31/07/2020
0
Рік у Червоній книзі.
Вже майже рік лось на сторінках Червоної книги України. Здавалось би, поголів’я має зростати. Але зараз природоохоронці стверджують – красень сохатий у Червоній книзі почувається наче якийсь «напівсирота»… Чому ж так сталося?
Волинські лісівники, де лось звичайний з давніх-давен, сумлінно оберігають гарну тварину. За даними цьогорічної таксації, в угіддях Старовижівського лісового господарства Волині нараховується близько 40 лосів. Це одна з найбільших популяцій гігантів оленячого племені в області.
– Наші угіддя завжди славились лосями. Влітку тваринам комфортно. Зелено, тепло, є що їсти. Трава, гілля, ягоди, гриби. А ще улюблені ставки та болота, повні води. Найбільше часу лосі зараз проводять саме коло води у густому очереті, де купаються та рятуються від комах-шкідників. Зараз найчастіше люди, які збирають ягоди, наприклад, чорницю, чи заготовляють траву, очерет, там зустрічають лосів. Такі зустрічі закінчуються мирно. Тварини селян не бояться, люди також звикли до рогатих сусідів. Буває, що лосі заходять на окраїни сіл. І ми заготовляємо для лосів та інших тварин сіно, конюшину, віники на зиму, – розповідає єгер Старовижівського ЛГ Анатолій Кабарчук. – А вже восени та взимку тварини збираються у більші стада. Тоді вони харчуються корою дерев, гіллям, сосновими бруньками. Я інколи спостерігав групи до десятка особин. Молоді самці й самки, телята, дорослі рогачі й самки. Тварини гуртуються коло наших солонців, годівниць. За ними, наче у черзі – олені, кабани, козулі.
Я працюю єгерем сім років, то багатьох тварин знаю, наче в обличчя. Пам’ятаю деяких самок молодими, коли вони приводили одне теля. А нині вони подорослішали, тож в них вже двоє лосенят. Чи самців, у яких з віком з року у рік збільшується кількість відростків рогів. Зростають на моїх очах. На жаль, й люди бувають різні… Були вже два випадки браконьєрства. Знаходили рештки вбитих тварин, кров на землі, сліди взуття та машин… На жаль, злочинців так і не виявили. Тому ми ще більше підсилюємо охорону лосів.
Лось під охороною, а його все меншає?
Так, лось на Волині, на щастя, ще не екзотика. Зовсім нещодавно красеня бачили й неподалік обласного центру. І все ж…
– Чисельність лося на Волині роками зростала на наших очах завдяки старанням працівників лісового господарства, користувачів мисливських угідь. У 2005 році – 15 років тому – було в нас 489 лосів, у 2006 – 523, 2007– 552, 2008 – 584, 2009 – 588, 2010 – 590 і так далі. У 2013 році зафіксували 640 лосів. А от за результатами цьогорічної таксації у нас в області – 495 лосів. Поголів’я пішло на спад… Не різко, але вже відчутно. Куди поділись 140 тварин, порівнюючи із 2013 роком? Це при тому, що лось вже занесений до Червоної книги. Отже, по ідеї, мав отримати повну охорону та безпеку? – повідомила головний спеціаліст сектору мисливського господарства облуправління лісового та мисливського господарства Волині Оксана Пудловська. – За усі ці роки, коли було дозволене на нього полювання, у нас за мисливський сезон брали дуже малу кількість ліцензій на нього. Дві-три – не більше… Але отримані кошти ми спрямовували у розвиток мисливського господарства області, по суті на підтримку поголів’я.
У Ковельському приватному господарстві завдяки ретельній охороні та турботі про тварин нараховується 54 особини. Це найбільше в області. В лідерах й наше Старовижівське ЛМГ. У інших наших угіддях та угіддях обласного товариства мисливців й рибалок нараховується в середньому 20 особин. До речі, ці наші угіддя часто невеликі за площею.
Водночас така сама кількість тварин – плюс-мінус 20 особин, у цьому році нарахована в об’єктах природно-заповідного фонду області. От площа як, наприклад, Черемського заповідника – три тисячі гектарів… А там 20 лосів. 22 лосі – у Шацькому національному парку. Звісно, тварин там може бути набагато більше… Але…
Зараз лося доглядають й оберігають, та водночас багатьма він забутий і покинутий. Досліджень немає, програм збереження, заходів із відтворення популяції на обласному та всеукраїнському рівні теж… Волинські користувачі мисливських угідь, як і раніше, сумлінно доглядають тварин, заготовляють корми, охороняють їх. Хоча у нас теж нині сильно зв’язані руки… І це у нашій лісовій області, де для лося найбільш сприятливі місця мешкання? А що казати про південні регіони?
Чому у Білорусі лось не напівсирота?
Як же лосю в Україні позбутись цього статусу «напівсироти»? Тут особливо корисний досвід нашого північного сусіда – Білорусі.
– Найбільше лосів у наших краях було з 60-х років минулого століття. Тоді вони заходили до нас, мігруючи й з Прибалтики, Білорусі, Росії. Поступово чисельність лося зростала. Аби тварини не шкодили лісу, був введений промисловий відстріл лося. Згодом на нього полювали мисливці й за ліцензіями. Але цей відстріл ніколи не підкошував під нуль популяції лосів. Не лише у нас, а й у Рівненській, Житомирській областях тощо. Лось мігрував й надалі на Київщину, Вінниччину, південніші області України, – розмірковує ветеран лісового та мисливського господарства Волині Василь Сухопор. – У радянські часи професор Саганський робив навіть спроби створення в Україні лосиних ферм. На жаль, після його смерті ідея заглухла… Лише в Білорусі та Росії серйозно цим займаються.
Чому зараз поголів’я лося у нашому регіоні падає? Жорстка посуха… Через посушливі останні роки по лісах повисихали багато боліт, ставків, де завжди була вода. Тому лось покидає наші місця, вертається знову до Білорусі, Росії тощо… Так, є браконьєрство, є нещасні випадки на дорогах, коли тварин збивають машини. Але основна причина – це зміни клімату. Можливо, із дощами ситуація дещо покращиться…
І ще важлива деталь. Я часто бував по роботі чи у гостях у білоруських лісівників і мисливців. Полював там за їхнім запрошенням. У Білоруському Поліссі така сама природа як і в нас. Теж посуха вдарила боляче. Але от там чисельність лося з року в рік лише зростає. У Білорусі діє національна програма зі збереження та охорони лося, зубра тощо. І водночас там дозволене ліцензійне полювання на нього. Навіть у національних парках та заповідниках. І лише Поліський національний природний парк отримує за рік десь мільйон євро за продаж ліцензій на відстріл старих трофейних самців іноземними мисливцями. Звісно, отримані гроші йдуть на добробут лісового господарства, заповідників та тварин… Поголів’я лосів, зубрів, оленів у наших сусідів лише зростає й зростатиме надалі… На жаль, без відповідних рішень на всеукраїнському рівні у найвищих кабінетах влади, змін не буде…
Анатолій МЕЛЬНИК,
Газета “Природа і суспільство”
