поділлі заєць добре прижився. Кожен може назвати свої групи чи команди, як захоче – це не головне, головне – виховувати молодь. Хай все буде у довільній формі, але ми хочемо розробити і запропонувати наш захід, як шаблон-методичку, який можна буде адаптувати під свої умови.

– Ви ініціювали «Лісову (Ловецьку) школу», як поштовх до інформування громадськості щодо мисливства, своєрідну школу його основ. А що Ви думаєте про те, що з 2006 року в Україні під натиском зоозахисників була заборонена пропаганда мисливства в системі освіти і це передбачено Законом «Про жорстоке поводження з тваринами»? До того ж нині Законопроєктом № 3653, автором якого є нардеп Олександр Дубінський і КЕКЦ, передбачено заборону присутності дітей на полюванні.

– Якщо коротко, то ініціативи, які забороняють доступ дітям до цих знань, я розцінюю як саботаж, цілеспрямовану програму з невігластва суспільства і як чинник безпеки – загрозу національній безпеці. Поясню. Степан Хмара сказав: найбільша проблема українця – низька освіченість. Тому людям просто необхідна освіта і просвіта. Коли людина знатиме, що таке мисливство, як воно працює, автори таких «проєктів» сприйматимуться у суспільстві по-іншому. Саме цим займатиметься «Ловецька школа». Щодо заборони присутності дітей на полюванні, то думаю, що ця чергова заборона не пройде, хоча б тому, що це протиправна ініціатива. Хто мені, як батьку, може заборонити виховувати свою дитину так, як я вбачаю за потрібне? Ці зоозахисники пишуть: діти бачать страждання тварин, це впливає на психіку. Впевнений, якщо взяти коментар у справжнього дипломованого психолога, то він скаже, що це маячня, адже гірше, коли дитина у зрілому віці думатиме, що м’ясо росте на деревах. Якщо ж з дитинства людина знає, як влаштована господарська діяльність, що звідки береться, що таке раціональне використання природних ресурсів, що таке культура, традиції, бачить, як відтворюють, охороняють дичину, врешті-решт добувають її, як мисливці з повагою ставляться до цього процесу і до дичини, то нічого з психікою людини не станеться. І це доведено часом і суспільством країн ЄС, де перебування дітей з батьками на полюванні є частиною культури і ніхто там цього не забороняє. Чим керується для цієї заборони один з авторів Законопроєкту Борейко – незрозуміло: діти, які живуть у селах, з пелюшок ловлять рибу, допомагають випасати, годувати худобу, птицю, потім на їхніх очах батьки забивають свинку «Борьку», готують його… і донині вихідці із сіл нормальні психічно українці, без відхилень і розладів. Думаю, у них психіка навіть більш стійка, ніж у жителів міст. Розлади психіки скоріш розпочнуться у дітей, коли ті почитають праці цього адепта «релігії природоохорони».

У Німеччині, Чехії, Угорщині, Польщі діти вивчають основи полювання. Клуби юних мисливців є у США та Канаді. До речі, у Канаді, де один із найвищих рівнів життя у світі, у програмі середньої школи є курси батчерів, цебто м’ясників. Привозять тушу оленя, кладуть дітям на стіл, дають їм ножі і навчають їх розробляти тушу. Виходить, всі канадці «психи»?

Треба розуміти, що мисливство – це освіта, культура і частина економіки. В Україні на відміну від розвинених країн воно зараз є дотаційним, фінансується за рахунок внесків, але може стати прибутковим. Мисливство – це робочі місця, податки, інфраструктура, дозвілля, здоровий спосіб життя врешті-решт… лише плюси. І ініціативи заборонити дітям долучатись до мисливства, і взагалі заборонити полювання це, я підкреслю – загроза національній безпеці країни. Це ж стосується і збройової культури. Той, хто вміє користуватися зброєю, зможе і постояти за себе, за свою родину і за свою країну.

– Певному успіху зоозахисників в антимисливській пропаганді також, вірогідно, сприяло й браконьєрство?

