03/07/2012
0Темно-сині руки від чорниць, губи, щоки і навіть ніс, і ми – усміхнені дітлахи у спекотну пору одягнені, як має бути, щоб не «погризли» комарі, взуті, аби не наступити на щось страшне у лісі, в хустинках і зі скляночками, прив’язаними на поясі, повертаємося зморені і щасливі вже далеко по обіді з повними кошиками ягід додому. Такі моменти дитинства, проведеного у селі, пригадуються, коли знову потрапляю до лісового царства у сезон цілющих неповторно смачних чорниць.
Мандруємо стежинами лісу Згоранського лісництва – а тут, певно, більше людей, як у селі! Бо, куди не глянь, де не спинись біля розкішної плантації чорничнику, – всюди натрапляємо на збирачів ягід. Одні спритніші селяни вже повертаються додому, навантажені посудинами зі щедрим урожаєм. Там – підвода під’їжджає, автомобіль чекає на своїх… Рух у лісі, пора збору смачних і поживних дарів у розпалі. Та й ягоди ж вродили цього року! На диво – рясні, сині соковиті бубки просто обсипали низенькі кущики.
Жителі навколишніх сіл тут із самого ранечку невтомно трудяться. Саме трудяться, бо це й важка праця. Хто пробував хоча б раз зібрати по бубці чорниці ягоди, стоячи зігнутим в спекотний день, раз-по-раз відмахуючись від хмари набридливих кусючих комарів, погодиться із цим. Ліс годує. І живить він не лише вітамінами, а й дає селянинові у літню гарячу пору врожаю спосіб заробітку.
Стрічаємо стежиною двох дітей із бабцею. «Їм кортить до лісу по ягоди, – каже Феодосія Тимофіївна, літня жителька села Сильно, що неподалік. – Зранку просять мене, бабуню, ходіть із нами, хоч побудете біля нас, щоб нам у лісі не було страшно, бо ж самі ще бояться, а батьки – працюють. Та я ж не здужаю й ходити за ними, болять ноги. То от привезли нас конем, я із табуреточкою, але таки і допоможу їм трохи зібрати ягідок. Собі збираєм, на вареники, пироги, та й закриваємо компотами, варенням, бо всі у нас люблять чорниці. А я ще з малих літ ходила по ягоди, тут же виросла. І заробляли на чорницях за моєї молодості, то була хороша нагода, бо ж де ще заробиш? Ми із села великою компанією збирались на цілий день, бувало далеко йдем, звідси за пару сіл. В чотири ранку виходили із дому, у лісі вже й снідали і обідали. А назад увечері повертались, на плечах коробки несли. Тоді, пам’ятаю, по 5 копійок стаканчик коштував. То важкі гроші, важкий труд.»
А онуки – 12-річна Зоряна і 10-річний Родіон Семенюки тим часом спритно наповнюють баночки смачними чорними «намистинками». До такої праці їм не звикати. Та й користь – на свіжому повітрі знаходяться.
Тихенько лузають гілочки під ногами 10-річного Ярослава Шлапи, який трохи далі, зосередившись, завзято бере ягідки в жменьку – й до своєї посудини. Хлопчик тут із мамою з самісінького ранку. Ось вже 12-ту баночку свою буде висипати до відра. Швидко збирає, хутенько за мамою, адже років зо три уже як ходить по ягоди. Певно, що й натомився. Та усміхається, як сонечко, зі своїм білявим чубчиком на наші запитання і зізнається, що мріє про комп’ютер. От і заробляє гроші на цю покупку.
– Важко, – каже мама Ярослава, – але на чорницях нема коли гав ловити, треба й уміти їх збирати. Не перший рік ягоди – їх сімейний заробіток.
– Але й собі, ясна річ, беремо, – розповідає жінка. – Бо ж як це так, щоб жити у лісі і не мати ягід! Заморожуємо, потім діти йогурт домашній роблять, консервуємо. Адже чорниця дуже корисна, на очі помічна найперше. А зараз у дітей із зором – проблеми.
«А-го-о-ов!» – гукають десь у гущавині лісу. «Ми ту-у-ут!» – відкликаються у іншій стороні. Коли ідеш великою компанією до лісу, то такі переклички часті, аби не загубитися. А в затінку стоять їх головні скарби – відра та кошики із ягідьми, дбайливо накриті хустинками. Поблизу наповненої посудини – хлопчина навпочіпки, обов’язково мусить хтось стерегти. Бо ж у нас всяке буває, і не зогледишся, як хтось на халяву поживиться, тихцем понесе повне відерце. Скільки-то тих історій наслухались!
Вздовж автотраси Любомль-Брест поблизу зупинок та населених пунктів ягідники виставляють баночки із лісовими дарами. Щойно зібраний продукт пропонують проїжджим і дорослі, і бабусі й дідусі, і діти, які під час канікул даремно часу не гають. Просять тут за 1 літр ягід 15 гривень. На пункті ж прийому 1 кілограм вартує лише 9. «То що ж то є?!» – знизують плечима селяни. Купують в основному не місцеві, ті, хто їде на відпочинок до Світязя. А щоб отримати більший заробіток, возять цінну ягоду у більші міста. Там їх на асфальті охоче розкуповують жителі за будь-яку вищу ціну, знаючи їх корисні властивості.
Ліс влітку щедрий. Разом із ягодами, а то й раніше, з’являються і сунички. Чимало руденьких грибів лисичок теж уже рядочками в баночках стоять на дорозі для продажу. Зелені масиви Любомльщини відкриті для всіх людей, але при цьому працівники лісової охорони просять їх суворо дотримуватись порядку і правил протипожежної безпеки, берегти природу, не лишати після себе обшарпаних брачками ягідників, сміття, дбати про ліс, який годує, поводитись у ньому, як справжні господарі.
Поважають і люблять цілющі чорниці особливо на Закарпатті. Там цю ягоду, яку місцеві жителі називають – яфина, увіковічнили, поставивши їй пам’ятник. Бронзова чорниця на стеблині красується у с. Гукливий, автором її є скульптор із Ужгорода Михайло Колодко. Село розташоване біля підніжжя Боржавських полонин, рясно вкритих чорницями. Саме там і започатковано фестиваль «Верховинська яфина», який має на меті закликати бережно ставитися до цих смачних лісових плодів.
