15/07/2012
0Непросто живеться людині, котра біле принципово називає білим, а чорне — чорним. Іван Олар із села Тереблече Глибоцького району — один з таких. Його несхитну позицію у захисті лісу (поки що — народного багатства) дехто вважає дивацтвом, а в декого це викликає навіть лють.
Ціна правди
У МАТЕРІАЛІ «Правдолюб? Бий його!» («СВ», 9 червня 2011 р.) розповідалося, як троє захмелілих односельців серед білого дня учинили над Іваном Оларом розправу. Особливо «відзначився» Василь Ротар. Бив руками і ногами, а потім ухопив дерев’яний брусок від упряжі коня (орчик) і намагався уцілити ним у голову своєї жертви. Якби чоловік, захищаючись, інстинктивно не прикрив її рукою, могло б статися непоправне. Потерпілий відбувся переломом кисті руки.
«Але так звані правоохоронні органи кинулися рятувати тих злодіїв від справедливого покарання, навіть спершу намагалися звалити усе на мене, — пише до редакції про подальший розвиток подій Іван Олар. — Тому винуватці уникнули покарання — двох із них слідчі зробили свідками, а головного нападника — Ротаря — підсунули під амністію. Мені ж ніхто не відшкодував ані копійки, не попросив навіть вибачення. Навпаки, продовжують погрожувати. Мою сім’ю зробили найлютішим ворогом народу (кримінального). Таку «подяку» нині в Україні отримують чесні, законослухняні громадяни. Дуже ображає, що ніхто не бажає нам допомогти, не зважає на наші заяви і скарги. Над нами просто знущаються. Ось ціна правді і намаганню жити порядно й справедливо…»
«Зверніться у Грінпіс»
НА ТЕ, що Олар уперто і «тупо» фіксує (так висловився один із глибоцьких міліціонерів) безчинства у лісі, реакція правоохоронців чомусь млява. Може, набрид уже своїми сигналами, а може, просто заважає «нормально» працювати…
— У червні минулого року я в черговий раз звернувся до Глибоцького райвідділу міліції з тим, що знову незаконно рубають дерева, — розповідає Іван Васильович. — Відмовилися навіть прийняти повідомлення. Зателефонував у сусідній Герцаївський район, але тамтешні міліціонери порадили дзвонити до Чернівців. Однак з Глибокої (мабуть, передумали) усе ж прибула слідчо-оперативна група. Ми з дружиною показали міліціонерам свіжі пні (без клейма) від зрізаних дерев. Вони усе відзняли на мобільний телефон, склали протокол. Тоді я кажу: ось бачите, нарешті довів вам, що сталася крадіжка. Але це не єдина, давайте підемо далі, там таких пнів ще багато. В основному — залишки цінного дуба. А вони віднікуються, мовляв, немає часу. І порадили мені звернутися… у Грінпіс. Прив’яжіть себе до дерева, насміхаються, тоді обов’язково зверне увагу та міжнародна природоохоронна організація…
Вислуховувати подібні «поради» Іванові Олару доводилося не раз. «Я тривалий час заважаю організованій групі, котра має зв’язки в правоохоронних органах, красти, грабувати ліс», — написав він генпрокуророві Віктору Пшонці. Якщо його заяви наклепницькі, запитував, то чому за це не притягають до відповідальності? Адже ж, до прикладу, судять «жартівників», котрі задля власної зловтіхи повідомляють про вигадані «замінування». Зізнався, що мимоволі доходить висновку: правоохоронців більше цікавить, звідки він отримує інформацію про злодійства, чи має своїх «стукачів» (так і кажуть) серед людей, котрі працюють у лісі. Бо один міліціонер якось проговорився: «Один ваш лист до Генпрокуратури — і на відкуп йдуть великі гроші». Мовляв, розорює крадіїв.
Так це чи ні, стверджувати не беремося. Однак про те, що в буковинських лісах, м’яко кажучи, «не все гаразд», фактів не бракує. Ось найсвіжіший. Майстер лісу одного з лісництв у Путильському районі (начебто через недбалість) «неналежно» відвів ділянку під суцільну санітарну рубку. Внаслідок цього замість хворих дерев вирізано 139 здорових — буків, ялин, ялиці. Збитки, завдані державі, перевищили 550 тисяч гривень. І що цікаво: «помилки» майстра чомусь завчасу не помітив ніхто з численних контролерів, котрі повинні слідкувати за правильністю заготівель деревини. А от місцевого Олара там не виявилося… Можливо, тому що це небезпечно.
