06/08/2020
0Показники життєдіяльності мисливського господарства України.
Мисливський сезон, що минув, пройшов звично – без потрясінь та сплесків – стабільно, якщо можна так сказати про галузь, яка перебуває у стагнації. Все ж таки деякі зміни у показниках роботи відбулись, і ми спробуємо їх проаналізувати. Порівняємо цифри минулого сезону з попередніми роками та з іншими країнами.
У 2019 році продовжилося протистояння мисливської галузі і громадських зоозахисних організацій, які реєстрували все нові й нові законопроєкти, метою яких є знерухомлення і так хворого організму під назвою мисливське господарство України. На жаль, Уряд країни був дуже заклопотаний іншими, важливішими справами, щоб звернути увагу на галузь, де працює майже шість тисяч працівників і яка обслуговує 800 тисяч мисливців – законослухняних громадян України. Не звертає уваги влада країни і на те, що територія мисливських угідь становить 38,7 млн га, тобто 65% території всієї країни, і що працівники мисливської галузі охороняють та відтворюють диких тварин, які належать державі, не отримавши від неї жодної копійки. Можновладцям байдуже, а також вони бояться розголосу того, що підтримали справу, говорити про яку нині у суспільстві не є ґуд – можуть і засудити, і позбавити пільг… Разом з тим, автори всіх цих страшилок про катастрофічні наслідки мисливства та полювання для природи, чогось замовчують про досвід мисливської галузі в країнах ЄС, США, Канаді, про його розвиток і популярність у європейському суспільстві.
Антимисливські, так званні природозахисні громадські організації – є в більшості своїй суцільні хейтери, які нічого не створюють, а всю свою депресивну діяльність направляють на заборони та розкол суспільства. Але, як-то кажуть: собака гавкає, а караван йде… Мисливська галузь України працює, хоча розвитком це не назвеш.
Площа наданих у користування мисливських угідь в Україні за рік майже не змінилась. Українське товариство мисливців і рибалок (УТМР) залишається найбільшим користувачем, якому надано 24,3 млн га (63%) мисливських угідь, підприємства Держлісагентства мають 4 млн га (10%) та користувачі іншої форми власності, яких в Україні, до речі, вже налічується 624, мають у користуванні 10,4 млн га або 27% від усіх угідь.
Найбільша проблема мисливської галузі – це якісні кадри. Нині жоден ВНЗ не готує фахівців із мисливського господарства, не кажучи вже про підготовку єгерів. Єгерська школа, без якої неможливо уявити розвиток галузі, у нас відсутня. Це непередбачено законом, тому 4650 штатних єгерів, які працюють на своїх посадах, по суті не мають профільної освіти і навіть не проходили спеціалізовані курси. Складається враження, що це свідома стратегія держави зі знищення галузі. Те саме можна сказати про мотивацію – головний стимул якісної роботи фахівця та його бажання розвиватись. Четверть або пів ставки мінімалки для єгеря – про що можна говорити далі? І це при тому, що на кожному єгері «висить» кілька тисяч га мисливських угідь (у середньому 8,3 тис. га), а у декого не те що автомобіля немає, а й мопеда. Про права єгерської служби та їхнє оснащення, взагалі промовчимо… Звичайно, є взірцеві господарства, де власники-бізнесмени інвестують, не очікуючи віддачі, колосальні кошти, бо мисливське господарство – це їхнє життя, вони справжні патріоти і природолюби… Галузі потрібна підтримка, потрібна допомога, а не ігнорування та створення перешкод під впливом купки озлоблених на життя «любителів тварин». Депутати не хочуть навіть слухати, якщо йдеться про якісь мисливські законопроєкти чи Програми розвитку, на їхню думку – це проєкти задля вбивства диких тварин. Що тут скажеш? На відміну від депутата, мисливствознавець – це покликання на все життя. В Україні до роботи в галузі залучено 469 фахівців цієї професії, але вона вимираюча. Міносвіти виключило цю спеціальність із переліку вишів, то, можливо, включити «мисливствознавця» у Червону книгу, як лося? Хоча, краще не треба, – більше шансів вижити.
Не в Червоній книзі, поки що, і олень європейський, і лань, і козуля і кабан… Пощастило. Тому їхнє поголів’я зростає, спостерігаємо позитивну динаміку. За минулий сезон у мисливських угіддях країни чисельність копитних мисливських тварин збільшилась у порівнянні з попереднім роком на 5,5 тис. голів і становить 222,6 тис., хутрових звірів нині налічується 1753 тис. голів, це більше попереднього показника на 36 тис. голів. Пернатої дичини збільшилось на 387 тис. голів, загальна чисельність якої, за результатами обліків, які, до речі, проводять тільки користувачі мисливських угідь, становить 10 323 тис. голів.
Разом з тим, зберігається давня негативна тенденція мисливських господарств – при затвердженому ліміті добування копитних тварин 19 771 голова за минулий сезоні фактично було реалізовано тільки 12 979 ліцензій, що становить 65,6%. Так, оленя європейського добуто 412 голів (відсоток добування – 54,7%), ліцензій на козулі реалізовано – 9915 (74,1%), кабана добуто 2209 голів (42,7%) і ліміт добування оленя плямистого реалізовано на 55,6% (272 голови). Всі знають, які неймовірні зусилля витрачаються, щоб затвердити ці ліміти кожного року, який опір чинить влада, зокрема, Мінприроди. А в результаті мисливські господарства не використовують цю можливість і своє право отримати кошти від своєї роботи, направити їх на розвиток господарства. Дивує.
