20/12/2012
0Ушел легендарный человек и лесовод, оставивший глубокий след на земле Полесья и добрую память о себе у сотен и тысяч людей… Выражаем наше глубокое соболезнование супруге – Стефании Онуфриевне, родным и друзьям Дмитрия Александровича, а так же всем его последователям на Волыни, в Украине и за её пределами.
"Украинский лесовод" и М.Попков
Ниже я размещаю официальное уведомление Гослесагентства и чудесную статью о Дмитрии Александровиче, подготовленную Петром Чечелюк и опубликованную в мае этого года в "Лесном Вестнике". Статью я размещаю в том, виде в котором она изначально была размещена на нашем сайте. У меня нет отдельной фотографии Дмитрия Александровича и я решил оставить заглавным этот очень старый снимок, где он запечетлен со своими друзьями и будущими приемниками. М.П.
Помер бувший начальник Волинського обласного управління лісового господарства Телішевський Дмитро Антонович. Похорони відбудуться 21.12.12 о 13 годині. Контактниий телефон: 067-322-29-29 Родюк Анатолій іванович
Адреса домашня: м.Луцьк, проспект Волі, буд.22, кв.21.,
Дружина- Стефанія Онуфріївна.
Мне очень хотелось разместить рядом заметки о трёх руководителях лесного хозяйства Волыни, каждый из которых – яркая личность. Каждый из этих мужщин на фото, реализовал себя, оставив добрый след на земле и в сердцах людей… Все вместе они делали и делают одно, но очень важное для государства и общества ДЕЛО. Первым был Дмитрий Антонович Телешевский… Спасибо всем волынским журналистам, благодаря труду и таланту которых мы знаем и помним о "ЛЮДЯХ ВОЛЫНСКОГО ЛЕСА" . Оксана, Вам отдельный поклон. М.П.
Ідеї Дмитра Телішевського підганяли час
У моїх руках – пожовклий номер газети «Известия» №163 від 15 липня 1975 року, в якому опубліковане рішення комітету щодо державних премій колишнього Радянського Союзу: «Комитет по Государственных премиях СССР сообщает, что участие в конкурсе на соискание премии допущены следующие работы (перелік робіт, – прим. автора), серед них – «Волынское областное управление лесного хозяйства и лесозаготовок (УССР)»: «Комплексное использование лесосырьевых ресурсов». За збігом певних обставин премія не була присуджена, але про того, хто рухав лісову галузь Волині до такої високої нагороди, мова піде нижче.
Є людські долі – неймовірно складні, багаті і насичені, які важко переносити в нарис. Тому автор на суд читача виносить спогади колишнього начальника промислово-технічного відділу тодішнього управління лісового господарства і лісозаготівель області Георгія Антоновича Бондарського, який довгі роки пліч-о-пліч працював з начальником управління Дмитром Телішевським.
«Дмитро Антонович приїхав на Волинь у 1953 році, в якому й було організоване управління і яким незмінно керував протягом 32 років. Він закінчив лісогосподарський факультет при Львівському сільськогосподарському інституті, а згодом із посади начальника управління був направлений на дворічні курси в Московську лісогосподарську академію. Після завершення знову повернувся на попередню посаду.
Я прожив довге життя, працював з різними людьми, володію широким діапазоном порівнянь, але людини такої кипучої енергії мені зустріти більше не довелося. Поза його увагою не залишалося нічого: він шанував спеціалістів, дбав за влаштування їхнього побуту, навчав, вникав в їхні біди і невдачі, допомагав. Його називали «людиною нової ери лісового господарства». І недаремно. За півтора-два десятки літ лісова галузь області звершила грандіозний поступ уперед – від коня і полуторки до сучасної техніки і передових лісових технологій. У 50-60 роках минулого століття ми садили на поліських піщаниках по 15 тисяч гектарів! Він беріг кадри і жодного директора держлісгоспу не звільнив із роботи.
Дмитро на лету ловив усе нове і втілював у лісовій галузі. За його керівництва був організований Шацький національний природний парк і однойменний лісовий технікум. 3 серпня 1978 року на площі 680 гектарів був створений ботанічний заказник «Воротнів» (Луцький район), хоча в поле зору науковців він потрапив значно раніше. У 1956 році в селі Воротнів знімався фільм «Сліпий музикант», після чого краса природи цієї місцевості була помічена київськими чиновниками. Тут збудували дамби, згодом з’явилися п’ять ставків, будиночок-сторожка лісника. Так починалася пуща, а заповідного статусу воротнівський ліс набув у 1968 році. Наказ про його створення підписав тодішній начальник Волинського обласного управління лісового господарства і лісозаготівель Дмитро Телішевський.
