Луг без крику деркача – не луг

Як оберігати дичину за нинішньої, дедалі зростаючої індустріалізації робіт на кормових, жнивних полях.

Літо. Росяний луг. Хвилясте хлібне поле. Бредеш густою травою і раптом з-під самих ніг – фрррр… Сіра куріпка випурхнула. Гучно ляскаючи крильми, відлетіла недалеко і знову пірнула в зелену купіль.

А ось подав голос перепел. «Пить підем! Пить підем!» – скликає виводок. Важко помітити його – рудувато-сірого, строкатого, короткохвостого – у траві. Та коли вже відчує небезпеку, швидко побіжить, тоді зненацька злетить, посилаючи на землю гучне «тюрлю»…

Повис у повітрі й ледь тріпоче крильми жайворонок. Досхочу наспівається в одному місці – опускається нижче, потім ще нижче, ще… Пісні ж немає кінця.

Зустрінемо в лузі й зайців. Лісова зелень жорстка на зуб, берегова м’яка, соковита – ось і селяться вони в травах, молодняк виводять.

Та от коли піде за обрій дрімати сонце, коли на землю обережно опустяться тумани й повмощуються на спочинок співаки дня, на лугову авансцену із сольним концертом вийде деркач. Усю ніч чутиметься його хрипкий то голосніший, то тихіший крик… «Дер-дер-дер!» – знай, поскрипує своє, витягнувши шию й обертаючись навсібіч…

Даймо їм шанс жити

Останнім часом дедалі важче знаходити звірині й птаству затишні куточки, надійні прихистки. Постійне перебування на полях людей, техніки, свійських тварин позбавляють їх звичних умов для нормального живлення, розмноження. Під впливом фактора неспокою в диких тварин розвивається так звана «хвороба перенапруження». Вона супроводжується різноманітними порушеннями, аж до того, що припиняється розмноження.

Пройдімося знову полем чи лукою. Забачивши нас, не на жарт переполохаються і птахи, і звірі – людини вони бояться. А ось трактора, комбайна вже не так страхаються. Що й губить їх. Гинув молодняк і тоді, коли техніки не було, – потрапляв під лезо коси. Та до розпалу сінокосу більшість виводків залишала гнізда, птахи дорослішали, міцнішали, набували досвіду. Крім того, неушкодженими залишати небезпечну зону допомагали їм повільний темп, поступальний метод косовиці. Різко змінилося все з приходом на поля могутніх швидкісних машин із багатометровими захватами навісів і причепів. Коли, наприклад, під час сівби руйнуються гнізда, це ще не так страшно: якщо пташка не приступала до насиджування, вона зів’є собі нове гніздо. І виводок буде – щоправда, пізній і менший.

Та ось іде жатка. Різальний апарат її прилягає до самої землі. Відчувши небезпеку, частина зайченят, пташенят втікає подалі в масив, інші ж, перелякані, загаляють десь у ямці між грудками і гинуть. При збиранні зернових хедер піднято, але й там втрати не менші – прямо на ножі стрибають наполохані зайченята.

А без диких мешканців полів та луків нам не обійтися. Адже скільки намолотимо хліба, значною мірою залежить і від тих самих птахів – чудових помічників людини в боротьбі за врожай. Візьмімо куріпку. Вона поїдає комах, що живуть у верхніх шарах ґрунту та в траві, на злакових і овочевих культурах. Три-чотири виводки досить, аби знищити довгоносика та його личинок на гектарі цукрових буряків. Або хто ще, крім неї та фазана, поїдає колорадського жука? Живиться також насінням бур’янів, відтак вони не поширюються. Щодо зерна, то скльовує лише падалицю. І тут користь: відбирає корм у гризунів. Різні гризуни, комахи – раціон й іншого представника родини фазанових – перепела. До 24 перепеленят висиджує самка, трохи більш як за місяць вони досягають розмірів дорослих птахів. Скільки ж то шкідників може знищити одна тільки сім’я! «Нема без жайворонка поля», – писав поет. Де поселилися пернаті – там нема потреби кликати на допомогу хімію. Справляються з усілякими совками, жуками, довгоносиками.

Від центра, а не до центра

Як же оберігати дичину за нинішньої, дедалі зростаючої індустріалізації робіт?

