04/07/2020
0Здається, ми розгадали ключові причини успішності діяльності усіляких «зоозахисників», «псевдо-екологів» та інших «природолюбів» ?. Довгий час вважалось, що вони полягають в налагодженому освоєні багатотисячних закордонних грантів. Але це – не все! Не менш важливим є обрання правильної «жертви» для нападок☝️.Судіть самі.?
Спочатку були мисливці. Назвати нас малочисленою спільнотою неможливо, тому «зоозахисниками» обираються правильні жертви. Ніхто з них не спішить рятувати зайців від широкозахватних культиваторів і борн, жаток комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки. А от лось – ідеальна жертва для піару. Найбільший представник родини оленевих, велична і неймовірно прекрасна тварина. Яку успішно поховали у Червоній книзі❌. Ніхто з «захисників» і слова не сказав про те, що виключно завдяки зусиллям мисливців чисельність сохатих за останні роки почала зростати. Ніхто з них не згадав і про зменшення придатного середовища перебування для цих тварин, це залишили на потім – тепер для захисту лосів створюються нові об’єкти ПЗФ, де всупереч міжнародній практиці заборонене мисливство. ?Саме анти-мисливська діяльність таких організацій як КЕКЦ дозволила їм свого часу отримати $500 000 від американського фонду МакАртурів (1).?
Потім були хутровики – найменша ланка українського тваринництва. За повідомленням АЗУ, сьогодні в Україні зареєстровано 37 звіроферм, з яких економічно активними є 11. Наша країна виробляє 1% хутра норки в світі, тоді як доля 22 європейських країн у світовому виробництві натурального хутра становить 50%. Ніхто з «зоозахисників» не згадав, що звірівництво в Україні вже зараз приносить сотні мільйонів доларів інвестицій і має потенціал збільшити долю нашої країни у світовому виробництві до 10%. ?Та це й не дивно, бо як ми вже повідомляли, на свою діяльність по забороні хутра «зоозахисники» отримали багатотисячні гранти від закордонних фондів, за економіку своєї країни вони не переймаються (2).?
Далі дійшла черга до пасічників. Зазначимо, що у господарствах населення обліковано в 64 разів більше бджолосімей, ніж на підприємствах. Робимо висновок, що пасічники в своїй більшості – окремі громадяни, які займаються виробництвом продукції бджільництва, а значить, легка жертва для нападу. «Деякі власники пасік побачили в птахах свого найлютішого ворога. Не у агрохолдингах, які заливають поля хімією…», – цинічно заявляє директор КЕКЦу В.Борейко?. Цинічно, бо українські пасічники давно і досить активно виступають проти пестицидів, створюючи з цією метою окремі громадські об’єднання. А от від самого пана Борейка жодних кроків по боротьбі з агрохолдингами ми не бачили. Можливо через те, що, як сам він зазначив: «Власнику агрохолдингу страшно дорогу перейти – можна і від тітушок отримати на горіхи, і на судовий позов нарватися»??
Принагідно зазначити, що КЕКЦ оголосив преміювання для тих, хто надасть інформацію про «пасічників-браконьєрів». Беремо до уваги той факт, що КЕКЦ продовжує збирати кошти на проведення своїх «рейдів», причому не на рахунок фонду, а на особисту картку пана Борейка. І поставимо запитання – а звідки ж гроші на премії❓ «Большинство украинских пасечников чтут законы и не уничтожают золотистую щурку», – продовжує пан Борейко, і одночасно з цим закликає провести всеукраїнську кампанію по саботажу торгівлі медом «Рік без меду». Тобто, закликає «бити гривнею» по абсолютно усім вітчизняним бджолярам. Як розцінювати такий заклик? Як ще одну спробу підірвати економіку??
Не даремно ж кажуть, що «зоозахист» це не про любов до тварин, а про ненависть до людей. Тому сьогодні існує величезна кількість організацій, які заробляють кошти, граючи на притаманній більшості громадян, любові до всього живого. Та не до людей, яким вони з легкістю бажають смерті в страшних муках.?
