14/08/2012
0Ліс не можна не любити. Бо всюди і в будь-яку пору він прекрасний та неповторний. Тому важко віддати перевагу насадженням у тому чи іншому куточку краю. Та все ж для мене особливою втіхою є ліси в степу на Сокирянщині, представлені в основному знаменитим черешковим дубом. Входжу під його могутні шати, неначе в рай земний. Але щоразу, споглядаючи цю красу, чомусь пригнічує думка, що не сьогодні-завтра дуби-красені підуть під пилу. Тобто в рубки головного (суцільного) користування. І це – невідворотна реальність. Бо на те й ліс, аби в стиглому віці його рубати і таким чином вигоду мати.
Спостерігаючи заготівлі в такий спосіб, помічав, що лісівники не завжди з повагою до зеленого друга здійснюють роботи, залишаючи на місцях рубок такий розгардіяш, що не хочеться навіть згадувати.
– Чи не здається вам, як керівнику степового держлісгоспу, що якраз у вашому регіоні варто відступати від усталеної технології й замість суцільних рубок впроваджувати санітарні, прохідні, вибіркові? – запрошую до дискусії Василя Гончара. – Адже, Василю Борисовичу, не на всіх ділянках дерева однакового віку. Значить, виходячи з конкретної ситуації, одну частину треба під пилу, а з рештою насаджень можна було б і зачекати?
– Теорія на грані фантазії, – заперечує мої розмірковування В.Б.Гончар. – Зрозумійте, що коли своєчасно не здійснимо рубок головного користування стиглих насаджень, то втратимо в якості деревини, яка опісля годиться хіба що на дрова. А щодо порядку на ділянках рубок головного користування, то тут справді далеко до ідеалу. Однак робимо все можливе, аби до кубика взяти і використати заготовлене. Бо це степова зона, тут кожне дерево на виду.
– А якщо так дбайливо бережете кожне, як стверджуєте, деревце, то скільки ж насаджень щорічно йдуть під рубки головного користування?
– Це 50-60 гектарів лісу, на яких заготовляємо в середньому до 16 тисяч кубометрів ділової деревини. І від цієї норми – ні на крок.
Відтак, головне і пріоритетне для нас – це створення лісових культур, що є святим у роботі кожного лісівника, які працюють за покликанням.
– Знаю, Василю Борисовичу, що і в створенні розсадників лісових культур у вас добре ведеться. Саджанців вистачає?
– Навіть з надлишком. Вирощуємо посадковий матеріал на трьох розсадниках, у тому числі на базисному, який вважається кращим у галузі.
– Але чому тільки дуб, чому в культуру не вводите інші породи дерев, наприклад, сосну, яка полюбляє степовий регіон?
– А ви скажіть, будь ласка, навіщо видумувати іншу формулу, коли саме дуб черешковий (або звичайний) найкраще почувається в цій місцевості і, відповідно, забезпечує найпродуктивніший вихід деревини. І якої! А щодо введення в культуру інших порід (хоча повсякчас думаємо над проблемою), то про це говорити поки що не доводиться. І ще візьміть до уваги: деревина з дуба завжди ходова, бо те, що виготовиш з неї (меблі чи паркет), не зробиш з інших порід, це доведено часом.
– На якому рівні здійснюєте переробку деревини, вона вас задовольняє?
– Не зовсім. Але те, що від нас залежить, робимо відповідально, випускаючи паркетні заготовки, обрізні дошки тощо. Також, виходячи з матеріальних статків, оновлюємо виробництво. Задоволення не з дешевих. Рухатися вперед змушує жорстка конкуренція .
– Хто ваші партнери, за придбану продукцію платять достойно?
– Ціна збуту підприємство задовольняє. А співпрацюємо з польськими партнерами. Вони надійні, порядні, тому стараємося їх не підвести.
– Але торкнемося ще й такої гризоти, яка, впевнений, дошкуляє й вашому підприємству. Вам не здається, що якщо й надалі такими галопуючими темпами будемо створювати так звані національні природні парки, то від насаджень держлісгоспів залишаться ріжки та ніжки? У вас, до речі, яку площу насаджень відібрали до новоствореного Хотинського національного парку, роботи якого взагалі не видно?
– Немалу. Приблизно 3 тисячі гектарів лісу. Та що вдієш, коли це програма самого Президента. А моя особиста точка зору щодо доцільності функціонування нацпарків така: на окремо взятій території задля порядку мусить бути тільки один хазяїн. Бо ми, як представники державної лісової галузі, також чомусь навчилися. Наприклад, у створенні рекреаційних територій, збереженні пам’яток природи. Тож навіщо тин городити?
– Василю Борисовичу, вашого колегу з Хотинського держлісгоспу з подачі маловідомої, але дуже амбітної політичної партійки буквально «задовбали» перевірками. І це тоді, коли Президент та глава уряду дали доручення до мінімуму зменшити наїзди перевіряльників. А ви як, миритеся?
– Не мені судити, бути їм чи не бути. Але порядок треба наводити, бо від надуманого контролю не стало життя. Не заперечую, що в нашій роботі справді трапляються проблеми. Тому перевіряти і направляти роботу лісівників неодмінно треба. Але з увагою і повагою. Користі для держави більше буде.
Розмову вів Іван АГАТІЙ.
