Спадщина В.Д. Огієвського 

Дослідницька діяльність професора В. Д. Огієвського була присвячена питанням лісокультурної справи в широкому розумінні цього слова. Він прокладав нові шляхи науковій роботі з лісової дослідної справи на суворо науковій базі. Прагнучи достовірності отриманих висновків, продовжував досліди упродовж багатьох років, повторюючи їх у різних пунктах.

Одним із визначних попередників сучасних лісівників України є засновник лісової дослідної справи професор Василь Дмитрович Огієвський. Народився він 30 січня (11 лютого за новим стилем) 1861 року у Кролевці на Сумщині.

Василь Огієвський здобув середню освіту в Полтавській військовій гімназії, вищу – в Санкт-Петербурзькому лісовому інституті. Молодому спеціалісту 1887 року присвоюють звання вченого лісівника І розряду за працю «Рассмотрение способа составления массовых сортиментных таблиц и таблиц сбегов, принятого в правилах, утвержденных 5 февраля 1883 г.».

Практичну діяльність лісівника В. Д. Огієвський розпочав на посаді помічника лісничого в Крженицькому лісництві (Польща), а 1888 року отримав таку саму посаду в І Одоєвському лісництві Тульської губернії (Росія). Одночасно викладав у місцевій лісовій школі. В цей період захопився вив­ченням природного поновлення дуба та причин загибелі культур, створених лісництвом раніше. Разом із учнями заклав серію дослідів із вирощування сіянців деревних і кущових порід у розсаднику, вів фенологічні спостереження.

Наставником і безпосереднім керівником науково-дослідної роботи В. Д. Огієвського став завіду­вач згаданої лісової школи відомий лісівник А. П. Молчанов.

1892 року В. Д. Огієвського призначають молодшим запасним лісничим Лісового департаменту й посилають у дворічне наукове відрядження до Західної Європи. Ознайомившись із роботою лісових дослідних станцій Німеччини, Франції, Австрії, з науковими працями тамтешніх видатних лісівників, Василь Дмит­рович у поданому до Міністерства землеробства звіті про відрядження виклав план організації дослідних робіт у лісах Російської імперії, написав, що лісівництво Росії має йти самостійним шляхом і характер досліджень має відрізнятися від досліджень у західноєвропейських країнах і за розмахом, і за глибиною наукової думки.

У звіті про відрядження та в подальших доповідних Лісовому департаменту і публікаціях автора запропоновано програму науково-дослідних робіт, визначено кількість науково-дослідних станцій і лісництв, напрями досліджень.

Серед наукових працівників слід згадати Н. Кобранова та С. Самофала, які з часом стали професорами; із робітників, що пізніше стали «культурними наглядачами» в особливій таксаційній партії, Г. Грибаня і С. Вдовенка; серед осіб, що не входили до складу партії, дружину В. Д. Огієвського, вчительку за фахом, Марію Федорівну, яка самовіддано допомагала чоловікові в роботі.

Проект організації мережі лісових дослідних станцій та програму наукових досліджень за основними актуальними напрямами лісознавства і лісівництва на опорних пунктах, за доповіддю В. Д. Огієвського, обговорювався на IX Всеросійському з’їзді лісовласників і лісогосподарів у Самарі (1898).

Опорні пункти не були адмі­ні­с­тративно-госпо­дар­сь­ки­ми оди­ницями. Робота в них зводилася до закладення на території лісництв постійних і тимчасових пробних площ та проведення досліджень. Пробні площі нумерували і, як правило, обгороджували. Дослідження майже завжди проводились у шестиразовій пов­торюваності; кожна облікова одиниця (посівне або посадкове місце та ін.) мала свій номер. На кожний дослід і кожну пробну площу заводили відповідну документацію, відповідну справу, схематичний план. Така організація робіт зберігалась до 1909 р.

За рішенням Спеціального лісового комітету Василь Дмитрович 1900 р. підготував експонати щодо організації лісової дослідної справи в Росії для Всесвітньої виставки в Парижі і був її учасником. За цю роботу експертна комісія виставки нагородила його срібною медаллю.

1909 року В. Д. Огієвському доручають організувати й очолити першу в імперії лісову конт­рольну насінну станцію, підпорядковану Лісовому департаменту. Вона перебувала в складі Петербурзького лісового інституту. Василю Дмитровичу, на той час уже відомому вченому, автору багатьох наукових праць, присвоюють звання «ревізор лісовпорядкування» і відряджають за кордон, цього разу для ознайомлення з постановкою лісової насінної справи в Еберсвальді, Копенгагені, Гамбурзі, Цюриху, Відні.

Повернувшись із-за кордону, вчений організовує та обладнує за тодішнім останнім словом лабораторної техніки контрольну насінну станцію, яка обслуговує всю Росію. Лісництвам для визначення схожості насіння він пропонує дуже простий у користуванні прилад, що згодом дістав назву «склянка Огієвського»; розробляє правила, форми і документацію контролю якості насіння; організовує науково-дослідну роботу, пов’язану з питаннями походження насіння; при обробці отриманих матеріалів застосовує методи варіаційної статистики. Найближчим завданням лісового насіннєзнавства В. Д. Огієвський вважав організацію насінних господарств, добір і виведення біологічно стійких швидкорослих форм деревних порід.