Останньою жертвою стала преса. Ні, директор КЕКЦу не позивається до «112.ua», який розмістив статтю А. Байло, де було зазначено, що Борейко «відстоює інтереси мисливців» – невже головного анти-мисливця такі заяви не обурюють?? Ні, він позивається до вузькопрофільного видання – «Лісового та мисливського журналу», який є одним з небагатьох мисливських часописів, де говорять правду про мисливство і безглуздість чергових ідей «природолюбів». ?Ми вже висували припущення, що це виглядає як спроба підзаробити, адже сума позову про захист честі та гідності становить аж 150 000 гривень https://bit.ly/3e0nsai. Можливо, це була спроба залякати видання захмарною сумою позову, щоб потім запропонувати «відкупитися» за менш значні гроші? Можливо, заслуженому природоохоронцю перекрили закордонний фінансовий кран – кулька здулася, і вибрала мішенню для «доїння коштів» українських виробників товарів і контенту?. Така собі «підтримка вітчизняного виробника» по-екотажному…
Однак, мисливських журналістів так просто не зламати❗️ – вже в понеділок відбудеться раніше перенесене перше судове засідання, де видання «ЕКО-інформ» виступає відповідачем по позову В. Борейка, а співвідповідачами – відомий український зоолог і еколог, професор В.І. Лисенко та шанований мисливствознавець і журналіст-мисливець В.В. Нижник.М
ожливо, 6 червня хтось з мисливців на шляху до роботи проходитиме повз будівлю Печерського районного суду по вул. Володимирська, 15 о 10:30, коли відбуватиметься судове засідання?… Ми пильно стежимо за розвитком подій і готові підтримувати наших друзів і партнерів у їх боротьбі з анти-мисливською навалою.?
https://www.facebook.com/gsvms/posts/738072126966600?__tn__=K-R
(1)Антимисливці – хто вони та за скільки?
15 лип. 2018 Статті
«Рух проти полювання – це набагато більше про ненависть до людей, ніж про любов до тварин. Його основна мета – позбутися людей, які полюють, а не покращувати добробут тварин», – Тім Боннер, виконавчий директор Countryside Alliance (Великобританія).
Рухи на захист тварин засновані на концепції біоцентризму, відповідно до якої вершиною всього є не людина, а живі істоти – в першу чергу птахи та ссавці, і саме інтереси тварин повинні враховуватися в першу чергу. На ній побудовано і антимисливський рух, який має все більше прихильників. Пов’язано це з безперервним процесом урбанізації суспільства – покоління, яке звикло добувати їжу в супермаркетах і проводити більше часу в інтернеті, ніж в лісі, все менше розуміє пристрасть до полювання, і зовсім не знайоме з принципами мисливствознавства та природних процесів. А це означає, що підтримка існування полювання з боку суспільства буде неухильно знижуватися, і якщо не розгорнути цю тенденцію в правильне русло – ми будемо змушені все більше говорити не про розвиток мисливської галузі, а про її порятунок.
А хто ж стоїть за «зоозахисниками» і антимисливцями, і що ними рухає? За класифікацією відомого соціального еколога А.В. Вінобера, який вивчає питання природокористування і охорони природи, так звані зоозахисники розділені на наступні типи:
- «Ідеологи» – професійно займаються антимисливською діяльністю, тобто заробляють на цьому гроші. Для здійснення своєї діяльності завжди шукають спонсорів – різні фонди, приватних донорів, іноді фінансують таку діяльність і представники держструктур.
Ми звикли називати їх «грантоїдами». Найбільш яскравий представник – Київський еко-культурний центр. Наприклад, за повідомленням порталу «Охотники.ру» за пропаганду в 2003 році заборони весняного полювання (саме тоді в Києві була створена Міжнародна коаліція по боротьбі з весняним полюванням) український КЕКЦ отримав від фонду МакАртурів $100 000, а російський «Центр охорони дикої природи» – $200 000. фонд МакАртурів – найбільший в США Благодійний фонд. Як випливає з інформації, розміщеної на його офіційному сайті, за 8 років КЕКЦ отримав від нього 5 грантів загальною сумою в $500 000[1], майже всі вони надавалися на збереження і примноження біорізноманіття. У 1996 році КЕКЦ отримав від фонду $45 000 на реалізацію проекту по збереженню біорізноманіття в Україні та організацію заходів серед природоохоронних організацій країни, через рік – $100 000 на дворічний проект по сприянню збереження біорізноманіття в Україні, ще $100 000 було виділено в 1999 році на проект з підтримки участі українських екологічних організацій в загальноєвропейській стратегії біологічного і ландшафтного різноманіття. У 2001 році КЕКЦ отримав від фонду грант в $150 000 на підтримку роботи, пов’язаної з місцевими екологічними мережами, стійким веденням лісового господарства і поширенням екологічної інформації. Протягом трьох років, починаючи з 2004 року, фонд МакАртурів фінансував видання «Гуманітарного екологічного журналу», надавши з цією метою $105 000.
