10/07/2020
0Доки в державі не повернуться обличчям до мисливського господарства, доки суворо не каратимуть за браконьєрство – світла в кінці тунелю не бачити.
Не до якогось зайця тим, у кого перед очима вигода, гроші, прибутки.
У дорозі на Слобожанщину перечитував блокнот, до останньої сторінки заповнений записами під час незабутнього відрядження до Франції. Там довелося побувати на Міжнародній виставці сільського господарства і тваринництва SIMA, яка щороку проходить у Парижі наприкінці зими – початку весни. Протягом майже 10-ти днів парижани та гості столиці цілими сім’ями поспішають до Виставкового центру, аби поринути в атмосферу сільського життя. Кожен відвідувач має змогу розширити власні пізнання про аграрний сектор країни, взяти участь у конкурсах та атракціонах, відчути смак страв із натуральних продуктів. Свято, на яке, без перебільшення, чекають дорослі та малі. Мене, зізнаюся, найбільше захопив павільйон «Біоагрокультура», де регіони демонстрували свою продукцію з логотипом АВ (Agriculture Biologique), тобто органічну. Знайомлячись із найнеймовірнішим, найнесподіванішим асортиментом екологічно чистих продуктів, ловив себе на думці, що прислухаюся до незвичайної музики, що лунала із сусіднього салону. Цікавість покликала туди, і я потрапив… до павільйону «Мисливство».
Лісничий Хухрянського лісництва Іван Гашута: «У коробах вирощуємо саджанці плодових, які вводимо в лісові культури»
За пів дня не міг оглянути всього того, що показували на своїй виставці представники мисливської галузі країни, де полювання є третім за популярністю видом дозвілля – ним захоплюються майже 1,5 млн осіб, причому 2% з них – жінки. Понад тисячу років нараховує історія його у Франції, полювання піднесене до рангу мистецтва і є одним із найпрекрасніших надбань, що збереглися донині. Багату спадщину в усьому її розмаїтті й демонстрували посланці регіонів на SIMA під звуки рожків, у супроводі ансамблів мисливської музики. При спілкуванні з колоритними господарями дізнався, що у Франції чи не найбільша в Європі кількість шанувальників полювання. Передумовами ефективного ведення мисливського господарства є дотримання етики полювання, вольєрне розведення мисливських звірів і птахів, регуляція чисельності хижаків і відсутність браконьєрського добування дичини, науково обґрунтоване управління популяціями мисливських тварин, мисливський туризм, а також популяризація галузі, наочним прикладом чого є участь у щорічній Міжнародній сільськогосподарській виставці в головному Виставковому центрі Парижа.
Від Сени до Ворскли. Спостерігаючи за колоритним дійством, я подумки переносився на рідні терени. Чому ж у нас на вседержавному рівні не влаштовуються подібні виставки, свята, на яких головними діючими особами були б мисливці, котрі всіма можливими засобами доводили б широкій публіці, що займаються не лише ловами, а працюють над збереженням і примноженням звірини та птаства, що, передусім, є охоронцями «друзів наших менших». Під час таких небуденних заходів і формується позитивна думка про мисливство, полювання. Та й є чим пишатися Україні. Адже наші князі першими в Європі розробили закон про полювання, далекі предки мали свої звичаї, традиції, свою мисливську культуру. Відродити б їх. Тут потрібна, звичайно, підтримка з боку держави. Всій галузі, як у тій же Франції. Мені розповідали на виставці, що кожного разу її відвідують президенти країни, особливо схвально відгукувалися про Франсуа Олланда, котрий міг присвятити SIMA до 12 годин, не обминаючи і павільйони лісівництва та мисливства. Французи давно зрозуміли, що мисливство приносить і екологічну, і економічну, і соціальну користь. Скажімо, забезпечує в сільській місцевості близько 30 тисяч робочих місць. Країна має одні з найбагатших в Європі й мисливські угіддя: фазана, наприклад, щороку випускають у природу до 15 млн голів, добувають – близько 5 млн. А в Україні добувають десь у межах 50 тисяч голів. Скоро й зайця не побачимо…
Провідний мисливствознавець Охтирського лісгоспу Іван Максюта: «У мисливській галузі країни трудяться справжні фанати своєї справи, котрі здатні забезпечити належні умови для її розвитку»
– Може й таке бути, – відповів на репліку, коли ми зустрілися в затишному рекреаційному куточку на березі української річки Ворскли, і я поділився враженнями від виставки у французькій столиці – місті на Сені, провідний мисливствознавець ДП «Охтирське лісове господарство» Іван Максюта. – Судіть самі. У зв’язку з різким потеплінням гін у зайців починається раніше, відтак раніше з’являються на світ зайчата. А тут раптова зміна погоди… Холод тваринки переносять, але не в сильні морози. От вам і перша причина загибелі. Друга – 20–30% зайчих хворіють на токсикоз, не можуть народжувати. Далі підемо: що чекає вже наступний виводок навесні, коли масово палять стерню, очерет, траву на луках, – розказувати не треба. Ті, звірі, що врятувалися від вогню, починають щипати травичку – а її «дбайливі хазяї» вже починають обробляти хімікатами. Безсистемно ллють отруту, часто-густо заборонену в ЄС, у садах, на полях, де вирощують монокультури – сою, ріпак, кукурудзу… Не легше тваринам і в пору жнив – гинуть під колесами автомашин, бо практично ніхто не дотримується гуманних правил косовиці, не застосовує відлякувальних пристроїв. А за хлібами настає черга соняшника з десикацією, тобто теж з отрутами для пришвидшення дозрівання. От і прикиньте, скільки звіра виживе, не кажучи вже про те, скільки дотягне до сезону полювання. От і відповідь на питання, чому рідко зустрічаємо вухатих у природі.
