12/08/2020
0Віктор Аверін – перший голова організації-попередниці сучасного Товариства мисливців і рибалок.
Історія ведення мисливської справи в Україні знає багато прикладів як підйому, так і спадів у своєму розвитку. Останніх було, на жаль, більше, ніж перших, тим більш повчальні приклади сплеску бурхливого розвитку і стабільності цієї галузі людської діяльності на наших просторах.
Озирнемось у минуле та розберемось у помилках, тим більше, не соромно повчитися на досвіді людей, які змогли підняти рівень мисливського господарства в країні на таку висоту, яка і зараз через багато років залишається недосяжною межею та є предметом мрій сучасного мисливського соціуму України.
Ще до революції у російській імперії існувало Товариство правильного полювання, яке мало в європейській частині країни – Київський, Тамбовський, Воронезький, Конотопський, Дніпровський, Бессарабський, Петербурзько-Новгородський, Брянський, Рязанський, Полоцький, Борисоглібський та Роменський свої відділи. Після лютневої революції тимчасовий уряд максимально спростив порядок створення громадських організацій, зняв цензуру в пресі та законом від 20 березня 1917 р. «Про кооперативні товариства» та «Про збори та спілки», реалізував можливість створення не тільки політичних організацій і партій, а й громадських об’єднань наукового та інших напрямків діяльності.
Віктор Аверін (зліва) у мисливському осередку ВУСМР
Ця обставина позитивно вплинула на сплеск діяльності природоохоронних і мисливсько-природничих організацій. У травні 1917 р. у Криму було створено Таврійський союз лісівників і лісових техніків, який першим поставив питання про створення Кримського заповідника. У Києві виникає Орнітологічне, Ентомологічне та Товариство любителів природи. В 1917–1918 рр. діє Київський обласний природоохоронний комітет, очолюваний професором П.А. Тутковським. Готувався з’їзд цих товариств. Але, набираючи обертів, жорна громадянської війни не сприяли реалізації цих планів. До початку двадцятих років практично всі ці організації припинили своє існування. І якщо навіть при безперервних бойових діях вони мали підтримку і участь у Києві, Полтаві при гетьманові Скоропадському та Директорії, в Одесі та Харкові при Денікину, а так само в Криму, то прихід більшовиків, червоний терор та негативне ставлення нової влади до старої буржуазної інтелігенції, як носія природоохоронних ідей, поставили на цьому русі хрест. Однак, саме на початку цього періоду, в 1917 р. у Харкові молодим, тоді ще мало кому відомим природоохоронцем Віктором Григоровичем Аверіним створюється Харківське губернське товариство любителів псового та рушничного полювання.
Життя та бурхлива діяльність цієї людини заслуговує на докладніший опис, так як саме він був ініціатором і головним генератором ідей і звершень у мисливській справі України того часу.
Народився Віктор Аверін 18 жовтня 1885 року в селі Чепіль Харківської області. Ця дивовижна людина походила зі старого дворянського роду і з самого дитинства мав непереборний потяг до зоології та природничих наук. Закінчивши природниче відділення фізико-математичного факультету Харківського університету, він уже в 1906 році разом з В.І. Талієвим організовує студентський гурток любителів природи при Харківському університеті. Далі був обраний головою однієї з перших природоохоронних громадських організацій – Харківського товариства любителів природи. З 1916 р. В. Аверін починає викладати в Харківському університеті. У 1917 р. спільно зі своїм братом Всеволодом, на той час уже відомим художником-анімалістом, створює товариство аматорів псового та рушничного полювання. 10 липня 1921 р. за його ж ініціативи пройшов перший установчий з’їзд українських мисливців та рибалок, де було прийнято рішення об’єднання в одну організацію «Всеукраїнський союз мисливців та рибалок» (ВУСМР). Віктор Аверін став першим головою організації-попередниці сучасного УТМР. Він був першим головою мисливсько-рибальського товариства України, який мав відповідну до своєї посади освіту (видатний зоолог, професор Харківського сільгоспінституту), висококультурний і демократичний керівник, знайомий з природою і проблемами мисливського господарства не з чуток.