У 2007 році КЕКЦ виграв грант від Міжнародного фонду «Відродження», заснованого Джорджем Соросом, в сумі $8133[2] на проведення в Києві освітнього семінару для громадських організацій з Росії, Білорусі, Молдови, Азербайджану та Вірменії, з метою поширення досвіду роботи КЕКЦ. В результаті організованої зустрічі представники громадських організацій з України, Росії, Білорусії та Молдови прийняли Маніфест і Програму Антимисливського руху.
Ще одна українська громадська організація, що докладає чимало зусиль до закриття полювання, – «Еко-право Київ», умовно її можна назвати юридичним партнером КЕКЦ, адже разом вони розробили і пролобіювали чимало нормативно-правових актів і виграли не один суд. Для того щоб мати можливість надавати юридичні консультації, проводити роботу з урядом по розробці і впровадженню екологічного законодавства тощо від Фонду Чарльза Стюарта Мотта (США) «Еко-Право Київ» в 1998 отримали грант в розмірі $39 983[3], в 2006 році – $31 000[4] від фонду Tides Foundation (США).
Фінансове донорство – загальносвітова практика, що широко застосовується не тільки громадськими організаціями, а й представниками влади в різних країнах. У випадку з радикальними зоозахисниками ця допомога нібито використовується на благо тварин, але насправді – на шкоду полювання. Недарма ви не побачите жодної кампанії, розробленої і реалізованої програми по відтворенню диких тварин, проведеної «грантоїдами», а ось ініціювання заборон, псування майна, брудний піар – це будь ласка.
- «Провокатори» – кочують від однієї теми до іншої, для них важливий сам процес, буча – щоб внести свою лепту в процес вираження громадської думки. Ви могли помітити, що коли починається чергова кампанія проти чогось мисливського, до призвіднику підключаються інші організації «природолюби», і кожен раз вони можуть бути абсолютно різними. Як наочний приклад можна привести учасницю одного з пікетів «зелених» радикалів під Національною академією наук – поки всі вимагали внести лося до Червоної книги, вона вимагала від НАН посадити догхантерів.
- «Зоозакохані» – відчувають психологічну закоханість до різних видів тварин, але найчастіше це почуття виховано віртуальними і безконтактними засобами (наприклад, відеороликами, походами в зоопарк). Найбільш емоційні часто мають неадекватні реальності уявлення про фізіологію і етологію тварин. Цікавий приклад для розуміння даного типу зоозахисників ми знайшли в статті «Полювання і антимисливці», опублікованій в газеті «The Morning Sun» – багато зоозахисників відчувають дуже сильні людські почуття до своїх домашніх улюбленців, приписуючи їм людські якості. Однак дослідження Університету Вісконсина показало, що домашні коти і собаки, опинившись на вулиці, стають «аморальними вбивцями» – щорічно вони вбивають більше птахів і тварин, ніж ліцензовані мисливці.
- «Жалісливі» – найвразливіша група, хоча вони не є фанатами зооцентризму, вони дуже вразливі. Якщо представнику цього типу зоозахисників ви покажете ролик про «безжальне вбивство мисливцем диких звіряток» – вони під враженням підпишуть будь-яку петицію і підтримають будь-яку кампанію.
Прийоми для завоювання уваги і підтримки двох останніх категорій можуть бути самими різними. Наприклад, досить часто антимисливці залучають до своєї кампанії відомих особистостей. У кампанії з припинення полювання на лося взяла участь відома укторка Ольга Сумська, і лише дехто відмітив, що кількома роками раніше актриса хвалилася своїми норковими шубами, що мало порівняно з зоозахистом. А от українському боксеру Василю Ломаченку довелося видалити зі своєї сторінки в Інстаграм фото з полювання – стільки негативних коментарів посипалося на спортсмена і мисливця від зоозахисників.
Основним інструментом антимисливців є заповнення інформаційного простору – так вони можуть і про витрачені гранти перед донорами відзвітувати, і привернути увагу до своєї діяльності. Друкуються і перевидаються численні книги природоохоронної тематики, в яких в тому чи іншому ключі згадується про полювання з негативним забарвленням, книги на кшталт «Кинь полювання – стань людиною». Очевидно, для здійснення цієї діяльності також необхідно залучення фінансування. Наприклад, на видання однієї з перших своїх книг – «Історія охорони природи України» – В. Борейко в 1996 році отримав від фонду МакАртурів $10 015[5].
Крім книг інтернет-простір заповнений статтями «зелених». На своїх сайтах і в соціальних мережах вони публікують статті циклічно, тобто повторюють їх по колу. Раз на кілька років масштабна робота запускається повторно по всіх інформаційних каналах.