Досвід роботи нашого управління переймали міністри аналогічної галузі країн РЕВ, В’єтнаму, Республіки Куба. Лісове управління області через квартал отримувало перехідний червоний прапор соціалістичного змагання лісової галузі колишнього Союзу РСР. Він був чесним, а це завжди підкупає, вмів розмовляти на рівних із кожним: від високого керівництва до лісоруба.
Варто зазначити, що в радянські часи об’єми рубок визначалися не фізичною можливістю лісів, а «плановою потребою в лісоматеріалах». У п’ятдесяті роки держава бачила в лісі лише кубометри деревини. Були сформовані ліспромгоспи з надмірною концентрацією лісозаготівель, а у свій час під цю концепцію була підведена не лише наукова, а й політична база. Дмитро Антонович радо зустрів постанову тодішньої Ради Міністрів союзу про злиття ліспромгоспів із власне лісовою галуззю і любив повторювати, що «сокира більше не буде в лісі господарем». Так склалося, що лісове відомство Волині не отримало Державної премії – її віддали Красноярському заводу із виробництва щелепних навантажувачів круглого лісу. Проте здобутки волинських лісівників не оминули увагою на Виставці досягнень народного господарства в Москві (ВДНГ) і в секретаріаті ЦК КПРС. Дмитрові Антоновичу була запропонована посада заступника міністра тодішнього Державного лісового господарства (Гослесхоза), від якої (аби не зрадити Волинь), він сором’язливо відмовився».
А ось приємні спогади про Дмитра Телішевського нинішнього заступника начальника лісового відомства області з питань виробництва Ігоря Мар’яновича Ляховича: «Як високоосвічений, але при цьому на диво простий, вимогливий керівник Дмитро Телішевський для багатьох молодих спеціалістів був не просто начальником, а добрим старшим товаришем, на котрого завжди можна було покластися. Він умів так довести до кожного працівника цілі і завдання роботи, що машинально, без душі виконувати свою справу було вже неможливо. Багато уваги приділяв молоді, особисто керував переддипломною практикою студентів випускних груп лісотехнічного інституту. Він вважав, що основою успішного управління будь-якою галуззю народного господарства є кадри. Лісова галузь – не виняток: без грамотних, досвідчених, здатних до прийняття самостійних рішень керівних кадрів на всіх рівнях управління неможливо організувати лісове господарство, забезпечити охорону лісів.
Початком активного народження виробництва товарів народного вжитку в лісовому відомстві Волині стали 60-ті роки минулого століття. До цього часу було прийнято, починаючи з найвищого рівня керівників тодішньої держави, декларувати цінності так званих недеревних ресурсів лісу. Декларацій було багато, але далі цього справи не йшли. Відробляючи елементи спеціалізації цехів з одночасним нарощуванням об’ємів виробництва, лісові підприємства у багатьох випадках зіштовхнулися з необхідністю реконструкції і розширення виробничих потужностей, орієнтованих на виготовлення спеціалізованої продукції. Уже в середині сімдесятих років в усіх цехах лісгоспів був завершений процес реконструкції та спеціалізації, і виробництво товарів широкого вжитку зі стихійного народного ремесла перетворилося в організоване, планомірне, кероване, з урахуванням конкретних соціально-економічних умов товаровиробників і запитів споживачів.
Він без амбіцій брався за будь-який сміливий проект і міг передбачити, що з нього буде в майбутньому, які фактори впливатимуть на розвиток, а які можуть загальмувати ріст. Також запрошував до себе спеціалістів, а в як спосіб обговорення вибирав нестандартні методи – «мозкові штурми», під час яких народжувалась істина, випливав точний підхід до рішення проблеми. Робота в управлінні трималася багато в чому на ентузіазмі начальника, його персональній харизмі. На щирій, неупередженій. За десяток років він зумів переконати у своїй правоті представників держави, лісової галузі, виробити справжні сценарії розвитку лісової економіки. Ніколи не розслаблявся і нікому не давав можливості для цього. Якщо ж хтось впадав у демагогію чи депресію і полемізував щодо безкінечних проблем галузі, він тут же обривав співбесідника. Вінцем вимогливості до себе і підлеглих стало передове лісове господарство не лише України, а й колишнього СРСР. До речі, коли Микита Хрущов мав намір просунути продукцію СРСР на світові ринки, лісове господарство виявилося єдиною рентабельною галуззю народного господарства радянської держави.
