Святий обов’язок

Про важливість інструктажу на полюванні.

Важлива і невід’ємна частина будь-якого організованого полювання – інструктаж. Досвідом з організації полювань і проведення інструктажу ділиться директор державного мисливського господарства «Кагарлицьке» біолог-мисливствознавець Олексій Ісаєв.

Інструктаж перед полюванням – святий обов’язок будь-якої приймаючої сторони, будь-якого мисливкористувача, будь-якого керівника полювання. Якщо мисливець купує в єгеря відстрільну картку чи то на качку, чи то на зайця, він іноді навіть не помічає проведеного з ним інструктажу. Проте, купивши картку, розписавшись в її корінці і залишившись наодинці з природою, мисливець повинен чітко уявляти: де він полює, на що він полює і як він полює. Про це, як правило, мисливець одержує інформацію від єгеря або в мисливському господарстві.

Приїхавши в мисливське господарство на індивідуальне полювання, наприклад, на самця козулі, мисливець, звичайно ж, знає ДЕ і НА ЩО він полює. А як – йому розкаже керівник полювання під час оформлення ліцензії, запису в книжку інструктажу, а також супроводжуючи мисливця на полюванні.

Інша справа – колективні облавні полювання на звіра. Тут інструктажу надається особливе значення. Це атрибут будь-якого організованого колективного полювання на звіра. І якщо він для вас залишився непоміченим, то ви явно приїхали не в мисливське господарство і не на полювання взагалі.

Отже, раннім осіннім або зимовим ранком ви приїжджаєте на базу мисливського господарства. Представник господарства зустрічає вас в угіддях. Кількість мисливців і загоничів обговорюється заздалегідь. І хоча новим Положенням (2011 р.) «Про правила проведення облавних полювань» кількість учасників не обмежується, оптимальна кількість стрільців 10–15 осіб і 6–7 загоничів. Це необхідно враховувати під час формування колективу. Коли на полюванні буде більше людей, то і керувати колективом, і додержувати правил безпеки буде важче.

Після коротких привітань, старший мисливського колективу збирає у всіх мисливців документи і передає їх керівнику полювання. Не треба при цьому питати: що давати? Для реєстрації в журналі з техніки безпеки в будь-якому мисливському господарстві мисливець повинен надати посвідчення мисливця і щорічну контрольну картку. Не потрібно при цьому давати інші документи, тим більше старі відстрільні картки. Не слід пластикове посвідчення мисливця складати вдвоє або навіть учетверо.

Дозвіл на зброю мисливець на полюванні повинен мати при собі. Зараз уже не вимагається записувати номер дозволу на зброю в журналі реєстрації інструктажу. І це правильно. За правильність оформлення зброї відповідає його власник. Сучасний культурний мисливець (а тут ми ведемо мову саме про таких) не дозволить собі приїхати на полювання з незареєстрованою рушницею.

Оформлення документів: запис мисливців в книжку реєстрації інструктажу, запис у конт­рольні картки, оформлення ліцензії – все це займає певний час, яке мисливці можуть витратити на підготовку до полювання. Наприклад, розчохлити зброю, підігнати амуніцію. Можна випити гарячого чаю з термоса, з’їсти бутерброд. Проте влаштовувати гулянку, тим більше зі спиртним, перед полюванням не варто.

Коли всі учасники полювання розписалися в книжці реєстрації інструктажу, слідує команда «Шикуйся!».

Усі вже готові і рвуться «в бій». Але з цієї миті настає повна і беззастережна влада керівника полювання, хто б він не був: єгер дядько Василь чи директор господарства Іван Васильович.

На жаль, рівень підготовки сучасного українського мисливця не найкращий. Інколи те, що він чує на інструктажі, стає для нього відкриттям. І часто правильним інструктажем, та ще підкріпленим на практиці правильним полюванням доводиться компенсувати мисливське неуцтво, брак необхідних знань. Саме тому інструктажу надається особлива роль під час проведення полювання. Природно, що рівень підготовки керівника полювання повинен відповідати цим вимогам. Без перебільшення можу сказати, що від якості проведеного інструктажу залежить результат полювання.

Не слід починати інструктаж, поки мисливці снідають або ще не закінчили підготовку до полювання, або хтось з учасників відсутній. Шикування на інструктаж – обов’язковий атрибут полювання, який підкреслює рівність її учасників.

Не буде зайвим перед початком інструктажу перерахувати мисливців, їх кількість повинна відповідати кількості записаних у книжці інструктажу. На жаль, не поодинокі випадки, коли хтось ухиляється від реєстрації, або забув документи. В цьому випадку керівник полювання повинен наполягти на реєстрації та ухвалити рішення щодо допущення до полювання такого мисливця.