Особливу роль в цій роботі відіграють ЗМІ – вони основні канали для поширення інформації серед тих, хто навряд чи з власної волі пішов би цікавитися, що загрожує одному з мисливських видів в нашій країні. Ще в 1995 році вийшла книга В.Є. Борейка і О.Г. Листопада «Як “зеленим” працювати із засобами масової інформації», профінансована фондом ISAR-WEST NIS[6]. Ця робота із засобами масової інформації складається з численних прес-конференцій, круглих столів, коментарів та інтерв’ю, постійних розсилок. До чого це призводить? Наприклад, багато користувачів інтернету звикли шукати інформацію в «Вікіпедії». Якщо ви зайдете на українську сторінку ресурсу, присвячену полюванню, ви не знайдете там інформації про корисність полювання або мисливствознавства, але побачите розділи про екологічні та етичні аргументи проти полювання, про рух проти спортивного полювання, з посиланнями на праці В. Борейко. На сторінці, присвяченій лосю, ви зможете знайти інформацію про згубну практику ведення законного полювання на лося в Україні, і така ситуація з усією інформацією, що стосується полювання.
Варто зупинитися на вищезгаданому русі проти «спортивного полювання», недарма ж антимисливці так багато пишуть про шкоду саме «спортивного» полювання. Приставка «спортивне» дозволяє створювати у громадян сприйняття полювання як виду спорту, ототожнювати його з «вбивством заради забави» – свого роду лінгвістична маніпуляція. Від самого початку цей термін був введений мисливцями, які бажали відокремити себе від промислового полювання 19 століття, так як воно виснажувало мисливський фонд і, як правило, не передбачало його відтворення. Етичні мисливці, що піклуються про природу, хотіли відокремити себе від тих, хто спровокував скорочення багатьох видів диких тварин. Тому поняття «спортивне полювання» в його первісному значенні більш рівносильне поняттю етичне полювання, ніж спорт або забава.
Щоб поширювана інформація викликала співчуття у «жалісливих» зоозахисників, вона повинна чіпляти. У зв’язку з цим антимисливці використовують гучні визначення – видовий терор, геноцид, прирівнюють мисливців до вбивць. Якщо на зустрічі присутні представники трьох країн пострадянського простору, ця зустріч – міжнародна, так можна додати собі ваги. Якщо проводиться мітинг, він повинен бути яскравим – облити себе червоною фарбою, надіти ріжки лосів, принести мішечки з землею, рубати дрова, розсипати сіно – влаштовувати шоу, щоб привернути увагу, напевно, навіть не стільки влади, до якої звертаються, скільки потенційних сподвижників.
Антимисливці закликають своїх потенційних прибічників не тільки до всілякого поширення антимисливської інформації, але і до здійснення актів вандалізму. Наприклад, розмальовувати вітрини мисливських магазинів і машини мисливців, спалювати мисливські вишки. І якщо етичний кодекс мисливця передбачає неухильне дотримання законів, то етичний кодекс антимисливця прямо наказує порушувати закон. Іноді радикальні зоозахисних організацій в боротьбі за права тварин здійснюють таку кількість кримінально караних діянь, що визнаються представляють терористичну загрозу, наприклад, міжнародний Фронт звільнення тварин.
Активно використовується співпраця з антимисливськимиі організаціями з інших країн. На міжнародних порталах публікуються звернення до колег з проханням проводити акції біля посольств України в різних державах, писати листи до президента України і представників влади. КЕКЦ тісно співпрацює з «природоохоронцями» з Польщі, дві польські організації – «На користь всіх істот» і «Клуб натуралістів» – направляли листи міністру екології України О.М. Семераку з вимогою припинити полювання на лосів в Україні – в Польщі цей вид знаходиться під охороною, але лосі мігрують в Україну, і тут стають об’єктами полювання. Єдиний спосіб захистити польських лосів – закрити полювання на цей вид і в Україні, було сказано в зверненнях. У боротьбі за вовка, який в Польщі так само під охороною, ще з 2009 року КЕКЦ крім іншого вимагали заборонити полювання на вовка в межах 30-кілометрового кордону з Польщею.
Звичайно, поширення історій про браконьєрство, які не мають ніякого відношення до правильного полюванні, значно підсилюють його сприйняття як безвідповідального ставлення до природи, роблять його легким об’єктом для критики. Публікація фотографій розпивання алкогольних напоїв до або після полювання, неетичного ставлення до здобутого трофею і його представлення в неналежному вигляді – все це ще більше налаштовує «співчуваючих» тваринам проти мисливців і псує імідж останніх.
