Навала зелених чужинців

Інвазивні види як удар по біорізноманіттю. Розрив-трава залозиста прийшла в Україну з Гімалаїв.

Якби наші прапрадіди піднялися з могил, то не впізнали б свою місцевість не лише через зміну ландшафту як такого, але й через абсолютно інший рослинний світ. За останні 80–100 років він змінився докорінно, особливо в Лісостеповій та Степовій зонах.

Сьогодні в цих регіонах домінують бур’яни з інших континентів, яких людина завезла сюди через недбалість або необережність. Амброзія полинолиста, чорнощир нетреболистий, злинка канадська, щириця загнута та десятки інших чужорідних видів заполонили ріллю та узбіччя, пустища і звалища.

Однак, дуже багато чужаків людина понасаджувала свідомо. Клен ясенелистий та робінія псевдоакація, гледичія колюча та ясень пенсільванський, дуб червоний та маслинка вузьколиста… це далеко не повний перелік тих, хто потіснив наші дуби, верби, в’язи та інші місцеві види дерев.

Термін «інвазія» в широкому плані означає будь-яке масове вселення або розселення видів.

Він інколи використовується і для місцевих організмів, коли їхні популяції сильно розмножуються і поширюються, або для видів, що здійснюють природну міграцію в новий ареал. Така міграція не становить загроз, оскільки відбувається відносно повільно і дає час локальній екосистемі «прийняти» нового мешканця. Тому у вузькому сенсі «інвазіями» називають поширення штучно інтродукованих чужорідних видів, які здатні масово розповсюджуватися в місцевій ПРИРОДНІЙ екосистемі і витискати аборигенні види.

Інвазивні види є однією з найбільших екологічних проблем у світі. Це науково доведений факт, який відображено юридично як у міжнародних конвенціях, так і в законодавстві окремих країн. Наприклад, п.3 ст.85 Лісового кодексу України говорить: про «недопущення генетичного забруднення генофондів аборигенних порід та інвазій інтродукованих видів у природні екосистеми». Щоправда, вітчизняне законодавство занадто «куце» в цьому питанні і потребує суттєвого наповнення.

Колись інтродукція та акліматизація чужорідних видів була дуже популярним напрямком у науковій діяльності. Але одним із завдань науки є спростування застарілих знань та ідей. Варто згадати один сумний історичний приклад. Швейцарський хімік Пауль Мюллер отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини за відкриття високої ефективності ДДТ (дусту). Проте з часом ДДТ наробив багато лиха і через надзвичайну токсичність був заборонений у більшості країн світу. Так само й тут, якщо в ХІХ–ХХ ст. люди кидалися розповсюджувати інвазивні види, то це не означає, що вони робили правильно, і що їх потрібно поширювати й надалі.

На деяких прикладах інвазій варто зупинитись детальніше. Одним із найбільш небезпечних інвазивних видів є так звана біла акація, справжня назва якої робінія псевдоакація. Вона потрапила до Європи з Північної Америки ще в ХVII ст. Її масове насадження в Україні почалося з ХІХ ст. Невибагливість до умов стало однією з головних причин її масового насадження. Вона цінується і як медонос. Проте у неї короткий період цвітіння, в той час як степове або лучне різнотрав’я стабільно забезпечує природних запилювачів нектаром протягом декількох місяців. Таким чином заміщення різнотрав’я на плантації робінії означає зникнення стабільної тривалої харчової бази для великої кількості комах-запилювачів та удар по їх популяціях.

Гілки робінії мають шипи, а листя містить токсичні алкалоїди, наприклад, робінін, що перешкоджає її поїданню тваринами. Потрапляючи в степ, цей вид швидко захоплює життєвий простір і витискає місцеву рослинність. Робінія чудово переносить пали, пускаючи численну кореневу поросль навіть після кількох пожеж поспіль, утворюючи непролазні «джунглі» з колючого чагарнику. Фактично робінія являє собою безжальний деревний бур’ян, тому в ЄС вона внесена в сотню найнебезпечніших інвазивних видів.

