22/08/2020
0Про звички і особливості тварини, з якою нерозривне життя людства з часів зародження цивілізації, а саме коня, можна говорити годинами. Не менше можуть розповідати про своїх коней і дашівські лісівники. Тут голубоока Волошка і її донька, що успадкувала від мами колір одного ока, альфа-самець Красунчик… Тут знають історію кожного з підопічних, їхні прізвиська, характери, вік і родинні зв’язки. Це при тому, що на кінній фермі одного із найуспішніших підприємств лісового господарства Вінниччини – Дашівського досвідного лісомисливського господарства – на сьогодні мешкає три десятки коней.
У лісі – робота, а на фермі – санаторій
– Займатися розведенням коней у лісгоспі розпочали ще 25 років тому, – розповів директор підприємства, Заслужений лісівник України Валентин Кавуненко. – Сьогодні ж за дашівськими кіньми прицінюється, аби купити, не один господар. Бо коні тут – вогонь!
У лісовому господарстві працю коней використовували здавна. Сьогодні із впровадженням механізованої праці, коли на підприємствах працюють транспортні засоби, сучасні трактори, лісовози, гідроманіпулятори, удосконалені під потреби лісокультурних робіт плуги, агрегати, праця цієї красивої, сильної, витривалої тварини відійшла на останнє місце. Принаймні, на Вінниччині, де ліси ростуть у зоні лісостепу на більш рівнинній території. Рідко у якому лісгоспі можна почути про те, що жолудь сіяли, приміром, під плуг з конем. А дашівські лісівники водночас і тримають руку на пульсі сучасності, використовуючи нові технології механізмів, і не зраджують традиціям предків, застосовуючи працю коней. Здебільшого – для трелювання деревини. Як їздовий транспорт для патрулювання угідь сьогодні коней практично не використовують, хоча ще недавно їздили на обходах.
– Робочі та майстри лісу, на чиїй ділянці ведеться лісозаготівля, на період роботи беруть коня під опіку, щодня забирають його додому. На тварину видається корм (сіно, овес), і на період роботи у лісі коник живе у тимчасового господаря, – розповідає головний лісничий держлісгоспу В’ячеслав Криса.
– «Робочі» конячки – так ми називаємо тих коней, що працюють у лісі. Вони, звісно, викладаються і фізично втомлюються, виснажуються, тому поступово їх замінюють, відправляючи на відпочинок сюди на ферму. Тут для них і відпочинок, і справжній санаторій. Ми їх відгодовуємо, балуємо, доглядаємо. А в ліс йде працювати нова зміна, – розказує схему «ротації» кінних кадрів Наталія Ткаченко, завгосп лісгоспу.
Саме вона і конюх – це дві людини, які несуть повну відповідальність і виконують увесь комплекс робіт на фермі. А це чимала праця. Охорона, догляд, вчасне і повноцінне харчування, підтримка санітарного стану конюшні, самих коней. Щороку народжуються малюки, тому Наталя доглядає і за новонародженими малюками, і їхніми мамами.
Часто трапляється, що у кобили не вистачає молока для вигодовування маляти. Тоді беруть за молочну маму іншу породіллю. У коней таке допускається, ні кобилки, ні лошатка не проти.
– Мені найважче, коли кінь хворіє. Дуже шкода, коли тварина мучиться. Я тоді можу і ночувати тут, доглядаючи хворого. Для них дуже небезпечно, коли зупиняється робота травної системи. Ми тоді водимо «пацієнта», робимо уколи, – розповідає Наталя, яка за роки роботи з кіньми освоїла і ветеринарні навички.
Саме її всі коні на фермі сприймають за головну, за господиню. Вона – просто незамінна, відкриває ферму щодня, незважаючи на погодні умови. І коні вже чують господиню на відстані, щодня зустрічаючи її радісним іржанням. І підпускають її до себе, довіряють.
Справжній альфа-самець
Але справжній господар у кінній родині – жеребець Красунчик. Вік – 10 років, як то кажуть, у самому розквіті сили. Саме тоді, як тут з’явився Красунчик, прийшла працювати на кінну ферму і пані Наталя.
Хто гляне на нього, той одразу розуміє, чому так названий скакун. Породистий красень відрізняється не лише розмірами. Так, він вищий за інших коней зростом, має вагу близько 8 центнерів. А ще – такий гарний гордий профіль, ідеальні лінії вигину шиї, хребта, чіткий рельєф м’язів – картини лише з нього б малювати.
Таку генетику варто передавати дітям, тому Красунчика не беруть у ліс, а бережуть як вдалого продовжувача роду. Ніби султан у гаремі, справжній альфа-самець.
Стільки покупців прицінювались купити вродливого жеребця. І господарі хотіли додому придбати, і з племінної кінної станції пропонували ціну, і навіть цигани (а кому ж ще не знати толку в конях), а дашівські лісівники не віддають Красунчика. Бережуть.
Купують коней у ДП «Дашівське ДЛМГ» для потреб сільського господарства. А ще – часто із лікувальною метою. Відома конетерапія (іпотерапія) використовується як метод реабілітації, особливо ефективною є у лікуванні дітей з різними патологіями. Та й здоровій людині приємно і корисно працювати з такими гармонійними тваринами, присутність коней заспокоює душу, переконує їхня доглядальниця. А ще кінь – дуже уважна, чуйна тварина, може почути вовка за кілометр. Тому й людина, яка працює з кіньми, знає, що означають їхні звуки, манери, зміни у поведінці.
Голубоока Волошка та інші
Серед табуна дашівських чорнооких вороних та гнідих скакунів неважко помітити кобилку із незвично світлим кольором очей – ясно-блакитним, мов погоже літнє небо. Її назвали Волошкою. А от донька її успадкувала від мами колір очей… наполовину. Саме так, одне око – блакитне, інше – чорне.
Клички дають тут практично всім конячкам, залежно від характеру, зовнішності чи просто так. Приміром, Мар’яна, яка нещодавно привела лошатко, Муся, Циганка….
Щороку народжуються лошатка, підростають. Поки дорослі скакуни смакують зелень із ясел, малюки відлежують боки трохи далі. Від’їдаються «робочі» конячки, покупці купують молодих, робоча зміна йде працювати у ліс. Життя триває у маленькому кінному царстві, де дашівські лісівники доглядають підопічних за старою народною мудрістю: гладь коня вівсом, а не батогом.
