Півтора гектара засадив лісом для душі…

Незвично та оригінально розпорядився частиною земельного паю 78-річний чернігівець Михайло Мироненко. Півтора гектара своєї землі, розміщеної в одному із сіл Чернігівського району, чоловік засадив… лісом! Заліснений пай Михайло Васильович обгородив дротом, щоби людські корови не заходили. Місцеві ж селяни, насолоджуючись красою молодих дерев, збирають гриби та згадують добрим словом, здавалось би, дивакуватого земляка. Втім, у господаря на це є власна думка.

Ідея подібним чином розпорядитися частиною свого земельного паю виникла у Михайла Мироненка ще дев’ять років тому. Його земля розташована в Жеведі, де бал не надто високий.

«Земля у мене слабка, піщана, врожаї на ній невисокі, — говорить чоловік. — Тому вирішив засадити пай лісом».
Спочатку на півтора гектарах з’явилися сосни, потім берізки, згодом — ялини, туя і навіть плодові дерева — яблуні, груші, сливи. Навколо — огорожа, тож худобі до лісу — зась! Нічого псувати дерева. Але селянам чоловік не забороняє відпочивати на своїй землі.

«Аби багаття не розводили та не курили, щоби пожежі не було, — каже Михайло Васильович. — А так — хай відпочиває хто хоче. Маслюків там у мене дуже багато, то люди ходять по гриби. Я вже старий, трохи життя побачив, а селяни мене згадуватимуть… Мовляв, був такий Мироненко, це він посадив тут ліс».

Але ліс — не тільки для душі. Приносить він іще й прибутки. І навіть більші, ніж та ж картопля, яку всі звикли вирощувати на продаж.

Можливість заробити у Михайла Васильовича з’являється переважно напередодні Нового року.

«Півсотні сосонок нарубаю і везу на ринок продавати, — говорить чоловік. — Кожна сосна у мене — від десяти до тридцяти гривень. Перед цим беру довідку про відсутність зараження у дерева, дозвіл на торгівлю в податковій і довідку про те, що дерева вирощені мною на моїй земельній ділянці».

За словами Михайла Мироненка, замовляють навіть старі дерева — по вісім-дев’ять років. А декому до вподоби живі туї або ялини. Цьогоріч чоловік посадив близько тисячі ялин. Частина дерев після прорідження піде на ринок, решта — ростимуть далі на ділянці. Пробує господар і експериментувати. Наприклад, зараз хоче посадити декілька дерев кримської сосни.

«Побачу, як вона поводиться на наших землях», — говорить чоловік.
Загалом, насаджують дерева тут через кожні два-три роки. Саджанці Михайло Васильович купує в лісництві.
Незважаючи на досить поважний вік, решту земельного паю чоловік не здає в оренду, а обробляє самостійно, а це — ще трохи більше двох гектарів.

«Цього року посіяв трохи жита, вівса на зерно, посадив картоплі — ділиться господар. — Маю трактор та комбайн, хоч і старенькі, але для себе вистачає».

Обмолочувати достиглі зернові допомагає сусід — він за кермом комбайна. До того ж, люди просять і їм обмолотити — Михайло Мироненко нікому не відмовляє.

До речі, свою трудову кар’єру маленький господар з великої літери починав шофером, але через хворобу, отримавши групу інвалідності, 22 роки пропрацював оператором котельної. І хоча Михайло Васильович давно на пенсії, трудових темпів не збавляє. Здавалось би, Чернігів — обласний центр, 300-тисячне місто, де тут тримати господарство? А виявляється, можна. Та ще і яке! Четверо кіз, стільки ж поросят, три десятки курей… З іншого боку: що ще залишається робити нашим пенсіонерам, котрі, будучи молодими, розраховували на гідну пенсію та нормальне життя, а отримали копійки на сльози та болячки? От і доводиться у 78 років працювати, щоби самому від голоду не пропасти та ще й дітям допомогти.

Фото Миколи Тищенка