Безумовно, кожен інвазивний вид має свої індивідуальні особливості. Деякі з них приживаються через відсутність хвороб та природних фітофагів (шкідників), але поширюються завдяки певним привабливим рисам для місцевих тварин. Наприклад, так поводить себе маслинка вузьколиста, інвазивний вид із Центральної Азії. Вона засмічує степові екосистеми, сприяє нітрифікації та поширенню рудеральних інвазивних бур’янів. Листя та стебло маслинки не мають масових споживачів серед наших комах або ссавців, але її плоди приваблюють деякі види місцевих птахів, які активно її поширюють.

Що робити з інвазивними видами – питання непросте, в тому числі і в етичному аспекті. Пряме винищення не рідко буває дуже дорогим та складним процесом. Наприклад, інвазивні види дерев не можна просто взяти і вирубати, бо вони пускають масові пагони. Їх потрібно або корчувати, або застосовувати гербіциди, або суміщати вирубку з інтенсивним випасом, а з останнім в Україні дуже великі проблеми.

Тому існують нехай і тривалі, але більш м’які засоби. Наприклад, у масиви робінії підсаджують дуб, який через десятки років має витиснути її з деревостану, а в масиви маслинки – дику грушу. При цьому важливо не провокувати цих чужинців вирубками і палами.

Теж саме стосується амброзії і чорнощира. Вони є елементом піонерної сукцесії, тобто захоплюють «свіже» порушене середовище: ріллю, сміттєзвалище, будмайданчик і т.п. У сталому природному травостої амброзія зустрічається не часто або не зустрічається взагалі. Тобто, якщо не знищувати наші степи та луки, то амброзія там не зможе домінувати.

Проте, коли загроза є надзвичайною, то оминути безпосереднє знищення популяцій інвазивних організмів неможливо. Наприклад, якщо вони загрожують існуванню рідкісних видів або якщо інвазивні види є небезпечними для здоров’я людей, наприклад, борщівник Сосновського.

Інколи заходи можуть бути просто радикальними. Нова Зеландія прийняла рішення повністю винищити всі чужорідні види хижаків, що були завезені європейцями в цю країну: тхорів, горностаїв, здичавілих котів та інших, щоб врятувати унікальні види місцевих птахів. Протягом мільйонів років вони ніколи не зіштовхувалися з цими хижаками, тому виявилися уразливими та безпорадними перед їхньою появою, що поставило ряд видів пернатих на межу вимирання. Програму просуває Міністерство охорони довкілля цієї країни. Вона розрахована до 2050 року і на перший її етап вже виділено 28 млн доларів.

Незважаючи на однозначну небезпеку інвазивних видів, боротьба з ними в Україні має проводитись обережно і враховувати ментальну специфіку нашого населення. Якщо завтра оголосити, що інвазивні види можна безконтрольно знищувати, то наші багатостраждальні лісосмуги будуть остаточно зведені нанівець, а разом з інвазивним кленом ясенелистим або робінією під шумок та сокиру підуть і наші дуби, ясени, в’язи і т.д.

Не вирішивши питання з давно завезеними інвазивними видами, в Україні наче лихоманка продовжується інтродукція нових чужинців, щодо яких не проведено відповідних досліджень. Така ситуація, наприклад, сталася з павловнією, деревом, що походить із Китаю, і яке у нас широко рекламується комерційними розсадниками. При цьому ніхто не згадує, що павловнія визнана і в Євросоюзі, і в США інвазивним видом. Про це є величезна кількість англомовних джерел в Інтернеті, але комерційні структури або не мають жодної уяви, що таке інвазивність, або свідомо ігнорують цю проблему.

Тому, першим етапом у боротьбі з інвазивними видами має бути заборона на їх насадження, розведення та поширення. Кожен вид має розглядатись індивідуально, в залежності від його інвазивних якостей. Можливо, деякі види можна дозволити використовувати лише для озеленення житлових кварталів, а якісь види варто заборонити взагалі, в тому числі їх вирощування, продаж, імпорт.

Хочу зазначити, що автор цих рядків розробив первісний варіант проєкту закону про інвазивні види рослин ще в 2015 році, але тоді його не вдалося проштовхнути. Лише його окремі невеличкі пункти були взяті для іншого законопроєкту, що стосувався лісових об’єктів ПЗФ. Потім у 2017 році ми створили робочу групу з науковців та природоохоронців і значно доопрацювали законопроєкт, але до розгляду в минулому скликанні Верховної Ради він так і не дійшов. Що відбувається зараз стосовно цього законопроєкту казати поки що нічого не буду. Час покаже.