Боротьба з антимисливським рухом – це боротьба за розум тих, хто не перебуває ні на стороні мисливців, ні на стороні антимисливців. А це –велика частина суспільства, що має вплив, у тому числі, і на органи влади, які приймають рішення. Поліпшення іміджу мисливців, які дійсно вкладають сили і кошти в збереження і відтворення диких тварин, а не витрачають закордонні гранти на благо собі; роз’яснення необхідності і корисності існування мисливської галузі – це те, що повинно об’єднати всю громадськість, що має відношення до галузі. Це те, на що мисливці не повинні шкодувати сил – адже тільки в цьому випадку можна говорити про можливість існування і розвитку мисливської галузі. Тільки разом ми зможемо зберегти для нащадків і традиції, і полювання, і диких тварин!
Тетяна Теличко, ГС «Асоціація користувачів МРГ»,
Сергій Андросюк, ГС «Всеукраїнська мисливська спілка».
http://gsvms.org.ua/uk/katehorii/statti/item/20-antimislivtsi-khto-voni-ta-za-skil-ki
(2)Заборона хутра – все ті ж на манежі
29 бер. 2019 Статті
Напевно ви чули про законопроект 10019 від 07.02.2019, яким прагнуть заборонити виробництво хутра в Україні. Мали б чути, адже його подання на розгляд Верховної Ради супроводжується масштабною піар-кампанією – акції, статті, телесюжети. І не даремно…
Благі наміри як це часто буває підкріплюються грошима. І отримують їх вже знайомі нам обличчя – ті ж самі громадські організації, які так прагнуть «вберегти» лося від мисливців.
Наприкінці 2018 року знайома нам ГО «Єдина планета», співзасновником котрої виступає П. Вишебаба, отримала грант в сумі $20 000 від Effective Altruism Funds на створення та пропаганду анти-хутряного руху в Україні. В анотації до гранту зазначено, що організація зосереджена зараз саме на забороні виробництва хутра, оскільки в Україні організувати його виробництво значно легше ніж в інших країнах. Однак в майбутньому, здається, боротьбу планують розповсюдити на усі тваринницькі ферми.
Грант Єдиній планеті
ГО «Відкриті клітки», що приєднались до апеляційної скарги Мінприроди про виключення лося з Червоної книги, також в 2018 році отримали грант на пропаганду проти хутряного виробництва від канадської організації «A seed of change». Грант передбачав запуск медіа-кампанії по викриттю «жахів» виробництва хутра і м’яса – реклама на білбордах, виготовлення та розповсюдження волонтерами листівок, публікація статей.
Грант Відкритим кліткам
Який зв’язок з мисливською галуззю і зокрема лосем? З чого все починалось? По-перше, лось – величний і прекрасний символ для піару, до того ж найменш популярний об’єкт полювання, отже, викличе найменше опору серед мисливської спільноти. Отримавши можливість розрекламувати себе на «боротьбі» за сохатого, нічого не тямлячи в мисливській галузі, отримуєш розкручений бренд і з легкістю заробляєш «бали». Далі отримуєш немалі кошти від іноземних благодійників і починаєш боротьбу з найменшою ланкою в галузі тваринництва – виробництвом хутра. Це – початок зміни свідомості громадян проти тваринництва загалом: якщо ви детально проаналізуєте анотації до отриманих грантів і пояснювальну записку до законопроекту 10019, значна частина котрої присвячена негативу по відношенню до тваринництва в цілому, ви добре це зрозумієте. Навіть зміст поправок, що міститься в законопроекті, вказує на це – якщо даним законопроектом «зоозахисники» намагаються заборонити підприємницьку діяльність з утримання, вирощування та розведення тварин з метою виробництва хутра, чому ж в поправках до Кримінального кодексу передбачена відповідальність за підприємницьку діяльність по утриманню хутряних тварин загалом?
Це демонстрація планів поступового знищення ще однієї галузі через власні переконання купки «зелених», побудовані на грамотному піарі за рахунок закордонного фінансування. А рекламувати себе «зоозахисники» вміють добре, наприклад, Павло Вишебаба раніше був піарником Арсенія Яценюка. За дивним збігом обставин всього через місяць після отримання зазначеного гранту пан Вишебаба зробив операцію на оці, травмованому декілька років тому під час Революції Гідності, і прорекламував себе навіть на цьому, звинувативши у всьому мисливців. Засновник ще одного зоозахисного руху – UAnimals – Олександр Тодорчук є співзасновником піар-агентства «Gres Todorchuk PR».
А народні депутати, щоб заробити собі політичний капітал на хвилі цього піару, з легкістю слідують забаганкам «зоозахисників», бо ж правда: ламати – не будувати, навіть коли це стосується галузей народного господарства і, врешті-решт, економіки країни.
http://gsvms.org.ua/uk/katehorii/statti/item/197-zaborona-khutra-vse-ti-zh-na-manezhi
