Сіра куріпка на Хмельниччині 

Сумне дежавю сто років потому…

Сто років тому науковці з сумом писали про зменшення чисельності куріпки сірої на Хмельниччині. На жаль, у наш час куріпка теж почувається там некомфортно. Чому?

– Років 5–7 тому у нашому районі сірих куріпок майже не було. Маленькі зграйки чи самотні птахи. Здавалось, цей птах зникне остаточно. Але далі пішов приріст популяції. Я припускаю, що до нас мігрували птахи із сусідніх районів Хмельниччини та із Хотинського району Чернівецької області. Навіть перелітали Дністер, – розповідає голова Кам’янець-Подільської районної ради УТМР Олександр Юзюк. – Є ще цікавинка. Куріпка взагалі найчастіше мешкає у нескошених полях, серед бур’янів, на пустирях, у пшениці, житі тощо. Але у наших «наголо пострижених» та густо политих хімікатами полях чи скошених луках її вдень із вогнем не знайдеш!

У наших угіддях куріпка оселилась у ярах, скельних масивах, урвищах. Полюбляє й каньйони річки Смотрич, зарості уздовж малих річок, струмків. Справжній «гірський» птах. Водиться поблизу мочарів, ставків, особливо де зарості. Оселяється на вже поодиноких неораних та необроблених хімікатами полях й луках. Я бачив на такому полі величезну зграю із понад 50 птахів. Наприкінці літа – початку осені, коли куріпка масово ще не гуртується… Ще наші куріпки полюбляють оселятись у яблуневих садках, – не у садках агрофірм, що теж густо покроплені, а у сільських садочках, що садили ще наші дідусі та бабусі.

У нас, на жаль, дуже багато лисиць, бродячих собак, котів, сірих ворон, які полюють на куріпок та їхнє потомство, знищують кладки яєць. Ситуація із лисицями просто жахлива… Нещодавно скажена лисиця залізла до їдальні школи у самому Кам’янці-Подільському. Уявіть, скільки зайців, перепілок, куріпок вони поїдають? Я бачив розкидане пір’я та рештки куріпок, знищені кладки яєць… Це сумні наслідки лисячих полювань.

Ми проводимо всі необхідні заходи із охорони куріпок, підгодівлі, боротьби із шкідниками. За незаконне полювання на сіру куріпку передбачено пожиттєве виключення з мисливського колективу. Але через вище перераховані несприятливі чинники їхня чисельність не зростає. Дуже шкода. Мабуть, мрія тисяч наших мисливців про гарне класичне полювання на куріпку із собаками так і лишиться нездійсненною мрією…

«Нестабільна стабільність…»

У 20-і роки минулого століття науковці констатували, що сіра куріпка на Поділлі «…подекуди зустрічається рідко. Однією з причин цього є сильне розмноження у 1921–1922 роках лисиць, які винищили по окремих районах куріпок остаточно…» Яка ж ситуація зараз?

– Чисельність куріпки сірої у наших угіддях невисока, але досить стабільна. Навіть дещо зростає. В 2017 році за таксацією нарахували 8770 особин, 2018 – 9460, 2019 – 9980, 2020 – 11900 птахів. Куріпки вже зустрічаються й на околицях Хмельницького, – повідомив головний мисливствознавець обласної організації УТМР Володимир Стойко. – Добре, що птахи пережили легше останні теплі малосніжні зими. У суворі морози вони гинуть від голоду, не можуть знайти під снігом та кригою їжу. Буває, що на глибокому снігу яструб вибиває всю зграю. Але найбільший ворог куріпки у природі це лисиця. От лише за минулий сезон полювання у нас здобули понад 3600 лисиць…

Утім куріпки у нас все ж таки замало як для дуже сприятливих наших місць для її існування. Куріпка під час гніздування приносить й 20 яєць. Вона може поступово відтворити свою чисельність. Тим більше, полювання на куріпку заборонене. Але є вагома проблема. Пташенята харчуються колорадськими жуками, іншими комахами-шкідниками на бур’янах, збіжжі кукурудзи, пшениці. Куріпка приносить користь сільському господарству. Якщо поля розорані та обприскані хімікатами, там потруїли усіх комах? Тоді птахи гинуть з голоду. Є й проблема браконьєрства. Але головна проблема – поступове знищення місць існування птахів та відсутність їжі для куріпок.

«Закликаємо мисливців приділяти увагу куріпці!»

– Коли наші бабусі та дідусі, працюючи у полі, бачили гніздо чайки, перепілки, куріпки, малят-зайченят, то турботливо обходили це місце. А зараз за даними науковців, в Україні під час жнив гине 75% диких тварин, а під час сінокосу по свіжій траві – 100%… – розмірковує ветеран мисливської та природоохоронної справи Хмельниччини Василь Кочупінда. – У минулі часи у селі Водички, неподалік Хмельницького, голова первинного мисливського колективу – директор школи Володимир Ковтанюк із мисливцями-однодумцями розробили «ноу-хау», як вберегти тварин під час сільгоспробіт. Перед жаткою комбайна вони встановили металеву штангу, закріпили на ній ланцюги, гайки тощо. Ці ланцюги лякали куріпок, перепілок, зайців, козуль та вигонили їх із полів, де мала працювати сільгосптехніка. Досвід моїх колег взяли на озброєння УТМР та мисливці всієї України. Про це навіть у газетах писали. У Чехословаччині у 70–80-і роки минулого століття перед сільгоспроботами у полях діти й жінки обстежували угіддя й встановлювали великі металеві стовпчики та прапорці, де бачили гніздо чи лежку тварин. Механізатори вже не чіпали ці місця. Зараз цей досвід забутий.

У країнах ЄС, США, Канаді тощо у сільгоспугіддях працює суперпотужна техніка. Але скільки там тварин у полях? Бо якщо закордонний фермер роздушить трактором, комбайном чи потруїть добривом хоча б одного зайця чи куріпку, то сплатить величезний штраф та відшкодує збитки природі. Добрива там вносять грамотно та враховують, як не завдати шкоди дикій фауні. А наше суспільство та «зоозахисники» винуватять в усьому лише мисливців…

І є ще одна досить важлива деталь. Так, мисливські господарства, колективи роблять великі зусилля із акліматизації, розведення та випусків у нас фазана. Це дуже добре. Але чому ми забули про аборигенну подільську цінну рідну сіру куріпку? Вона не примхлива, легко звикає та пристосовується до людей. Тож давайте приділяти куріпці належну увагу!