Отже, перше запитання ДЕ. На нього можна відповісти однією фразою: «Я вас вітаю на території мисливського господарства». Або: «Ви перебуваєте на території мисливського господарства». Звичайно ж, більшість мисливців знають, де вони полюють. Але в будь-якому колективі можуть бути нові люди, запрошені в це господарство вперше. І вони також повинні чітко собі уявляти, де вони полюють.

Другий важливий момент НА КОГО полювати. Якщо види звірів обумовлені наперед, то керівник полювання лише підкреслює це, називаючи об’єкти полювання. Але частіше буває так. Керівник називає всі дозволені до добування види звірів (на які є ліміт, ліцензії або дозволи), і рішення ухвалюється спільно. Наприклад, одні хочуть стріляти все і багато. І якщо рамки ліміту і можливості господарства дозволяють, то ухвалюється відповідне рішення, і керівник перераховує об’єкти полювання. Інші хочуть полювати тільки на кабана. І якщо ухвалено таке рішення, то стрільба по інших видах тварин категорично забороняється. Цей момент керівник полювання повинен підкреслити особливо.

Говорячи про об’єкти полювання, важливо уточнити, що саме підлягає добуванню і чого добувати не можна. Мається на увазі диференціація їх за статтю і віком. Для мисливського господарства дуже важливе таке розділення, оскільки саме полюванням формується статевовікова структура популяції. Підходи такого формування для різних видів копитних можуть бути різними. Наприклад, при полюванні на кабана, свиноматка (доросла особина старша за три роки і масою понад 90 кг) завжди під забороною. А ось для формування структури популяції козулі, мисливські господарства, які широко проводять весінньо-літні трофейні полювання, на осінньо-зимових полюваннях практикують відстріл тільки самок і молодняку.

Головним стимулом виконання мисливцями цих вимог повинна бути ціна трофея. Причому різниця вартості трофеїв може відрізнятися в рази. Так, вартість кабана-однолітка в Кагарликському мисливському гос­подарстві (без вартості ліцензії і послуг) 800 грн., дорослого самця (сікача) – 3800 грн., а свиноматки – 4800 грн. Вартість добування козулі-самки або однолітка там становить 700 грн., а вартість трофейного самця (доросла особина старша за 3 роки) – 2400 грн. і 3400 грн. (трофей понад 400 грн.).

Вірогідність добування дорослого, але вже безрогого самця завжди існує. А це неприємно як для господарства, так і для мисливця. Правильно проведений інструктаж не виключає можливості і добування свиноматки. Відповідальність за це повністю лягає на мисливця, який, перш ніж вистрілити, повинен подумати і ухвалити вірне рішення. Ми завжди говоримо так: не впевнений – не стріляй, або стріляй у маленьких – не помилишся. Але якщо це все ж таки трапилося, не потрібно виправдовуватися. Навіть якщо це випадковість, потрібно платити. Безумовно, ціна 5000 грн. за свиноматку не відшкодовує завданого збитку. Деколи самі мисливці говорять, що така ціна замала. Ми вважаємо, що все повинно бути в розумних межах.

І, нарешті, найважливіша частина інструктажу – ЯК полювати. Тут дві складові: техніка безпеки на полюванні та організація полювання, направлена на результат. Правду говорять, що правила з техніки безпеки на полюванні написані кров’ю, знати і виконувати їх – обов’язок кожного мисливця. Звичайно ж, мисливець повинен знати головне правило поводження із зброєю і не тільки на полюванні: Не «Направляй зброю на людину або домашніх тварин, навіть якщо воно не заряджене. Завжди поводься із зброєю так, ніби воно заряджене». Мисливець повинен знати десятки інших важливих правил, і, розписавшись у книжці інструктажу, він підтверджує свої знання, незалежно від того, прозвучали ці правила під час інструктажу чи ні. Власне кажучи, завдання керівника полювання під час інструктажу не навчати мисливців, а організувати полювання так, щоб, по-перше, це було безпечно для її учасників і для оточуючих, а по-друге, щоб була досягнута мета – результативне полювання, тобто добування звіра.

Керівник полювання не повинен сухо перераховувати пункти правил. Ще раз повторюю: інструктаж – це не лікнеп. Це, насамперед, правильна організація полювання. Але, кажучи про організацію, потрібно пов’язувати її з технікою безпеки. Наприклад, розказуючи про те, як розставлятимуться номери, обов’язково потрібно сказати, що при розстановці сусід повинен бачити сусіда, заряджати та розряджатися на номерах, стріляти по цілі, яку добре видно, на шум-шурхіт не стріляти і особливо підкреслити, що стрільба вздовж лінії стрільців категорично забороняється, так само як і залишати номер без команди. Крім того, що керівник полювання під час розстановки номерів показує кожному мисливцю сектор стрільби. Мисливець, залишившись віч-на-віч із лісом, сам повинен визначити, куди можна і куди не можна стріляти.