– Якщо говорити про зоорадикалів у цілому, то браконьєрство зіграло відчутний вплив на формування негативної думки про мисливців. Але браконьєрство жодного відношення не має до законного мисливства, з яким його ототожнюють невігласи. Як на мене, є дві категорії браконьєрів. Перша, місцеве населення: мій дід тут полював на що хотів і коли хотів, і дичини усім завжди вистачало, і я буду й жодних дозволів мені на це не треба. Друга, беззаконники: ті, хто мають гроші й не мають совісті. Купуючи тепловізори, нічники, джипи, катери і навіть гелікоптери знищують дичину заради наживи чи розваги. Це люди, які не є мисливцями у розумінні, до якого ми прагнемо. Справжні, правильні мисливці раціонально ставляться до дичини, дотримуватимуться традицій, звичаїв. Але браконьєрство, що нині дуже розповсюджене в Україні і з яким важко самотужки боротись єгерям, створює, на жаль, негативний образ мисливця і всієї галузі. Саме воно не зникне. Тут треба працювати зі свідомістю людей, приймати жорсткі закони і створювати відповідну службу охорони мисливських угідь.

– Які ще проєкти має Асоціація стрільців, окрім «Ловецької школи»?

– Нині ще Національна Асоціація Стрільців ініціює написання мисливського посібника. Вже оголосили конкурс авторів, дехто відгукнувся. І невдовзі почнемо роботу над комплексною книгою, за якою кожен громадянин, який хоче стати мисливцем, отримає повну необхідну інформацію про історію полювання, традиції, звичаї, фауну і флору, мисливську зброю, юридичні аспекти, мисливське собаківництво, способи і засоби полювання… Це буде такий собі збірник, необхідний для підготовки до складання іспитів, щоб отримати посвідчення мисливця. А також він отримає велику культурну і естетичну складову. Спробуємо зробити його якомога актуальнішим, щоб він відповідав сучасним тенденціям. Наприклад, та ж сама біотехнія. Двадцять років тому вона була одна, зараз багато що змінилось. Приміром, американська технологія хен-хауз збільшує успішність ефективного гніздування качок до 80%. Вони винайшли циліндричне гніздо, яке встановлюється за метр над водою, максимально ефективне для захисту від хижаків і паводків. Такі гнізда я вже бачив як встановлюють мисливці у Білоцерківському районі поблизу Києва. Це може буде запроваджено по всій Україні.

Було б добре запровадити курси мисливців, як в Євросоюзі. Адже знайти відповіді на всі питання іспитів непросто. Запитав у соцмережах: пригадайте, хто як готувався до іспиту? 90 відсотків відповіли, що просто шукали в інтернеті відповіді на питання тестів. Але це ж не дає того уявлення, обсягу знань, навичок, інформації, які б готували правильного мисливця під час теоретичних і практичних курсів. Треба все ж повернути голову на Захід і подивитися. Поцікавився, які є посібники у Польщі, так це ж просто розкіш на будь-яку тему: загальний довідник мисливця, оленярство, трофейна справа, окремо посібники для дітей. У нас, на жаль, нічого такого немає.

– Що Ви побажаєте українським мисливцям?

– Я бажаю кожній людині зрозуміти, хто він є в цьому житті, чим має займатись, який сенс її перебування на Землі. І тоді, можливо, суспільство буде набагато стійкішим до нав’язувань йому якихось хибних ідей. Кожен має виконувати свою функцію, якісно її виконувати. Але при цьому розуміти, що таке сучасне суспільство, мати здібності до міркувань, аналізу, робити відповідні висновки. Ми зробили свій вибір у прагненні переймати загальноєвропейські цінності й культуру, то ж давайте відкривати очі й думати. Якщо Німеччина та Австрія – найрозвинутіші країни Європи просувають мисливське господарство, яке складає частину їхньої економіки і культури, то чому в нас у країні робиться все, щоб його знищити? Можливо, хтось хоче занепаду України, і своїми діями прагне зрушити нас із обраного шляху? Давайте замислимось над цим і зробимо правильний вибір.