У багатьох країнах Євросоюзу немає такого поняття як облік дичини, це відбувається вибірково і з науково-дослідницькою метою, роблять це, в тому числі, й самі мисливці, передаючи дані у господарство. Але реалізація ліміту добування – є головним показником наявності дичини в угіддях і роботи господарства. Не реалізували ліміт – на наступний рік отримаєте менший, реалізували – можете отримати більший. Можливо, якщо б у нас діяла така сама система, як на заході, мисливські господарства і працювали б по-іншому, і статистику ми мали б іншу?
При тому, що держава на свій біоресурс не витрачається жодним чином, мисливська галузь на ведення господарства у 2019 році виклала 407 млн грн. Надходження ж від нього становило лише 172 млн грн або 42% від витрат. Про яку рентабельність тут можна говорити? Але треба враховувати один нюанс – є мисливські товариства, які вносять вартість відстрільних карток у членські внески, тим самим приховуючи реальні надходження від мисливського господарства, тому ця цифра може бути значно більшою.
Реальну картину фінансування мисливського господарства можна побачити, подивившись на показник витрат на 1 тис. гектарів. Цей показник по країні становив за минулий рік 10,6 тис. грн. Разом з тим, в організаціях УТМР – це шість тис. грн, у Держлісагентстві – 21 тис. грн, а в інших користувачів – майже 19,5 тис. грн.
Вже п’ять років як вступила в дію стаття закону про сплату за користування угіддями. Нині немає чіткого механізму відносин між власником та користувачем мисливських угідь, все це відбувається за згодою та індивідуально, і якоїсь загальної інформації по всіх користувачах нині немає. Але певні зрушення європейської практики все ж таки є. Ми можемо оперувати тільки офіційною інформацією державних лісових підприємств, які беруть плату за лісові угіддя. Отже, загальна площа земельних ділянок державного лісового фонду становить майже 7,5 млн га. Земельні ділянки державного лісового фонду, які використовуються іншими користувачами в якості мисливських угідь, займають 4,5 млн га. Площа, за яку в минулому році була взята оплата, становила 1,5 млн га. Середня оплата за 1 га, грн у заключених договорах, за п’ять років зросла з 86 копійок до 1,1 грн. Потрібно сказати, що оплата власнику за використання його угідь передбачена у багатьох країнах ЄС. Це не є для них проблемою, тому що мисливство там – справа прибуткова, а оплата за угіддя – умовна, іноді мисливці домовляються з власником землі і розраховуються з ним «натурою», тобто дичиною.
Одна з найболючіших проблем, яка стоїть перед мисливським господарством України, є браконьєрство, з яким борються знову ж не громадські природоохоронні організації, не екоінспекція, а користувачі мисливських угідь. Зниження життєвого рівня населення країни призвело до зростання випадків незаконного добування мисливських тварин. І ситуація у цьому році після всесвітньої пандемії коронавірусу і економічної кризи ще більше поглибиться.
У 2019 році на порушників правил полювання складено 2860 протоколів, винесено постанов на загальну суму 625 тис. грн. Працівниками підприємств Держліcагентства складено 2218 (78%) протоколів, УТМР – 365 (13%), Мінприроди – 216 (7%), іншими – 61 (2%) протокол.
Слід відзначити, що активнішу роботу з охорони державного мисливського фонду проводять працівників мисливського господарства Вінницької, Сумської та Волинської областей. За звітний період ними складено 950 протоколів на порушників правил полювання.
Для радикального вирішення проблеми браконьєрства діяльності лише працівників лісової охорони замало, повинен з’явитися реальний господар у мисливських угіддях. Хай це буде первинний мисливський колектив, клуб чи мисливське товариство, але які в змозі будуть вести господарство та охороняти свої угіддя. Про необхідність створення державної мисливської інспекції, яка працює в розвинених країнах, ми вже неодноразово розповідали, але влада країни вважає інакше – «НЕПОТРІБНА!»
Крім браконьєрів з людським обличчям, є ще ласі до народного добра – «дикі браконьєри» – хижаки, зокрема, лисиця, чисельність якої в угіддях України хоч і поступово знижується, але все ж залишається досить високою – майже 50 тис. особин. Так, наприклад, за статистичними даними найбільша її щільність у Закарпатській, Хмельницькій та Тернопільській областях, де на 1 тис. га припадає майже три голови рудої. І це при тому, що мисливцями і єгерською службою за 2019 рік в Україні добуто 51 тис. лисиць, тобто більше, ніж було на момент обліку. Уявіть собі, що нас чекає, якщо регулювання чисельності цього хижака буде припинено, як цього добиваються «зоозохисники»? Катастрофа!
На останок підсумуємо:
Штатна чисельність єгерської служби в більшості господарств – не відповідає вимогам ст. 29 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».
Не використовується увесь можливий потенціал господарств щодо розрахунку лімітів по оленю, козулі та кабану.
Чисельність усіх видів мисливських тварин роками залишається на одному рівні. В той же час у невідомому напрямку зникає весь річний приріст. Тут постає питання до користувачів мисливських угідь: «Ви господарі чи «користувачі»? Чи не ваша мета зробити господарство рентабельним? Адже потенціал є, і рентабельність є, тільки зжирають цю рентабельність браконьєри та хижаки.
Необхідно докласти всіх зусиль і спробувати започаткувати єгерську школу, курси підвищення кваліфікації мисливствознавців, спеціалістів-експертів з оцінки трофеїв. Якщо державі це непотрібно, то має бути цікаво галузі.
І ще одне – просвіта суспільства і популяризація мисливства. Цьому треба приділити теж окрему увагу. Інвестиції інтелекту і коштів у цю справу з часом відіб’ються з лишком.