Чим стріляти по копитному звіру? Відповідь на це питання категорична і без варіантів: тільки кулями. Ніякої картечі! Ніяких псевдокуль «три кулі»! Чому потрібно стріляти кулями? По-перше, цього вимагає Закон України «Про мисливське господарство та полювання» (стаття 20, пункт 4). По-друге, це більш спортивно. По-третє, це гуманніше: у звіра є більше шансів піти живим і неушкодженим, або померти швидко і без мук. І, нарешті, це більш безпечно.

Чому ж мисливці стріляють картеччю? Бояться промахнутися, боятьися докорів товаришів по полюванню. Тут потрібно зрозуміти, що наслідки стрільби картеччю можуть бути більш неприємними, ніж промах. Інколи, як наочний приклад, на інструктажу я показую мисливцям лайку, яка бігає на трьох ногах – результат стрільби картеччю. Лайку врятували, вона бере участь у полюваннях, але стала інвалідом і не може повноцінно працювати.

Крім того, як показує практика, сімдесят відсотків випадків стрільби картеччю – це підранки. Звичайно, підранок може залишитися і від кулі, але значно рідше. Добирання підранка часто забирає багато часу, тим більше в умовах чорної стежки і відсутності гарних собак. Залишений в угіддях підранок – це завжди неприємно. Оскільки підранок для мисливського господарства – це втрата, та вимога оплати трофея цілком справедлива і виправдана. Крім правил, етики полювання і моралі, економічний чинник має виховувати мисливця. Заборона на стрільбу картеччю і вимога до правильної стрільби повинна беззастережно виконуватися в усіх без винятку мисливських господарствах. Не потрібно стріляти далеко: з гладкоствольної зброї – далі 50 метрів, з нарізної – далі 100 метрів (на відкритій місцевості). І взагалі, не потрібно стріляти без потреби і коли не впевнений у результаті.

Доводиться говорити на інструктажі і про те, як потрібно поводитися на номері. По-перше, потрібно якомога голосніше брязнути столами або затвором під час заряджання зброї. Можна ходити, голосно кашляти або розмовляти по мобільному телефону. Потім, якщо неможливо окопатися, потрібно залізти в густий кущ або стати за нього, постійно висовуючись, щоб побачити звіра. Ну, а якщо при цьому ви все ж таки побачили кабана, то неодмінно потрібно замахати руками і закричати: «Кабан! Кабан!». І коли звір буде далеко, потрібно встигнути кілька разів вистрілити. Смішно? Так. Але, на жаль, саме так поводяться деякі мисливці. А потім дорікають мисливському господарству, що звіра мало, полювання не вдалося і тому подібне.

Хоч як чатуємо ми на звіра, стоячи на номері, він, як правило, з’являється несподівано. Саме ця несподіванка приводить до викиду адреналіну в кров мисливця, примушуючи його до різких рухів. У цьому випадку ви програли, а у звіра з’явився шанс врятуватися. Це основна помилка будь-якого мисливця, що упустив свій шанс добути звіра.

В цьому нічого поганого немає: ви – з емоціями, звір – живий. Але мета полювання – здобич. І якщо ви першим помітили звіра (а це дуже важливо), то перша реакція у вас повинна бути – завмерти. Завмріть і не робіть різких рухів, навіть якщо ви готові до стрільби, а тим паче, якщо ні. Навіть якщо ви у цей момент зав’язуєте шнурок на черевику. Завмріть! У цьому разі звір, побачивши вас, не помітить небезпеки. І коли він продовжить рух, або зайде за якусь перешкоду, або буде від вас на відстані впевненого пострілу, плавно (!) піднімайте рушницю, цільтеся і стріляйте.

Перше, що потрібно зробити після пострілу – перезарядитися. Якщо ви поцілили у звіра, спостерігайте за ним. Якщо він поранений, неодмінно доберіть. Якщо цього не вдалося зробити, не потрібно сходити з номера і бігти за підранком. Дочекайтеся закінчення загону, і керівник ухвалить рішення про добір. Якщо після вашого пострілу по звіру ви не помітили, чи влучили, обо’язково дочекайтеся керівника полювання і покажіть місце цілі і напрямок пострілу. Це дуже важливо, оскільки мисливець може і не помітити попадання, і якщо уважно не оглянути місце, можна просто втратити трофей. Вистріливши по звіру і перезарядившись, стримуйте свої емоції, продовжуйте стояти тихо до закінчення загону.

Правила поведінки на полюванні однакові скрізь, де б ви не полювали. Знайте, дотримуйтесь їх, і успіх вам гарантований.

Ні пуху ні пера!

“Лісовий і мисливський журнал”