15/06/2012
0Замість того, щоб встановити злодіїв — порубників дерев на приватній ділянці, усі сторони заходилися підкидати хмиз у полум'я конфлікту
Село Мшанець Любомльського району «повстало» проти «баби Лізи», як дехто називає пенсіонерку Єлизавету Климівну Конашук. І в райвідділі міліції, і в Прибузькому держлісгоспі, і в Нудиженській сільраді впевнені, що немає у селі таких людей, які б за нею руку тягнули. Начальник сектору дільничних інспекторів Павло Микитюк, який тривалий час з колегами розглядав її скарги, каже: «Людина посварилася з усім селом. Вона все бачить, усе чує… Усі в неї винні. Сход робили, на якому її картали, змушували вибачитись перед людьми». Йому вторить секретар Нудиженської сільради Анатолій Семенюк: «Усі проти неї, з нею неможливо розмовляти нормально». Ну, а про що говорила близька родичка Єлизавети Конашук, депутат сільради Лариса Сліпчук, як і про запальну дискусію на вулиці між ними, воліємо промовчати. Це, як кажуть, не для преси. Чим же завинила перед односельчанами Єлизавета Климівна, яка, до речі, пропрацювала 35 років завідуючою клубом? Так би мовити, несла культуру в маси…
Єлизавета Конашук, судячи з її скарг, справді, як сказав міліціонер, «усе бачить і все чує». А оскільки зачепили її приватні інтереси, то вона почала писати скарги про всі зловживання та неподобства, які виявила чи дізналася із «сільського радіо». А оскільки кожен у селі не без гріха, то таких «інформаторів» недолюблюють. Як пише в редакцію Конашук, «я два місяці їздила в Любомль, витратила багато грошей, часу, а отримала відповідь, що кримінальна справа не порушена». Простіше перерахувати, куди пенсіонерка не зверталася, в яких правоохоронних і владних інстанціях не побувала, а на початку травня приїхала і в редакцію «Волинь» за допомогою. І хоч в листі скаржилася, що з неї всі сміються, все ж ми, побувавши в селі, побачили реальний результат: Степан і Єлизавета Конашуки отримали з держлісгоспу 2,6 куб. м дров, причому за них… не платили. Але господиня каже, що вона втратила втричі більше і, як бачите на знімку, кудись показує рукою вдалину… (див. світлину).
Що ж таке сталося, аж сколихнулося все село? 19 лютого ц.р. жінка помітила в полі біля когось з односельчан велику кучу нарубаних дров з вільхи, розказала чоловікові і захвилювалася: мовляв, а чи це не наша деревина? Сім'я отримала п'ять років тому частку сінокосу з вільхою, що там росла, і яка ввійшла в пай. Щоправда, державного акта ще не виробили. Степан Климович на другий день пішов на свій наділ і нарахував 60 пеньків діаметром від 35 до 45 сантиметрів, побачив гілляки, що залишились від вільшини.
Єлизавета Конашук негайно звернулася до голови сільради Віталія Марчука, згодом — у міліцію, куди, як пише, п'ять разів їздила, поки передали її заяву начальнику міліції. Мандрувала то в сільраду, то в міліцію, а дрова, які запримітила, зникли. Справою займалися різні дільничні інспектори. Зрештою, дійшли висновку, що осіб порубників встановити неможливо, діялось давно, слідів ніяких, пеньків, мовляв, не 60, а менше.
Єлизавета Конашук провела, так би мовити, своє «слідство» і зробила безапеляційні висновки, не підтверджені ні знімками, ні свідченнями людей. Щоправда, один чоловік казав, що знає, хто різав дерева, але… «не вмішуйте мене в ту справу». Це як в Ільфа та Петрова: досить було Остапу Бендеру після крадіжки його спільником гаманця гукнути: «Хто ж буде свідчити?», як вулиця миттю спорожніла. А в селі все всі знають, але свідків бійок, крадіжок тощо вдень з вогнем не знайдеш. А тим більше, мовчатимуть, якщо йдеться про лісників, без допомоги яких кроку не можна ступити, чи вчителів. Хоча має рацію уже згадувана Лариса Сліпчук, яка каже:
— Якщо не встановлено особу, що порізала вільху, то яке вона має право звинувачувати людину? Ображена жінка мені каже, що ночами не спить, серце їй болить, йде через мій двір і плаче, бо ж не винна.