До заслуг В. Аверіна слід віднести і звершення в тогочасній природоохоронній діяльності. Саме його стараннями відродилася колишня слава харківського зоосаду та вирішилося питання про створення заповідника «Асканія-Нова». Просто вражає розмах і інтенсивність діяльності цієї людини у становленні, розвитку та наукових дослідженнях для подальшої перспективи розвитку мисливського господарства України. В.Г. Аверіним розроблені правила полювання на території України, які були згодом затверджені Наркомземом і Народним комісаріатом внутрішніх справ (5 травня 1924 р.). У 1929 році була організована науково-дослідна станція мисливського господарства, що займається науковими дослідженнями в сфері зоології, лісового господарства та мисливствознавства. Роком раніше В.Г. Аверін відкриває при Центральній раді ВУСМР курси мисливствознавства. Його перу належать перші наукові збірки з мисливського господарства. Ці дослідження велися не в тиші кабінетів, а безпосередньо в угіддях, і були прерогативою не тільки провідних учених, але й рядових мисливців. Так, у Бахмутському районі в 1928 р. силами і стараннями ентузіаста Б.С. Вальха на річці Сіверський Донець, у Серебрянському масиві, було створено перше в Україні хохульове (!) господарство. Велася непримиренна, реальна боротьба з браконьєрством. Тільки за 1926 р. членами ВУСМР було затримано 1607 браконьєрів. Менше, ніж за п’ять років кількість членів ВУСМР зросла з 95 тисяч (у 1926 році) до 200 тисяч осіб (у 1930 році). Звичайно, на те були об’єктивні і суб’єктивні причини, але роль такої особистості як Віктор Аверін у створенні передумов для процвітання мисливської справи применшувати не варто. Більше 40 статей вченого було присвячено питанням охорони природи, заповідної справи та мисливського господарства. Зокрема саме завдяки його старанням і цілеспрямованій роботі настав пік розквіту української мисливсько-рибальської літератури. Центральною Радою ВУСМР та його окружними відділами видавалося 12 (!) журналів і одна газета, велика кількість популярних брошур, плакатів і листівок на тему мисливського та рибальського господарства, охорони природи, юннатівського руху. Ці видання виходили регулярно. Взагалі, діяльність цієї мисливської організації була феноменом на ті часи, так як саме вона здійснювала природоохоронні функції, чого не було ні в одній з інших республік. Улітку 1926 року за ініціативи В. Аверіна були оголошені тимчасовими мисливськими заказниками Білосарайська, Обіточна та інші коси в Азовському морі. Пізніше ці об’єкти увійшли до складу Приморських заповідників. За його ж ініціативи створюються заповідники Білосарайська коса і Провальський степ. Мало того, ВУСМР сприяв та виділяв кошти для організації і допомоги не тільки українським заповідникам, але й не відмовляв колегам з інших республік.
Мисливці ВУСМР, початок ХХ ст.
Так, у 1928 році на прохання азербайджанських мисливців, ЦС ВУСМР виділив кошти на охорону Кузін-Ашеського заказника в Азербайджані, де під час прольотів накопичувалась велика кількість птахів (у тому числі, звичайно ж, і з України, тому ця допомога була не тільки красивим жестом, а й усвідомленою необхідністю). Знайомлячись із фактами діяльності Віктора Аверіна і мисливською організацією 20-х років, підсвідомо виникає думка: «Ось зараз би так!» Але добра та необхідна справа дуже часто, на жаль, у нашій країні гине на догоду політичним іграм та амбіціям можновладців. Не став винятком і Віктор Аверін. Колосальна робота, виконана цим генієм від мисливської науки і його соратниками була знищена на початку 30-х років. Частина їх виявилася репресованими, інші наклали на себе руки, померли або були відсторонені від реальної влади. Режиму потрібні були інші «академіки», на кшталт В. Вільямса, які проголошували «політично зрілі» концепції з характерними заголовками «Соціалістична переробка природи: води океанів і річок, багатства надр земних, простору найродючіших ґрунтів, нові рослини і тварини – всім цим по-хазяйськи розпоряджаються будівельники нового світу, вся природа змінює свій вигляд на вимогу і плани будівельників соціалізму».
Не відставали від них і літератори. «Великий пролетарський» письменник Максим Горький писав у 1931 році в газеті «Правда» у статті «Про боротьбу з природою: оголосимо природі бій. Прекрасний, справжній більшовицький намір. Потрібно зробити все для того, щоб він негайно перетворився у роботу». Звичайно ж, старі кадри, які не зуміли змінити себе і свої переконання, були приречені. Деякі з них, такі як професор Д.М. Россінський, самі підписали собі смертний вирок, не бажаючи йти на угоду зі своєю совістю: «На моє переконання, свобода особистості і свобода совісті несумісні з партійністю, завжди був і залишаюся безпартійним».
Щоб не стати «придворним єгерем» і брати участь у «боротьбі з природою», переживши зраду і прямі доноси деяких своїх колег і внаслідок чого витримавши кілька «чисток», В.Г. Аверін відійшов від своєї діяльності. Створений ним ВУСМР доживав останні дні. У 1931 р. він влився у Всесоюзне кооперативне об’єднання і став іменуватися Всеукраїнським кооперативним союзом мисливців і рибалок (ВУКСМР). Мисливці тоді практично не займалися питаннями охорони природи. Припинив своє існування і журнал «Український мисливець і рибалка». 7 березня 1934 р. вийшов указ ВУЦВК і РНК УРСР за підписами Петровського і Любченка «Про ліквідацію мисливської кооперації та реорганізацію мисливського господарства». ВУКСМР був розпущений, а керівництво полюванням доручили уповноваженому Наркомзовнішторгу при уряді УРСР. Ось так жива і процвітаюча справа мисливців України, очолювана людиною, яка зуміла підняти її на висоту, гідну наслідування, перетворилася в чисто формальну та забюрократизовану фікцію, бажану лише чиновникам-ідеологам.
Чи доречно порівнювати той час із сучасною Україною? Я думаю, що так. Адже й нині керівників, організацій і відомств, що займаються питаннями мисливства хоч греблю гати, а стан мисливської справи і фауни всім відомий…
Віктор Григорович Аверін після ліквідації ВУСМР, відійшовши від мисливської справи, зайнявся викладацькою діяльністю. До кінця життя, більше 25 років, він очолював кафедру зоології та ентомології Харківського сільгоспінституту. Помер Віктор Григорович у тому ж Харкові 27 грудня 1955 р. і похований на міському кладовищі. Значення звершень і досвід цієї людини, яка зуміла відродити і створити справжню епоху ренесансу в мисливській справі України – безцінні. Такі люди просто необхідні нині Україні і мисливському господарству країни, але місця, на жаль, поки що залишаються вакантними…