– Маю хобі – цікавлюся предметами старовини, – підключився до розмови старший єгер Олексій Безноско. – На місцях колишніх хуторів, у полях, на луках знаходжу старі монети – мідні, бронзові, але вони немов кислотою роз’їдені. Це означає, що навіть метал не витримує дії тієї хімії, якою безконтрольно поливають землю. А хочемо, щоб тваринка вижила. Не до якогось зайця тим, у кого перед очима вигода, гроші, прибутки. Не загине він від отрути, то потрапить у капкан чи петлю з дротиків, тросиків, навіть струн – сотні їх виставляють на стежках, де ходять звірі. Отакі ми люди…
Єгері Володимир Гузеватий та Олексій Безноско: «Щороку вдосталь заготовляємо кукурудзи в качанах і зерновідходів»
На підгодівельних майданчиках звірам є чим поласувати з осені до весни
Сумна розмова. Болючі проблеми. Далі їх почую більше і не менш гострих, а поки що перервемося для знайомства з господарями.
Аби добре було звіру і птаху. Іван Максюта ще в 5-му класі писав у творах, що хоче бути лісником. «Хоч ніхто з рідних і в 47-му коліні не працював у лісовій галузі», – почую від нього. Мабуть, його кликали самі ліси, якими славиться Чернігівщина і, зокрема, Ічнянський район, звідки родом. Після успішного закінчення школи в рідній Заудайці без екзаменів вступив до Лубенського лісотехнікуму. Вчився з перервою – 3 роки служив на атомній субмарині на Північному флоті. Обіцяли золоті гори, аби залишався на надстрокову, але кликала мала батьківщина, кликав ліс – отримавши 1989 р. диплом з відзнакою, за направленням прибув до Охтирського лісгоспу. Вісім років працював майстром лісу, заочно закінчив факультет екології Сумського держуніверситету, а відтак був переведений на посаду мисливствознавця господарства. Дотепер опікується неспокійним диким плем’ям.
– За колективом закріплено 12,7 га лісових угідь, майже 6 тис. га польових і 1,8 тис. га водно-болотних, – дав коротку характеристику мисливському сектору Іван Михайлович. – Поголів’я довели до оптимальної кількості, крім кабана (через відому хворобу). Єгерів п’ятеро, всі люблять природу, дбають, аби добре було звірам і птахам, ведуть безкомпромісну боротьбу з любителями дармового м’яса. При найбільшому лісництві – Хухрянському – приписані два єгері. Володимир Гузеватий 4 роки віддав Гетьманському нацпарку, але потягло, як каже, до тварин – уже 2 роки біля них. А старший єгер Олексій Безноско на посаді 21 рік, та ще й в. о. лісника двох обходів. Він – справжня знахідка для лісгоспу і водночас гроза для браконьєрів. Його обходи завжди у відмінному стані, на границях встановлені межові знаки, на відтворювальній дільниці, в угіддях – білборди, панно, аншлаги на теми збереження дикого світу та протипожежну. Крім солідного рекреаційного куточка для відпочинку місцевого населення, мисливців спорудив із підручних матеріалів казкову хатинку, де можна сховатися від негоди, розпалити дрова в грубці, просушити одяг. Навіть солонці – і ті в Олексія Івановича мають кожен свій оригінальний стиль…
У рекреаційному куточку провідний мисливствознавець Іван Максюта обговорює з єгерями Олексієм Безноском і Володимиром Гузеватим поточні справи та плани на майбутнє
Перед тим, як вирушити до лісу, господарі запросили до ошатного офісу Хухрянського лісництва. Було це наприкінці зими, тож лісничий Іван Гашута показав у розсаднику виплекані сіянці основних лісотвірних порід, а також плодових у коробах – груші, яблуні, айви, абрикоса, черешні. На сьогодні вони вже посаджені куртинами або в рядах лісових культур. Отже, будуть нові ремізи, буде чим ласувати і де сховатися дичині. В зерносховищі ще залишилися не використані за зиму кукурудза та вітамінні віники. Загалом, у лісгоспі заготовляють щороку в межах 5 т сіна і стільки ж кукурудзи в качанах, 15 т зерновідходів, 1 т жолудів, понад 1 тис. віників, для підгодівлі тварин засівають кормові поля кукурудзою, топінамбуром. Ті мають де й освіжитися в спеку. Також у кожному лісництві є повен набір біотехнічних споруд, усі вони в належному стані.