Утім, правдолюбцеві не так вже й легко довести факт крадіжки «по гарячих слідах». Державна екологічна інспекція в Чернівецькій області, наприклад, на його повідомлення про незаконні вирубки реагує трафаретно: мовляв, без згоди вищого органу — Держекоінспекції Мінприроди здійснювати позапланову перевірку не має права. Але коли усе ж прибуває, то переконується, що недаремно калатає чоловік на сполох. «Натурною перевіркою з виїздом на місце виявлено на території лісового фонду В.Кузьмінського лісництва ДП «Чернівецький лісгосп» незаконну рубку лісу, — йдеться в одному з актів. — Розмір заподіяної шкоди становить 22439 грн. Матеріали для подальшого реагування передано в УСБУ в Чернівецькій області».
Нападник погоджується на… амністію
ПЕРЕГЛЯДАЮ фрагмент торішнього жорстокого побиття Івана Олара, який випадково зафіксувала відеокамерою мобільника старшокласниця місцевої школи. «Зайвий доказ для слідства і суду», — іронізує потерпілий. Має на увазі, що ні відео, ні готовність дівчини дати свідчення чомусь не зацікавили як старшого слідчого Герцаївського райвідділу міліції В. Гождю, який розслідував кримінальну справу, так і головуючого на засіданні Глибоцького райсуду Т. Косована. Тим часом В. Ротар, звинувачений у вчиненні злочину середньої тяжкості(ч.1 ст.122 КК), зумисне відтягував розгляд справи — не з’являвся до зали суду. А там і амністія підоспіла…
Можливо, Ротар її й очікував, бо 5 жовтня минулого року (бійка сталася 13 травня того ж року) прибув на засідання, аби заявити своє клопотання про застосування щодо нього Закону України «Про амністію» і закриття провадження у справі. «При таких обставинах, — читаємо у постанові Глибоцького райсуду, — наявні підстави для застосування амністії, оскільки Ротар В. Д. надав згоду (ще б пак! — Авт.)… Речовий доказ: дерев’яний брусок («орчик») — повернути власникові».
«Хіба це не знущання?» — запитує побитий і принижений правдолюбець. Як милостиню, був змушений випрошувати компенсацію за завдані фізичні і моральні страждання. У лютому цього року Глибоцький райсуд заочно прийняв рішення про часткове задоволення його позовних вимог. В. Ротаря зобов’язали сплатити потерпілому 6 з лишком тисяч гривень, однак, як ваш кореспондент переконався особисто, виконавча служба до реалізації судового рішення ще не приступала.
«Я не на тому боці закону»
— МЕНІ в очі казали, що лісники читають мої листи до органів і сміються, — показує Іван Олар формальні відписки з різних інстанцій, у тому числі правоохоронних. — Кримінальні справи стосовно крадіїв якщо й відкривали, то невдовзі закривали. Мабуть, на мені вже купу грошей заробили. Іноді вже шкодую, що ув’язався в цю боротьбу, але зупинитися важко. Бо я не на тому боці закону, що вони.
Сказав це затятий правдолюб без будь-якого пафосу. Але дехто пробує тлумачити його непримиримість як своєрідну… хворобу. І запускає примітивні плітки, що безробітний чоловік заздрить тим, хто має з лісу непогані статки. Тому, мовляв, і мстить.
Живе сім’я Оларів із власного невеликого господарства. Колишній механізатор міг би добре заробляти, якби мав можливість реалізувати свій винахідницький хист. Цей народний умілець, наприклад, змайстрував простий, але надійний у роботі мотоблок, бензопилку «навчив»… косити траву. Своїх секретів ні від кого не приховує. Зокрема, охоче ділиться ними з читачами всеукраїнського журналу «Майстер-конструктор», додаючи детальні креслення саморобок.
Од батька любов до техніки успадкував син — семикласник Іванко. Хлопчина є гордістю школи, там уже ціла виставка його робіт. Сконструйовані ним моделі машин, корабликів відзначені призами різних конкурсів.
Це не відхилення від теми, а доповнення до характеристики правдолюба Івана Олара. Чесна, порядна людина, добрий сім’янин, таким же прагне виховати і свого сина.