– Наука і практика довели, що не механізація як така спричиняє загибель диких тварин у пору сінокосу та жнив, – розповів провідний спеціаліст Управління мисливського господарства Держагентства лісових ресурсів України Микола Мироненко. – Уся річ у тім, які прийоми та способи косовиці трав, збирання зернових, інших культур застосовуємо. Де зазвичай починаємо жнивні роботи? Від лісосмуги, яру, балки – і туди вже не побіжить заєць, не полетить перепел. А звідки завжди починали совісні господарі? З протилежного боку, щоб молодняк міг утекти до лісу, яру, в масиви кукурудзи, проса по-сусідству. Так само не косять трави, зернові круговим, «загінним» способом. Бо що виходить? При «загінному» способі заганяють дичину в центр, там вона концентрується й на останніх гонах потрапляє під машину. Тільки «у розгін» косять справжні поціновувачі природи – від центра, тоді безперешкодно, під прикриттям пшениці, жита, конюшини розбігаються «друзі наші менші».

Свого часу довелося мені побувати в Литві. В господарствах Кедайняйського, Аникщяйського районів звернув увагу на те, що до тракторів із сінокосарками попереду прикріплено по металевій трубі з ланцюгами. «Це пристрої для відлякування тварин, – пояснили косарі. – Сконструювали їх спеціалісти Литовського інституту електрифікації та механізації сільського господарства спільно з Інститутом зоології та паразитології АН Литви. Почали навішувати – й жодного покаліченого зайця після косовиці не знайшли. Бо коли загримить ланцюг, довговухі кидаються навтікача. Розлітаються птахи».

Застосовують прибалтійці й інші методи. Так, для відлякування козулі втикають у землю прапорці з целофану, фольги, використовують ліхтарики, сирени, ходять із собаками, які відлякують тварин; щоб було де їм сховатися під час сінокосу, серед поля залишають невеликі групи кущів, визбирують і складають каміння. Відтак бережуть дичину, сприяють примноженню її. Не випадково, либонь, навіть в аеропортах Паланги та Вільнюса можна побачити зайців, що вибігають… на злітні смуги. Отже, привільно тут звірам і птахам.

– Маємо виховувати любов до живої природи в механізаторів, розповідати їм про роль звірів і птахів у сільському господарстві, – почув я від науковців Інституту зоології НАН України. – Треба, щоб керівники орендованих, фермерських господарств відповідали за стан поголів’я дичини в угіддях.

Де послухати неполоханих перепелів

Питання збереження звірів і птахів упродовж тривалого часу не випускало з поля зору Управління мисливського господарства Держагентства лісових ресурсів України. Творчо працювали в багатьох обласних управліннях, у товариствах мисливців і рибалок. Та останнім часом робота значно ослабла. Як і колись у колективних, так і тепер у приватних сільгосппідприємствах збереження місцевої екологічної рівноваги на полях не стало кровною справою для керівників. Нещодавно довелося побувати на Херсонщині та Хмельниччині. Їдучи вздовж полів та луків, де заготовлялися корми, всюди бачив: механізатори починають косовицю від лісу, лісосмуги, яру, балки, до того ж косять круговим способом.

– А ще задовго до сезону ми щороку розмножуємо схеми правильної та неправильної організації робіт на літньому полі, на різних зібраннях просимо голів районних рад УТМР, керівників орендних, фермерських господарств донести їх до кожного тракториста, косаря, комбайнера, – пояснював головний мисливствознавець Хмельницького облуправління лісового та мисливського господарства Віталій Красов.

Слухав я тривожні слова фахівця й згадував нині покійного голову колгоспу «Перемога», що на Дніпропетровщині, Івана Кісенка. Під час однієї з незабутніх давніх зустрічей він теж ділився наболілим: «Показував якось гостеві лани. «До вас спеціально треба їхати, щоб послухати неполоханих перепелів», – радів чоловік. Та мені було сумно. Он як далеко, виходить, треба їхати, аби помилуватися куріпкою в житі чи послухати пісню перепела…»

Велику площу мало степове господарство – і серед широкого степу можна було побачити зелені острівці. Їх спеціально відводили для птахів і дичини, засаджували осокорами, тополями, засівали травами. «Туди ховаються куріпки, перепели, жайворонки, коли починаються жнива, – говорив Іван Григорович. – То своєрідні заповідники, біологічні лабораторії, де розмножуються птахи і тварини. Ті острівці теж «працюють» на врожай»…

Тваринний світ надзвичайно вразливий і відтворити його нелегко. Пам’ятаймо про це. Луг без крику деркача – не луг, і поле без перепела, без куріпки, за якою поспішає виводок, – не поле.