Єгері просили відзначити велику зацікавленість у розвитку мисливського господарства директора Юрія Римара. За єгерською службою закріплено автомобіль, закуплено квадрокоптер, фотопастки для спостереження за звірами та непроханими гостями, засоби зв’язку. Юрій Володимирович часто бере участь у рейдових бригадах, які чергують у святкові та вихідні дні. Навіть має підшефний кормовий майданчик. За його ініціативи свого часу в лісі побудували вольєр, де утримували до сотні диких свиней, випускали молодняк у природу. Після поширення в краї відомого захворювання орієнтуються на розведення ланей та муфлонів.
А тепер повернемося до проблеми, яка найбільше хвилює працівників галузі – про це ведемо мову з Іваном Максютою.
Крик душі. Так двома словами охарактеризував стан, у якому перебувають, провідний мисливствознавець Охтирського лісгоспу.
– Основне лихо – браконьєрство. У давнину наші предки – русичі говорили: «Май – під кожним кущем рай». Тоді справді був рай – для птаства, звірини. А сьогодні рай для аморальної людини з грізною зброєю. Це просто жах, що твориться в державі. Здавалося б, після того, як законодавці підняли розміри штрафів за незаконне відстрілювання дичини, картина зміниться. Але чомусь не чути гучних судових справ, заслужених вироків. Та й штрафи ті навіть за вбивство червонокнижних менші, ніж коштує спорядження браконьєрів, котрі переважно є людьми заможними. За нинішніх потужної зброї, оптичних прицілів, приладів нічного бачення, тепловізорів, полювання перетворюється на просте вбивство.
Звірі в спеку мають де освіжитися
До кримінальної відповідальності слід притягувати таких порушників. За досвідом далеко ходити не треба – він поряд, у сусідів з Білорусі. Там лише за увімкнені фари в мисливських угіддях і відмову зупинитися на вимогу єгеря передбачено таке покарання як конфіскація транспортного засобу. Те ж саме та ще тюремні терміни і позбавлення прав на полювання до кінця життя – за незаконно добуту тварину. У Білорусі завдяки суворому законодавству, чіткому дотриманню його поклали край ганебному явищу, країна вийшла на лідерські позиції в Європі з мисливського господарства.
– Не знають, що таке браконьєрство і у Франції, в чому я сам переконався. Полювання там відбувається під суворими правилами, за дотриманням їх стежать інспектори. Якщо мисливець на око не розпізнає вік тварини, вистрелить у молоду – без штрафу не обійдеться, і знову ж таки, можуть забрати машину…
– У цивілізованих країнах кожен бажаючий не візьме до рук рушницю і не піде з нею до лісу – мусить пройти тривалий курс навчання, здати екзамени з низки спеціальних предметів, підтвердити знання на практиці. А в нас масово полюють ті, хто мають гроші і йдуть на лови, наче в тир. Їм аби вбити звіра. Це страх і горе. Через таких «стрільців» і падає тінь на порядних мисливців, для котрих полювання є благородною справою.
Доки в державі не повернуться обличчям до мисливської галузі, доки суворо не каратимуть за браконьєрство – світла в кінці тунелю не бачити, – підсумував Іван Максюта. – Для дичини потрібна охорона та підгодівля – тоді звірів і птахів в українських угіддях буде не менше, ніж у французьких чи білоруських. У мисливській галузі країни трудяться справжні фанати своєї справи, фахівці, котрі здатні забезпечити належні умови для розвитку її та процвітання – їм потрібні лише тільки підтримка держави і розуміння суспільства.