Ото й почалася колотнеча. Дійшло до того, що корову Конашуків відлучили від громадського стада, яке разом випасають. Тепер уже Єлизавета Конашук плаче, що корову доведеться продавати, а внук, який вчиться в медінституті і знаходиться під опікою діда й баби, не може споживати м'ясо, просить молочного — сиру та сметани.
Кажуть, у селах спиваються, молоді люди безробітні, виїжджають на заробітки за кордон. Стверджують, що селяни один до одного стають нетерпимими, заздрісними, немилосердними, гризуться і б'ються за межу і т.д. Мабуть, це наслідок розшарування на багатих і бідніших.
Довелося чути такий характерний діалог у селі:
— А чого він взяв рушницю і застрілив мого качура?
— То не пускай свої качки в його болото. У тебе своє є.
— А як його індичка кублилася в моєму городі?!
Традиції баби Параски та баби Палажки з твору Івана Нечуя-Левицького, що з'ясовували подібні стосунки сто років тому, живучі і навіть удосконалюються.
Зрозуміло, що радикальні вислови Конашук, звинувачення, хоч доказів немає, зачіпають чиюсь честь і гідність. Але вона теж має рацію, коли каже односельчанам: «Поставте себе на моє місце. За моє жито, мене й побито».
А тепер про те, що «надихало» Єлизавету Конашук на боротьбу за справедливість. Вона стверджує, що поряд з її паєм десь у грудні минулого року вирізували вільху, вона нарахувала близько 300 пеньків, накритих травою і замаскованих. Конашук писала до правоохоронців: «Понад моєю хатою їхало вісім причепів з вільхою, я телефонувала лісничому, але ніхто не звертав уваги».
Як вона повідомляє в редакцію, лісник Сергій Мороз зізнався: «Не знали, що та вільха входить у сертифікат, думали нічия». Оце вже ближче до істини…
У Прибузькому держлісгоспі кажуть, що за оцінкою фахівців на приватній ділянці дерева зрізали, можливо, рік тому, адже пеньки чорні. Однак Степан Конашук твердить, що в грудні у цьому урочищі вони косили траву і навіть жали овес, який там висіявся — вільха їхня стояла. Чомусь працівники держлісгоспу відразу пообіцяли Єлизаветі Конашук привезти дрова, аби «не їхала далі», хоча по суті до цієї вільхи — приватної власності — не мають ніякого відношення.
І ось після цієї колотнечі в селі, скарг сім'я Конашуків несподівано отримала товарно-транспортну накладну від 19 березня 2012 року, в якій записано, що «пиловник хвойний, дрова паливні» вартістю 622 гривні, оплачені лісником Олександром Мишаком, і їх можна отримати.
Єлизавета Конашук дрова не виписувала і, зрозуміло, не збиралася повертати комусь гроші. Натомість почала скаржитися по-новому: де ж ті обіцяні дрова? Степан і Єлизавета Конашуки побували в директора державного підприємства «Прибузьке лісове господарство» Григорія Ющука і через три дні лісник Сергій Мороз (їхній односельчанин) доставив деревину. Звісно, це не повноцінна компенсація тієї зрізаної вільхи, з допомогою якої сім'я могла б поправити стареньку хату. Однак не зрозуміло, чи це благодійний вчинок від держлісгоспу, чи визнання якоїсь своєї вини (начебто відчіпне), щоб жінка не скаржилася?
Директор підприємства Григорій Ющук не зміг пояснити дії своїх підлеглих, каже, що не знав про виписану деревину, це була ініціатива лісника Сергія Мороза. Прямо-таки детективна історія. В селі Мшанець теж з того дивуються: за що жінці привезли дрова, мовляв, треба й собі скаржитися на якісь неподобства, теж щось доставлять…
Можна по-різному оцінювати характер Єлизавети Климівни. Можна осу-джувати її за нічим не підтверджені звинувачення стосовно односельчан. Але чому виявились такими безсилими під час встановлення явного злочину міліція, сільська рада? Ну, не можна повірити, що село не знає, що ж сталося?! То для чого доводити ситуацію до кипіння, до такої сварні? А щодо Єлизавети Конашук, то вона таки потерпіла від порубників-злодіїв і громаді варто виявити милосердя — хай корову не продає.