Стиль роботи і кипуча енергія Дмитра Телішевського «шокували» навіть старожилів галузі в головному лісовому відомстві України і тодішній Раді Міністрів. В ЦК Компартії України боялися його ініціативи і називали авантюристом. У цьому відомстві всіх влаштовувало те, що є. З року в рік там відбувалися гострі дебати з питання, як і в якому напрямку розвиватися лісовому сектору економіки, розроблялися різні «проекти», проте віз проблем залишався там же. А тут – готові сценарії – спірні і неоднозначні, але якісно новий продукт зі стратегії і планування розвитку лісового комплексу України від… Телішевського!? Хіба це не приємно!? Пам’ятаю, у 1971 році на теренах колишнього СРСР був створений Центральний науково-дослідний інститут лісової генетики і селекції, який очолив селекційно-генетичну роботу в державі і став координатором робіт, що проводилися науково-дослідними закладами галузі в різних лісовирощувальних зонах. При цьому авторитетному закладі була створена Проблемна рада з лісової генетики, селекції, насінництва та інтродукції, в склад якого увійшли найкращі вчені держави і котрий визначив головні напрямки селекційно-генетичних досліджень. У результаті була закладена державна мережа географічних культур основних лісоутворювальних порід із ціллю вивчення генофонду.
Дмитро Телішевський гаряче підтримав наукові пропозиції вчених і активно вніс Волинь у розробку лісонасінневого районування деревних порід, чим був поставлений заслін неправомірному використанню нерайонованого насіння лісових культур. Саме тоді на основі створеного в області лісорозсадника розпочалося проведення важливих робіт із біотехнології лісових культур, мутагенезу, гібридизації; розроблені нормативно-методичні документи у багатьох напрямках, які торкались охорони генофонду, селекції, насінництва, розмноження, технології створення лісонасінневих плантацій. Волинські лісівники створили дослідні селекційні об’єкти із вирощування сосни, дуба та інших порід, були розпочаті роботи із виділення плюсових дерев, насаджень і генетичних резерватів.
Дмитро Антонович розумів: важливе завдання, поставлене перед лісовим господарством державою щодо інтенсифікації лісогосподарської галузі, означає не лише збільшення обсягу рубок і переробки деревини, але й впровадження нових, більш ефективних технологій лісовідновлення. Розумів і те, що їх застосування дозволить виконати наказ наших дідів і прадідів залишити нащадкам ліси України, які заслуговують поваги і захоплення».
Не сказати про Дмитра Телішевського як автора багатьох книг про український ліс – нічого не сказати. Вони, як рука вірного друга, протягнута до нас через 50 років. Автор цих рядків гортає їх. «Гриби, ягідники і лікувальні рослини лісів України» видавництва Львівського державного університету 1972 року (для того часу – прекрасно ілюстроване видання) свого роду глибокий довідник вторинних ресурсів лісів України, в текст якого вкладена душа. «Волинський ліс» (видавництво «Каменяр», 1975 р.). Від першої до останньої сторінки книга читається, як кажуть, на одному подиху. Може, тому, що у кожному слові – любов до лісу, рідної природи. Не менш захоплює і попередня книга Дмитра Телішевського «Сокровища леса» (видавництво «Высшая школа», 1974 р. Комплексное исследование древесной продукции леса»), де автор майже на півтисячі сторінках виступає не лише як патріот України, а й вчений, лісознавець, фахівець з економіки і досвідчений керівник. Два роки поспіль цю монографію великими тиражами передруковувало видавництво «Лесная промышленность» (Москва), що свідчить про неабиякий авторитет керівника волинського лісу та інтерес до методів його роботи в масштабах тодішньої радянської держави. Його книги – це сповідь перед природою і подарунок тим, хто любить Вітчизну.
…Єднання Дмитра Телішевського з лісом не затьмарене ніякими кон’юнктурними інтересами. Він у ньому мужнів як особистість, віддавши галузі всі свої сили, знання, кипучу енергію, розум, любов і відобразив цей внесок у своїх книгах. 10 травня йому виповнилося 88 років. Колектив ВОУЛМГ та журнал «Лісовий вісник» вітають Дмитра Антоновича з довголіттям і бажають йому та його сім’ї усіх життєвих благ! Нехай Бог береже цю унікальну людину, яка змогла зробити для лісової галузі Волині і України те, що варте роботи сотень людей!
Петро ЧЕЧЕЛЮК
Фото з архіву редакції: учасники 14-ої зустрічі керівників лісогосподарських і лісозаготівельних органів країн-членів СЕВ; Дмитро Телішевський, міністр лісового господарства УРСР Борис Лукянов, мисливствознавець Орест Король (1970-ті роки)
Всеукраїнський журнал «Лісовий вісник» (травень 2012 №8)