1912 року В. Д. Огієвського обрано професором, завідувачем кафедри практичного лісівниц­тва Санкт-Петербурзького лісового інституту. Його конкурентами в конкурсі на цю посаду, були Г. М. Висоцький і А. Г. Марченко. Паралельно він продовжує керувати контрольною насінною станцією та науково-дослідною роботою на опорних пунктах у Собицькому і Микільському лісництвах, у Тульських засіках. А поза тим В. Д. Огієвського призначено членом постійної комісії з лісової дослідної справи, керівником якої був Г. М. Висоцький.

Незадовільний стан природного поновлення соснових і дубових зрубів спонукав ученого зосередити увагу на вивченні плодоношення сосни і дуба. Розроблений ним метод обліку шишок і насіння сосни за допомогою модельних дерев виявився найбільш раціональним. Метод і результати обліку опалого насіння Огієвський описав у «Лесном журнале». У статті «Про кулісні та суміжні лісосіки» ґрунтовно висвітлив питання впливу ширини і напрямку лісосік на хід їх природного поновлення.

Значну увагу вчений приділяв вивченню впливу мертвого та живого ґрунтового покриву на відновлення сосни і дуба.

На черговому ХІ з’їзді лісовласників і лісогосподарів у Тулі (1909) В. Д. Огієвський доповів про розроблений ним тип лісових культур дуба, що увійшов у практичне лісівництво під назвою «густа культура місцями» і вважається тепер класичним. Способом густої культури місцями з 1895 р. створювалися дослідні об’єкти. Перші підсумки цієї роботи (стаття «Відновлення дуба способом густої культури місцями») опубліковано 1912 року. Інше досягнення вченого: закладка в 1912–1916 рр., переважно в Україні, всесвітньо відомої тепер серії географічних культур сосни у 20 лісництвах, дуба – в чотирьох, модрини – в трьох. Тривалі дослідження на цих об’єктах стали згодом основою для розробки чинного дотепер лісонасінного районування.

Спосіб густої культури місцями, в якому відчутно виявився новаторський науковий світогляд В. Д. Огієвського як передового природознавця свого часу, отримав широке визнання лісівників.

Основні наукові праці професора В. Д. Огієвського можна розділити за тематикою на такі групи:

♦ Організації лісової дослідної справи ;

♦ Плодоношення сосни;

♦ Способи рубок і відновлення лісу;

♦ Вирощування посадкового матеріалу;

♦ Лісові культури;

♦ Шкідники культур сосни і засоби боротьби з ними;

♦ Контроль за якістю насіння і вплив походження насіння.

Наприкінці XIX ст. питання про способи культивування сосни і дуба ще не було розв’язане. Культури дуба систематично гинули від заглушення їх іншими породами. Дослідження В. Д. Огієвського мали на меті розробити ефективні способи культур. Одним з них було використання маломірного посадкового матеріалу, переважно однорічних сіянців та посівів.

Василь Дмитрович ставить досліди, в яких застосовує різні варіанти обробітку ґрунту, посадковий матеріал різного віку. За допомогою мульчування успішно висіває сосну в зоні нетривкого зволоження, створює культури різної густоти і т. ін.

Учений дійшов висновку, що успішність культур сосни пов’язана з питанням боротьби з хрущами, тому вивчав життя хруща, розробляв заходи боротьби з ним.

На основі публікацій про хруща 1915 року В. Д Огієвський захистив дисертацію. Того самого року його обрали членом дисциплінарного професорського суду. В 1916–1918 рр. він – помічник директора Лісового інституту. Тогочасні революційні події та захоплення влади більшовиками не сприяли науковій і педагогічній роботі.

Професор В. Д. Огієвський 1918 року з родиною переїжджає в Україну (як пишуть біографи – «щоб бути ближче до об’єктів своїх досліджень мати можливість їх зберегти»). Обіймає посаду завідувача кафедри лісівництва Київського сільськогосподарського інституту та викладача лісового відділу сільськогосподарського наукового комітету України. Разом із професором Вотчалом опрацьовує методи підсочки сос­ни, узагальнює матеріали минулих досліджень, робить огляд своїх наукових праць.

На жаль, матеріальні нестатки і голод, спричинені громадянською війною, окупацією України, підірвали здоров’я В. Д. Огієвського, призвели до виснаження. 1 червня 1921 року після нетривалої хвороби його не стало.

На завершення огляду життєвого шляху і наукової спадщини професора В. Д. Огієвського зазначимо, що коло його спадкоємців у науці та лісовій дослідній справі не обмежується кількома поколіннями нащадків (династія Огієвських). В числі спадкоємців – численні представники науково-дослідних та навчальних закладів лісівничого профілю, всі, кому притаманні потяг до знань, чесне і самовіддане служіння обраній справі.